ЧОМУ СУДОВІ РІШЕННЯ СТАЮТЬ НЕ ОБОВ'ЯЗКОВИМИ А вони ж проголошуються і гарантуються від імені держави

ЧИ МОЖНА РОЗБАГАТІТИ, ПЕРЕБУВАЮЧИ ТРИ РОКИ В СІЗО?
Олександр НАГОРНИЙ

   А тепер перейдемо до справ, що вже вийшли, так би мовити, на європейське судочинство.Читачі нашої газети, певне, пам'ятають публікації «Вбивцею зробили невинну людину» за 7, 9, 14, 16 серпня 2008 року та «Мама визволила сина з тюрми» за 30 грудня того ж року. Нагадаємо, що на молодого хлопця, який перебував в Одесі, «навісили» тавро вбивці. Так намагалися оперативно «розкрити» перед Новим роком вбивство жінки за рахунок «западенця» одеські правоохоронці. Через міліцейські катування, фальсифікацію матеріалів слідчими та медекспертами, неправедний суд - тринадцять років тюрми і, зрештою, виправдальний вирок апеляційного суду Одеської області - такий страдницький шлях пройшов Олександр Артюшенко з Ковеля.
Визволення з тюрми не відбулося б, якби не титанічні зусилля його матері Галини Олексіївни Артюшенко, котра фактично освоїла фах юриста, електронну техніку, знайшла в Одесі совісного журналіста Бориса Штейнберга, який провів розслідування. Далеко не кожна людина в такій ситуації змогла б пройти такі випробування. Скільки вистраждано, втрачено, пережито (та ще й в матеріальній скруті) сином і матір'ю за три роки і три місяці перебування далеко від рідного дому та сім'ї, в слідчому ізоляторі? Позички та кредити завели сім'ю в борги. Здавалось би, хоч тепер державні органи після визнання своєї вини все зроблять, щоб якось компенсувати моральні та матеріальні втрати, доведуть, що в нас цивілізована держава. Коли готувався матеріал про ті поневіряння, вражало при зустрічах з Галиною Олексіївною те, що жінка скрупульозно збирала всі документи, в тому числі й квитанції, проїзні квитки, документи про оплату адвокатських послуг. Вірила, що правда переможе, а компенсація - буде.
І ось на початку 2009 року Галина Артюшенко звернулася з позовною заявою про відшкодування моральних і матеріальних збитків в результаті репресій правоохоронних органів у Ковельський міськрайонний суд. Судом було призначено психологічну експертизу стосовно моральної шкоди, завданої Олександру Артюшенку, та суми відшкодування. Дослідження було проведено в Інституті судових експертиз в Києві, за яку, до речі, потерпілі згідно із законом заплатили 10 тисяч гривень. Висновок експертів: моральна шкода обчислюється 2880 мінімальними зарплатами, що на той час становило 2,5 мільйона гривень.
Ковельський міськрайонний суд, ознайомившись з висновками експертів, чомусь вирішив, що моральну шкоду слід оцінити сумою 650 тисяч гривень. Суд не взяв до уваги матеріальні затрати, підкріплені документами, адвокатські витрати (адже Галина Артюшенко теж була офіційним захисником на суді), а тому рішення було оскаржено в апеляційному суді області. Із своїми запереченнями в апеляційну інстанцію Волині звернулися чи не всі правоохоронні служби Одеси - прокуратура, міліція, а також державне казначейство.
У липні 2010 року апеляційний суд Волинської області, розглянувши оскарження сторонами рішення суду першої інстанції, знизив рівень відшкодування потерпілому до... 150 тисяч гривень. Верховний суд України, як повідомила Галина Артюшенко, не взяв до розгляду цю цивільну справу, вважаючи рішення апеляційного суду виваженим і справедливим. До речі, в ухвалі апеляційного суду області, зокрема, зазначалося: «Розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більше, аніж достатнім для розумного задоволення потреб потерпілої особи і не повинен призводити до її збагачення».
Як вказується, суд виходив із засад розумності, поміркованості і справедливості. Можливо, тим, хто постановляв таке рішення, для правильного визначення «засад розумності» варто було б пройти через ті випробування, які випали на долю Олександра Артюшенка. З виконавчим листом потерпілі звернулися в Державну виконавчу службу в Києві, яка й далі залишається під контролем Міністерства юстиції. Грошей сім'я поки що не отримала. Нагадаємо, що Олександр Артюшенко був звільнений із сізо 6 березня 2008 року. Нелегко довелося після цього сім'ї.
Недавно Галина Артюшенко повідомила, що їхню скаргу прийняв до розгляду Європейський суд з прав людини, а також запросив надіслати додатково деякі відмовні матеріали. Зокрема, йдеться про окрему ухвалу апеляційного суду Одеської області, копії всіх постанов прокуратури щодо порушення та відмови в кримінальній справі стосовно співробітників прокуратури та міліції. У випадку відмови, як повідомляється, прохання надіслати цей документ в Європейський суд.
  На перший погляд, ця подія налаштовує на оптимістичний лад Галину Артюшенко, котра в скарзі вказала на грубі порушення статей Європейської конвенції з прав людини і неадекватну реакцію державних інституцій. А з іншого боку є досить сумні факти, які свідчать, що Україна не поспішає виконувати рішення Європейського суду і це вже стає системою. Тим часом, за повідомленням урядового уповноваженого у справах Європейського суду з прав людини Валерії Лутковської, держава Україна заборгувала своїм громадянам за рішенням судів 130 мільярдів гривень. Отак на ділі виглядає у нас гарантування конституційних прав людини.

