№885 ВІВТОРОК, 30 ГРУДНЯ 2008р.
Абсолютно невинна людина у наш час (не у 1937 рік!), нібито у правовій державі, три роки і три місяці перебувала далеко від домівки та сім'ї в слідчому ізоляторі, заплямована тавром убивці. Як кажуть, ворогові такого не побажаєш
Олександр НАГОРНИЙ
Але саме таким чином, через підлог побажали «розкрити» вбивство пенсіонерки одеські правоохоронці при потуранні ковельських міліціонерів. Через міліцейські катування, безпардонну фальсифікацію матеріалів слідчими та медекспертами, неправедний суд — тринадцять років тюрми і, нарешті, виправдувальний вирок апеляційного суду Одеської області — через такі тортури пройшов Олександр Артюшенко з Ковеля (матеріал «Вбивцею зробили невинну людину» публікувався у «Волині» 7, 9, 14, 16 серпня 2008 року).
Найважчим був для Олександра новий 2005 рік, коли одеські міліціонери, отримавши в Ковелі хлопця з рук своїх колег, домагалися катуванням потрібних їм показів. Промінчик надії з'явився, коли прилетіла, мов на крилах, мама — Галина Олексіївна. А вже 1 січня 2005 року вона в Києві крізь сльози дивилася на новорічну святкову ялинку і безтурботних людей. Даремно шукала справедливості в «помаранчевої» влади.
Новий 2006 рік Олександр уже зустрічав з вироком — тринадцять років ув'язнення. Перед тим судилищем син умовляв маму: «Я бачу, що мене засудять. Але не плач. Я не хочу, щоб вони бачили твої сльози». Незважаючи на неправедне покарання, Олександр уже повірив у свою щасливу зірку, цьому сприяли викривальні матеріали в одеській пресі журналіста Бориса Штейнберга, титанічні пошукові зусилля Галини Олексіївни. Коли ж блюзнірський вирок було скасовано і справу направлено на новий судовий розгляд в іншому складі представників Феміди — з'явився, скажемо так, обережний оптимізм. Дихати стало легше в задушливому сізо.
Шостого березня 2008 року сталася небувала для нашого правосуддя подія — виправдальний вирок для Олександра Артюшенка. А вже свято 8 Березня уперше за три роки син зустрічав з мамою. Протягом нинішнього року сім'я працювала над документами, які слід подати в суд для відшкодування моральних та матеріальних збитків, завданих наругою. Галина Артюшенко продовжувала отримувати знущальні відписки з Одеси про покарання окремих працівників за неправомірні дії — їх позбавили премії. Але є і позитивні новини. Одинадцятого грудня 2008 року прокурором Одеської області Василем Присяжнюком було порушено кримінальну справу стосовно міліціонерів, які «вибивали» покази. До речі, 14 грудня Олександрові виповнився 31 рік. Наче знову розвиднілося в сім'ї Артюшенків, але в серці тривога: раптом у зв'язку з порушенням кримінальної справи з'явиться якась нова «підстава». І ще одне. В адміністративному окружному суді області незабаром буде розглянуто позовну заяву Артюшенків до Генерального прокурора України Медведька стосовно його бездіяльності і неприйняття рішень за їхніми заявами. Що теж, очевидно, є прецедентом для нашої країни.
Уже на Миколая в домівці Артюшенків з'явилася святкова ялинка. Вперше за останні роки в сімейному колі родина відзначатиме Новий рік. Радість для Олександра з гірчинкою — навпіл. Так багато вистраждано, втрачено, пережито і треба ніби заново шукати свою стежку в житті.
О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О
№1033 ВІВТОРОК, 05 СІЧНЯ 2010р.
З КАТІВНІ - НА ТЮРЕМНІ НАРИ
Наприкінці 2004 року ковельчанина Олександра Артюшенка забрала міліція і в наручниках, під конвоєм, везла до Одеси, де він начебто скоїв злочин. Всі, хто зібрався вдома на поминальний обід по його батькові, отримали новий стрес, бо не знали, за що саме затримали Сашка
Ярослав ГАВРИЛЮК
Перша ніч в Одесі пройшла для Артюшенка в пекельних муках. Змінюючи методи катування, працівники міліції примушували писати явки з повинною і брати на себе розбій та вбивство одеситки, до чого він не мав ніякого відношення. 30 грудня, після усіх знущань, Олександра помістили в ізолятор тимчасового тримання управління внутрішніх справ Одеської області, де його й застала Новорічна ніч. Було не до святкування...
