НОВОРІЧНЕ ІНТЕРВ'Ю АРТЮШЕНКА ОЛЕКСАНДРА ДЛЯ НОВОРІЧНОГО ВИПУСКУ ГАЗЕТИ "ВОЛИНЬ, ЯКЕ ...НЕ БУЛО ОПУБЛІКОВАНЕ...

З нетерпінням чекали ми всі родиною Новорічного випуску "Волині", адже для цього була важлива підстава: син Олександр, дав інтерв’ю спеціально для святкового випуску, у якому розповів, як він, невинний, чотири Нових роки (2005-2008) відзначав за гратами.

До речі, у серпні 2008 року (№№ 824, 825, 827, 828) у статті "ВБИВЦЕЮ ЗРОБИЛИ НЕВИННУ ЛЮДИНУ" та у грудні 2008 року (№ 885) у статті "МАМА ВИЗВОЛИЛА СИНА З ТЮРМИ" журналіст Олександр Нагорний писав про долю Олександра.

Тоді писати було легше: є виправдувальний вирок Одеського апеляційного суду та архів із понад 30 публікацій журналіста Бориса Штейнберга, який більше двох років вів журналістське розслідування по справі Артюшенка і інформував читачів декількох газетних видань м. Одеси.

…А тепер…

Я відкрила Новорічний випуск "Волині" і не знайшла у ньому інтерв’ю Олександра.

Зате, переглядаючи попередні номери газети я знайшла хвалебну статтю про пана А.І. Гіля – прокурора Волинської області і все зрозуміла: не вписується розповідь сина Олександра після статті про пана Гіля!!!

А тому, я дослівно напишу нижче, що розповів "Волині" для святкового номера мій син Артюшенко Олександр:

" НОВИЙ РІК У СІЗО.

Свято Нового року всі чекають з нетерпінням, також і я . У нашій сім'ї виховувалось четверо дітей і Новий рік ми завжди старалися зустріти вдома в колі сім'ї, а потім уже святкувати з друзями.

31 грудня 2003 року помер наш тато Артюшенко Володимир Григорович і це стало нашим обов’язком збиратися на Новий рік вдома.

24 грудня 2004року мене забрали у Ковельський райвідділ міліції і для мене і моєї родини розпочались страшні дні без свят і вихідних днів.

26 грудня, коли мене в наручниках конвой віз до м. Одеси, то всі, хто зібрався вдома на поминальний обід по татові – страждали від нового стресу – бо не знали, за що мене повезли до Одеси.

Ніч з 26 на 27 грудня пройшла в пекельних муках – працівники міліції міняючи методи катування примушували писати явки з повинною і брати на себе розбій, вбивство одеситки, до чого я не мав ніякого відношення.

30 грудня, після усіх знущань – мене помістили в ізолятор тимчасового тримання Одеського обласного управління міліції де мене застав Новий 2005рік. Я його не зустрічав - ніяк.

У мене нестерпно боліло усе тіло, особливо руки, які розпухли від переломів. Крім баланди, якою там кормили їсти не було нічого. Навіть цигарок не було, Та й передачі не приймали, напевно був наказ.

У Новий 2006 рік я уже переступив засудженим на 13 років позбавлення волі і перебував в Одеському слідчому ізоляторі.

На Новий 2007-2008 рік я також перебував в Одеському слідчому ізоляторі, але вже як підсудний, так як 16 травня 2006 року Верховний Суд України скасував обвинувальний вирок.

Одеський слідчий ізолятор побудований ще царицею Катериною-2, в основному складається із маленьких камер величиною по 6 квадратних метрів, з овальною стелею, маленьким вікном з подвійною решіткою. В камері стоїть двоє нар в два яруси, умивальник, туалет, маленький столик.

Тут нас проживало по чотири чоловіки, а деколи і більше. Ув’язнених в камерах постійно міняли..

Перед Новим роком ми отримували від рідних передачі, а тому, готували собі святковий стіл, а так як у камерах світло на ніч не виключається, то в 12 годин ночі, ось в таких умовах ми вечеряли і згадували рідних, друзів. Це дуже важко.

Святкування Нового 2008 року, та й попередні, я – ми, дивилися по телевізору, бо у камері був маленький телевізор, який на деякий час відволікав від тяжких думок, однак, його дивитись можна також лише у визначені години.

Весь час жив надією, що все це скінчиться і незабаром буду вдома.

В даний час відділ з розслідування особливо тяжких злочинів Генеральної прокуратури України проводить досудове слідство по кримінальній справі порушеній проти працівників міліції, які мене катували і за фактами фальсифікації речових доказів, якими мене обвинувачували.

Зважаючи, що ніхто із тих посадових осіб моє місце в СІЗО займати не хоче, то Ковельською міліцією до нас вживаються різні методи незаконного впливу, особливо до моєї мами, мого захисника і законного представника.

Останні такі події відбулись 10 грудня цього року, після того, як вона, як правозахисник, виступила на круглому столі в обласній державній адміністрації, присвяченому Дню захисту прав людини з критикою на адресу прокурора Волинської області А. І. Гіля та прокурора м. Ковеля С. М. Масалова, які покривають незаконні дії працівників міліції, а також висловила присутнім думку громадян, членів обласної правозахисної організації, що при тій кількості скарг у вищестоящі органи на бездіяльність прокурора області, багаторазових пікетуваннях обласної прокуратури є недоречним присвоєння А. І. Гілю звання Заслуженого Юриста України.

Реакція прокуратури була миттєвою і щойно Галина Олексіївна виїхала з Луцька додому, як працівники Ковельської міліції по телефону почали переконувати її, щоб по приїзду до Ковеля, незважаючи на вечірній час, вона одразу, добровільно пішла до Ковельської прокуратури на допит у якості свідка по Одеській кримінальній справі, де начебто її чекає слідчий Генеральної прокуратури України. Після 19:30 години вечора з'явилися додому і годину ще переконували вдома, а коли зрозуміли що ніякі вмовляння не діють, пред’явили постанову про примусовий привід і для її виконання намагалися застосувати силу, щоб доставити Артюшенко Г. О. до Ковельської прокуратури.

Однак, Галина Олексіївна звернула увагу: - постанова написана не на бланку, відсутня печатка, штамп, вона не свідок і ніколи ним не була, текст написаний з помилками, вечірній час – а тому не підкорилася працівникам міліції і з ними не поїхала.

Що це було і чим би це могло закінчитись, можна тільки здогадуватись.

До прикладу – 24 грудня 2004 року мене забрали до міліції на бесіду на годинку також з дому, а повернувся я через 39 місяців.

Отак ми і живемо." 

Шановна наша НЕЗАЛЕЖНА ГРОМАДСЬКО-ПОЛИТИЧНА ГАЗЕТА "ВОЛИНЬ"!!!

Влада приходить і відходить, прокурори міняються, а читачі твої прагнуть з твоєю допомогою навести лад у державі!!!

То ж бажаємо у Новому році бути чесними і по справжньому незалежними.

5 РОКІВ У ПРАВООХОРОННОМУ ПЕКЛІ або - від виборів до виборів

Сьогодні, 24 грудня виповнюється 5 років, від того страшного дня, як працівники Ковельського МРВ УМВС України у Волинській області без будь-яких на те підстав, переступили поріг нашого дому, викрали сина Олександра, дві доби переховували у приміщенні міліції,

а 26 грудня 2004 року, у день президентських виборів, без оформлення будь-яких документів, передали конвою, який прибув із м. Одеси, чим кинули нашу родину на нелюдські страждання та поневіряння.

Колись, за часів Радянського Союзу, наше життя, наш добробут вимірювався п’ятирічками, зобов’язання по яких, завжди перевиконувались.

"П’ятирічку", яку запрограмували і нав’язали нам правоохоронні органи нашої незалежної держави – ми успішно подолали за 39 місяців!

Однак, за цю "пятирічку" ми не нажили собі матеріальних благ, а навпаки - для здобуття важкої перемоги над беззаконням, ми втратили все: здоров'я, волю, бізнес, сім'ї, друзів.

І навіть, якщо разом із цим, ми нажили собі нездоланні проблеми з правоохоронними органами, страшенні борги по оплаті за комунальні послуги та кредитах – ми щасливі тим, що змогли вистояти і чесно довести невинуватість Олександра, якого:

- працівники міліції катували і мордували, змушуючи писати явки з повинною про вбивство одеситки;
- слідчі прокуратури Приморського району м. Одеси звинуватили у злочинах, яких Олександр не вчиняв;
- судово-медичні експерти Одеського обласного бюро судово-медичних експертиз у зговорі з прокуратурою, фальсифікували, висновки судово-медичних та судово-криміналістичних експертиз, підганяючи обставини вбивства і дату смерті потерпілої "під Артюшенка" знищували речові докази справжніх вбивць;
- експерти науково-дослідного експертно-криміналістичного центру при УМВС України в Одеській області у зговорі з органами дізнання та досудового слідства, сфальсифікували, відбиток сліда пальця руки Артюшенко Олександра, начебто вилученого з місця вбивства потерпілої;
- головуючий суддя Леонід Сенатор апеляційного суду Одеської області у зговорі із слідчим прокуратури Приморського району м. Одеси Миколою Ткаченком, із отриманого електронного диску із "Центру цифрових систем" - сфальсифікували роздруківку телефонних розмов покійної – підганяючи дату і час останньої її телефонної розмови під сфальсифіковану дату смерті…

Навіть важко уявити, що в нашій правовій, незалежній Україні діє корумпована, налагоджена на протизаконні дії проти своїх громадян правоохоронна м’ясорубка, яка, зім’явши під себе Конституцію України, Кримінальний та Кримінально-процесуальний кодекси України, Закон Божий - успішно процвітає, користується усіма благами нашої держави за рахунок коштів із сплачених податків громадян, в тому числі і моєї родини.

Варто зазначити, що В. А. Ющенко, за декілька днів до інавгурації - 19 січня 2005 року звернувся до тодішнього Генерального прокурора України Піскуна з письмовим зверненням встановити істину по справі Артюшенка і його особисто проінформувати про результати перевірки.

Новообраного президента обдурили: - швиденько проінформували, що ніяких протизаконних дій під час затримання та обвинувачення Артюшенка не виявлено.

І колесо протизаконних дій закрутилось так, що 23 грудня 2005 року колегією суддів апеляційного суду Одеської області під головуванням судді Леоніда Сенатора Артюшенка Олександра було засуджено на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна - (покаранням за інкриміновані злочини законом передбачено довічне ув’язнення).

6 березня 2008 року у виправдувальному вироку, поряд з фактами про численні порушення прав Артюшенка Олександра, незаконні дії вчинені працівниками міліції, які під час катування нанесли йому тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості та фактами фальсифікацій речових доказів правоохоронними органами Волинської та Одеської областей, колегія суддів під головуванням судді Василя Балана, того ж таки, Одеського апеляційного суду, вказала на такий важливий, ключовий момент цієї кримінальної справи:

- "Більше того, в матеріалах справи немає жодного процесуального або іншого документу, з якого б випливали підстави для обґрунтованих підозр Артюшенка О.В. у скоєнні злочину, на момент його затримання".
Навіть цього такого коротенького речення у виправдувальному вироку із 30 сторінок, цілком достатньо, щоб зрозуміти, що кримінальна справа по обвинуваченню Артюшенка О.В. у скоєнні злочинів, передбачених п.п. 6, 9 ст. 187 та ч. 2 ст. 115 КК України не просто сфальсифікована, а наперед спланована правоохоронцями двох віддалених одна від одної областей!