          "Волинь" - незалежна громадсько-політична газета
         
         ЕЛЕКТРОННЕ ВИДАННЯ №1210 ЧЕТВЕР, 17 БЕРЕЗНЯ 2011р.
             http://www.volyn.com.ua/?rub=32&article=0&arch= 

                                                                                              

ЧОМУ РИДАЮТЬ ЗАКОННІСТЬ І МОРАЛЬ або "ПРОВЕДЕННЯ ПЕРЕВІРОК" ПО-МЕНТОВСЬКИ

До Волинської громадської правозахисної організації «Волинська правозахисна група» звернулась ковельчанка Стасюк Галина Миколаївна з заявою захистити її сина Віктора від незаконних дій співробітників Ковельського МВ УМВС України у Волинській області.

Ось які обставини змусили її це зробити.

27 січня 2011 року суддя Ковельського міськрайонного суду Бондар В. М. порушив кримінальну справу стосовно її колишнього чоловіка Стасюка Миколи Федоровича за ознаками злочину, передбаченого частиною другою статті 125 КК України за умисні тілесні ушкодження, які він завдав Галині Миколаївні ще в грудні місяці 2009 року та заборонив йому виїжджати за межі міста без дозволу судді. Забігаючи наперед одразу напишу, що 17 лютого суддя Бондар В. М. визнав винним Стасюка Миколу Федоровича у вчиненні даного злочину, і засудив його до одного року виправних робіт з відрахуванням 20 процентів заробітної плати в дохід держави.

Ця справа кружляла по всіх правоохоронних інстанціях, де ні співробітники міліції, ні прокурори не вбачали підстав для порушення кримінальної справи та притягнення Стасюка М. Ф. до відповідальності. За такою ж статтею у 2004 році вже порушувалась кримінальна справа стосовно Стасюка М. Ф. Тоді він побив свого неповнолітнього пасинка Віктора. Справу було закрито у суді за заявою Галини Миколаївни.

Тоді, розповідає Галина Миколаївна, вона повірила начебто щирому каяттю чоловіка, надіялась що подібне більше ніколи не повториться, хотіла зберегти сім’ю, бо виховували вже й спільну півторарічну доньку Даринку. Однак, побоїв стала зазнавати і вона сама, а після чергового побиття у 2009 році, поки вона заліковувала нанесені їй тілесні ушкодження, Микола Федорович повернувся до своєї першої дружини і вивіз із квартири усі речі, в тому числі абсолютно усі документи, навіть дитячий одяг і іграшки.

Скільки вона оббила порогів, щоб їй допомогли повернути хоча б документи: посвідчення інваліда дитинства доньки Дарини, паспорти, однак усі правоохоронці до яких вона зверталась були і є наче глухі і німі. На її багаторазові скарги відповідали простими сухими відписками.

Лише судді Ковельського міськрайонного суду Денісов В. П. та Бондар В. М. у справах Галини Миколаївни стосовно її колишнього чоловіка Стасюка М. Ф. прийняли рішення виважено і справедливо.

Постанову старшини міліції Ходачинського П. В. від 22 вересня 2010 року про відмову в порушенні кримінальної справи за фактом викраденого майна та документів Галина Миколаївна оскаржила до суду.

11 листопада 2010 року ковельський міськрайонний суд у складі судді Денісова В. П., прокурора Климука В. С. скасував постанову ДІМ Ходачинського П. В., відносно Стасюка М. Ф., а матеріали перевірки скерував начальнику Ковельського МВ УМВС України у Волинській області для організації проведення додаткової перевірки.

Протягом шести років, для порушення кримінальної справи за фактом викрадення майна та документів з помешкання Галини Миколаївни ковельській міліції бракувало лише рішення судді Денісова В. П.???

Адже міліція всі ці роки мала головний доказ: заяву самого Стасюка М. Ф. начальнику Ковельської міліції від 20.08.2004 року, в якій він просить порушити кримінальну справу у відношенні його іншої дружини Стасюк Марії Петрівни, яка привласнила привезене від Галини Миколаївни майно, перелік якого із 69 речей, викладений на двох аркушах!!! Чоловік настільки заплутався у своєму власному житті, що заперечуюючи викрадення майна і документів у Галини Миколаївни, власноручно написав список того ж самого майна і документів, коли все привласнила його друга дружина!!! Аж моторошно читати такий список: дитячий альбом, дитячі фотографії, золотий ланцюжок, золотий маркіз маленький, золоті сережки дитячі, свідоцтво про народження дитини, свідоцтво про хрещення, сімейні фотографії і трохи смішно: будильник, туфлі літні, майки 11 шт., труси 15шт., шкарпетки 20 пар і т. д. Минуло три місяці після ухваленого рішення суддею Денісовим В. П.! У Ковельській міліції наче води в рот понабирали... з даного приводу.