- У мене нестерпно боліло усе тіло, особливо руки, які опухли від переломів, - пригадує Олександр Артюшенко свою першу Новорічну ніч «за гратами». - Крім баланди, якою там годували, їсти не було нічого. Навіть цигарок не було, та й передачі вартові міліціонери не приймали, напевно, був на це якийсь наказ.
У 2006 рік він «вступив» уже засудженим на 13 років позбавлення волі і теж перебував у цьому самому слідчому ізоляторі. Не став виключенням і черговий Новий рік, хіба що з тією різницею, що юнак у камері вже був у якості підсудного, бо у травні 2006-го Верховний Суд України скасував обвинувальний вирок.
Одеський слідчий ізолятор побудований ще за імператриці Катерини ІІ і складається в основному з маленьких камер площею по шість квадратних метрів. У камері - овальна стеля, манюсіньке віконце, на якому встановлені подвійні грати, двоє нар в два яруси, умивальник, туалет, столик.
- Тут нас проживало по чотири чоловіки, а деколи і більше, - продовжує свою розповідь Олександр Артюшенко. - Ув'язнених міліціянти постійно міняли з камери в камеру. Перед Новим роком ми отримували від рідних передачі, а тому готували собі «святковий» стіл. Оскільки у камері світло на ніч не виключається, то опівночі ось в таких умовах ми вечеряли, згадуючи своїх рідних, друзів. Це дуже важко... Святкування Нового 2008 року, та й усі попередні, я дивився по телевізору, який був у камері. На деякий час це відволікало нас від тяжких думок. Однак дивитись телевізор можна було також лише у чітко визначені години. Весь час жив надією, що все це скінчиться і незабаром я буду вдома.
В даний час відділ з розслідування особливо тяжких злочинів Генеральної прокуратури України проводить досудове слідство по кримінальній справі проти працівників міліції, які катували Олександра Артюшенка, і за фактами фальсифікації речових доказів, якими його обвинувачували. Зважаючи на те, що ніхто із тих посадових осіб місце в сізо займати не хоче, то правоохоронці вживають до Артюшенків не зовсім законні методи впливу, особливо до Галини Олексіївни, яка є захисником і законним представником свого сина. Але це вже - інша тема для розмови.
Ярослав ГАВРИЛЮК
Перша ніч в Одесі пройшла для Артюшенка в пекельних муках. Змінюючи методи катування, працівники міліції примушували писати явки з повинною і брати на себе розбій та вбивство одеситки, до чого він не мав ніякого відношення. 30 грудня, після усіх знущань, Олександра помістили в ізолятор тимчасового тримання управління внутрішніх справ Одеської області, де його й застала Новорічна ніч. Було не до святкування...
- У мене нестерпно боліло усе тіло, особливо руки, які опухли від переломів, - пригадує Олександр Артюшенко свою першу Новорічну ніч «за гратами». - Крім баланди, якою там годували, їсти не було нічого. Навіть цигарок не було, та й передачі вартові міліціонери не приймали, напевно, був на це якийсь наказ.
У 2006 рік він «вступив» уже засудженим на 13 років позбавлення волі і теж перебував у цьому самому слідчому ізоляторі. Не став виключенням і черговий Новий рік, хіба що з тією різницею, що юнак у камері вже був у якості підсудного, бо у травні 2006-го Верховний Суд України скасував обвинувальний вирок.
Одеський слідчий ізолятор побудований ще за імператриці Катерини ІІ і складається в основному з маленьких камер площею по шість квадратних метрів. У камері - овальна стеля, манюсіньке віконце, на якому встановлені подвійні грати, двоє нар в два яруси, умивальник, туалет, столик.