Незаконно затримали, незаконно обвинуватили, незаконно засудили, незаконно утримували Олександра у слідчому ізоляторі 1169 днів і ночей і, стільки ж днів і ночей страждала вся родина!!!

Маючи такий виправдувальний вирок і окрему ухвалу в додатках - за ці тяжкі злочини проти правосуддя до сьогоднішнього дня ще ніхто не притягнутий до кримінальної відповідальності!!!

Однак, все ж таки у великих муках народилося дві кримінальні справи, які порушив прокурор Одеської області В. С. ПРИСЯЖНЮК:

- першу кримінальну справу порушено 11 грудня 2008 року у відношенні співробітників Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України;
- другу кримінальну справу порушено 1 вересня 2009 року за фактом фальсифікації речових доказів, за ознаками складу злочину, передбаченого ч. 3 ст. 364 КК України;

Більше того, обидві кримінальні справи об’єднані в одне провадження і досудове слідство проводить відділ в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України.

На цьому можна було б порадіти усім нам! Нарешті!!!

Генеральна прокуратура України, яка має здійснювати нагляд за виконанням законів органами дізнання і досудового слідства – забрала кримінальні справи до свого провадження!!!

Отже винні будуть покарані!

Аби ж то так!

На сьогоднішній день, як ніколи за усі 5 років, ми відчуваємо прямий і наглий тиск на нас з боку Генеральної прокуратури України!!!
За що?

За виправдувальний вирок?!!!

За наші скарги, через які, змушені були порушити кримінальні справи у відношенні співробітників міліції та прокуратури?!!!

За адміністративний позов до Волинського окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності Генерального прокурора України О. І. Медведька протиправною?!!!

ЧИ ЗА ТЕ, ЩО МИ ПРОСТІ ЛЮДИ, НЕ ДАВШИ ХАБАРА НІКОМУ НІ КОПІЙКИ, ЗМОГЛИ В ЗАКОННОМУ ПОРЯДКУ ДОВЕСТИ:

АРТЮШЕНКО ОЛЕКСАНДР НЕВИНУВАТИЙ, А КРИМІНАЛЬНА СПРАВА У ВІДНОШЕННІ ЙОГО СФАЛЬСИФІКОВАНА?!!!

ЧИ ПРАВООХОРОНЦІ НЕ МОЖУТЬ ЗМИРИТИСЯ З ТИМ, ЩО ВОНИ, ДИПЛОМОВАНІ ЮРИСТИ, ПРИ ВИСОКИХ ПОСАДАХ І ЗВАННЯХ, ЕКСПЕРТИ З ВИЩИМИ КАТЕГОРІЯМИ І З 20-30 РІЧНИМ СТАЖЕМ РОБОТИ ПОТЕРПІЛИ КРАХ І УСІ, ПРИЧЕТНІ ДО ФАКТУ КАТУВАННЯ ТА ФАЛЬСИФІКАЦІЙ ПОВИННІ ПОТІСНИТИСЯ МІЖ СОБОЮ НА ЛАВІ ПІДСУДНИХ?!!!

6 березня 2008 року мій син вийшов на волю із залу суду!!!

ВИПРАВДАНИЙ!!!

Лише одного року достатньо було працівникам міліції і прокуратури, щоб сфальсифікувати кримінальну справу і позбавити Олександра волі на 13 років!!!

Чому ж посадові особи, які скоїли злочини проти правосуддя по кримінальній справі Артюшенка продовжують фальсифікувати інші кримінальні справи, обвинувачувати, засуджувати, знищувати фізично і морально наших громадян???

Я кажу - продовжують фальсифікувати!!!

Фальсифікація кримінальної справи у відношенні мого сина і вперте непритягнення до кримінальної відповідальності винних осіб - дає мені право думати і говорити, що всі однакові, не вірити навіть чесним працівникам міліції та прокуратури (хто і де вони, як розрізнити?), бо правоохоронні органи не очищають свої ряди від таких перевертнів!

26 грудня 2009року виповниться пять років, як ми обирали ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ.

26 грудня 2009року виповниться пять років, як у ніч підрахунку голосів за новообраного Президента України, працівники міліції, під пильним наглядом прокуратури, з допомогою лома і електроструму моєму синові ламали руки, сім'ю, молоде життя!!!

ЩО ЗМІНИЛОСЯ ЗА 5 РОКІВ У ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНАХ???

В ДЕРЖАВІ???

Чи варто мені і моїй родині йти на вибори 17 січня 2010 року, якщо, Ковельська прокуратура, під прикриттям вищестоящих прокурорів наказує посадовим особам - працівникам міліції, тягнути мене за руки і за ноги до прокуратури у вечірній час на допит у якості свідка по кримінальних справах, які розслідує Генеральна прокуратура України, де, відповідно до довіреності, завіреної державним нотаріусом я є законний представник потерпілого свого сина, а за постановою прокуратури Приморського району м. Одеси від 6 січня 2005року захисник!!!

Що хотіли і хочуть зі мною зробити слуги закону?
Сховати мене, щоб ніхто ніколи не знайшов?
Довести до інсульту чи інфаркту і в такий спосіб примусити мене мовчати?
Чому за це ніхто не несе відповідальності???
Як жити далі у нашій правовій незалежній державі?!!

ХТО НАВАЖИТЬСЯ ДАТИ ВІДПОВІДЬ НАМ УСІМ НА ЦІ ПИТАННЯ???

ПРО НЕЗАКОННІ ДІЇ СЛІДЧОГО, ВІДДІЛУ ОСОБЛИВО ВАЖЛИВИХ СПРАВ ГЕНЕРАЛЬНОЇ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ У "ДЕНЬ ЗАХИСТУ ПРАВ ЛЮДИНИ"

КОРОТКА, ХРОНОЛОГІЧНА ДОВІДКА:

- 24.12.2004року працівники Ковельського МРВ УМВС України У Волинській області, мого сина Артюшенка Олександра Володимировича практично викрали з дому, після чого, дві доби переховували у приміщенні міліції.

- 26.12.2004року (у день президентських виборів), передали ( без будь-яких процесуальних документів) конвою УМВС України Одеської області.

- З 26 на 27 грудня 2004року, протягом усієї ночі, працівники Приморського МРВ УМВС України, застосовуючи звірячі методи катування (підвішуючи за наручники між столами на трубу, підключаючи до статевих органів електрострум) змусили Олександра написати явки з повинною про грабіж і вбивство одеситки, які він не вчиняв.

-23.12.2005року колегія апеляційного суду Одеської області під головуванням судді Л. Сенатора засудила Артюшенка О. на 13 років позбавлення волі (законом передбачено покарання у вигляді довічного ув’язнення. Прокурор просив суд засудити на 15 років).

-16.05.2006року Верховний суд України даний вирок скасував, як незаконний, а кримінальну справу направив на новий судовий розгляд до того ж Одеського апеляційного суду, але у іншому складі суддів.

- 06.03.2008року колегія апеляційного суду Одеської області під головуванням судді В. Балана Артюшенка Олександра виправдала і звільнила з під арешту у залі суду.

- Після вступу в законну силу виправдувального вироку апеляційний суд Одеської області направив Генеральному прокурору України окрему Ухвалу (в додатках) для відповідного реагування.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Судом було беззаперечно доведено фальсифікацію речових доказів для обвинувачення Артюшенка, тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості, нанесені працівниками міліції під час катування, у вигляді переломів кісток рук, багато інших незаконних дій правоохоронних органів Волинської та Одеської областей, то реагування Генерального прокурора України на виправдувальний вирок та окрему ухвалу мало б бути у вигляді порушення кримінальної справи у відношенні працівників міліції, слідчих прокуратури, експертів, прокурорів, які сприяли знищенню речових доказів у відношенні справжніх вбивць і фальсифікації кримінальної справи у відношенні Артюшенка і навіть судді Леоніда Сенатора, який у зговорі із слідчим Приморського району сфальсифікували роздруківку телефонних розмов потерпілої, підганяючи останній дзвінок під потрібний час і дату для остаточного закріплення обвинувальних доказів.

Однак Генеральний прокурор України на окрему ухвалу не відреагував ніяк, що стало підставою для нашого позову до Волинського окружного адміністративного суду про визнання бездіяльності Генерального прокурора України Медведька О.І. протиправною.

11.12.2008року прокурор Одеської області порушив кримінальну справу у відношенні працівників міліції, за нанесення Артюшенку тілесних ушкоджень, а 01.09.2009року - за фактами фальсифікацій речових доказів по справі.

07.09.2009року, Генеральний прокурор України Медведько О.І. на особистому прийомі, повідомив мені, що обидві кримінальні справи об’єднані в одне провадження і передано для розслідування Генеральній прокуратурі України.

Здавалося б справа зрушилась з мертвої точки…

У квітні 2009року Олександра визнано потерпілим, але винних по кримінальній справі не має і, мабуть, ніколи не буде.

Працівники міліції, які катували Олександра – лише свідки, вони усі, спокійно собі працюють на своїх місцях.

Слідчий прокуратури м. Одеси Луняченко О.О., у провадженні якого раніше була кримінальна справа, мабуть, в міру різних обставин, не від нього залежних, не спішив розслідувати справу, щоб як-то кажуть "не наламати дров" – молодий же ще. Однак, розумно поступив, коли надав доручення Ковельській прокуратурі виконати деякі слідчі дії по кримінальній справі, в тому числі детально допитати потерпілого. Навіть до м. Ковеля на очні ставки привозив працівників міліції - і це правильно як з моральної, матеріальної сторони так і безпеки потерпілого, чого не можна сказати про слідчого відділу особливо важливих справ Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції, з п’ятнадцятирічним стажем роботи полковника Мацієвського О.С.

Звідки знаю таку біографічну інформацію? Від Мацієвського!!!

В емоціях, які переходили всі границі, він наголошував на свої посади і звання, щоб я думала з ким розмовляю і робила відповідні висновки!!!

Я розуміла і розумію, що тут і ранг вищий і звання і саме його місце роботи престижніше - відділ особливо важливих справ Генеральної прокуратури України - але мені це не потрібно!

За ті декілька спілкувань зі мною, матір'ю потерпілого, у телефонному режимі, які також велись підвищеним, наказовим тоном і через "блін" я відчула страшенний психічний тиск на потерпілого високо посадової особи, яка у спілкуванні, навіть у телефонному режимі, переступала всі межі закону.

Я уявляю, як ця особа дозволяє собі розмовляти з підозрюваними, а тим більше з обвинуваченими!!!

Скільки страшенних пекельних мук зазнала я, коли мій син був обвинувачений та засуджений і коли мене, ось такі "Мацієвські" називали матір'ю вбивці!

Я не прошу від них поваги, навіть вибачення не прошу - але їм ніхто не давав права порушувати закони!

Ми розуміємо, що для повного усестороннього розгляду кримінальної справи слідчий має право допитувати обвинувачених, свідків, потерпілих стільки разів – стільки це необхідно для слідства.

Але разом із правом – слідчий має обов’язки: розслідувати кримінальну справу у відповідності до кримінального та кримінально процесуальних кодексів України.

В даному випадку – при виклику потерпілого для допиту та проведення відтворення обстановки і обставин події із м. Ковеля Волинської області до м. Одеси – слідчий такого високого органу, як Генеральна прокуратура України – має у відповідності до закону розглянути клопотання потерпілого і гарантувати йому безпеку і компенсацію витрат, пов’язаних із викликом для проведення слідчих дій у кримінальній справі, не тільки тому, що вона розслідується за 1000 км від домівки потерпілого, а якби це навіть було за місцем його проживання: усе має бути відповідно до статті 92 КПК України. 

