ПОЯСНЕННЯ У СПРАВІ ПРО ПОБИТТЯ СВІДКА ЗУБАЧА

27.11.2010 року. вдень мені зателефонували і попросили прийти у травпункт Ковельської ЦРЛ, куди звернувся за медичною допомогою 21-річний ковельчанин Зубач Віталій Миколайович з приводу нанесення йому тілесних ушкоджень співробітниками міліції.

Я дала згоду і по мене приїхав таксист В. 

Коли я приїхала, якраз з кабінету лікаря вийшов Зубач В. М. у супроводі двох співробітників міліції, а біля травпункту чекали його друзі.

Працівникиків міліції я впізнала по голубих комірцях сорочок, бо були вони вдягнуті у верхньому цивільному одязі. 

Ні один із них не пред’явив посвідчення, навіть не назвали свої імена, лише сказали що вони є співробітниками карного розшуку.

У Зубача В. була припухла почервоніла ліва скроня і інші частини обличчя. Він сказав що у нього дуже болить голова, тошнить.

В той же час написав мені заяву, в якій коротко виклав факти і попросив захисту.

Коли Віталій писав заяву і розповідав мені про те, як його було побито у приміщенні міліції, співробітники міліції хвилювались, кудись телефонували, доводили що вони ще розберуться де він отримав тілесні ушкодження.

Крім того, наполягали на тому, що Віталій має пройти обстеження на алкогольне сп’яніння. 

Працівники міліції не питали Віталія як він себе почуває, чи може давати пояснення, не роз’яснювали йому його права, а наполягали на дачі пояснень.

Я роз’яснила Віталію що він має право відмовитися давати будь-які пояснення, що він і зробив, а також відмовився здати кров на наявність алкогольного сп’яніння до приїзду його мами.

Зважаючи на погане самопочуття Віталія, його терміново, поклали на лікування у неврологічне відділення з діагнозом: ЗАКРИТА ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА, СТРУС ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ЗАБІЙ М’ЯКИХ ЧАСТИН ОБЛИЧЧЯ.

Я знаходилась у палаті біля Віталія до того часу поки приїхала його мама. Про дану подію повідомила обласне управління міліції, вислухала пояснення друзів, які підтвердили, що Віталія побито саме у приміщенні міліції.

Аналізуючи мої зустрічі з працівниками міліції (на їх прохання), у понеділок у м. Ковелі та у вівторок у Луцьку я зрозуміла що на свідків і на потерпілого Зубача В. йде психологічний тиск.

Крім того, обласне начальство дуже наполегливо цікавилось, хто саме мені подзвонив щоб я приїхала у лікарню (коментарі тут зайві).

Для уточнення деталей я знову зустрілася з усіма хлопцями, які були присутні у суботу в міліції, біля міліції, у лікарні.

Зубач Віталій пояснив мені, що того дня у кабінеті, на третьому поверсі приміщення міліції дільничний інспектор Турубара О. А. відбирав у нього пояснення у якості свідка. 

Дільничний казав що Віталій бреше, що буде закритий, що у відношенні нього буде порушена кримінальна справа, а коли ці погрози не подіяли на Віталія і він не змінив свої пояснення, то Турубара повів Віталія на другий поверх. 

На другому поверсі Турубара О. А. сказав Зубачу почекати біля кабінету, а сам зайшов у кабінет. Через декілька хвилин сказав зайти йому. 

У кабінеті було двоє чи троє міліціонерів. Йому сказали стати до стіни і один із міліціонерів став бити його руками по голові, по обличчю, за те, що він брехав дільничному інспектору Турубарі О. А.

Віталій не пам’ятає скільки ударів завдав йому співробітник міліції.

Після цього, Турубара О. А. знову повів Віталія на третій поверх. Віталію стало погано. На третьому поверсі біля кабінету він побачив свідка Б., почав дзвонити мамі, але Турубара забрав у нього телефон. Тоді Зубач попросив Б. подзвонити його мамі.

Турубара О. А. повернув Зубачу телефон коли відпускав його додому.

На вулиці Віталію стало зовсім погано і він попросив друзів, щоб його відвезли у лікарню. Події, які були у лікарні, коли його обстежували лікарі, пригадує погано.

В суботу після 18:00 год. до Зубача В. в палату прийшли працівники обласного управління міліції і наполягали на дачі пояснень, однак, він відмовився давати пояснення до одужання.

Друзі Зубача розповіли мені, що у суботу після 18:00год. вони прийшли провідати Віталія, то біля палати в якій лежить Зубач В. їх зупиняли працівники міліції, казали, що вони приїхали з Луцька, з обласного управління міліції, називали Зубача їхнім братом, казали що їм відомо, що у п’ятницю ввечері хлопці пили з Зубачем пиво, змушували виправдовуватися, наполягали на дачі пояснень, а коли хлопці дали згоду дати пояснення, то пояснень у їх не взяли, а порадившись між собою їх просто відпустили. 