- Тут нас проживало по чотири чоловіки, а деколи і більше, - продовжує свою розповідь Олександр Артюшенко. - Ув'язнених міліціянти постійно міняли з камери в камеру. Перед Новим роком ми отримували від рідних передачі, а тому готували собі «святковий» стіл. Оскільки у камері світло на ніч не виключається, то опівночі ось в таких умовах ми вечеряли, згадуючи своїх рідних, друзів. Це дуже важко... Святкування Нового 2008 року, та й усі попередні, я дивився по телевізору, який був у камері. На деякий час це відволікало нас від тяжких думок. Однак дивитись телевізор можна було також лише у чітко визначені години. Весь час жив надією, що все це скінчиться і незабаром я буду вдома.
В даний час відділ з розслідування особливо тяжких злочинів Генеральної прокуратури України проводить досудове слідство по кримінальній справі проти працівників міліції, які катували Олександра Артюшенка, і за фактами фальсифікації речових доказів, якими його обвинувачували. Зважаючи на те, що ніхто із тих посадових осіб місце в сізо займати не хоче, то правоохоронці вживають до Артюшенків не зовсім законні методи впливу, особливо до Галини Олексіївни, яка є захисником і законним представником свого сина. Але це вже - інша тема для розмови.
О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О
№1036 ЧЕТВЕР, 14 СІЧНЯ 2010р.
ЧЕСТЬ МУНДИРА ДОРОЖЧА ПРОФЕСІЙНОЇ ЧЕСТІ?
Ярослав ГАВРИЛЮК
У першому номері цьогорічної газети «Волинь-нова» ковельчанин Олександр Артюшенко розповідав, як йому довелось зустрічати на тюремних нарах три поспіль новорічні ночі. Багато вистраждала за той час і Галина Артюшенко, яка силою букви Закону зуміла захистити свого сина, спромоглася довести, що у корумпованій державі все ж можна добитися правди.
Внаслідок фальсифікації матеріалів кримінальної справи Артюшенка звинуватили у грабежі та вбивстві одеситки. Олександрові «світило» довічне ув'язнення. Коли його засудили до 13 років позбавлення волі, то Галині Олексіївні і в Одеському обласному апеляційному суді, і в Генеральній прокуратурі України неодноразово дорікали, що вона радіти повинна за те, що суд виніс такий гуманний вирок, а не писати скарги в різні інстанції.
Той «гуманний» вердикт Верховний суд України скасував як незаконний і воістину тяжка боротьба Артюшенків із свавіллям правоохоронців увінчалась виправдувальним вироком. А далі почалися нові випробування. Окрему ухвалу апеляційного суду, яку разом з виправдувальним вироком Верховний суд залишив без змін і вона вступила в законну силу, - Генеральний прокурор України проігнорував та залишив без відповідного реагування. Галині Артюшенко, яка є захисником і законним представником свого сина, почали надходити безграмотні і, здавалось, ніким не контрольовані відписки, які без валідолу неможливо читати. Артюшенки навіть змушені були звернутись до суду з позовною заявою про визнання бездіяльності Генерального прокурора України, але з того, певна річ, мало що вийшло.
Коли ж на шпальтах однієї авторитетної всеукраїнської газети з'явилася критична стаття про їх поневіряння і кругову поруку, Галину Олексіївну запросили на особистий прийом до Генерального прокурора. Олександр Медведько повідомив, що за фактом фальсифікації досудових матеріалів вже порушено кримінальну справу. У матері і сина з'явилась надія, що, нарешті, під особистим контролем Олександра Медведька відділ в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України розкрутить отой прокурорсько-міліцейський клубок фальсифікацій, і всі, хто вчинив підтасовки, будуть притягнуті до кримінальної відповідальності та понесуть заслужені покарання.
Однак, як це нерідко трапляється, сталося навпаки. Галина Артюшенко стверджує, що слідчий Генеральної прокуратури Олександр Мацієвський розпочав розслідування з тиску на її сина, який проходив по справі у якості потерпілого. Ці події співпали з проведенням у Волинській обласній державній адміністрації «круглого столу», присвяченого Дню захисту прав людини, на який вона була запрошена. Знаючи про те, що Галина Артюшенко збирається там виступити і розповісти про кричущі факти беззаконня, Мацієвський став наполягати, аби вона прийшла того самого дня у Ковельську міжрайонну прокуратуру до нього на допит, причому в якості свідка. Тим самим, слідчий хотів вивести її із кримінальної справи як законного представника сина. Для чого, скажіть, всі оці фокуси?