Однак Мацієвський О.С. вимагає негайного прибуття до м. Одеси і навіть слухати не хоче, що потерпілий ще про щось має радитись з адвокатом, боїться їхати без охорони, чи тим більше не має коштів. 

З його слів, йому також не виділяють грошей на відрядження! 

А тому, він при першій же телефонній розмові попередив – не прибуде Ваш син до м. Одеси – буде застосовано примусовий привід.

Чи має право Мацієвський О.С. заборонити нам боятися незаконних дій з боку правоохоронних органів, чи нав'язувати нам свою особисту думку?

Ми впевнені у тому, що саме він має зараз забезпечити умови не тільки для того, щоб винні особи понесли покарання, а ще прикласти усіх зусиль для того, щоб розкрити злочин і покарати осіб, які вчинили вбивство.

Утворилась колізія – яку може і зобов’язаний вирішити лише слідчий, який має діяти відповідно до закону і лише тоді, якщо він має намір не приховувати посадові злочини, а розкрити їх.

Однак, ми переконались, що дії слідчого спрямовані на приховування посадових злочинів проти правосуддя.

Враховуючи, що поїздка на слідчі дії є не лише матеріально, а і психологічно обтяжливою для Олександра, адже потрібно заново побувати у тих кабінетах у яких зламали не тільки руки, волю, здоров'я, а і все подальше життя – то ми вбачаємо для нашого життя і здоров'я ще й небезпеку від усіх тих осіб, хто чинив усі ті беззаконня і фальсифікував кримінальну справу і хто сьогодні має зайняти місце Олександра у СІЗО і на лаві підсудних!

Слідчі дії мають бути проведені виключно в інтересах досудового слідства, а тому ми, як потерпіла сторона не повинні думати про те, де брати кошти на квитки до м. Одеси і назад. 

Більше того, ми не проти співпрацювати з досудовим слідством.

З квітня місяця цього року діє постанова прокуратури м. Одеси про забезпечення нам заходів безпеки, тобто: бійці (міліціонери) спеціальної роти "Гріфон" МВС України …охоронять нас…від працівників міліції і прокуратури, які, в свою чергу, начебто, …охороняють усіх нас з Вами від бандитів!!!

Навіть не смішно... Гірко і боляче...

Отже слідчий Мацієвський О.С. має подбати ще й про те, де ми маємо ночувати у м. Одесі, адже їдемо ми до Одеси не на танцюльки і охорона не може бути окремо від нас!!!

Щоб мати можливість тиснути психологічно, а можливо і фізично на Олександра, як на потерпілого і єдиного свідка по кримінальній справі – слідчий Мацієвський О.С. став вживати заходів для того, щоб вивести мене із процесу.

1.Його відповідь на клопотання Артюшенка О. від 20.11.2009 року – надіслана нам, начебто з дотриманням строків – від 23.11.2009 року, хоча відправлена з м. Києва, згідно поштового штемпеля 01.12.2009року;

2. Незважаючи на те, що з 06.01.2005року, відповідно до постанови Приморської прокуратури м. Одеси я є захисником Артюшенка Олександра по кримінальній справі, якою він був обвинувачений, про що вказано як у обвинувальному вироку від 23.12.2005року, яким Олександр був засуджений, так і в виправдувальному вироку від 06.03.2008року, яким Олександр був виправданий, а також у окремій ухвалі, відповідно до якої мають сісти на лаву підсудних усі кати та фальсифікатори і відповідно до довіреності Олександра від 09.03.2008року, я є його законний представник, з усіма наданими правами в усіх органах влади, з правом підпису - слідчий Мацієвський О.С. визначає мій статус у даній кримінальній справі посилаючись на Цивільний Кодекс України!!!

3. Скориставшись тим, що Олександр, змінивши місце проживання, тимчасово відмовився від охорони – слідчий Мацієвський О.С. – відмовив йому у забезпеченні охорони на час поїздки до м.Одеси на слідчі дії, вказавши у відповіді: - "Проведеною перевіркою Вашого клопотання від 20.11.2009року не встановлено наявності реальної загрози Вашому життю чи здоров'ю…"

Звідки взяв слідчий Мацієвський О.С. результати перевірки, яка ще тільки зараз проводиться?

Надаючи відповідь потерпілому він заручився усними домовленостями з внутрішньою безпекою і службою безпеки України у Волинській області про те, що вони у матеріалах перевірки вкажуть що небезпека нам не загрожує???

Навіть не сумнівайтеся - саме так!!!

От тільки, "колеги" не розрахували того, що ми будемо підписувати лише такі документи, у яких викладена правдива інформація і покривати незаконні дії не будемо. 

09.12.2009року до нас додому завітав працівник Внутрішньої Безпеки України у Волинській області Новосад В.В., і повідомив, що він, має доручення слідчого Мацієвського провести перевірку: - чи є нашому життю та здоров'ю загрози з боку правоохоронних органів.

Одночасно, з таким же питанням мені зателефонували із УСБУ України у Волинській області, а тому я навіть не сумнівалася, що ці особи тепер будуть усе робити для того, щоб не тільки прикривати незаконні дії працівників міліції, а і самого Мацієвського, який випередивши проведення перевірок та їх результати поспішив надати нам "липову" відповідь: таку відповідь, яку йому було вигідно !!! 

Враховуючи, що ми неодноразово звертались із скаргами на незаконні дії працівників міліції протягом останнього часу – я більше години ознайомлювала Новосада В.В. з матеріалами, надавала йому копії – він співчував, погоджувався зі мною і …яким же було моє розчарування, коли він записав у матеріалах перевірки - начебто від мого імені: " На даний час для нашого здоров'я і життя ніякої загрози не має…" 

Я відмовилася підписувати такий протокол і наполягла на тому, що я маю право зробити зауваження і записати їх особисто, що я і зробила.

Я одразу ж відмітила зміну у настрої і відношенні до мене у цього працівника!

Я ще не знала тоді, чим обернеться для мене моє протистояння!

Приблизно через 20-30 хвилин після того, як пішов від нас Новосад В.В., мені зателефонував слідчий Мацієвський і попередив, що 10.12.2009року об 11:00 год. я маю прибути до Ковельської прокуратури для допиту в якості свідка по Одеській справі.

Я в свою чергу відповіла слідчому, що я не можу прибути для допиту свідка наступного дня з поважних причин:

1. Я не свідок по справі, ніколи ним не була і мені невідомо з яких підстав і часу я стала свідком. Крім того, я не повідомлена завчасно про дату допиту.

2. Наступного дня я маю бути у м. Луцьку:

- о 9:00 год. у ВБУ у Волинській області і о 14:00год. в УСБУ у Волинській області з приводу перевірок за його ж дорученням, про результати, яких він нам уже встиг повідомити.

- об 11:00год. у обласній державній адміністрації круглий стіл, куди я запрошена як член Ради Волинської правозахисної групи і секретар Волинської регіональної обласної організації "Партія захисту прав людини", на що мені Мацієвський сказав, що круглий стіл його не цікавить, і може відбутися без моєї участі, а у ВБУ і у СБУ він домовиться. Я запропонувала Мацієвському зателефонувати через півгодини, я маю порадитись, на що він мені грубо відповів, що розмову закінчено.

10.12.2009року у мене відбулись заплановані зустрічі у УВБУ і УСБУ у Волинській області.

Під час круглого столу у Волинській облдержадміністрації, приуроченому до "Дня захисту прав людини" у своєму виступі я повідомила про кругову поруку прокуратури та міліції і про небезпеку, яка випливає з їхніх незаконних дій, про сфальсифіковану відповідь слідчого на клопотання потерпілого, в якій він послався на результати перевірки, яка ще не проведена. 

Крім того, громадськість, правозахисні організації Волинської області, обурені з приводу присвоєння прокурору Волинської області Гілю А. І. звання "Заслуженого юриста України".

Такої ж думки були і інші виступаючі.

Ще тільки-но ми виїхали з м. Луцька, як мене було повідомлено через охоронців, що я одразу ж по приїзду до Ковеля маю з'явитись до прокуратури за розпорядженням слідчого Мацієвського.

Протягом усього часу, проведеного в дорозі із Луцька до Ковеля мені телефонували і попереджали працівники міліції про те, які негативні наслідки будуть для мене, якщо я не з'явлюсь до прокуратури.

Мене насторожив той факт, що мені не було надіслано, або вручено ні одного документу, з якого мені стали б відомі підстави для такого наполегливого на мене тиску і те, що уже був вечірній час.

О 18:15год я була вже в своїй квартирі, але у приміщенні міліції чекали мого рішення.

Приблизно о 19:30 год до мене додому прийшов начальник сектора дільничних інспекторів Ковельського РВМ Макаренко І.І. і повідомив мені, що мене у Ковельській прокуратурі чекає слідчий Мацієвський О. С., який попередив, що якщо я зараз не з'явлюсь до прокуратури добровільно, то до мене буде застосовано примусовий привід.

Я сказала Макаренку, що я не бачу законних підстав у вечірній час на усну вимогу слідчого з'являтися до прокуратури. У мене є особисте життя і таке вторгнення у нього є протизаконним. Я законопослушна громадянка, а тому з'являтись до прокуратури можу лише в робочий час і з відомих мені підстав.

Дискусія з Макаренком продовжувалась майже годину.

Насправді, у цій критичній і страшній для мене самої ситуації – мені шкода було цього чоловіка, бо ж ну, повірте – не всі менти гади!

І охороняють же мене...ну не повертається язик сказати - менти: міліціонери – хороші хлопці.

Я впевнена, що і Макаренко отримав наказ –"зламати" мене психологічно і доставити до прокуратури. Але мене не шкодував ніхто!

Мене знищували морально!!! У моїй рідній квартирі!!!

Макаренку постійно телефонували і я, будучи поряд, почула голос заступника міжрайонного прокурора Дарчика , який просто надривався: - "Що ти там сидиш?! Бери її за руки і за ноги і тягни сюди!" 

Я неодноразово спілкувалася з Дарчиком, а тому впізнала його голос одразу, крім того, Макаренко підтвердив, що це кричав саме Дарчик.

Я спитала Макаренка – "І Ви будете мене тягнути?"

Він сказав : "Так, у мене є наказ прокурора і постанова про примусовий привід, а тому, я змушений буду виконувати." – і став комусь телефонувати.

Через хвилину до квартири зайшов дільничний інспектор Б. Поляк із постановою в руках. Я попросила надати іі мені для ознайомлення – вийшла в другу кімнату читати і зробила копію.

Якщо для таких високих посадових осіб, як (повторюсь):

- слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції Мацієвського О.С.

- Ковельського міжрайонного прокурора Масалова С.М.;

- заступника Ковельського міжрайонного прокурора Дарчика М.Г.

- начальника сектора дільничних інспекторів Ковельського РВМ Макаренка І.І.-

ця постанова є документом, то для мене це клаптик паперу без будь-яких ознак приналежності Генеральній прокуратурі України з неграмотно написаним текстом.

Це не бланк Генеральної прокуратури України. Там не стоїть печатка, або хоча б штамп. 

Я порадила Макаренку його потерти і використати в іншому місці.

Але, уривки із цього тексту я наведу, відповідно до оригіналу:

-"…Свідком у даній кримінальній справі є гр. Артюшенко Г. О., яка викликався до Генеральної прокуратури України для допиту, але за викликом не з'явилась без поважних причин…"

-"…Підвергнути приводу до Генеральної прокуратури України до слідчого в особливо важливих справах Мацієвського О.С., доставивши до Ковельської міжрайонної прокуратури Волинської області по вул. Шевченка, 7 Артюшенко Галину Олексіївну, яка проживає…"

-" Копію даної постанови направити Генеральному прокурору України…"

І в кінці підпис Мацієвського. Якщо це його підпис.