А як насправді проводиться додаткова перевірка за рішенням судді Денісова В. П. та як реагують правоохоронці на заяви Галини Миколаївни про погрози Стасюка М. Ф. я постараюся описати більш детально.

27 січня 2011 року почувши у судовому засіданні рішення судді Бондара В. М. про порушення кримінальної справи Стасюк М. Ф. прямо в суді став погрожувати Галині Миколаївні вбивством, обзивав сина Віктора наркоманом, погрожував посадити його до тюрми, погрожував розправою і сестрі Галини Миколаївни, яка прийшла в суд як свідок. Про всі ці погрози Галина Миколаївна виклала у заяві, яку одразу зареєструвала у Ковельському МВ.

08 лютого з самого ранку Галині Миколаївні зателефонував дільничний інспектор міліції Турубара Олександр Анатолійович і запитав як вона працює, так як він хоче прийти до неї додому і поговорити. Галина Миколаївна сказала, що вона не проти зустрічі, але в даний час вона в поїздці, буде вдома 10 лютого і запропонувала Турубарі О.А. при потребі зателефонувати додатково.

09 лютого пізно ввечері, син Галини Миколаївни Віктор був вдома один. Він почув гучний стук у ворота і злякавшись, виключив в кімнаті світло. Побачив на подвір’ї двох невідомих осіб, які перелізли через огорожу і намагалися проникнути в будинок. Хлопець, затаївшись у кімнаті о 22:24год зателефонував до міліції. Коли приїхав наряд міліції то невідомих уже не було. Працівники міліції оглянули будинок, присвітили ліхтариком у коридорі, також під світло ліхтарика оглянули вхідні двері, склали протокол огляду місця події, в якому вказали, що нічого і нікого не виявлено.

10 лютого близько 10:00год. знову зателефонував Турубара О. А. і запитав чи Галина Миколаївна вже вдома, на що вона повідомила що здає зміну і буде вдома через годину. Прийшовши додому Галина Миколаївна із сином Віктором чекали на Турубару і обговорювали нічну пригоду, були впевнені, що вночі міг бути Стасюк М. Ф., або особи ним найняті. Галині Миколаївні потрібно було їхати в школу по доньку, а тому, вона двічі телефонувала Турубарі О.А. і просила поквапитись.

Приблизно о 12:50 год. у двір зайшов Турубара О. А. іще з одним працівником міліції, імені його вона не знає, так як він не представився. Галина Миколаївна зустріла їх на вулиці, запросила до хати і стала розповідати про всі проблеми, однак, Турубара О. А. сказав їй, що це ще не проблеми і повідомив про те, що її колишній чоловік Стасюк М. Ф. написав на неї заяву і дав їй її прочитати. У заяві Стасюк М. Ф. написав що Віктор наркоман, що двічі лікувався від наркозалежності, що Стасюк М. Ф. переймається долею сина, а також тим, щоб і донька Дарина не росла в наркосередовищі, а тому просить позбавити Галину Миколаївну материнських прав.

Галина Миколаївна з сином були шоковані від такої заяви. Вона ще не дочитала заяву до кінця, як Турубара О. А. сказав, що хоче оглянути будинок. Галина Миколаївна і Віктор не заперечували, а навпаки, переконували, що в будинку немає нічого забороненого.

Тоді Турубара О. А. сказав Галині Миколаївні написати відповідну заяву. Віктор також сказав матері щоб вона писала заяву і нехай оглядають. Турубара послав Віктора до сусідів, щоб він запросив їх понятими, а сам надиктував Галині Миколаївні необхідну заяву, після чого сказав усім вийти до коридору звідки почнуть обшук. Усі крім Галини Миколаївни і Турубари вийшли на вулицю. Якраз підійшов Віктор з сусідом.

У коридорі Турубара сказав Галині Миколаївні дістати все що стоїть під столом, так як у нього є інформація, що наркота знаходиться у кімнаті у дивані або у коридорі у відрі. Галина Миколаївна дістала з під столу каструлю і відро. Турубара наказав відкрити відро і дістати, те що там є. Галина Миколаївна була впевнена, що відро порожнє, а коли відкрила – була шокована. У відрі був чорний пакет. Турубара наказав дістати пакет, розв’язати і більше руками не чіпати. Покликав усіх з двору зайти і подивитись. До коридору не заходив ніхто, заглядали просто в двері. Він дістав з пакета трошки невідомої речовини, дістав запальничку, пробував підпалити, але воно не горіло і тоді сказав Галині Миколаївні пройти з ним на вулицю. На вулиці Турубара по телефону викликав оперативну групу. Працівники міліції, які приїхали, зняли відбитки пальців з відра, запакували чорний пакет і стали складати протокол обшуку, а коли його потрібно було підписати, то Турубара побіг по сусідах і привів ще одного сусіда, щоб підписався у якості понятого. Після всього Галину Миколаївну з сином забрали до міліції де відібрали пояснення та відкатали їхні відбитки пальців.