Свідок Б. пояснив, що, коли він зранку їхав в машині із Ромою і з Зубачем до міліції і майже годину стояв з ним під кабінетом Турубари поки той відбирав пояснення у Роми, то Зубач В. розмовляв нормально і на обличчі не було слідів побоїв. 

Б. побачив кров на губах і почервоніння на обличчі Зубача В. коли Турубара з Зубачем повертались з другого поверху. Зубач давав йому свій телефон, щось говорив, але Б. не міг зрозуміти його слів, а Турубара забрав телефон у Зубача і у Б. 

Хвилин через тридцять Турубара вийшов з кабінету і сказав Б. що він може йти додому і до понеділка бути вільним.

Б. попросив Турубару повернути телефон. Той пішов у кабінет і вийшов з двома телефонами: повернув його телефон, а з Зубачовим телефоном зайшов назад у кабінет.

Хвилин через 30-40 він побачив Зубача біля магазину «Салют». Зубач сказав що хоче поповнити рахунок щоб подзвонити мамі. На губах Зубача була засохла кров. 

Того ж вечора після 19:00 год. до нього додому приїхали працівники міліції. Сказали що вони з Луцька. Б. погодився дати пояснення вдома. 

Коли Б. сказав що мав судимість, то працівник міліції одразу комусь передзвонив і сказав, щоб Б. одягався і їхав з ними, бо пояснення у нього будуть відбирати у відділі міліції. Б. боявся заперечувати, а тому поїхав з працівниками міліції у відділення, де і дав пояснення... Турубарі... Б. чув, як Турубару попередили: "Дивись, щоб не було так як з першим". Ще Б. пояснив, що коли вийшов з відділення міліції, то боявся йти вулицею.

Рома розповів, що зранку він, Б. і Зубач приїхали до міліції і у Зубача на обличчі не було ні крові, ні подряпин, ні почервоніння. Він вийшов від дільничного першим і періодично сидів у машині на стоянці. 

Коли вийшов з міліції Б. він не бачив. А коли вийшов Зубач то він підійшов до нього і побачив на його губах кров, на обличчі покрасніння, припухлості.

Зубач сказав що йому дуже погано, тошнить, болить голова. 

Рома запропонував поїхати до нього додому по гроші, а потім у лікарню. Зубач попросив у нього гроші на поповнення рахунку, який поповнив у «Салюті», а потім він Зубача відвіз до лікарні і був поряд з ним, поки Зубача поклали у відділення. 

Тридцятого листопада, керівництво обласного управління міліції з яким я мала зустріч, мене запевнило в тому, що перевірка буде здійснюватись професійно і об’єктивно, а винні понесуть покарання, бо рукоприкладство в правоохоронних органах це злочин.

Запропонували мені написати пояснення, а зважаючи на пізній час, домовились, що пояснення я напишу вдома і в мене його забере сам, особисто Ліпич Юрій Іванович – заступник начальника Ковельського МВ УМВС України у Волинській області.

Ну що ж, час іде, пояснення я написала ще другого грудня. Як і домовлялись, неодноразово телефонувала на мобільний Феню Миколі Даниловичу, однак він не піднімав трубку. Не дочекавшись Ліпича Ю. І. – зателефонувала йому сама. Однак, Юрій Іванович, з його слів, не мав часу зі мною зустрітись.

А я впевнена: не бажає!

Ну навіщо їм в справі мої пояснення, які не на їхню користь!

Хоча у понеділок, 29 листопада сам мене знайшов!

ШАНОВНІ:

Луцюк Петро Сергійович – перший заступник начальника УМВС України у Волинській області;

Донсков Юрій Олександрович – начальник СВ УМВС України у Волинській області;

Фень Микола Данилович – начальник інспекції по особовому складу УМВС України у Волинській області;

Остапович Володимир Петрович – заступник начальника УМВС України у Волинській області по кадрах;
Медведєв Олександр Олександрович – начальник ВДІМ (відділ дільничних інспекторів)

Цісарук Антон Вікторович – радник начальника УМВС України у Волинській області – всі Ви такі поважні, при таких високих званнях та посадах, ну де мені простій жінці з Вами змагатися!!!

Ви переконували мене що розслідування з даного приводу буде об’єктивне, а насправді – ГУРТОМ ВІШАЛИ МЕНІ НА ВУХА ЛАПШУ!!!

Мені хоч одне приємно: Ковельські міліціянти оперативно читають мій блог!!!

Як повідомив мені Ліпич Юрій Іванович - мою статтю «РЕЗУЛЬТАТ ДОПИТУ СВІДКА: ЗАКРИТА ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА, СТРУС ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ЗАБІЙ М’ЯКИХ ЧАСТИН ОБЛИЧЧЯ» читали у міськрайвідділі міліції уже о 23:00год. 27 листопада.

А це означає – через 15 хвилин після того, як я її розмістила у блозі.