Прочитавши цю брехливу постанову, я пересвідчилась остаточно у тому, що у відношенні мене вчиняються вкрай незаконні дії, бо раніше мене ніхто не викликав на допит до Генеральної прокуратури.

Я вже маю гіркий досвід - сина Олександра у 2004році забрали на бесіду … на три роки і три місяці…

Однак, я не могла повірити і в те, що так безграмотно і брехливо міг написати слідчий Мацієвський О.С. 

Ризикувати своїм життям і здоров'ям у мене бажання не було.

Я бачила як нервував Макаренко. Він не знав що йому робити!!! 

Я поклала руки на стіл і сказала Макаренку, щоб надівав наручники і тягнув мене до прокуратури. 

В той час йому знову хтось зателефонував і він вийшов на балкон, а коли повернувся то сказав, щоб я заспокоїлась, бо начальник Ковельської міліції, дав наказ не торкатися мене навіть пальцем, бо від цього всього "дерьма", в яке їх втягує прокуратура, вони не відмиються ніколи.

Я відмовилась підписувати будь-які документи, про що у присутності понятих було складено протокол що я відмовилась (?) від примусового приводу і від підписів у протоколі.

Приблизно о 21:30год працівники міліції залишили мою квартиру.

А що буде далі? Звідки і що я маю чекати?

Шановні панове!

Генеральний прокуроре України! 

Чи відомо Вам, що творять Ваші колеги? 

Це в такий спосіб Ваші підлеглі захищають честь мундира?

Хто замовив чи дав вказівку відсторонити мене від захисту прав мого сина і громадян, морально і фізично мене знищити?

Я дуже люблю життя – таке, яке воно є: тяжке, знищене злочинною правоохоронною системою, злиденне, але запевняю, що добровільно з нього я не піду.

І тому, у випадку спричинення мені, або моїй родині смерті чи каліцтва через любий нещасний випадок, я усю відповідальність покладаю на правоохоронні органи нашої незалежної правової держави.

ШАНОВНІ КАНДИДАТИ У ПРЕЗИДЕНТИ!!!

Уважно прочитайте на початку моє звернення – мого сина катували у ніч президентських виборів 2004року!!!

Напередодні нових президентських виборів іде розправа наді мною за його виправдувальний вирок?

За кого із Вас має віддати свій голос моя родина?

Хто із Вас набереться сміливості втрутитися і захистити нас від розправи?

Чи, можливо мені за захистом наших прав звернутися до міжнародної спільноти.

Артюшенко Г. О.

Волинь віншує «Селяночку»

П’ятниця, 9 жовтня 2009 року № 116 (18402) 

http://www.silskivisti.kiev.ua/18402/print.php?n=3433 

Давид КИСІЛЬ

Найактивніші учасники свята «Сільських вістей» на Волині. Фото автора.

На Волині стало гарною традицією щороку, в розпал золотої осені, проводити свято улюбленої газети «Сільські вісті». Не став винятком і нинішній рік. У минулі вихідні на Театральному майдані обласного центру зібрались шанувальники і давні прихильники найповажнішого в державі україномовного видання, очолюваного Героєм України, народним депутатом України Іваном Васильовичем Сподаренком.

Волиняни, керовані лише доброю волею та внутрішньою потребою, прибули сюди, щоб зазвичай поспілкуватися, побачитись із друзями, обмінятись думками, враженнями, поговорити про наболіле, поділитись і радощами, і прикрощами у колі близьких за духом людей. Волинському письменнику Миколі Кінашу, ветерану праці та Збройних Сил України Миколі Гладченку, депутату Прилуцької сільської ради Володимиру Новаку та іншим учасникам дійства на майдані було що розповісти своїм землякам – кожен із них знає особливості нинішнього життя не з чуток.

У ВІЧІ ВПАДАЛИ промовисті стенди: «Сільські вісті» на сторожі прав людини» та «Сільські вісті» про Волинь», на яких красувались найкращі публікації сільськовістян. А ще – яснів транспарант із поетичними рядками Лесі Українки:

Не поет, хто забуває

Про страшні народні рани,
Щоб собі на вільні руки
Золоті надіть кайдани!
Тож підіте і скажіте,
Що поки я буду жити,
Не подумаю довіку
Зброї чесної зложити!

Розпочалося свято піснею на слова В. Олефіренка «Селяночка». У виконанні солісток дуету «Зоряниця» будинку культури села Гірка Полонка Луцького району Лариси Гнатюк і Ольги Калашевої цей пісенний доробок прозвучав як гімн «Сільських вістей». Особливого забарвлення і духовного піднесення пісні додали церковні дзвони, що в ту мить (так співпало) долинули із Свято-Троїцького собору.

На імпровізованій сцені з озвученням незмінний ведучий святкового заходу, член Національної спілки журналістів України, керівник прес-служби обласного управління лісового та мисливського господарства Сергій Цюриць із винятковою теплотою і навіть із нотками розчулення у голосі згадав свою студентську практику в привітному і щирому редакційному колективі «Сільських вістей», пам’ять про котрий гріє душу й нині. Сергій Назарович розповів про батьківську турботу й цінні настанови, дані йому, тоді юному хлопцеві, керманичем газети Іваном Васильовичем Сподаренком, що дуже прислужились потім у житті.

Ковельчанка Галина Артюшенко повідала присутнім про свій візит у редакцію «Сільських вістей», де її привітно зустріли і чуйно та уважно вислухали перший заступник головного редактора Валерій Ясиновський і заступник редактора відділу листів Володимир Бабанюк. Галина Олексіївна подякувала сільськовістянам за публікацію під заголовком «Засудили невинного...», у якій ішлося про її материнський тернистий шлях боротьби з неправедним судочинством, корумпованою правозахисною системою в державі, правовим нігілізмом. Врешті-решт правда здобула перемогу: добилась виправдального вироку та звільнення сина Сашка з-під варти в залі суду. Однак силовики, котрі тортурами змушували сина взяти вбивство мешканки Одеси В. Разводовської на себе, та судді, які на підставі липових фактів запроторили хлопця до буцегарні, залишились непокараними і перебувають на посадах. Чомусь вперто не беруть одеські правозахисники сліду справжніх убивць нещасної жінки. На звернення Г. Артюшенко до прокурорських чиновників щодо вжитих ними заходів до злостивців у законі, відповідно до вимог окремої ухвали суду, отримала відповідь, мовляв, винних покарано… позбавленням місячної премії. Ось такий глум, ось таке святотатство над правами і свободами людини процвітає в нашій рідній Україні. Чільники держави, наче зомбовані, без угаву розказують про велику і горду націю, її славну історію, випробування голодомором, тоталітаризмом, геноцидом і т. ін., а самі впритул не бачать, не чують сьогоднішньої наруги, зойку, болю власного народу, який гибіє, винищується і вимирає з прокльонами на вустах на адресу всіх і вся. Після виступу «Сільських вістей» відразу ж обізвалась Генеральна прокуратура України, яка телефонним зв’язком запросила Г. Артюшенко на прийом до головного наглядача за дотриманням законності в країні – О. Медведька. Нагадаю, що напередодні адміністративний суд Волинської області відхилив позов Галини Олексіївни, в якому мати невинно засудженого просила суд зобов’язати Генпрокурора України прийняти її. «Олександр Іванович зізнався мені, що читав публікацію «Засудили невинного…», в присутності своїх заступників вислухав мене і усно пообіцяв, а згодом підтвердив сказане офіційним повідомленням, що винними у фальсифікації справи мого сина зайнялася Генеральна прокуратура», — повідомила Галина Артюшенко.

Голова громадської організації «Волинська правозахисна група», кандидат юридичних наук Степан Василюк, звертаючись до учасників свята, сказав, що зараз, коли права громадян зневажені й розтоптані, судові інстанції, прокуратура часто-густо перетворились у шулерські контори з надання платних послуг; коли, у свою чергу, владці зациклились на власних амбіціях та коритоборстві, — волиняни самообороняються. Надійною і єдиною опорою для них в оманливому інформаційному просторі Лесиного краю є «Сільські вісті». Далі Степан Феодосійович додав: «Сільськовістяночка» сміливо стала на захист молодих волинян Анни Воробей, Ігоря Зеленяка, Валерія Репецького, кримінальні справи проти яких сфабрикували злостивці в мундирах. «Сільські вісті» — багатопрофільна газета, вона захищає інтереси не тільки селян, а всіх громадян країни, це саме те видання, яке має бути в кожній оселі української держави».

З 1959 року, себто піввіку читає «Сільські вісті» народний депутат України другого скликання, голова обласної громадської організації «Захист дітей війни» Ростислав Чапюк. Ростислав Степанович, озираючись у пам’ять, розповів, що у важкі періоди трудового життя, коли розлючені за критичні зауваження партійні бонзи взялися чинити розправу над сміливцем Чапюком, дружнє плече йому підставили саме «Сільські вісті» в особі талановитого журналіста Василя Дмитровича Грузіна. Пригадав Р. Чапюк і той факт, коли газета допомогла сиротинці з-за кордону, яка в роки війни втратила своїх батьків, через багато літ дивом відшукати рідних у селі Гаразджа Луцького району.

— Село – колиска держави, її духовна краса і міць. «Селяночка», захищаючи село, захищає основу держави, її фундамент. Слава «Сільським вістям»! — цими словами Ростислав Степанович під дружні оплески майдану завершив свою промову.

Депутат міської ради Микола Нікітюк є одним із тих волинських публічних політиків, хто в роки кучмізму не боявся говорити правду, був барабанщиком і сурмачем протестних антикучмівських акцій на Волині. Коли продажна Феміда, азаровщина душила «Сільські вісті», Микола Сергійович зі своїми однодумцями рішуче став на їх захист. Активну життєву позицію займає народний обранець і нині.

— «Сільські вісті» є нашою опорою, головною газетою, дороговказом. Важливо, щоб і надалі вона обходилась без кумирів, без ідолів, була вищою від політичних уподобань, слугувала правді й тільки правді. «Сільські вісті» єднають Схід і Захід. Завдяки газеті ми знайшли своїх союзників у боротьбі із безчинством, свавіллям влади у Дніпропетровській, Запорізькій, Херсонській, Черкаській та інших областях України, — зауважив Микола Нікітюк.

Учасники свята добрим словом відгукнулися про тематичні сторінки газети «Вербиченька», «Соняшник», «Криниця», «Добрий господар», «Весела світлиця». З повагою і любов’ю називали імена видатних журналістів (як тут прозвучало — «кореспондентів від Неба») Степана Колесника, Володимира Біленка, Бориса Поліщука, Ніни Цюпи, Сергія Скоробагатька, Олександра Карпенка, Валерія Ясиновського, Наталії Сандрович, Миколи Нечипоренка. Літнім подихом війнуло в душу від спогадів про ті далекі роки, коли в Лесиному краї очолював редакційний колектив найпопулярнішої тоді газети «Радянська Волинь» (нині «Волинь-нова») Іван Васильович Сподаренко.

