18 серпня 2009 року № 93 (18379)
кор. "Сільських вістей" Петро Горщарук
ЗАСУДИЛИ НЕВИННОГО...
на робочий стіл Генеральному прокурору України
Одначе фальсифікатори із органів дізнання, досудового слідства, прокуратури, які сфабрикували карну справу (і це доведено судом. — П. Г.) та при сприянні продажних слуг Феміди запроторили молодого чоловіка за грати, тим самим скалічили людині життя, завдали їй тяжкої моральної і фізичної шкоди, — залишаються не покараними. Чому подібне стало закономірним явищем у нашій державі Україна?
ПОНАД три роки в оточенні пройдисвітів-рецидивістів змушений був дивитися на одеське небо в клітинку ковельчанин Олександр Артюшенко. Для рідних Сашка, особливо його матусі Галини Олексіївни, цей час супроводжувався не лише матеріальними витратами (лише за поїздки залізничним транспортом виклала 13 тисяч гривень), а й безсонними ночами, каторжними переживаннями за долю сина і саможертовною боротьбою із злостивцями у погонах і мантіях. Проста поліська жінка, матір чотирьох дітей, якій на той час випало жити з одним крилом (чоловік раптово помер), в ранзі захисника свого сина по справі продиралась крізь хащі фальсифікацій правників і лукавого судочинства – до правди. У ході судового процесу семеро прокурорів – державних звинувачувачів – наче зграя шакалів, заповзято оббріхували молодого «западенця». Однак таки настала та довгоочікувана мить, від якої материнське серце, здавалося, вискочить із грудей: суддя, зачитавши виправдувальний вирок, проголосив досі неймовірне: «Конвой, звільнити Олександра Артюшенка з-під варти в залі суду!»
САШКО АРТЮШЕНКО у 2002 році подався на заробітки до Одеси, а оскільки мав золоті руки, легко влаштувався робітником. Квартирував у знайомого Бориса, донечці Світланці якого невдовзі став хрещеним батьком. Наприкінці 2004 року вирішив навідати рідних у Ковелі, адже у грудні святкує свій день народження донька Христина. Окрім того, напередодні Нового року виповнювались роковини з дня смерті батька Володимира Григоровича. Отож хлопець 13 грудня сів у фірмовий потяг «Голубі озера» і наступного дня прибув до рідного Ковеля. Однак вшанувати пам’ять батька Сашкові не випало: невдовзі ковельські міліціянти доставили його у міськрайвідділ для з’ясування «деяких обставин». При цьому до журналу реєстрації затриманих прізвище Артюшенка не записали. Галина Артюшенко із адвокатом прибула до міськрайвідділу, аби з’ясувати, чим завинив Олександр. Але от химера: правоохоронці в один голос стверджували, що «тут такого немає і не було». Заступник начальника міськрайвідділу міліції Анатолій Трофимов також збрехав матері: «Я нічого не знаю». Біля дверей одного з кабінетів Галина Олексіївна почула голос сина: «Мамо, я тут». «Ми чекаємо одного чоловіка, у якого є потреба поспілкуватися із Сашком. Якщо маєте бажання бути присутніми при цій розмові – чекаємо вас завтра», — заявили правоохоронці.
Наступного дня, себто 26 грудня, Г. Артюшенко прибула з адвокатом до міськрайвідділу, де сердешній матері сповістили вбивчу звістку: «Вашого сина конвой уже відправив до Одеси. За що? Нічого не знаємо…»
— Темна пелена заслала мені очі од відчаю. Почувала себе розтоптаною, беззахисною у рідній державі. Сина фактично викрали і повезли за тисячу кілометрів у безвість, — згадує пережите Галина Олексіївна. Зраненою пташкою полетіла вона до «жемчужини у моря». Квартироздавач Борис зізнався, що особисто зазнав катувань від одеських міліціонерів, які добивались потрібних свідчень про причетність Сашка до вбивства. Наляканий чоловік з острахом показав Галині Артюшенко дорогу до прокуратури Приморського району Одеси, де «зачинили» її сина.