Обіцяю писати частіше і радувати Вас Вашими ж "здобутками"!!! 

АРТЮШЕНКО ГАЛИНА ОЛЕКСІЇВНА

Заступник голови Волинської правозахисної організації

РЕЗУЛЬТАТ ДОПИТУ СВІДКА: ЗАКРИТА ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА, СТРУС ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ЗАБІЙ М’ЯКИХ ЧАСТИН ОБЛИЧЧЯ.

27.11.2010 року. 

Сьогодні вдень мені зателефонували і попросили прийти у травпункт Ковельської ЦРЛ, куди звернувся за медичною допомогою 21-річний ковельчанин Зубач Віталій Миколайович з приводу нанесення йому тілесних ушкоджень співробітниками міліції.

Біля травпункту чекали друзі Зубача В. М. поки лікар його огляне і надасть першу медичну допомогу і коли я підійшла, то вони навіть не встигли мені повідомити що ж сталося, бо з кабінету лікаря якраз вийшов Зубач В. М. у супроводі двох співробітників міліції.

- Ви мама? Ми чекали Вас? – запитав один із міліціонерів.

- Ні, я не мама, я заступник голови громадської Волинської правозахисної організації, - сказала я і пред’явила посвідчення. 

Хочу зауважити, що ні один із міліціонерів не пред’явили посвідчень, навіть не назвали свої імена, лише сказали що вони є співробітниками карного розшуку.

І навіть не треба було питати хто потерпілий: я зрозуміла із хворобливого вигляду молодого хлопця, із припухлої почервонілої лівої скроні і інших частин обличчя.

- Як ти себе почуваєш ? - запитала я Віталія.

- У мене дуже болить голова, але я напишу Вам коротеньку заяву, щоб мене захистили – сказав Віталій.

Ось, що коротко, пояснив Віталій:

Сьогодні, на третьому поверсі у кабінеті приміщення міліції дільничний інспектор Турубара О. А. брав у нього пояснення у якості свідка. Зі слів Віталія Турубара О. А. писав протокол. 

Свідчення дільничному не сподобались, а тому, після погроз, що Віталій буде закритий, що буде у відношенні його порушена кримінальна справа він повів Віталія на другий поверх. 

На другому поверсі у кабінеті було двоє чи троє міліціонерів. Віталія поставили до стіни і один із міліціонерів став бити його руками по голові, по обличчю за те, що на їхню думку, він брехав, коли давав свідчення дільничному інспектору Турубарі О. А.

Віталій не пам’ятає скільки ударів завдав йому співробітник міліції, але він пам’ятає його в лице і може впізнати.

Після цього, Турубара О. А. знову повів Віталія на третій поверх щоб дописати протокол, але Віталієві стало погано і він почав телефонувати своїй мамі. 

Турубара О. А. вирвав у нього з рук телефон, забрав його і не дозволив Віталію повідомити мамі про те, де він знаходиться і що з ним вчиняють, а коли довідався хто мама Віталія, де працює, швиденько дав підписати протокол і відпустив додому.

Вийшовши на вулицю Віталію стало зовсім погано і він попросив друзів, щоб його відвезли у лікарню. 

Співробітникам міліції не сподобалось, що Віталій написав заяву і розповів мені про те, як його було побито у приміщенні міліції, вони захвилювались, почали кудись телефонувати і доводити що вони ще розберуться де він отримав тілесні ушкодження.

Крім того, почали наполягати на тому, що Віталій має пройти обстеження на алкогольне сп’яніння і не питаючи як він себе почуває почали наполягати на дачі його пояснень.

Віталій використав своє конституційне право і відмовився давати будь-які пояснення, а також відмовився здати кров на наявність алкогольного сп’яніння до приїзду його мами у лікарню. 

Зважаючи на погане самопочуття Віталія, лікарі терміново, поклали його на лікування у неврологічне відділення з діагнозом: ЗАКРИТА ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА, СТРУС ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ЗАБІЙ М’ЯКИХ ЧАСТИН ОБЛИЧЧЯ. 

Про побиття Зубача Віталія Миколайовича у кабінеті приміщення Ковельського МВ УМВС України у Волинській області співробітниками міліції я повідомила обласне управління міліції і підготувала заяву до прокуратури.

Доживемо до понеділка і подивимось, яка буде реакція прокуратури та керівництва обласного управління міліції на черговий злочин співробітників міліції, які у державній установі, вибиваючи потрібні їм покази, калічать молодих людей!!!