Того ж дня Стасюк М. Ф. почав розповідати своїм знайомим що у помешканні Галини Миколаївни знайдено наркоту і йому це, начебто відомо від сусіда Віктора, який був понятим, однак, сусід із Стасюком М. Ф. уже багато років не спілкується і каже що спілкування з ним було б нижче його гідності. Навіть догадуватися не треба хто ділився із Стасюком М.Ф. інформацією про проведені слідчі дії!

На другий день, Вікторові, який знаходився в м. Нововолинську на сесії в навчальному закладі зателефонував оперуповноважений СБНОН Сахарук О. В. і повідомив щоб той прийшов у відділення міліції і взяв повістку, а також попередив що якщо Віктор не прийде по повістку то тоді буде підстава його закрити. Одразу по приїзду у Ковель, близько 18:00год. Віктор пішов до Сахарука.

Більше двох годин стражі закону «виписували» повістку Вікторові, а коли Галина Миколаївна стала наполегливо телефонувати синові і говорити що зараз вона прийде і не одна, то Віктора відпустили, вручивши йому повістку про те, що йому необхідно з’явитись 12 лютого (у суботу) на 9 годину в кабінет 419 до Сахарука О.В. для проведення бесіди.

Коли я, за заявою Галини Миколаївни 12 лютого о 9 годині прийшла до Ковельського МВ, то вона з сином Віктором законопослушно уже були у приміщенні міліції. Співробітникам міліції не сподобалась моя присутність, однак, я зателефонувала до обласного управління міліції, пішла на прийом до начальника міліції Дубія Миколи Миколайовича, який запевнив мене, що особисто розбереться в даній справі і рішення буде прийняте законним. Детально, до найменших подробиць, відомих мені від Галини Миколаївни і її сина я розповіла заступнику начальника ковельської міліції, начальнику слідчого відділу Тусю І. Г., який шокований був від почутого про «правомірність» проведення обшуку і вилучення речовини невідомого походження.

Реакція послідувала миттєво: Сахарук О. В. і ще з одним працівником міліції повезли Віктора до медичного закладу для відібрання аналізів на наркозалежність.

Віктор розповів, що у медичному закладі коли він зайшов в туалет здати сечу на аналіз, то Сахарук О. В. запропонував йому випити води із стакана, який невідомо як опинився в його руках, однак Віктор відмовився пити воду і попросив не стояти над ним у туалеті. В сечі Віктора, яку було досліджено одразу, не виявлено ніякої психотропної або наркотичної речовини, а тому його прямо з лікарні відпустили додому. Із крові, взятої у Віктора для дослідження, проводиться експертиза.

Стасюк М. Ф. продовжує погрожувати Галині Миколаївні, а вона обороняючись просить захисту у міліції, прокуратури, служби безпеки України.

Одні їй обіцяють що у відношенні її сина Віктора кримінальну справу порушувати не будуть на підставі статті 6 КПК України, що вилучену речовину спишуть… Питання: як спишуть? На кого повісять?

Інші дорікають що вона своїми скаргами уже всіх задовбала. 17 лютого перш ніж зареєструвати заяву Галини Миколаївни, черговий Ткачук Вадим Володимирович невдоволено дорікав їй: - скільки вже можна ходити і писати?! А на другий день той же Ткачук В.В. накричав на постового: - Куди вона пішла? Не пускай її!

Того дня Галина Миколаївна зустріла у приміщенні міліції Турубару О. А. і їй аж забракло повітря: у того в руках був точнісінько такий самий пакет, як вона дістала з відра… тільки новий. Оговтавшись Галина Миколаївна запитала Турубару: - Ви знову несете мені пакет? Турубара промовчав, а працівники міліції лякають її що Турубара подасть на неї до суду.

За що? – не може зрозуміти жінка – хіба за те, що як стверджує її колишній чоловік - Турубара його кришує, вишукує на неї компромати?

То про цей факт можуть підтвердити свідки, сусіди, до яких Турубара ходив за тиждень до обшуку і просив написати заяву що Галина Миколаївна вже давно не проживає у своєму будинку. Чи не свідчать такі його дії про те, що Турубара завчасно готувався до якихось незаконних дій, наприклад, до проведення обшуку у відсутності Галини Миколаївни? Однак сусіди відмовились писати такі заяви. Чи може Турубара у позивній заяві опише як незаконно проводив обшук, після якого, бігав по сусідах шукаючи понятого і чому саме він повів Галину Миколаївну до відра, показав де воно стоїть і що з нього дістати? Адже Стасюк М. Ф. більше року у хаті не проживає, коридор Галина Миколаївна перебудувала без його участі, а тому Стасюку невідомо чи стоїть у коридорі стіл а під ним відро!!!