Учні Луцької спеціалізованої школи, юні журналісти шкільної газети «Горнятко» Олександра Містюк та Іван Гедз розважали учасників свята читанням усмішок, опублікованих у «Сільських вістях» на сторінці «Весела світлиця». Читала вірші доцент української мови Волинського національного університету Олександра Гандзюк. Працівник навчально-методичного центру культури Волині Ігор Баранюк дарував присутнім свої бардівські пісні. Галині Артюшенко організатори свята вручили диплом громадського визнання «За захист прав людини». Подяку такого ж громадського визнання отримав власкор «Сільських вістей» на Волині Петро Горщарук. Закінчилось свято піснею «Волинь моя», яку залюбки співали всі учасники цього прекрасного заходу.

Волинська область.

ГЕНЕРАЛЬНІЙ ПРОКУРОР УКРАИНЫ ЗАБРАЛ "СЕБЕ" ГРОМКОЕ ОДЕССКОЕ "ДЕЛО АРТЮШЕНКО"

07.09.2009 

Вы очевидно помните громкое одесское "дело Александра Артюшенко", о котором мы писали. Молодой мужчина, житель города Ковель, был осуждён в Одессе к 13 годам лишения свободы за убийство женщины, которое он не совершал и к которому не имеет никакого отношения хотя бы потому, что в это время находился в своём родном городе за тысячу километров от Одессы.

Тридцать восемь месяцев провёл он за решёткой, пока другая судебная коллегия Одесского областного суда - под руководством судьи Василия Балана - вынесла ему оправдательный приговор. 

Но хотя с того времени прошло полтора года, никто из тех одесских офицеров милиции, кто пытал Артюшенко, никто из тех сотрудников прокуратуры и экспертов, кто нагло и цинично фальсифицировал доказательства - фабриковал одни ( к примеру, свежевзятый отпечаток пальца Артюшенко подсовывал к отпечаткам, изъятым с места убийства) и уничтожал другие (например, волосы настоящего убийцы в руке убитой),не ответил за содеянное.

Никто так и не начал искать, кто же на самом деле убил несчастную пенсионерку Валину Разводовскую в квартире на Троицкой. 

Даже прокурор Одесской области Василий Степанович Присяжнюк, сделавший многое для восстановления справедливости, так и не смог преодолеть до конца ожесточенное мафиозное сопротивление по этому делу. И вот Генеральный прокурор Украины Александр Медведько пригласил сегодня на личный приём Галину Алексеевну Артюшенко, маму Александра, по-настоящему героическую женщину, представляющую сына во всех инстанциях.

Как рассказала корреспонденту Интернет газеты "Взгляд из Одессы" Галина Алекссевна, прокурор страны принял её очень хорошо. 

Беседа, в которой участвовали и другие высокопоставленные руководители Генеральной прокуратуры, длилась минут двадцать. 

По словам Галины Артюшенко, Генеральный прокурор и его сотрудники, много чего повидавшие в жизни, были поражены циничностью и масштабом фальсификаций в этом уголовном деле. Генеральный прокурор Украины Александр Медведько принял решение забрать из Одессы в Генеральную прокуратуру и расследовать в Киеве уголовные дела -вероятно они будут объединены в одно - по пыткам в отношении Артюшенко и по фальсификациям в его уголовном деле.

Судя по всему, это громкое одесское уголовное дело может наконец-то взорвать безбедное существование тех одесских так называемых слуг Закона, кто ц инично присосался к нему, не для служения Закону и людям, а только лишь в своих низких корыстных интересах. 

Борис Штейнберг, журналист

Специально для Интернет газеты "Взгляд из Одессы" 

Засудили невинного... на робочий стіл Генеральному прокурору України

18 серпня 2009 року № 93 (18379) 

кор. "Сільських вістей" Петро Горщарук

ЗАСУДИЛИ НЕВИННОГО...
на робочий стіл Генеральному прокурору України

Одначе фальсифікатори із органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, які сфабрикували карну справу (і це доведено судом. — П. Г.) та при сприянні продажних слуг Феміди запроторили молодого чоловіка за грати, тим самим скалічили людині життя, завдали їй тяжкої моральної і фізичної шкоди, — залишаються не покараними. Чому подібне стало закономірним явищем у нашій державі Україна?

ПОНАД три роки в оточенні пройдисвітів-рецидивістів змушений був дивитися на одеське небо в клітинку ковельчанин Олександр Артюшенко. Для рідних Сашка, особливо його матусі Галини Олексіївни, цей час супроводжувався не лише матеріальними витратами (лише за поїздки залізничним транспортом виклала 13 тисяч гривень), а й безсонними ночами, каторжними переживаннями за долю сина і саможертовною боротьбою із злостивцями у погонах і мантіях. Проста поліська жінка, матір чотирьох дітей, якій на той час випало жити з одним крилом (чоловік раптово помер), в ранзі захисника свого сина по справі продиралась крізь хащі фальсифікацій правників і лукавого судочинства – до правди. У ході судового процесу семеро прокурорів – державних звинувачувачів – наче зграя шакалів, заповзято оббріхували молодого «западенця». Однак таки настала та довгоочікувана мить, від якої материнське серце, здавалося, вискочить із грудей: суддя, зачитавши виправдувальний вирок, проголосив досі неймовірне: «Конвой, звільнити Олександра Артюшенка з-під варти в залі суду!»

САШКО АРТЮШЕНКО у 2002 році подався на заробітки до Одеси, а оскільки мав золоті руки, легко влаштувався робітником. Квартирував у знайомого Бориса, донечці Світланці якого невдовзі став хрещеним батьком. Наприкінці 2004 року вирішив навідати рідних у Ковелі, адже у грудні святкує свій день народження донька Христина. Окрім того, напередодні Нового року виповнювались роковини з дня смерті батька Володимира Григоровича. Отож хлопець 13 грудня сів у фірмовий потяг «Голубі озера» і наступного дня прибув до рідного Ковеля. Однак вшанувати пам’ять батька Сашкові не випало: невдовзі ковельські міліціянти доставили його у міськрайвідділ для з’ясування «деяких обставин». При цьому до журналу реєстрації затриманих прізвище Артюшенка не записали. Галина Артюшенко із адвокатом прибула до міськрайвідділу, аби з’ясувати, чим завинив Олександр. Але от химера: правоохоронці в один голос стверджували, що «тут такого немає і не було». Заступник начальника міськрайвідділу міліції Анатолій Трофимов також збрехав матері: «Я нічого не знаю». Біля дверей одного з кабінетів Галина Олексіївна почула голос сина: «Мамо, я тут». «Ми чекаємо одного чоловіка, у якого є потреба поспілкуватися із Сашком. Якщо маєте бажання бути присутніми при цій розмові – чекаємо вас завтра», — заявили правоохоронці.

Наступного дня, себто 26 грудня, Г. Артюшенко прибула з адвокатом до міськрайвідділу, де сердешній матері сповістили вбивчу звістку: «Вашого сина конвой уже відправив до Одеси. За що? Нічого не знаємо…»

— Темна пелена заслала мені очі од відчаю. Почувала себе розтоптаною, беззахисною у рідній державі. Сина фактично викрали і повезли за тисячу кілометрів у безвість, — згадує пережите Галина Олексіївна. Зраненою пташкою полетіла вона до «жемчужини у моря». Квартироздавач Борис зізнався, що особисто зазнав катувань від одеських міліціонерів, які добивались потрібних свідчень про причетність Сашка до вбивства. Наляканий чоловік з острахом показав Галині Артюшенко дорогу до прокуратури Приморського району Одеси, де «зачинили» її сина.

Слідчий прокуратури Дмитро Подрєзов повідав матері, що Сашко під час розбійницького нападу на квартиру по вулиці Троїцькій по-звірячому вбив 62-річну Валіну Разводовську. При цьому слідчий стверджував, що затриманий визнав свою вину і від захисту відмовився. «Ваш син сидітиме за гратами довічно», — навіщось раз у раз краяв серце матері Подрєзов.

Адвокати, до яких Галина Олексіївна зверталася за допомогою, відразу ж повідомляли, що процедура даного захисту потребуватиме дуже багато грошей. На щастя, волинянка випадково познайомилась у вестибюлі прокуратури з адвокатом Світланою Вадимівною Волошиною, яка, дізнавшись про горе матері, сказала: «Не треба ніяких грошей, просто я негайно берусь за справу».

В той момент, коли жінки розмовляли, конвоїри завели до приміщення прокуратури, наче з хреста знятого, Олександра.

— Мамо, я ні в чому не винен! Поглянь, що зі мною зробили... — встиг вигукнути хлопець.

…Одеські конвоїри прибули до Ковеля на автомобілі, спаливши чимало державного пального. Автівкою везли закутого в наручники Артюшенка і до Одеси. При виїзді з Ковеля вони запропонували своїй жертві викуп: давай 60 тисяч доларів США і гуляй, хлопче, на волі. Звісна річ, у Сашка і його рідних таких грошей не було, та й вини за собою «пасажир» не відчував. Розцінював усе, що з ним сталося, прикрою помилкою. Сподівався, що в Одесі все швидко з’ясується. Одначе одеська міліцейська процедура «з’ясування» була однозначною і жорсткою: «Пиши заяву про свій прихід із каяттям, інакше засунемо тобі гумову палку куди слід». Артюшенко відмовлявся писати «липовий» документ, марно намагаючись довести деспотам свою непричетність до злочину. Цілісіньку ніч оперуповноважені Андрій Гергель та Кирило Павлов катували молоду людину: заломлювали руки в наручниках, підвішували й били гумовими киями по п’ятках, садили голим тілом на мокрий стіл – «пригощали» електрострумом і т. ін. Волинянин непритомнів, а кати, привівши його до тями холодною водою, знову і знову повторювали свої жахливі прийоми досудового дізнання. Ось така інквізиція виколихалася за кучмівської епохи в Одесі.

Зацькований, замордований тортурами Сашко тремтячою рукою письмово підтвердив свій прихід із каяттям. Вранці виявилось, що написане Артюшенком начальство забракувало. Тепер уже оперуповноважений Сергій Климентьєв настійно «радив» Сашкові написати заново таку заяву про прихід із каяттям, яка повніше відповідала б задуму сценаристів. Климентьєв залякував: «Якщо не візьмеш на себе це вбивство, тебе вивезуть за місто на сумнозвісні одеські поля зрошення, де ніхто і ніколи не знайде. Отож не втрачай своє здоров’я, пиши і підписуй усе, що тобі кажуть».

ТІЛЬКИ-НО Артюшенко під диктовку написав потрібну «липу», йому принесли їжу і навіть поставили чарку. Голодний хлопець перекусив і намірявся лягти спати, але його відразу ж повели на допит до слідчого Подрєзова. Чиновник подав Сашкові для підпису заздалегідь підготовлені папери, у тому числі й відмову від захисника. Тут же під пильним оком костоломів Гергеля і Павлова зробили відеозапис допиту підозрюваного О. Артюшенка. Наступного дня його повезли на місце злочину, де, відповідно до настанов посадовців у мундирах, хлопець показував на манекені, як убивав пенсіонерку. А потім із дозволу суду, але без відома адвоката Сашка заарештували і перевели з камери тимчасового утримання до СІЗО. Під час побачення Артюшенко показував матері скалічені руки, синці на ногах, на спині… Від переживань за внука померла Сашкова бабуся Ніна.