АРТЮШЕНКО ГАЛИНА ОЛЕКСІЇВНА

Заступник голови Волинської правозахисної організації

СУД ВИЗНАВ БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ ПРОКУРОРА ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ГІЛЯ АНДРІЯ ІВАНОВИЧА ПРОТИПРАВНОЮ

Сьогодні, 17 вересня 2010 року Волинський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого–судді Плахтій Н. Б., суддів Волдінера Ф. А., Сороки Ю. Ю. розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом Голови громадської організації «Волинська правозахисна група» Василюка Степана Феодосійовича до прокурора Волинської області Гіля Андрія Івановича про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії виніс постанову, якою адміністративний позов задовольнив повністю, а саме:

Суд визнав бездіяльність прокурора Волинської області Гіля Андрія Івановича щодо розгляду заяви Голови громадської організації «Волинська правозахисна група» Василюка Степана Феодосійовича від 29 квітня 2010 року протиправною.

Суд зобов’язав прокурора Волинської області Гіля Андрія Івановича розглянути та вирішити заяву Голови громадської організації «Волинська правозахисна група» Василюка Степана Феодосійовича від 29 квітня 2010 року. 

Позивач, Василюк Степан Феодосійович в обґрунтування своїх позивних вимог надав суду беззаперечні докази бездіяльності прокурора Волинської області Гіля Андрія Івановича. 

Крім того, суд задовольнив клопотання Василюка С. Ф. і витребував наглядові провадження що стосуються безпосередньо обставин даної справи, які повною мірою доповнили картину безвідповідального ставлення до своїх службових обов’язків, нехтування законами суб’єктом владних повноважень прокурором Гілем А. І. та його підлеглими прокурорами. 

Суд відмовив позивачеві у задоволенні клопотання у допиті свідків – членів громадської організації «Волинська правозахисна група». 

На мою думку, докази позивача Василюка С. Ф. були настільки переконливими, що суд не вбачав необхідності допитувати свідків. 

Сам відповідач по справі Гіль Андрій Іванович до суду не з’явився. 

Його інтереси у судовому засіданні представляв старший прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Волинської області Ткачук Сергій Ярославович. 

Ткачук С. Я. не надав суду ні заперечення на позовну заяву, ні жодного доказу на користь відповідача по даній справі, а його промова в дебатах складалася всього з декількох слів: прохання відмовити у позовних вимогах. 

Відповідач по справі Гіль Андрій Іванович має право дану постанову оскаржити в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти діб з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 22 вересня 2010 року. 

Але, що будуть писати у апеляційній скарзі шановні прокурори: прокурор Волинської області Гіль А. І. або його представник прокурор Ткачук С. Я., якщо не мали чого сказати у судовому засіданні? 

Хіба може, напишуть апеляційну скаргу для того, щоб відтягнути час набрання законної сили постанови суду? 

Це не додасть їм шани та поваги. 

Сьогодні ж, колегія суддів Волинського окружного адміністративного суду: головуюча – Плахтій Наталія Борисівна, судді - Волдінер Фелікс Арнольдович, Сорока Юрій Юрійович запалили нам вогник надії, вселили віру в те, що і суб’єкта владних повноважень суд може змусити поважати закони України. 

До речі, 21 липня 2010 року суддя Ковельського міськрайонного суду Панасюк С. Л. за моєю заявою в інтересах засудженого Л. І. В. за ново виявленими обставинами скасував рішення трирічної давності. 

Але це інша тема. 

Тема, до якої я повернусь. Де в цілях збагачення, наживи сплелись факти підробки документів, фальсифікації державних актів та викрадення в особливо великих розмірах злочинним угрупуванням з участю державних службовців.

Заступник голови громадської організації

«Волинська правозахисна група» Артюшенко Г. О. 

КАК В ОДЕССЕ "СОЧИНЯЮТ" УГОЛОВНЫЕ ДЕЛА И НЕ ХОТЯТ РАСКРЫВАТЬ НАСТОЯЩИЕ УБИЙСТВА

01.09.2010.

Сегодня в Апелляционном суде Одесской области должны рассмотреть жалобу защиты Вячеслава Грациотова, которому Приморским районным судом по представлению следователя милиции и прокуратуры Приморского района была избрана мера пресечения в виде содержания под стражей. Грациотов подозревается в убийстве. Но милиция с прокуратурой обвинение ему ещё не предъявили.

Речь идет и трагедии, случившейся 23 августа в Одессе на Соборной площади. Происходило всё среди бела дня, примерно после шести вечера на глазах многих прохожих.

19-летний Вячеслав и его девушка Юлия сидели у фонтана, когда к ним подсели двое молодых людей чуть постарше, крепкого телосложения, по виду пьяные. Это были 21-летний Роман Трачёв и Совко. Они стали приставать к Вячеславу и Юлии. Те всеми силами старались избежать конфликта (Как рассказывает Юлия, парни видели их ещё в "Афине",откуда они пришли. Случайно ли они вновь оказались вместе или специально пошли за этой парой, может рассказать Совко). Но парни были настроены агрессивно. Они стали избивать Вячеслава. На видеозаписи видно, что Юлии некоторое время удается удержать Трачева, в то время как Совко, лежа на Грационтове, избивает того. Грационтову, сопротивляясь, удаётся выползти из-под Совко и перехватить инициативу. Тогда в дело вновь вступает Трачев. И теперь они уже вдвоём избивают Вячеслава, а также Юлию.