Слідчий прокуратури Дмитро Подрєзов повідав матері, що Сашко під час розбійницького нападу на квартиру по вулиці Троїцькій по-звірячому вбив 62-річну Валіну Разводовську. При цьому слідчий стверджував, що затриманий визнав свою вину і від захисту відмовився. «Ваш син сидітиме за гратами довічно», — навіщось раз у раз краяв серце матері Подрєзов.
Адвокати, до яких Галина Олексіївна зверталася за допомогою, відразу ж повідомляли, що процедура даного захисту потребуватиме дуже багато грошей. На щастя, волинянка випадково познайомилась у вестибюлі прокуратури з адвокатом Світланою Вадимівною Волошиною, яка, дізнавшись про горе матері, сказала: «Не треба ніяких грошей, просто я негайно берусь за справу».
В той момент, коли жінки розмовляли, конвоїри завели до приміщення прокуратури, наче з хреста знятого, Олександра.
— Мамо, я ні в чому не винен! Поглянь, що зі мною зробили... — встиг вигукнути хлопець.
…Одеські конвоїри прибули до Ковеля на автомобілі, спаливши чимало державного пального. Автівкою везли закутого в наручники Артюшенка і до Одеси. При виїзді з Ковеля вони запропонували своїй жертві викуп: давай 60 тисяч доларів США і гуляй, хлопче, на волі. Звісна річ, у Сашка і його рідних таких грошей не було, та й вини за собою «пасажир» не відчував. Розцінював усе, що з ним сталося, прикрою помилкою. Сподівався, що в Одесі все швидко з’ясується. Одначе одеська міліцейська процедура «з’ясування» була однозначною і жорсткою: «Пиши заяву про свій прихід із каяттям, інакше засунемо тобі гумову палку куди слід». Артюшенко відмовлявся писати «липовий» документ, марно намагаючись довести деспотам свою непричетність до злочину. Цілісіньку ніч оперуповноважені Андрій Гергель та Кирило Павлов катували молоду людину: заломлювали руки в наручниках, підвішували й били гумовими киями по п’ятках, садили голим тілом на мокрий стіл – «пригощали» електрострумом і т. ін. Волинянин непритомнів, а кати, привівши його до тями холодною водою, знову і знову повторювали свої жахливі прийоми досудового дізнання. Ось така інквізиція виколихалася за кучмівської епохи в Одесі.
Зацькований, замордований тортурами Сашко тремтячою рукою письмово підтвердив свій прихід із каяттям. Вранці виявилось, що написане Артюшенком начальство забракувало. Тепер уже оперуповноважений Сергій Климентьєв настійно «радив» Сашкові написати заново таку заяву про прихід із каяттям, яка повніше відповідала б задуму сценаристів. Климентьєв залякував: «Якщо не візьмеш на себе це вбивство, тебе вивезуть за місто на сумнозвісні одеські поля зрошення, де ніхто і ніколи не знайде. Отож не втрачай своє здоров’я, пиши і підписуй усе, що тобі кажуть».
ТІЛЬКИ-НО Артюшенко під диктовку написав потрібну «липу», йому принесли їжу і навіть поставили чарку. Голодний хлопець перекусив і намірявся лягти спати, але його відразу ж повели на допит до слідчого Подрєзова. Чиновник подав Сашкові для підпису заздалегідь підготовлені папери, у тому числі й відмову від захисника. Тут же під пильним оком костоломів Гергеля і Павлова зробили відеозапис допиту підозрюваного О. Артюшенка. Наступного дня його повезли на місце злочину, де, відповідно до настанов посадовців у мундирах, хлопець показував на манекені, як убивав пенсіонерку. А потім із дозволу суду, але без відома адвоката Сашка заарештували і перевели з камери тимчасового утримання до СІЗО. Під час побачення Артюшенко показував матері скалічені руки, синці на ногах, на спині… Від переживань за внука померла Сашкова бабуся Ніна.