Іще таке. Напрошується логічне питання: знаючи, що у хаті буде проводитись обшук, чи не використав би молодий, розумний хлопець такий прекрасний шанс, коли виходив шукати понятих за вказівкою Турубари, щоб «приховану ним наркоту» не забрати із схованки і не викинути, адже за ним ніхто не виходив і не стежив?!!

Галина Миколаївна гордиться своїм сином Віктором і показує грамоти і нагороди сина: за успіхи у навчанні у ліцеї; диплом з відзнакою; грамоти за сумлінну службу, зразкове виконання військового обов’язку, бездоганну дисципліну, відповідальність за несення служби в охороні Генерального штабу України. В даний час Віктор навчається в двох вузах, працює, не вживає алкогольних напоїв, не курить, ніколи не стояв ні на яких обліках. Галина Миколаївна повністю довіряє йому доглядати Даринку, коли сама знаходиться на роботі.

І знову виникають питання:

1. В якому статусі знаходились Галина Миколаївна і її син, коли у відношенні їх почали оперуповноваженими проводитись слідчі дії: обшук, експертиза? Де постанова суду на проведення обшуку?

2. Чому, в порушення статті 189 КПК України про обов'язковість вручення копії протоколу обшуку, другий примірник протоколу обшуку і другий примірник опису вилученої речовини не було вручено Галині Миколаївні одразу після проведеного обшуку, не видається і по сьогоднішній день на неодноразові її офіційні звернення, а роз’яснюються їй придумані самими ковельськими міліціянтами свої "закони", що такі документи може отримати тільки адвокат Галини Миколаївни?!!

3. Коли співробітники Ковельського МВ будуть чесно і добросовісно виконувати свої службові обов’язки, а не вдаватись до незаконних дій?

Галина Миколаївна заявляє, що якщо у відношенні її сина та її самої будуть продовжуватися вчинятися будь-які незаконні дії та прояви провокативного характеру, то вона вправі вважати що такі дії вчиняються її колишнім чоловіком Стасюком М. Ф. та співробітниками міліції як помста, за її скарги в усі інстанції на грубі порушення прав їхніх прав.

Для керівництва Ковельської міліції є справою честі провести службове розслідування з даного приводу і встановити: за яких обставин потрапила до зарання відомого Турубарі О. А. місця, вилучена під час обшуку у помешканні Галини Миколаївни Стасюк речовина, найменована наркотою, а також притягнути до відповідальності винних посадових осіб за порушення законних прав Галини Миколаївни і її сина Віктора, за проведення замовного незаконного обшуку що спричинило їм тяжку моральну травму.

АРТЮШЕНКО ГАЛИНА ОЛЕКСІЇВНА
Заступник голови Волинської правозахисної організації

В ОДЕССКОЙ МИЛИЦИИ ПЫТАЮТ ТОКОМ И ИЗБИВАЮТ ЗАДЕРЖАННЫХ. ВСЕ ТЕЛО В СИНЯКАХ. СТРАШНОЕ ВИДЕО.

Сотрудники милиции цепляли провода на уши одессита и включали электричество. Обещали испробовать данную пытку и на паху. После этого Скопин подписал всё, что ему сказали.

Как сообщил корреспонденту Интернет газеты "Взгляд из Одессы" народный депутат Украины, лидер Партии Защитников Отечества Юрий Кармазин, к нему обратилась адвокат Одесской областной коллегии адвокатов Н. Ильченко по поводу защиты конституционных прав одессита А. Скопина.

Адвокат рассказала, что по словам её подзащитного, за время нахождения под следствием его неоднократно подвергали пыткам и издевательствам со стороны должностных лиц уголовного розыска Суворовского районного отделения милиции, что выразилось в побоях, использовании электрошокера с целью заставить написать явку с повинной, различные заявления под диктовку мучителей.

Издевательства над А.Скопиным продолжаются уже на протяжении двенадцати дней. Сотрудники милиции не стеснялись даже присутствия адвоката.

Народный депутат Украины Юрий Кармазин направил обращение Президенту Украины Виктору Януковичу. Он просит главу государства дать поручение Генеральному прокурору Украины проверить факты применения силы и электрошокера к подследственному Скопину.

http://od-news.com/index.php?option=com_content&task=view&id=17395&Itemid=2

В ОДЕССЕ ОЧЕРЕДНОГО НЕВИНОВНОГО ХОТЯТ СДЕЛАТЬ УБИЙЦЕЙ?

10.02.2011

Интернет газета «Взгляд из Одессы» уже рассказывала о том, как в Одессе, в Суворовском райотделе милиции пытали 30-летнего одессита Александра Скопина. За что же он принял такие муки?

За то, чтобы он признался, что якобы совершил убийство. Убийство товарища.

Тело 30-летнего Сергея К. было обнаружено вскоре после полуночи 16 января по улице Героев Сталинграда. На трупе - три колото-резаные ранения грудной клетки слева, четыре ранения верхней части спины, одно ранение левой подмышки.