При этом неоднократно удары наносились ногами по голове, что смертельно опасно.

И вот мы видим, как после очередного удара Совко ногой в челюсть стоящему на коленях и пытавшемуся подняться Грационтову, между ними на мгновение оказывается Трачёв, обошедший Грационтова спереди, чтобы в очередной раз ударить того в лицо. И тут Трачев попадает под взмах руки Вячеслава. Сразу же нападение прекращается. Трачев, пятясь, держась за живот, уходит, за ним - Совко.

Как выяснилось, в руке Грационтова был нож. Перочинный нож.

Юлия с Вячеславом уходят, ведь нападавшие обещали ещё парней привести.

Через час или два Трачёв скончался в больнице.

К несчастью, удар пришёлся в жизненно важную вену, что привело к большой кровопотере и смерти молодого человека. И это прискорбно.

К счастью, если можно так говорить в подобной ситуации, - а в общем-то, можно, да и нужно - основная часть избиения была заснята в течение сорока восьми секунд на мобильный телефон. И общая картина случившегося там совершенно ясна. Некоторые детали требуют тщательнейшего изучения. Речь идёт о моменте перед ударом и самом ударе. Очень похоже, что Трачев просто подставился под отмашку ножом, которую делал Грационтов, чтобы отпугнуть Совко.

Но всё это детали. Главное в другом. Грационтов защищался. Он находился в состоянии самообороны, защищая себя и свою девушку. Это как на войне, когда мужественный поступок и не собираешься совершать, и никогда бы этого по доброй воле не стал бы делать, но обстоятельства и смертельная опасность вынуждают. Вячеслав вёл себя как мужчина, как гражданин.

***

Напомню, что правовые вопросы необходимой обороны были очень актуальны в нашей стране на рубеже 70-х - 80 - х годов прошлого века. Тогда люди, защищавшие себя и своих близких от распоясавшихся хулиганов, и при этом волей обстоятельств наносившие им смертельные травмы, на долгие годы садились за решётку. "Как же, ведь труп есть, и никто не ответит?!" И тут помогли журналисты "Литературной газеты". Именно благодаря публикации ряда судебных очерков и широкому общественному резонансу на них, были внесены изменения в законодательство. Изменилась и судебная практика. Человек, гражданин получил возможность защищать себя и своих близких от преступных посягательств.

Украинское законодательство даёт сейчас гражданину широкие возможности для этого и поощряет такие действия по защите себя, других людей, общественных интересов.

Право на защиту закреплено Конституцией Украины, Уголовным кодексом Украины, другими законами нашей страны. Грационтов имел право на самооборону даже если бы имел возможность просто убежать или вызвать милицию. Закон не требует измерять на аптечных весах степень нападения и обороны. Когда же речь идёт о групповом нападении - а именно так было в случае на Соборке - то у защищающегося полностью развязаны руки и он может ЛЮБЫМ способом препятствовать агрессии.

О превышении же пределов необходимой обороны может идти речь, к примеру, в том случае, если нападавший обезврежен, а защищавшийся подошел к нему и стал избивать.

Превышение пределов необходимой обороны возникает, например, если тебя обматерили, толкнули, а ты схватил камень и разбил им голову обидчика. Но даже в этом случае состояние аффекта у бросившего камень будет учтено в его пользу как смягчающее обстоятельство, так как вызвано было хулиганскими действиями потерпевшего.

***

На следующий день, то есть 24 августа, милиция штурмом берет квартиру второго этажа, где живет Вячеслав и задерживает его.

Поначалу действия Грационтова были квалифицированы как "Превышение пределов необходимой обороны", но затем их переквалифицировали на "Нанесение тяжких телесных повреждений, приведших к смерти".

По представлению милиции и прокуратуры Приморским районным судом Одессы Грационтову избрана мера пресечения в виде содержания под стражей. Подобная квалификация случившегося и избрание такой меры пресечения говорят о вопиющем нарушении Конституции Украины и других законов нашей страны со стороны правоохранительных органов и суда. Что фактически и является преступными деяниями, преступлениями против правосудия, за которые виновные должны быть сразу же отстранены от работы, а затем привлечены к уголовной ответственности.

Поразительно, но Совко, хулиган, оставшийся в живых, сейчас проходит свидетелем. Почему в отношении него не возбуждено уголовное дело?! (Формально дело должно быть возбуждено и в отношении погибшего, но затем прекращено в связи с его смертью). Почему в отношении Совко не избрана мера пресечения - любая?(Не говорю, чтобы обязательно это было содержание под стражей. Может быть, для него гибель товарища и так станет встряской на всю жизнь. Но за совершенное с особым цинизмом хулиганство отвечать надо.) Это тоже вопиющее нарушение закона со стороны правоохранительных органов. Правда, в милиции предложили Юлии написать заявление, что она и сделала. А без заявления никак нельзя? Обязаны были сами начать действовать. А потом уже допрашивать Юлию в качестве потерпевшей.