ГАЛИНА ОЛЕКСІЇВНА поїхала до Києва, де пожалілась на свавілля силових органів новообраному Президенту України В. Ющенку. Віктор Андрійович доручив тодішньому генпрокурору С. Піскуну встановити істину. Невдовзі Генпрокуратура сповістила батькові нації, що «ніяких порушень законодавства при затриманні Артюшенка і веденні кримінальної справи не виявлено». Материнські сподівання на справедливість, яку так обнадійливо виколисував Майдан, обірвались… Проте жінка не здалася, не опустила руки, а із подвійною енергією відчайдушно била на сполох в усі інстанції. Надійною опорою для поліщучки стали чесні одесити. Завдяки їм Галині Артюшенко дивом вдалося зібрати копії двох томів карної справи сина, що рясніли фальсифікаціями. Ці «томи» стали основою для формування потужного захисту підсудного. Окрім того, вона обійшла всі місцеві кладовища і врешті-решт через похоронне бюро знайшла могилу В. Разводовської. На пам’ятнику стояла дата смерті: 14 грудня 2004 року. У кримінальній же справі записано іншу дату — 12 грудня, себто фальсифікатори підігнали вбивство «під Артюшенка». Як захисник сина, Галина Олексіївна попросила надати копію свідоцтва про смерть Разводовської, натомість отримала вже звичну бюрократичну відписку: «надумано, безпідставно». Маляр за освітою, Галина Артюшенко наперекір відмовам, протистоянню, шаленому тиску на неї самотужки оволодівала юридичними знаннями, освоїла комп’ютер. У боротьбі з корумпованою правовою системою проявила героїзм, подвиг, на які здатна лише справжня матір.

У червні 2005 року Апеляційний суд Одеської області під головуванням Леоніда Сенатора розпочав розгляд справи О. Артюшенка. Судді відхилили прохання підсудного і захисту вести засідання українською мовою. Під час слухань сите судочинство і пихате державне звинувачення переглядали журнали з кросвордами та еротичними картинками, не дослухаючись до слів захисту, що надривав своє серце і душу фактами, логікою, неспростовними доказами невинуватості Артюшенка. З усього було видно, що результат судового засідання був їм заздалегідь відомий. «Гуманний суд» на той час уже помаранчевої доби позбавив Сашка волі на 13 років. Громадськість Одеси, яку про судилище над ковельчанином докладно інформували окремі місцеві газети, гула від обурення. Справа набула резонансного розголосу. Очевидно, враховуючи це, Верховний суд України скасував рішення апеляційного суду і направив справу на повторний розгляд у новому складі суддів.

ПОВТОРНИЙ судовий розгляд, на якому головував Василь Дмитрович Балан, здійснювався державною мовою. Всі клопотання захисту задовольнялись безвідмовно і оперативно. Усілякі посадовці, які у залі суду при Сенаторі товпились один поперед одного, щоб услужити і догодити наданням потрібних свідчень і доказів, цього разу залягли «на дно». Окремих представників гадючого клубка примусово доставляв до суду конвой. Такого праведного судового розгляду Одеса ще не знала. На вимогу суду було проведено чотири додаткові експертизи, які підтвердили, що затриманий Артюшенко зазнав тілесних ушкоджень; що прихід із каяттям він писав не з доброї волі; що на відеозаписах стан затриманого був неприродним… До того ж з’ясувалось, що з місця злочину міліцейські експерти брали відбитки пальців порошком бурого кольору. Не- важко здогадатись, чому лише Артюшенків відбиток був чорним. Усі фальсифікації чинили співпрацівники прокуратури Приморського району Одеси. Судово-медичний експерт пані Азарова на прохання слідчого Подрєзова змінила можливу дату смерті Разводовської. У свою чергу, слідчий прокуратури пан Ткаченко підкріпив цю дату підробленими відомостями про останню телефонну розмову померлої. Безслідно зник первинний акт огляду тіла вбитої, де експерт Загоруйко записав, що в руці Разводовської було затиснуте пасмо довгого темного волосся, вочевидь, справжнього вбивці (в убитої волосся на голові іншого кольору, а в Артюшенка — коротке і чорне). Більше того, суд з’ясував, що в матеріалах справи немає жодного процесуального або іншого документа, з якого б випливали підстави для обґрунтованих підозр О. Артюшенка у скоєнні злочину на момент його затримання… Таким чином, навесні минулого року Апеляційний суд Одеської області у повному складі виніс виправдувальний вирок: Артюшенка звільнили у залі суду. Верховний суд України цей вирок залишив без змін. Олександр тепер вдома, приходить, так би мовити, до тями від круговерті лукаво-бісівської машинерії правосуддя, що безцеремонно поглумилась над його молодим життям, зруйнувала сім’ю… Очі в Галини Олексіївни хоч і сяють материнською радістю, але спокою на душі, каже, в неї немає. Тривожить жінку, яка тридцять вісім місяців носила на собі тяжке тавро «мати вбивці», що система брехливого, підступного, кримінального правозахисту залишилась незмінною. Жорна неправедності й далі продовжують перемелювати людські долі. Знає і бачить це на конкретних прикладах своїх земляків, адже є членом громадської організації «Волинська правозахисна група», бере участь у протестних акціях, допомагає людям відстоювати свої права.

НА ЧИСЕЛЬНІ ЗАЯВИ Галини Олексіївни про факти катування та фальсифікацію речових доказів, матеріалів кримінальної справи Генеральна прокуратура України та її підрозділи – прокуратури Волинської та Одеської областей – не провели належних перевірок, не прийняли відповідних рішень. Натомість займались відписками, плодили фальшиві документи, якими прикривали незаконні дії своїх колег, щораз стверджуючи: «викладені у скаргах і заявах факти не знайшли свого підтвердження». Потік вульгарних відписок триває й нині.

— Апеляційний суд беззаперечно встановив, що органи дізнання Волинської, Одеської областей та орган досудового слідства не дотримались норм кримінально-процесуального законодавства України, Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, грубо порушили конституційні права Олександра, як особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину. Над моїм сином правоохоронці глумились, знущались, невинного запроторили за грати. І за ці злочинні дії нікого з кривдників не покарано, — слушно зауважує Галина Артюшенко.

Варто зауважити, що Апеляційний суд Одеської області в додаток до виправдувального вироку виніс ще й окрему ухвалу, в якій, зокрема, йдеться: «Суд вважає безперечно встановленим той факт, що явки із повинною, показання в якості підозрюваного та показання під час відтворення обстановки і обставин події, отримані органом дізнання та досудового слідства у підсудного Артюшенка О.В., внаслідок порушення норм діючого кримінально-процесуального законодавства, із застосуванням до нього фізичного та психологічного насильства…» Зважаючи на ці та інші грубі порушення конституційних прав О. Артюшенка, як особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину, апеляційний суд вирішив викладене довести до відома Генерального прокурора України та прокурора Одеської області для відповідного реагування…

Таким чином, апеляційна судова інстанція за підтримки Верховного суду України звернула увагу прокуратури, функціональним обов’язком якої є здійснення нагляду за дотриманням законодавства в державі, забезпечення й захист прав і свобод громадян, на виявлені судовим слідством злочинні дії посадовців у мундирах для вжиття відповідних заходів. Як не прикро, але з боку прокуратури реакції на судовий вердикт не було ніякої. Зважаючи на це, влітку минулого року Г. Артюшенко офіційно звернулась до Генерального прокурора України О. Медведька, в якому попросила високопосадовця проінформувати, як саме Генеральна прокуратура відреагувала на факти, викладені в виправдувальному вироку та окремій ухвалі Апеляційного суду Одеської області стосовно нанесення тілесних ушкоджень її сину, фальсифікації речових доказів, матеріалів кримінальної справи та інших протиправних дій органів дізнання і досудового слідства Волинської та Одеської областей. На це звернення чомусь озвався лише заступник генерального прокурора М. Голомша, який приголомшив Галину Олексіївну копією свого розпорядження прокуратурі Одеської області: «Прошу організувати перевірку викладених доводів силами апарату прокуратури області та, за наявності підстав, вжити заходів прокурорського реагування». Ось воно, красномовне підтвердження типового прокурорського «реагування» на окрему ухвалу суду, сповнене бюрократизму і заскорузлої незворушності! Після отримання цинічної відписки пана Голомші Г. Артюшенко вирішила навідатись до Києва в день особистого прийому громадян генеральним прокурором України, щоб розповісти головному наглядачеві за дотриманням законності в державі про підтверджені судом безчинства представників його відомства. Пан Медведько, — якому в даному випадку годилось би разом із своєю челяддю доземно вклонитись стражденній жінці й уклінно попросити вибачення за пережиті нею і сином тяжкі наслідки лиходійства його «орлів» (читай: бандитів у законі) ні того дня, ні пізніше волинянку не прийняв. Замість розради та підтримки жінка зазнала додаткових моральних страждань і переживань, нестримного болю в серці. Галина Артюшенко звернулась за підмогою до Волинського адміністративного суду, щоб той своїм рішенням зобов’язав пана Медведька прийняти її та бодай хоч вислухати. Півроку судді тягнули гуму і, врешті-решт, позовні вимоги Галини Олексіївни відхилили, як такі, що не містять у собі грунтовних підстав. Отакої! Виходить, у потерпілої від свавілля кривдників у мундирах матері немає підстав для зустрічі із головним патроном цих мафіозних злостивців?

Треба віддати належне Г. Артюшенко, яка не залишила високопосадовців у спокої. У грудні минулого року прокурор Одеської області Василь Присяжнюк особисто порушив карну справу за ознаками злочину стосовно «стрілочників» – посадових осіб Приморського районного відділу міліції, які застосовували насилля до О. Артюшенка. Одначе, відтоді вже минуло дев’ять місяців, а суттєвого результату – ніякогісінького. Не вхопили за комір і фальсифікаторів, натомість шилом із лантуха виліз дивний жест старшого слідчого прокуратури Одеської області А. Луняченка, який відмовив у порушенні кримінальної справи стосовно фальсифікації відбитків пальців «у зв’язку із недоведенням факту фальсифікації». Тобто прокурорський клерк брутально проігнорував рішення суду, який встановив, що у справі Артюшенка були чисельні фальсифікації, у тому числі, й відбитків пальців.

У відписці, адресованій Галині Артюшенко, заступник прокурора Одеської області О. Мрихін пише таке: «Враховуючи, що перевіркою не встановлено факту фальсифікації речового доказу, 17.02.09 року прокуратурою міста Одеса відмовлено у порушенні кримінальної справи стосовно співробітників прокуратури Приморського району міста Одеса… за відсутністю в їх діях складу злочину...» Ось так, пославшись на якусь прицюцюкану перевірку, реагує заступник прокурора області на окрему ухвалу Апеляційного суду, що провів ретельне судове розслідування і виніс виравдувальний вирок. Питається: а чому це пан Мрихін аж ратицями впирається, так не хоче рахуватись із обов’язковою для нього ухвалою суду?

— У травні 2005 року, коли розкручувалась справа проти сина, я побувала на прийомі у того самого Мрихіна, виклала йому всю інформацію про жахливі порушення. Він викликав слідчого Ткаченка і при ньому пообіцяв мені, що уважно ознайомиться із справою мого сина. При цьому наголосив: якщо викладені мною факти підтвердяться, винні будуть суворо покарані. А наступного дня стало ясно, що Мрихін підступно обманув мене. Через злочинні дії корумпованого відомства, до числа якого належить і Мрихін, мого сина більше трьох років мордували в буцегарні. А тепер ті ж самі особи крутять світом, як дідько торбою, аби уникнути заслуженого покарання. Генеральна прокуратура покриває своїх «братчиків», адже, як кажуть, ворон ворону око не виклює, — резюмує Галина Артюшенко.