ГАЛИНА ОЛЕКСІЇВНА поїхала до Києва, де пожалілась на свавілля силових органів новообраному Президенту України В. Ющенку. Віктор Андрійович доручив тодішньому генпрокурору С. Піскуну встановити істину. Невдовзі Генпрокуратура сповістила батькові нації, що «ніяких порушень законодавства при затриманні Артюшенка і веденні кримінальної справи не виявлено». Материнські сподівання на справедливість, яку так обнадійливо виколисував Майдан, обірвались… Проте жінка не здалася, не опустила руки, а із подвійною енергією відчайдушно била на сполох в усі інстанції. Надійною опорою для поліщучки стали чесні одесити. Завдяки їм Галині Артюшенко дивом вдалося зібрати копії двох томів карної справи сина, що рясніли фальсифікаціями. Ці «томи» стали основою для формування потужного захисту підсудного. Окрім того, вона обійшла всі місцеві кладовища і врешті-решт через похоронне бюро знайшла могилу В. Разводовської. На пам’ятнику стояла дата смерті: 14 грудня 2004 року. У кримінальній же справі записано іншу дату — 12 грудня, себто фальсифікатори підігнали вбивство «під Артюшенка». Як захисник сина, Галина Олексіївна попросила надати копію свідоцтва про смерть Разводовської, натомість отримала вже звичну бюрократичну відписку: «надумано, безпідставно». Маляр за освітою, Галина Артюшенко наперекір відмовам, протистоянню, шаленому тиску на неї самотужки оволодівала юридичними знаннями, освоїла комп’ютер. У боротьбі з корумпованою правовою системою проявила героїзм, подвиг, на які здатна лише справжня матір.
У червні 2005 року Апеляційний суд Одеської області під головуванням Леоніда Сенатора розпочав розгляд справи О. Артюшенка. Судді відхилили прохання підсудного і захисту вести засідання українською мовою. Під час слухань сите судочинство і пихате державне звинувачення переглядали журнали з кросвордами та еротичними картинками, не дослухаючись до слів захисту, що надривав своє серце і душу фактами, логікою, неспростовними доказами невинуватості Артюшенка. З усього було видно, що результат судового засідання був їм заздалегідь відомий. «Гуманний суд» на той час уже помаранчевої доби позбавив Сашка волі на 13 років. Громадськість Одеси, яку про судилище над ковельчанином докладно інформували окремі місцеві газети, гула від обурення. Справа набула резонансного розголосу. Очевидно, враховуючи це, Верховний суд України скасував рішення апеляційного суду і направив справу на повторний розгляд у новому складі суддів.
ПОВТОРНИЙ судовий розгляд, на якому головував Василь Дмитрович Балан, здійснювався державною мовою. Всі клопотання захисту задовольнялись безвідмовно і оперативно. Усілякі посадовці, які у залі суду при Сенаторі товпились один поперед одного, щоб услужити і догодити наданням потрібних свідчень і доказів, цього разу залягли «на дно». Окремих представників гадючого клубка примусово доставляв до суду конвой. Такого праведного судового розгляду Одеса ще не знала. На вимогу суду було проведено чотири додаткові експертизи, які підтвердили, що затриманий Артюшенко зазнав тілесних ушкоджень; що прихід із каяттям він писав не з доброї волі; що на відеозаписах стан затриманого був неприродним… До того ж з’ясувалось, що з місця злочину міліцейські експерти брали відбитки пальців порошком бурого кольору. Не- важко здогадатись, чому лише Артюшенків відбиток був чорним. Усі фальсифікації чинили співпрацівники прокуратури Приморського району Одеси. Судово-медичний експерт пані Азарова на прохання слідчого Подрєзова змінила можливу дату смерті Разводовської. У свою чергу, слідчий прокуратури пан Ткаченко підкріпив цю дату підробленими відомостями про останню телефонну розмову померлої. Безслідно зник первинний акт огляду тіла вбитої, де експерт Загоруйко записав, що в руці Разводовської було затиснуте пасмо довгого темного волосся, вочевидь, справжнього вбивці (в убитої волосся на голові іншого кольору, а в Артюшенка — коротке і чорне). Більше того, суд з’ясував, що в матеріалах справи немає жодного процесуального або іншого документа, з якого б випливали підстави для обґрунтованих підозр О. Артюшенка у скоєнні злочину на момент його затримання… Таким чином, навесні минулого року Апеляційний суд Одеської області у повному складі виніс виправдувальний вирок: Артюшенка звільнили у залі суду. Верховний суд України цей вирок залишив без змін. Олександр тепер вдома, приходить, так би мовити, до тями від круговерті лукаво-бісівської машинерії правосуддя, що безцеремонно поглумилась над його молодим життям, зруйнувала сім’ю… Очі в Галини Олексіївни хоч і сяють материнською радістю, але спокою на душі, каже, в неї немає. Тривожить жінку, яка тридцять вісім місяців носила на собі тяжке тавро «мати вбивці», що система брехливого, підступного, кримінального правозахисту залишилась незмінною. Жорна неправедності й далі продовжують перемелювати людські долі. Знає і бачить це на конкретних прикладах своїх земляків, адже є членом громадської організації «Волинська правозахисна група», бере участь у протестних акціях, допомагає людям відстоювати свої права.