И что касается ножа. Он был перочинным, к холодному оружию не относящийся. С таким же успехом Вячеслав мог поднять с земли палку и ударить нападавшего. Никаких правовых последствий ношение такого ножа не влечёт (Дискуссировать на эту тему сейчас не будем.).

***

На вчерашней пресс-конференции в пресс-центре "Паритет" присутствовали адвокат Грационтова, его мама и участница событий Юлия. Я всё-таки буду называть Юлию потерпевшей.

Как сообщила руководитель "Паритета" Юлия Сибирь, на пресс-конференцию приглашался и представитель Главного управления МВД Украины в Одесской области. Однако, как заявила помощник начальника областной милиции Алёна Войтенко, в связи с тем, что существует тайна следствия, представитель милиции на пресс-конференцию не придёт.

А может, дело не в тайне следствия, а в том, что представителю милиции ответить на вопросы журналистов было бы нечего?

Ну, хотя бы, на вопрос о том, где были патрульные милиционеры во время трагедии на Соборной площади? Есть конечно и ряд неудобных вопросов непосредственно по делу.

Уровень правовой культуры госпожи Войтенко, до недавних пор подвизавшейся на журналистской ниве, хорошо известен. Не думаю, что на теплом милицейском местечке он мог измениться. Зато хоть словосочетание "тайна следствия" выучила. Так надо было своему начальнику о "тайне следствия" рассказать. А то ведь появились сообщения о том, что вчера начальник областной милиции Михаил Яцков высказался по данному делу. Высказался достаточно странно. Мол, надо бы хлопца из-под стражи освободить. И это не милиция его туда законопатила, а суд. Да и парень неправ. Вместо того, чтобы вызвать милицию и скорую, он сбежал.

А может, находившемуся в смертельной опасности Грационтову нужно было ещё рубаху на себе разорвать и ею рану врагу перевязать? При том, что Грационтов даже не помнит, что наносил удар ножом.

Как сообщают информационные агентства, Михаил Яцков сравнил действия Грационтова с действиями водителя, который бежит с места происшествия после совершенного ДТП.

Вместо того, чтобы делать такие абсурдные сравнения, позорящие его самого, лучше бы начальник областной милиции прекратил совершать должностное преступление. Какое? Напомню в очередной раз.

В апреле 2010 года на пресс-конференции я сообщил М.Яцкову, который незадолго до этого вступил в должность, о том, что его подчинённые отказываются раскрывать убийство женщины. Начальник обещал разобраться.

Через полтора месяца, в мае, на очередной пресс-конференции М.Яцкова, на которой он подробно говорил о борьбе против укрывательства преступлений со стороны милиции, я вновь обратился к нему на эту же тему, после чего был приглашен в его кабинет, где за шесть-семь минут, насколько позволяло это время, рассказал ему о совершенном убийстве, которое отказываются раскрывать его подчинённые.

Речь идёт об убийстве гражданки Разводовской, совершенном в декабре 2004 года в квартире по улице Троицкой.

В ходе расследования этого убийства организованная преступная группировка, состоящая из работников милиции, прокуратуры, экспертов, судей, сфальсифицировала это дело. В результате чего невиновный человек, некий Александр Артюшенко, более трёх лет провел в заключении. В июне 2008 года оправдательный приговор по Артюшенко вступил в законную силу. И таким образом (поскольку он один был фигурантом дела об убийстве) дело об убийстве вновь стало нераскрытым. На протяжении длительного времени я пытаюсь донести это простую мысль до высших руководителей прокуратуры и милиции Одесской области. Вот и черед господина Яцкова пришёл это выслушать. Он проникся, обещал разобраться. Даже спросил: "А вы уверены, что этот Артюшенко не убивал?"

Да уверен я, уверен. Уверен был и писал об этом всё время, когда Артюшенко долгие годы томился за решеткой. Уверен и теперь, когда оправдательный приговор (взамен первоначального приговора в тринадцать лет лишения свободы) вступил в законную силу и обязателен для всех граждан и организаций на территории Украины.

М.Яцков вновь обещал разобраться. Прошло более двух месяцев... О том, что убийство Разводовской бросились раскрывать (кстати, его и через пять лет вполне можно раскрыть, практически всё есть в материалах уголовного дела), ничего не слышно. Нет сообщений и о том, что уволили с работы милицейских бандитов, пытавших Артюшенко.

Спокойно продолжают работать фальсифицировавшие дело сотрудники милиции, прокуратуры, эксперты, судьи, вынесшие заведомо незаконный приговор.

Уверенно чувствует себя в должности заместитель прокурора Одесской области господин Мрыхин, подписавший обвинительное заключение в отношении Артюшенко, хотя ему заведомо было известно, что дело сфальсифицировано.