Нині Сашка Артюшенка і його матір Галину Олексіївну, яка є представником інтересів сина у всіх інстанціях, відповідно до постанови слідчого прокуратури, цілодобово оберігають бійці міліцейського спецпідрозділу «Грифон», який займається захистом учасників кримінального процесу. Від кого силовики захищають цю незговірливу, незручну родину? Від можливого замаху на життя та всіляких диверсій з боку одеських… силовиків, котрі зараз на робочих місцях «бережуть» громадян від злочинців. Коло замкнулось… Як бачимо, без парадоксів у нашій химерній державі не обходиться ніде. Безперечним у цій круговерті залишається одне: факти, виявлені під час судового розгляду за справою О. Артюшенка, дають грунтовні підстави для порушення кримінальної справи проти корумпованих злостивців у законі. Як колись казав В. Ющенко, бандити мусять сидіти в тюрмах. Інакше правової держави, про побудову якої на всіх рівнях багато точиться розмов, бути не може.

Волинська область.

ЖУРНАЛИСТ В ОДЕССЕ ПРИЗЫВАЛ ПРОКУРАТУРУ И МИЛИЦИЮ РАСКРЫТЬ ЖЕСТОКОЕ УБИЙСТВО

22.07.2009г.

Журналист в Одессе призывает прокуратуру раскрыть убийство, готов помочь, а они… не хотят ничего делать

Итак, вернёмся к утренней пресс-конференции заместителя прокурора Одесской области Александра Михайловича Мрихина. Автор этих строк задал ему вопросы, касающиеся уголовного дела Александра Артюшенко, получившего 13 лет лишения свободы по сфальсифицированным сотрудниками прокуратуры и милиции материалам,

а затем полностью оправданному.

Напомним, что Александр Артюшенко, его мама и законный представитель Галина Алексеевна уже длительное время находятся под постоянной физической защитой милицейского спецподразделения, охраняющего их жизнь и здоровье от посягательств со стороны некоторых сотрудников милиции и прокуратуры. Не испытывает ли Александр Михайлович Мрихин, подписывавший обвинительное заключение по этому делу, угрызений совести из-за того, что по вине его самого и его коллег, невиновный человек 38 месяцев провёл за решёткой? Как проходит расследование уголовного дела, возбуждённого 11 декабря 2008 года лично прокурором Одесской области Василием Степановичем Присяжнюком в отношении сотрудников Приморского райотдела милиции, пытавших Артюшенко? По какому праву следователь прокуратуры Луняченко, цинично игнорируя вступившее в законную силу решение суда, доказавшего, что были многочисленные фальсификации в деле Артюшенко, отказался возбуждать уголовное дело по этому поводу?

А.М.Мрихин ответил, что никаких отказов в возбуждении уголовного дела по фальсификациям не было, работа по ним идёт. Эти слова заместителя прокурора области, к сожалению, не соответствуют действительности: ещё 17 февраля 2009 года следователь Луняченко отказался возбуждать уголовное дело, а сам Мрихин в мае сообщил об этом Артюшенко. Далее. Уголовное дело в отношении сотрудников Приморского райотдела продолжает расследоваться. Так ведь уже восьмой месяц пошёл этому "расследованию", все возможные сроки минули! И большую часть расследования за следователя уже провёл суд, доказавший, что пытки были. Следователю осталось только найти конкретных исполнителей, - а на это должно уйти минут десять рабочего времени, -чтобы предъявить им обвинение

Что же касается угрызений совести... - В 2005 году, на момент предъявления обвинения, никаких данных о том, что при расследовании этого уголовного дела допущены нарушения закона, не было, - заявил А.Мрихин. Не было? Звоню в Ковель, Галине Алексеевне Артюшенко. Рассказываю ей об этих словах А.Мрихина. - Как это не было данных о нарушениях закона? - возмущается женщина. - Я и Виктору Андреевичу Ющенко об этом писала, он просил прокуратуру разобраться, но Президента нагло обманули. А в мае 2005 года я была на приёме у господина Мрихина, дала ему полный расклад этих ужасных нарушений. Он вызвал следователя Ткаченко, который заканчивал это дело, и при нём сказал мне, что в течение нескольких дней будет разбираться с делом моего сына. И если факты, о которых я пишу в своих заявлениях, действительно имели место, обвинительное заключение в суд не пойдёт, а виновные будут строго наказаны.

И что же?! Вскоре я узнаю, что уже на следующий день после нашего разговора этот Мрихин подписал обвинительное заключение и направил дело в суд, обманув меня. После этого мой сын еще три года провёл в заключении. Где же совесть у этого человека? - с горечью говорит Г.Артюшенко. И ещё один вопрос я задал на этой пресс-конфереренции, вопрос, на который не мог получить ответ у самых высокопоставленных милицейских руководителей (может, в прокуратуре ответят?). Уже более года прошло, как был оправдан Александр Артюшенко. Доказано, что он не убийца. Но кто-то же убил несчастную Валину Алексеевну Разводовскую, чьё изуродованное тело было обнаружено 21 декабря 2004 года в квартире по улице Троицкой в Одессе?

Тогда почему уже более года никто, ни милиция, ни прокуратура не ищёт настоящих убийц? При этом, имеющаяся в деле информация говорит о том, что по-настоящему расследовать это дело можно недели за две. На это Александр Михайлович Мрихин ответил, что дело в прокуратуру до сих пор не поступило из Верховного суда, поэтому, мол, никаких оперативных мероприятий не проводится. Но, во-первых, дело из суда в прокуратуру никогда не придет, оно должно вернуться и вернулось в Апелляционный суд Одесской области и там себе мирно лежит. Кроме того, прокуратуре прекрасно известно об оправдательном приговоре, и господин Мрихин сообщал суду о принятых мерах :двух прокурорских сотрудников лишили премии за сентябрь 2008 года(!!!). А во-вторых...

- Я как журналист сообщал в средствах массовой информации о том, что существует нераскрытое убийство Разводовской, - говорю А.М.Мрихину. - И сейчас в этом зале я обращаюсь к вам как гражданин с таким же устным сообщением, что произошло убийство, а его никто не раскрывает. Так вы будете реагировать на моё сообщение в соответствии с законом? Молчание. Если бы это происходило в театре абсурда, а не в прокуратуре, можно было скомандовать: "Занавес". Так может здесь кто-то скомандует: "Раскрыть убийство!"?

Борис Штейнберг, журналист.
Специально для Интернет газеты "Взгляд из Одессы".

ПОЧЕМУ НЕ НАКАЗЫВАЮТ САДИСТОВ ПРИ ПОГОНАХ И НЕ ИЩУТ УБИЙЦ ОДЕССИТКИ?

03.07.2009р.

"Сегодня у нас не 37-й год, и невиновных за решётку не бросают". Примерно такая фраза была произнесена 1 июля на пресс-конференции в Одесском областном управлении внутренних дел одним из милицейских руководителей. Речь шла о совершенно "левом" раскрытии нападения на "Ощадбанк", чему не поверил и судья, отказавшийся брать под стражу троих обвиняемых, судя по всему, обработанных по последнему слову пыточной техники.

Высокопрофессиональный оперативник, человек немалого личного мужества, говорил, как и его коллеги, такое, отчего хотелось сгореть от стыда за него. Но гореть было не время. Были ещё вопросы по одесскому делу Александра Артюшенко, ставшему известному всей Украине по беспрецедентности и цинизму фальсификаций, устроенных нашими правоОХРАНИТЕЛЯМИ. Сейчас Александра Артюшенко и его маму Галину Алексеевну, являющуюся представительницей интересов сына во всех инстанциях, уже которые сутки охраняют по постановлению следователя прокуратуры бойцы милицейского спецподразделения, занимающегося физической защитой участников уголовного процесса.

Не парадоксально ли, не абсурдно ли, что в это же время те самые конкретные сотрудники одесского уголовного розыска, от посягательств которых на жизнь и здоровье семьи Артюшенко и ведётся охрана, продолжают работать, как бы защищая нас с вами от бандитов?! Этот вопрос поверг в полное изумление тех, к кому он был обращён, и они, так сказать, недоуменно посовещавшись на месте, отказались на него отвечать, отделавшись вялым "Мы собрались здесь по другому поводу". Тем самым они избавили себя и от ответа на следующий вопрос, который звучал бы так: "Поскольку в декабре 2004 года правоохранительными органами была сфальсифицирована информация о якобы раскрытом убийстве одесситки Разводовской, собирается ли милиция сейчас всё-таки искать её убийц? Либо эти убийцы не представляют общественной опасности, в связи с чем милиция их прощает? А теперь напомним вкратце основные вехи громкого "дела Артюшенко".

21 декабря 2004 года в квартире по улице Троицкой в Одессе был обнаружен труп хозяйки, пенсионерки Валины Алексеевны Разводовской. На теле женщины имелись ножевые ранения, голова была пробита несколькими ударами. В квартире всё было перевёрнуто. Убитая была нелегальной маклершей и народной целительницей. При исследовании трупа судебно-медицинский эксперт обнаружила в руке убитой иссечённые волосы. Можно с огромной долей уверенности утверждать, что это были волосы убийцы, вырванные несчастной жертвой! Тут недавно вся страна удивлялась, куда подевалась нога у убитого жителя Кировоградщины. Так вот, у Разводовской, которую хоронили знакомые, были по велению прокуратуры оттяпана рука, множество костей на теле и отрублена голова!

И хоронили ли это Валину Алексеевну без головы либо это была другая женщина, так и не ясно. Поскольку год заканчивался, а завершать его с нераскрытым убийством не хотелось - зато очень хотелось предновогодних поощрений по службе - сотрудники милиции в сговоре с работниками прокуратуры выбрали на роль убийцы некоего Александра Артюшенко. И вот с вечера 26 декабря, когда в стране завершился третий тур президентских выборов и начался подсчёт голосов, в Приморском райотделе Одессы начали выбивать из этого Артюшенко признание в убийстве, которое он не совершал. Чтобы разговор был душевней, использовались как средневековые методы с выламыванием суставов на мини-дыбе типа вертела, перекрытием кислорода, так и современные компьютерные технологии - оголённые провода от включённой умной машины направлялись на половой орган Артюшенко, усаженного на мокрый стол... Шла тотальная фальсификация уголовного дела.

Отпечаток пальца Артюшенко был подложен к отпечаткам пальцев, изъятых с места убийства. По просьбе следователя прокуратуры Подрезова судебно-медицинский эксперт Азарова существенно изменила возможную дату убийства, подведя её "под Артюшенко". Исчезла изъятая одежда с трупа и фотографии, сделанные на месте преступления Зато в маленькой кухоньке в квартире убитой, где уже не раз и не один день проводились следственные действия с фото- и видеосъемкой, вдруг "при дополнительном осмотре" из воздуха появляется нож - даже два ножа! - в качестве орудия убийства. Фальсифицируются распечатки телефонных разговоров. Исчезли волосы из руки убитой! О десятках процессуальных нарушений мы здесь из-за недостатка места говорить не будем.

И ведь тогда, на начальном этапе следствия ещё можно было пресечь будущие тяжкие последствия - то, что НЕВИНОВНЫЙ ЧЕЛОВЕК ТРИДЦАТЬ ВОСЕМЬ МЕСЯЦЕВ НАХОДИЛСЯ ЗА РЕШЁТКОЙ. Виктор Ющенко лично подписал запрос в прокуратуру по делу Артюшенко. Но Президенту Украины нагло и цинично наврали: всё. мол, в деле Артюшенко в порядке, и сидит он правильно. Бригада Одесского областного суда под началом судьи Сенатора поиском истины себя тоже не утруждала. Для них всё заведомо было ясно. В самые напряженные моменты судебного разбирательства вершители человеческих судеб рассматривали журналы с голыми бабами и читали гороскопы... Артюшенко получил от них 13 лет лишения свободы. Итак мы видим, что в Одессе активно действовала ОПГ - организованная правоприменительная группировка - в состав которой входили сотрудники милиции, прокуратуры, эксперты различных отраслей знаний, судьи. Эта группировка полностью сфальсифицировала дело Артюшенко, а позднее, когда участников группировки прихватили, стала отчаянно заметать следы, уничтожая всё доказательства по делу - как реальные, так и сфальсифицированные. ( О существовании данной ОПГ наш автор впервые заговорил не сегодня.