Об этом областная милицейская пресс-служба (естественно, не сама, а по указанию руководства) сообщила аж 24 января. В этом же сообщении говорится и о задержании 30-летнего Александра, от которого "получены правдивые показания" о том, что 15 января между ним и потерпевшим возник конфликт на почве ревности (потерпевший имел интимные отношения с сожительницей задержанного). В результате этого Александр "ударил Сергея ножом", после чего нож выкинул возле трансформатора.

В сообщении говорилось о том, что установлены свидетели преступления и изъят нож.

Не будем слишком уж придираться к фразе "ударил Сергея ножом", после чего у последнего появились многочисленные ножевые ранения. Куда важнее в очередной раз выяснить, как зачастую у нас люди превращаются в обвиняемых. В убийстве, например.

Александр и Сергей дружили с пяти лет и сейчас работали вместе. Александр, между прочим, не пил: тяжелая болезнь вынуждала постоянно вкалывать лекарства.

В этот вечер они были в гостях в районе железнодорожных касс на поселке Котовского. Ушли вместе. Александру нужно было домой на 7-ю Пересыпскую, Сергею - в район Днепропетровской дороги.

Александра видели в маршрутке. Он утверждает, что звонил Сергею с мобилки. Это легко можно было бы проверить. Но кто займётся такой проверкой, если нужно поскорее найти кого-то на роль убийцы, поскольку найти убийцу сразу не получилось...

Как рассказывает адвокат Наталья Ильченко, 16 января Скопин был вызван в Суворовский райотдел, как и ещё несколько человек. И уже оттуда не вышел. Несколько суток пребывания в райотделе и соответствующая обработка привела к тому, что Скопин после пыток дал явку с повинной: сознался, что это он убил товарища. На роль убийцы он, по мнению тамошних специалистов права, подходил больше всего, так как из той группы людей последним общался с будущим потерпевшим.

Однако нужен был мотив, по которому человек - трезвый человек - может жестоко убить того, с кем дружил четверть века.

Милицейские сочинители напряглись, благо время практически неограниченное у них было, и в качестве мотива преступления выбрали ревность.

Якобы Сергей ни с того ни с сего сообщил Александру, что имел интимные отношения с его гражданской женой. Да не просто имел: будучи якобы вич-инфицированным, заразил, мол, её и соответственно Александра. Взбешенный Александр порешил друга...

Абсолютно никаких доказательств этой версии у следствия, то бишь уголовного розыска, не было. Появилось только признание Александра, которое он сделал, чтобы остаться живым и не подвергаться больше милицейским пыткам электротоком и избиениям.

"А как же свидетели преступления и нож?",- спросите вы, вспомнив официальное милицейское сообщение.

Да ничего подобного. Ещё раз повторю. Никаких доказательств судье Суворовского суда К.Бобовскому, который рассматривал представление милиции и прокуратуры об аресте Скопина, представлено не было. В суде Александр рассказал судье, каким путем была добыта его явка с повинной и отказался от этого признания.

Однако несмотря на отсутствие каких-либо доказательств вины Скопина - ведь должна же была быть хоть капля крови исполосованного ножом человека на одежде и обуви Скопина?! - судья арестовал его.

Кстати, среди обстоятельств, по которым арест Скопина был обязательным, судья назвал то, что он ранее судим. Тут судья допустил грубое нарушение закона: он не имел права учитывать судимость, которую Скопин имел одиннадцать лет назад и которая снята в установленном порядке.

Областной суд подтвердил мнение районного суда, и Скопин продолжает оставаться под стражей.

Понятия не имею, убил ли Скопин своего друга или не убил. Очень может быть, что он к этому преступлению вообще не имеет отношения. Но до каких пор в Украине и в Одессе в частности, в милицейских кабинетах будут издеваться над задержанными, выбивая из них признания?!

И если, к примеру, из человека выбито признание в краже, то суд может и не взять его под стражу. Если же задержанного обвиняют в убийстве, какой судья решится применить к нему более мягкую меру пресечения? Тому, кто это сделает, впору сразу Героя Украины присваивать. Что и говорить: давит, давит тяжесть обвинения. Обвиняют-то не в краже каких-то ста гривен - речь об убийстве идёт... Понимая это, наши так называемые правоохранители из милиции и покрывающей их прокуратуры озабочены зачастую только тем,
чтобы выбить из задержанного явку. Остальное неважно.

Беда в том, что пыточных дел мастера никак не наказываются.

Даже в тех редких случаях, когда их вину удаётся доказать, в том числе и в судебном порядке.

В стране прекрасно известна история Александра Артюшенко, который в Одессе по выбитому и сфальсифицированному работниками милиции и прокуратуры обвинению более трех лет безвинно провел за решёткой. И что же? Да ничего.

Третий год ведется так называемое расследование в отношении лиц, виновных в пытках и фальсификациях. А лица эти, облачённые в милицейскую и прокурорскую форму, а попросту - настоящие бандиты - новые звезды на погоны и должности получают, как и зарплату немалую. И творят. Своё правосудие. Током - по гениталиям.