Постановою Приморської прокуратури міста Одеси від 6 січня 2005 року Галина Артюшенко визнана захисником свого обвинуваченого сина, а з 9 березня 2008 року - представником його, як потерпілого. Зрештою, це передбачено в довіреності, ствердженій державним нотаріусом. А відповідно до частини 2 статті 69 Кримінально-процесуального кодексу України допиту не підлягають захисник підозрюваного, обвинуваченого і підсудного, а також представник потерпілого. І відповідальний працівник Генеральної прокуратури України, яким себе рахує Олександр Мацієвський, мусить добре знати ці ази юриспруденції.
Чи може мати щось спільне із об'єктивним розслідуванням психологічна «обробка» потерпілого, намагання позбавити його можливості мати представника? Малодосвідчені в юридичних науках, але хвацькі до виконання прокурорських забаганок працівники ковельської міліції півдня вовтузилися із Галиною Артюшенко, морально тиснули на неї, хотіли навіть застосувати фізичну силу, аби тільки доставити її на допит до Ковельської міжрайонної прокуратури. Невідомо, як довго тривав би той гарячковий примусовий привід до слідчого Мацієвського, і чим би все це закінчилось. Зі слів начальника дільничних інспекторів Івана Макаренка, який того дня добряче «попотів», спілкуючись то з Артюшенко, то телефоном з прокуратурою, зупинив цей «безпредєл» начальник Ковельського МРВВС Микола Дубій. Після цього на деякий час настало затишшя. Втім, для декого спокій тільки снився...
Нічого не підозрюючи лихого, на початку січня цього року Галина Артюшенко отримала судову повістку з вимогою з'явитися до Ковельського міськрайонного суду на розгляд справи щодо недодержання вимог статті 185 Кодексу України про адміністративні правопорушення. До речі, ця норма закону передбачає таке: «злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції тягне за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб».
На судове засідання разом з Галиною та Олександром Артюшенками прийшли депутати місцевих рад, правозахисники, представники мас-медіа. Суддя Віталій Шарунович був здивований і такою великою увагою громадськості, і тим, що Галина Олексіївна зовсім не ознайомлена із матеріалами справи. Зачитавши протокол та постанову, які писалися міліціонерами, головуючий перейшов до оголошення додатків у справі: «Постанова про привід свідків... підвергнути приводу до Генеральної прокуратури... потерпілого Артюшенка Олександра». Всі присутні здивовано переглянулися, бо в суд викликався не він. Але то був лише один із штрихів того, що «зварганили» в міліції.
Вже ніхто не здивувався, коли в матеріалах справи не знайшлося доказів на предмет того, що Артюшенкам надсилались повістки до прокуратури і що вони їх отримували або відмовлялися отримувати. В свою чергу, це давало б правоохоронцям всі підстави для застосування до неї примусового приводу. Галина Олексіївна вже хотіла висловити резонні запитання, але задавати їх не було кому, бо працівники міліції і прокуратури своєю увагою судове засідання обділили.
Суддя Віталій Шарунович постановив звільнити Галину Артюшенко від адміністративної відповідальності, що передбачена статтею 185 КУпАП, в зв'язку з відсутністю в її діях адміністративного правопорушення, і провадження в справі закрив. Звичайно, судову постанову можна оскаржити в апеляційному суді, було б тільки що оскаржувати. З огляду на всю цю метушню, пов'язану із тиском та примусовим приводом на допит, постає цілком закономірне питання: коли ж, нарешті, у працівників органів прокуратури заговорить сумління і професійна честь? Замість того, щоб належним чином провести розслідування і покарати винних, вони вкотре намагаються відстояти заплямовані мундири поборників закону, причому діють дуже примітивно, застосовуючи неправедні методи роботи. Це не робить честі правоохоронцям!
О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О О