Он открыто об этом писал ещё тогда, когда положение Артюшенко, на которого навесили ярлык убийцы, выглядело совершенно безнадёжным. - Ред.) Верховный суд Украины отменил приговор по делу Артюшенко как незаконный. При новом рассмотрении дела в Одесском областном суде судебная коллегия в составе Василия Дмитриевича Балана, Людмилы Александровны Стояновой и народных заседателей, невзирая на мощнейшее давление. которое оказывалось на них, вынесла Александру Артюшенко ОПРАВДАТЕЛЬНЫЙ ПРИГОВОР В судебном решении, которое имеет обязательную силу по всей территории Украины для всех должностных лиц и обычных граждан, в том числе, подчеркиваю, и для Одессы, говорится о незаконных методах физического и психологического насилия, которые применялись в отношении Артюшенко, о многочисленных фактах фальсификации материалов данного уголовного дела

. В декабре 2008 года прокурор Одесской области Василий Степанович Присяжнюк, разгребая и преодолевая мафиозные завалы по делу Артюшенко, лично возбудил уголовное дело в отношении должностных лиц Приморского райотдела милиции, применявших насилие к Артюшенко.. Сегодня у нас июль 2009-го,следствие всё продолжается. Но как же получается, что высокие милицейские руководители ничего об этом не знают? Или не желают знать? Что касается фальсификаций, то уже создан опасный прецедент в их расследовании. В возбуждении уголовного дела по фальсификации отпечатков пальцев отказано в связи "с недоказанностью факта фальсификации". Отсюда вопрос: кто дал право следователю прокуратуры Луняченко игнорировать обязательное для него, как и для всех нас, решение суда, утверждающего, что фальсификация была? В данном случае задача следователя найти тех, кто это сделал. Точно так же. как изобличить тех сотрудников Приморского райотдела милиции, кто издевался над Артюшенко.

Борис Штейнберг, журналист,
специально для Интернет газеты "Взгляд из Одессы"

ЮЛИЯ ТИМОШЕНКО В ОПЕРЕ: В БЕЛОМ ПЛАТЬЕ И БЕЗ КОСЫ

19:20

20/08/2009

Премьер-министр Юлия Тимошенко приняла участие в открытии 200-го театрального сезона в Одесском национальном академическом театре оперы и балета.>>

Другие новости дня

26 ЧЕРВНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЗАХИСТУ ЖЕРТВ КАТУВАНЬ

Дата катування мого сина Артюшенка Олександра Володимировича працівниками Приморського райвідділу міліції м. Одеси 26 грудня 2004року – назавжди закарбувалась у пам'яті усієї нашої родини, а для нього самого, на все подальше життя – окрім моральних та матеріальних страждань, зруйнованого здоров'я та життя: післятравматичним деформуючим артрит-артрозом лівого-променево-зап'ясткового суглобу, який проявляється паталогічною перебудовою структури кісток, а саме: локальним остеосклерозом, деформацією суглобових поверхонь, котрий є наслідком тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, у вигляді крайових переломів кісток зап’ястку (трапеції, трапецієподібної, головчастої, та крючкуватої) і проксимальних відділів другої, третьої, четвертої і п’ятої п’ясних кісток лівої кисті.

Цей висновок комісійної судово-медичної експертизи був згодом, 26 липня 2007року!

Працівники міліції та прокуратури настільки вперто, нагло та цинічно фальсифікували матеріали кримінальної справи, обвинувачуючи Артюшенка О.В. у вбивстві, грабежі: покаранням за ці злочини законом передбачено довічне ув’язнення!

23 грудня 2005року Артюшенка О. В. було засуджено на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

У самій першій скарзі, яку Олександр написав прокурору Приморського району Г. Пимонову 16 січня 2005року і яка є в матеріалах кримінальної справи, він вказав методи, які застосовувались до нього і назвав лише клички працівників міліції, бо Олександр не знав їхніх прізвищ, однак, захищаючи честь мундира, ні досудове слідство, ні суд не звертав увагу на його покази, скарги, в яких він детально описував якими методами працівники міліції вибивали явки з повинною.

Вперше, на всі ці протиправні дії звернув увагу Верховний суд, який 16 травня 2006року цей незаконний вирок скасував, а справу направив на новий судовий розгляд у новому складі суду.

6 березня 2008року колегія апеляційного суду Одеської області під головуванням судді Василя Балана винесла по даній кримінальній справі виправдувальний вирок, яким визнала Артюшенка Олександра Володимировича невинним, виправдала і звільнила з під варти у залі суду. 

Ось що творили працівники Приморського райвідділу над моїм сином Олександром у ніч президентських виборів з 26 на 27 грудня 2004року (мовою оригіналу): 

"26 декабря в 7:30 утра меня вывели в наручниках (в Ковеле) и посадили в автомобиль, не дав связаться с адвокатом и мамой, не дав взять тёплую одежду. И увезли в Одессу.

В Одессе к Приморскому райотделу мы подъехали в 19 часов. Меня провели на второй этаж, где меня уже ждали. На мой взгляд, это было начальство. Меня завели в кабинет и все эти люди зашли туда же.

Задали мне вопрос, знаю ли я Разводовскую Валину? Я ответил, что знаю. Второй вопрос: "Зачем ты её убил?" Я ответил, что никого не убивал.

После этого меня стали бить с разных сторон. И сказали, чтобы я написал явку с повинной.

"Я же никого не убивал!" – ответил им.

Кто-то из этих людей сказал: "Где Балу?! Давайте сюда Балу, пускай им занимается!"

Все эти люди вышли, и в кабинете остались только эксперты, которые начали откатывать у меня отпечатки пальцев. Один из экспертов сказал, что когда придёт Балу, то мне будет худо. Лучше возьми и напиши явку, чтобы не терять своё здоровье.

Через минут десять в этот кабинет быстрым шагом зашёл этот Балу, спросил: "Откатали?" Эксперты ответили: "Да". Балу одел на меня наручники за спину и повёл к себе в кабинет №12. Зайдя в кабинет, он сразу нанёс мне несколько ударов в область туловища и головы. После этого присел за стол и стал читать какие-то бумаги. Почитав, встал и нанёс ещё несколько ударов по тем же местам и спросил у меня: "Будешь писать явку?" Я ему ответил, что не буду, потому что никого не убивал.

В этот момент в кабинет зашёл ещё один работник милиции, его звали Кирилл, которому Балу сказал: "Неси трубу, поможешь мне его вешать".

Кирилл принёс трубу. С ним пришёл ещё один человек: его имя я не знаю, но могу опознать.

Балу, глянув на часы, сказал: "Сейчас половина восьмого, посмотрим, на сколько тебя хватит". И приступили к своим зверским методам выбивания явки.

Поскольку я уже сидел на стуле, то руки были сзади моих колен; они просунули металлическую трубу так, как им было удобно меня вешать. И повесили меня на эту трубу, которая лежала на двух столах; а я висел между столами на изгибах локтей, и в это время меня били по пяткам резиновой милицейской дубинкой.

Вскоре от боли я потерял сознание, очнулся на полу от того, что меня обливали водой. Мне сказали встать и стать возле стенки, поставив ноги на ширину плеч, а руки положить за голову. Потом спросили: "Ну что, будешь писать?" Я ответил, что ничего не знаю, и ничего писать не буду.

Кто-то из троих сказал: "Хватит, пять минут отдохнул – вешаем".

И меня снова повесили, только уже на изгиб коленей, и так же били. Одним словом, вешали на той трубе, как угодно, и в то же время били, как угодно.

Периодически в кабинет заходил, я так понял, их начальник и интересовался, как идут дела; говорил им, что плохо работают, и подсказывал, какие ещё меры предпринять, чтобы я написал явку. Например: "Возьмите дубинку и засуньте ему в задницу сантиметров на пятнадцать!" Это я цитирую слова, которые услышал от работника правоохранительных органов.

Он ушёл, а они продолжали надо мной издеваться, пытать, выбивать явку. Эти меры с дубинкой они ко мне не принимали, потому что говорили, что боятся.

Балу сказал: "Зачем теряешь здоровье? Нам начальство дало зелёную, явку напишешь в любом случае". И снова спросили: "Будешь писать?" Я сказал: "Нет".

Тогда Балу сказал Кириллу:"Иди и принеси провода".

Кирилл ушёл за проводами, а тот, чьё имя я не знаю, но знаю в лицо, взял бутылку воды и тряпку и начал мочить стол. С меня сняли штаны по колено и посадили на мокрый стол.

К этому моменту Кирилл уже принёс провода. С одной стороны провода были зачищены, а куда подключали другую сторону проводов, я не видел, поскольку на следующем столе стоял компьютер. Зачищенную сторону провода прикладывали к половому органу, били током, после чего я много раз терял сознание.

Потом меня сняли со стола, помогли одеть штаны, потому что я нe чувствовал на руках пальцев. Задавали те же вопросы и снова вешали на ту же трубу. Все эти избиения, пытки, мучения происходили до половины шестого утра с 26-го на 27 декабря.

В половине шестого утра в кабинет зашёл их начальник и сказал им, чтобы они сняли меня с трубы. Он разрешил мне присесть на стул и стал говорить, чтобы я не терял зря своего здоровья, потому что всё равно напишу явку. А если нет, то эти избиения, вешанья на трубу, пропускания тока через половой орган будут до тех пор, пока не напишу.

В этот момент в кабинет зашёл более высокопоставленный человек, потому что все четверо встали по стойке "смирно". Спросил, как идут дела? Ему ответили: "Не хочет ничего писать". Этот человек грубо сказал: "Плохо работаете. До утра явка должна лежать у меня на столе!" – и закрыл за собой дверь.

А этот начальник, что остался, крикнул этим троим: "Давайте его сюда!" и, взяв в руки милицейскую дубинку, продолжил: "Сейчас он всё напишет, как засунем ему эту дубинку в задницу!"

Я увидел, что этот человек, то есть нелюдь, настроен серьёзно сделать то, о чём говорит. И я не выдержал и сказал: "Не надо ничего делать, скажите, что надо написать, и я напишу, всё, что вы мне скажете".

Этот начальник сказал: "Балу, дай ему бумагу, ручку и помоги написать явку" и ушёл. Балу, пересматривая стопку бумаг, говорил, что писать.

Когда написали, Балу отнёс её. Вернувшись, он сказал, что эта явка не подходит, будем писать другую"…

11 грудня 2008року, за нашими наполяганнями прокурор Одеської області Василь Присяжнюк порушив кримінальну справу у відношенні службових осіб Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України .

Чи будуть вони покарані ?

Ми не впевнені.

Вже півроку минуло з дня порушення кримінальної справи, а досудове слідство ще не пред’явило працівникам міліції обвинувачення.

Ті, хто катував Олександра спокійно живуть, працюють і впевнені у безкарності.

А ось така злочинна безкарність, породжує у наших доблесних правоохоронців агресію і бажання й надалі методами катування розкривати злочини та отримувати винагороди.

Жертвою може стати кожен. А зупинити це загрозливе явище – можемо і повинні тільки ми самі.