Борис Штейнберг, журналист.

Для Интернет-газеты "Взгляд из Одессы".

http://od-news.com/index.php?option=com_content&task=view&id=17413&Itemid=1

ЧИ ЗВАЖИТЬСЯ ПРОКУРАТУРА ПОРУШИТИ КРИМІНАЛЬНУ СПРАВУ ПО ДЕРИБАНУ ЗЕМЛІ

01.06.2010 року до Волинської обласної громадської правозахисної організації «Волинська правозахисна група» звернувся засуджений Л. із заявою захистити його право на спадщину на земельну ділянку, яка знаходиться у м. Ковелі, шляхом звернення від його імені до правоохоронних органів з заявою в порядку статті 97 КПК України та представляти його інтереси у даній справі.

Незважаючи на те, що право успадкувати дану земельну ділянку мають законні спадкоємці, обійшовши їх, зграя шахраїв, в тому числі посадовців, сфальсифікували необхідні документи, підробили довіреності і навіть державний акт на право приватної власності на землю, відсудили і продали її...

Усе це було б неможливим, якби до цієї афери не доклав рук начальник ковельського Держкомзему Логвінов В. Г.

Так що дерибаниться у Ковелі не лише земля запасів міста, а й спадкова. А прокуратурі міста ну ніяк не хочеться об'єктивно розслідувати цей злочин, а тому, 13 січня 2011 року в 11:50год. до Ковельської міжрайонної прокуратури я змушена була подати заяву про відвід помічника прокурара Давидюка М.М. від розгляду моєї заяви. Заяву у мене прийняв Дарчик М. Г.

Нижче подаю повний текст заяви:

З А Я В А

В ПОРЯДКУ СТАТТІ 60 КПК УКРАЇНИ

16 грудня 2010 року о 15:10год. я повідомила Ковельську міжрайонну прокуратуру письмовою заявою в порядку статті 94, 97 КПК України, про факти вчинення злочинів, передбачених ч. 3. ст..28, ч. 4. ст. 190, ч. 5 ст. 191 КК України, організованою групою осіб, які за попередньою змовою, з метою власної наживи, зловживаючи своїм службовим становищем, шляхом шахрайських дій, обману підроблювали довіреності, технічну документацію, державні акти на право приватної власності на землю, позовну заяву до суду, забезпечили участь у суді підставної особи, продали земельну ділянку, вартість якої, більше як в шістсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, чим завдали значної майнової та моральної шкоди Л. та його сестрі А.

Заяву я належним чином обґрунтувала копіями підтверджуючих документів.

Це була друга моя заява з даного приводу. Першу заяву я подавала до прокуратури 25 червня 2010 року, на яку отримала відповідь №211ск–10 від 19.07.2010 року, якою мені було роз’яснено, що розгляд порушених мною питань віднесено до компетенції суду.

21 липня 2010 року за результатом перегляду рішення суду за ново виявленими обставинами Ковельський міськрайонний суд виніс Ухвалу, якою скасував рішення суду від 17 грудня 2007року, наклав арешт на земельну ділянку, заборонив новому власнику С., мешканцю Камінь-Каширського р-ну на даній земельній ділянці проводити будь-які будівельні роботи, використовувати її в будь-який спосіб і в будь-який спосіб нею розпоряджатися, а також, заборонив Відділу Держкомзему у м. Ковель та Ковельському міському відділу земельних ресурсів вчиняти будь-які дії у відношенні цієї земельної ділянки.

Протягом декількох місяців я зібрала документи, сфальсифіковані групою осіб, які зловживаючи службовим становищем та застосовуючи шахрайські методи, зуміли обдурити суд, привласнити земельну ділянку, а потім її продати і завдати спадкоємцям матеріальну та моральну шкоду.

29 грудня 2010 року, після закінчення терміну відведеного законом на розгляд моєї заяви, я звернулась до прокуратури з питанням про те, яке рішення прийняла прокуратура по моїй заяві, однак помічник прокурора Давидюк М., на розгляді у якого була моя заява, повідомив мені що моє звернення буде розглянуто відповідно до закону у місячний термін, а тому, я отримаю відповідь після 16 січня 2011 року.

Я просила роз’яснити мені, хто, коли і чому перейменував мою заяву про вчинені злочини на звернення, на що Давидюк відповів, що прокуратура вправі сама вирішувати що я подала до прокуратури – заяву чи звернення.

Після того, як я сказала, що подам скаргу до прокуратури області або до суду про визнання бездіяльності протиправною при розгляді моєї заяви, то Давидюк М. М. одразу мені вручив виклик до прокуратури №211-10 від 29.12.2010 року (під розписку) прибути на 10:00год. 30.12.2010 року до нього у кабінет №3 для дачі пояснень з приводу поданої мною заяви від 16.12.2010року.

У виклику виділеним шрифтом Давидюк М. М. наголосив, що в разі ухилення від прибуття за викликом мене можуть доставити примусово органи міліції та можу бути притягнута до адміністративної відповідальності.