НА ЧИСЕЛЬНІ ЗАЯВИ Галини Олексіївни про факти катування та фальсифікацію речових доказів, матеріалів кримінальної справи Генеральна прокуратура України та її підрозділи – прокуратури Волинської та Одеської областей – не провели належних перевірок, не прийняли відповідних рішень. Натомість займались відписками, плодили фальшиві документи, якими прикривали незаконні дії своїх колег, щораз стверджуючи: «викладені у скаргах і заявах факти не знайшли свого підтвердження». Потік вульгарних відписок триває й нині.
— Апеляційний суд беззаперечно встановив, що органи дізнання Волинської, Одеської областей та орган досудового слідства не дотримались норм кримінально-процесуального законодавства України, Конвенції про захист прав людини й основоположних свобод, грубо порушили конституційні права Олександра, як особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину. Над моїм сином правоохоронці глумились, знущались, невинного запроторили за грати. І за ці злочинні дії нікого з кривдників не покарано, — слушно зауважує Галина Артюшенко.
Варто зауважити, що Апеляційний суд Одеської області в додаток до виправдувального вироку виніс ще й окрему ухвалу, в якій, зокрема, йдеться: «Суд вважає безперечно встановленим той факт, що явки із повинною, показання в якості підозрюваного та показання під час відтворення обстановки і обставин події, отримані органом дізнання та досудового слідства у підсудного Артюшенка О.В., внаслідок порушення норм діючого кримінально-процесуального законодавства, із застосуванням до нього фізичного та психологічного насильства…» Зважаючи на ці та інші грубі порушення конституційних прав О. Артюшенка, як особи, затриманої за підозрою у вчиненні злочину, апеляційний суд вирішив викладене довести до відома Генерального прокурора України та прокурора Одеської області для відповідного реагування…
Таким чином, апеляційна судова інстанція за підтримки Верховного суду України звернула увагу прокуратури, функціональним обов’язком якої є здійснення нагляду за дотриманням законодавства в державі, забезпечення й захист прав і свобод громадян, на виявлені судовим слідством злочинні дії посадовців у мундирах для вжиття відповідних заходів. Як не прикро, але з боку прокуратури реакції на судовий вердикт не було ніякої. Зважаючи на це, влітку минулого року Г. Артюшенко офіційно звернулась до Генерального прокурора України О. Медведька, в якому попросила високопосадовця проінформувати, як саме Генеральна прокуратура відреагувала на факти, викладені в виправдувальному вироку та окремій ухвалі Апеляційного суду Одеської області стосовно нанесення тілесних ушкоджень її сину, фальсифікації речових доказів, матеріалів кримінальної справи та інших протиправних дій органів дізнання і досудового слідства Волинської та Одеської областей. На це звернення чомусь озвався лише заступник генерального прокурора М. Голомша, який приголомшив Галину Олексіївну копією свого розпорядження прокуратурі Одеської області: «Прошу організувати перевірку викладених доводів силами апарату прокуратури області та, за наявності підстав, вжити заходів прокурорського реагування». Ось воно, красномовне підтвердження типового прокурорського «реагування» на окрему ухвалу суду, сповнене бюрократизму і заскорузлої незворушності! Після отримання цинічної відписки пана Голомші Г. Артюшенко вирішила навідатись до Києва в день особистого прийому громадян генеральним прокурором України, щоб розповісти головному наглядачеві за дотриманням законності в державі про підтверджені судом безчинства представників його відомства. Пан Медведько, — якому в даному випадку годилось би разом із своєю челяддю доземно вклонитись стражденній жінці й уклінно попросити вибачення за пережиті нею і сином тяжкі наслідки лиходійства його «орлів» (читай: бандитів у законі) ні того дня, ні пізніше волинянку не прийняв. Замість розради та підтримки жінка зазнала додаткових моральних страждань і переживань, нестримного болю в серці. Галина Артюшенко звернулась за підмогою до Волинського адміністративного суду, щоб той своїм рішенням зобов’язав пана Медведька прийняти її та бодай хоч вислухати. Півроку судді тягнули гуму і, врешті-решт, позовні вимоги Галини Олексіївни відхилили, як такі, що не містять у собі грунтовних підстав. Отакої! Виходить, у потерпілої від свавілля кривдників у мундирах матері немає підстав для зустрічі із головним патроном цих мафіозних злостивців?