...Недавно я рассказал о деле Артюшенко бывшему заместителю Генерального прокурора Украины Николаю Обиходу. Он, много повидавший на своём веку, был поражен:

- Если вступил в силу оправдательный приговор, то убийство автоматически становится нераскрытым!

Но дело ведь в том, что нашей правоохранительной "автоматикой" управляют люди...

http://od-news.com/index.php?option=com_content&task=view&id=12461&Itemid=2

Борис Штейнберг, журналист. 

Для Интернет - газеты "Взгляд из Одессы".

ЯК РОЗКРИВАЄ ЗЛОЧИНИ КОВЕЛЬСЬКА МІЛІЦІЯ

Минає шість років як по двох кримінальних справах, порушених Ковельською міліцією моя сім’я є потерпілою. За цей період мабуть до десятка разів ховали ті кримінальні справи як-то кажуть під сукно і після кожного мого письмового «нагадування» відновлювали досудове слідство. Так може тривати вічно і ми ніколи не будемо знати, що робиться у тих справах, бо потерпілий має право ознайомитися з матеріалами справи лише після закінчення досудового слідства…

30 березня і 1 квітня 2010року я подала скарги комісії МВС України, яка з питань дотримання законності під час розслідування порушених кримінальних справ, працювала в обласному управлінні міліції.

Вже 22 квітня я отримала відповідь: вперше від заступника начальника УМВС України у Волинській області Ю. І. Бистрицького, яку також вперше, в порівнянні з попередніми багаторічними відповідями, не можу назвати відпискою.

Юрій Іванович Бистрицький повідомив про «допущенні недоліки під час неналежного проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів», про «дані письмові вказівки, спрямовані на всебічне, повне та об’єктивне встановлення всіх обставин вчинення злочинів та притягнення винних осіб до передбаченої чинним законодавством відповідальності», а також про те, що «хід розслідування вказаних справ взято на контроль ГСУ МВС України та СУ УМВС України у Волинській області».

Час спливав, і я уже подумала, що кримінальні справи знову заховали якнайдалі…

Однак, 17 червня близько одинадцятої години ранку, зателефонував заступник начальника карного розшуку Ковельського МВ Сергій Жила і запросив мене якнайшвидше прийти у 206 кабінет з приводу кримінальної справи 2004року. 

О 13:00 годині я зайшла у вказаний кабінет до С. Жили. Мабуть хвилин 20 ми розмовляли про крадіжку з моєї квартири. Я згадувала подробиці: як виявила крадіжку, як проводила огляд місця події оперативна група.

Потім С. Жила став запитувати: - кого я підозрюю у вчиненні крадіжки, хто приходив до нас додому, з ким дружили діти. Я розуміла, що в цьому нічого протиправного не має, а тому охоче з ним спілкувалася.

На столі перед С. Жилою лежали матеріали кримінальної справи і його обуренню просто не було меж: - в міліції ще працює багато нечесних, безвідповідальних осіб, які заплямовують, кидають тінь на чесних міліціонерів, через що у громадян побутує думка що в міліції працюють самі негідники !

А потім С. Жила сказав, що він складе протокол, що є необхідною процедурою під час відновленого слідства у справі.

Я погодилась.

За хвилину С. Жила видрукував бланк протоколу і став його заповнювати. Ми продовжували розмовляти і Жила мене запитав: - А Ви знаєте Новицького Олексія? Він дружив з Вашими дітьми, приходив до Вас додому?

Я пояснила, що Олексій ходив в один клас з моєю донькою, часто заходив до нас додому, але я впевнена в тому, що він ніякого відношення до крадіжки не має.

Однак С. Жила почав розповідати мені про те, як і з ким Новицький жив, чим займався, а також про те, що декілька років назад мав «условку» - тим самим старався підвести мене до того, щоб я все-таки погодилася що О. Новицький скоїв у мене вдома крадіжку.

Наполегливо переконуючи мене, С. Жила навіть нагадав мені, що у кримінальній справі є чужі відбитки слідів пальців рук, які були виявлені оперативниками під час огляду місця події у моїй квартирі 9 травня 2004 року і які обов’язково потрібно дослідити, але, якщо я впевнена, що Олексій невинний, то він згоден записати до протоколу з моїх слів, позитивну характеристику Новицького.

Закінчивши писати протокол С. Жила дав мені його прочитати і показав де я маю записати: - з моїх слів записано вірно і поставити свої підписи.

Читаючи протокол я зрозуміла: С. Жила «шиє» О. Новицькому кримінальну справу.

- Я потерпіла по справі, чому ви допитуєте мене у якості свідка? – запитала я С. Жилу, на що він одразу ж взяв коректор, замалював слова «протокол допиту свідка» і зверху написав слово - «пояснення».

Я наполягла щоб у двох місцях замалював слово «свідок» де я мала поставити свої підписи. Жила – замалював.