Треба віддати належне Г. Артюшенко, яка не залишила високопосадовців у спокої. У грудні минулого року прокурор Одеської області Василь Присяжнюк особисто порушив карну справу за ознаками злочину стосовно «стрілочників» – посадових осіб Приморського районного відділу міліції, які застосовували насилля до О. Артюшенка. Одначе, відтоді вже минуло дев’ять місяців, а суттєвого результату – ніякогісінького. Не вхопили за комір і фальсифікаторів, натомість шилом із лантуха виліз дивний жест старшого слідчого прокуратури Одеської області А. Луняченка, який відмовив у порушенні кримінальної справи стосовно фальсифікації відбитків пальців «у зв’язку із недоведенням факту фальсифікації». Тобто прокурорський клерк брутально проігнорував рішення суду, який встановив, що у справі Артюшенка були чисельні фальсифікації, у тому числі, й відбитків пальців.
У відписці, адресованій Галині Артюшенко, заступник прокурора Одеської області О. Мрихін пише таке: «Враховуючи, що перевіркою не встановлено факту фальсифікації речового доказу, 17.02.09 року прокуратурою міста Одеса відмовлено у порушенні кримінальної справи стосовно співробітників прокуратури Приморського району міста Одеса… за відсутністю в їх діях складу злочину...» Ось так, пославшись на якусь прицюцюкану перевірку, реагує заступник прокурора області на окрему ухвалу Апеляційного суду, що провів ретельне судове розслідування і виніс виравдувальний вирок. Питається: а чому це пан Мрихін аж ратицями впирається, так не хоче рахуватись із обов’язковою для нього ухвалою суду?
— У травні 2005 року, коли розкручувалась справа проти сина, я побувала на прийомі у того самого Мрихіна, виклала йому всю інформацію про жахливі порушення. Він викликав слідчого Ткаченка і при ньому пообіцяв мені, що уважно ознайомиться із справою мого сина. При цьому наголосив: якщо викладені мною факти підтвердяться, винні будуть суворо покарані. А наступного дня стало ясно, що Мрихін підступно обманув мене. Через злочинні дії корумпованого відомства, до числа якого належить і Мрихін, мого сина більше трьох років мордували в буцегарні. А тепер ті ж самі особи крутять світом, як дідько торбою, аби уникнути заслуженого покарання. Генеральна прокуратура покриває своїх «братчиків», адже, як кажуть, ворон ворону око не виклює, — резюмує Галина Артюшенко.
Нині Сашка Артюшенка і його матір Галину Олексіївну, яка є представником інтересів сина у всіх інстанціях, відповідно до постанови слідчого прокуратури, цілодобово оберігають бійці міліцейського спецпідрозділу «Грифон», який займається захистом учасників кримінального процесу. Від кого силовики захищають цю незговірливу, незручну родину? Від можливого замаху на життя та всіляких диверсій з боку одеських… силовиків, котрі зараз на робочих місцях «бережуть» громадян від злочинців. Коло замкнулось… Як бачимо, без парадоксів у нашій химерній державі не обходиться ніде. Безперечним у цій круговерті залишається одне: факти, виявлені під час судового розгляду за справою О. Артюшенка, дають грунтовні підстави для порушення кримінальної справи проти корумпованих злостивців у законі. Як колись казав В. Ющенко, бандити мусять сидіти в тюрмах. Інакше правової держави, про побудову якої на всіх рівнях багато точиться розмов, бути не може.
Волинська область.