А далі в моїх показах мене схвилювало і обурило речення записане С. Жилою: - «Під час скоєння крадіжки О. Новицький заходив до нас додому...» - я такого не говорила!!!

- Ну, а як Ви порадите записати? – запитав мене Жила. – Давайте запишу – в період скоєння крадіжки.

- Ну, а як Ви будете замальовувати статті закону про роз’яснення прав свідкові, де я маю поставити свої підписи як потерпіла? Що це за розмальований протокол? У Вас, що не має бланка протоколу допиту потерпілого? Де зараз знаходиться Олексій Новицький ? – наполягала я. 

Жила розводив руками, казав що не знає де Новицький. 

Я категорично відмовилась підписувати написане Жилою. Крім того, я попередила його, що за фальсифікацію відбитків пальців рук Новицького прийдеться відповідати, бо, якщо той мав «условку» у 2007році, то його пальці уже б давно «засвітилися» по базі даних під час неодноразового поновлення досудового слідства по нашій кримінальній справі 2004 року!!!

Я залишила кабінет не підписавши такий бажаний для С. Жили документ, який (я впевнена!) мав бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності О. Новицького!

Буквально через хвилин двадцять я змушена була знову повернутись до міліції, бо взнала: Новицький Олексій з десятої години ранку знаходиться у приміщенні міліції на другому поверсі!

По дорозі в міліцію на мосту я зустріла Жилу. – Ну що, охолонули – запитав він мене. – Йдемо підпишете протокол.

Я зайшла з ним до 206 кабінету і ще раз запитала де Новицький, на що Жила категорично заперечив, що не знає. 

Це нагадало мені 24-26 грудня 2004 року, коли тодішні начальник карного розшуку С.Чижевич, та заступник начальника Ковельської міліції А.Трофімов клялись що мого сина у приміщенні міліції немає, а насправді переховували його від мене та від адвоката по кабінетах та домовлялись з одеськими такими ж негідниками як "повісити" на нього вбивство!!!

Майже дві години Жила заперечував перебування О. Новицького у приміщенні міліції, а о 16 годині порадив іти мені додому і пообіцяв ...хвилин через 20-30 відпустити додому Новицького!!!

Я наполягала що без Новицького нікуди не піду. 

Ось що розповів Олексій, якого все-таки змушені були відпустити:- Перший раз його забрали до міліції 16 квітня о 17:30год. Називали злодієм, казали що в них є докази що він обікрав квартиру, але не називали чию. Тримали майже годину, але так як не було начальства, вручили повістку під розписку, якою зобов’язали з’явитися у міліцію 17 червня о 09:00год. Другого дня він проспав, а тому, коло десятої години ранку по нього приїхали працівники міліції і вже годин в 11 у 211 кабінеті С. Жила змушував його зізнаватися у вчиненні крадіжки у квартирі Артюшенків, називав його злодієм, казав що у нього є докази, свідки, змушував пригадувати де він був і що робив ввечері 9 травня 2004року. Олексій розповів, що він одразу не сприймав це серйозно, він сміявся від того що він має згадати що він робив ввечері 9 травня шість років тому, а це дратувало міліціонерів: - ...ми закриваємо тебе за крадіжку, а ти ще либишся!?...

До речі у Олексія зламана ліва нога, яка по всій довжині знаходиться у суцільному гіпсі. Він ходить з допомогою милиць, однак, у кабінеті його сторожував міліціонер: щоб Олексій не втік! 

Усе це було б дуже смішно, якби не було так боляче і страшно від свавілля, яке вчиняють співробітники міліції над невинною людиною, щоб любою ціною розкрити злочин!!!

І це гірка правда: - хворого Новицького Олексія два дні безпідставно привозили до міліції, вручали повістку, обзивали злодієм, лякали наявністю свідків і доказів у вчиненні ним квартирної крадіжки у 2004 році, а «сторож», який його охороняв, двічі вдарив рукою Олексія в обличчя, щоб той менше огризався, незаконно утримували протягом шести годин у приміщенні міліції, про що не повідомляли рідних.

Щоб знищити людину не вистачало лише одного – протоколу допиту свідка Артюшенко Г. О. з підтасованими показами, записаними Сергієм Жилою на свій розсуд!!!

Мені страшно сьогодні від того, що мої покази хотіли використати для обвинувачення невинної людини!!!

То ж чи працюють в міліції порядні міліціонери?

Я хотіла про це запитати начальника слідчого відділу Ковельського МРВ Івана Гавриловича Туся, однак, аж поки ми не пішли додому він не вийшов з припаркованого автомобіля!

А за наругу, вчинену над невинною людиною відповідати все-таки прийдеться, чи може я не права?

Відгукніться і дайте правову оцінку органи, які здійснюють контроль над розслідуванням даної кримінальної справи: ГСУ МВС України та СУ УМВС України у Волинській області» - діям посадових осіб слідчого відділу та відділу карного розшуку Ковельського МРВ і проінформуйте громадськість про прийняте вами рішення.