Якби даний виклик до прокуратури було вручено мені вчасно, без залякувань, без психологічного тиску, нарівні з особами, яких я вказала у заяві, то я б такий виклик сприйняла б без сумніву в об’єктивності та неупередженості Давидюка М. М., без хвилювань, а як законну процесуальну дію помічника прокурора під час проведення перевірки поданої мною заяви. В даному разі Давидюк М. М. керувався не законом, а емоціями та своїми особистими інтересами.

Станом на 05 січня 2011 року із вказаних мною у заяві 15 (п’ятнадцяти) осіб до прокуратури не було викликано жодної особи.

Мені також відомо від Давидюка М. М. що станом на 12 січня 2011 року ще не відібрані пояснення у Логвінова В. Г. і інших, що я вважаю є умисним затягуванням.

Більше того, я вважаю, що прокуратура умисне не відбирає пояснення у особи, яка зберігає оригінали усіх сфальсифікованих документів і не вилучає їх, бо мені ця особа надала можливість сканувати ті документи і зробити якісні, кольорові копії.

11.01.2011 року були відібрані пояснення у М. якого я також підозрюю в причетності до фальсифікації документів і, як випадково розповів мені М., - помічник прокурора Давидюк М. М., спочатку вислухав його усні пояснення, після чого на свій розсуд сформулював і записав його пояснення, упустивши при цьому важливу для справи деталь: те, що М. узяв документи у потерпілої у 2007 році після того, як довідався, що Логвінов В. Г. мав намір вилучити дану земельну ділянку через сесію міської ради.

Тобто, Давидюк М. М. умисне не вніс до протоколу важливу інформацію, про те, що саме Логвінов В. Г. поклав початок махінаціям з документами по даній спадковій земельній ділянці.

З даного приводу Давидюк М. М. мені відповів, що моє зауваження є несуттєвим, але якщо я вважаю що дана інформація є важливою, то він викличе М. і відбере у нього пояснення повторно.

Під час розмови з Давидюком у його кабінеті 12.01.2011 року мене насторожило і інше, а саме:

1. Давидюк М. М. не вивчив моєї заяви, або умисне вдавав, що йому невідомо які саме рішення прийняв суд 21.07.2010 року. Про те що ці дві Ухвали суду я додала до заяви йому начебто стало відомо від мене уже під час розмови, а тому я наполягла щоб він знайшов їх серед документів і ознайомився з ними у моїй присутності!

2. Давидюк М. М. запевняв мене, що суд не обов’язково має скасувати право установчі документи, виготовлені новим власником С., що ніяка мирова угода С. не треба, бо С., вклавши у цю земельну ділянку уже 50000 доларів, захищаючи своє майно, не подивиться на віру, а буде робити так, як йому скажуть, звернеться до суду і суд визнає його добросовісним набувачем.

Мені не зрозуміло, на яку особу, яка має вплинути на рішення С. про звернення до суду про визнання його добросовісним набувачем та вносити між потерпілими від шахраїв Л-ми і С-ми ворожі стосунки яких на даний час іще немає, натякав Давидюк при розмові зі мною?

Тобто, Давидюк М. М. поставив мене до відома, що прокуратура не тільки не має наміру притягувати до кримінальної відповідальності винних осіб у фальсифікації документів, а у прокуратурі визрівають плани як остаточно законних спадкоємців Л-их позбавити права на спадкову земельну ділянку!!!

04.01.2011 року у газеті «Волинь-нова» була опублікована стаття «НОВОРІЧНИЙ «ПОДАРУНОК» ВІД ДЕПУТАТІВ» в якій йшлося про таке:

«Прикро, що не прийшов на сесійне засідання послухати про «дерибан» землі помічник ковельського міжрайонного прокурора Михайло Давидюк, який курирує від прокуратури органи місцевого самоврядування. В інших питаннях, особливо земельних, він проявляє настирливість і завидну принциповість. Ну а на яке прокурорське реагування чекати громаді зараз, коли в тому блатному списку «потрібних» людей є прізвище самого Давидюка? Це ж, даруйте, чортзна-що вийде, якщо чоловік сам у себе землю буде відбирати?!»

Вважаю, що після такої публікації у обласній газеті, помічник ковельського міжрайонного прокурора Михайло Давидюк у розгляді моєї заяви повинен був би взяти самовідвід.

Я говорила про це з Давидюком М. М. 06.01.2011 року і в той же час надіялась, що резонансна стаття в якій фігурантом земельного дерибану у Ковелі є Давидюк М. М. може бути стимулом об’єктивного і неупередженого проведення перевірки.

Відповідно до частин 3, 4 статті 60 КПК України

«Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах справи; при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об'єктивності.

При наявності зазначених підстав слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід.

Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин.»

Однак, Давидюк М. М., як особа яка проводить дізнання з приводу викладених у моїй заяві фактів фальсифікацій документів і вказаних мною причетних до шахраювання і фальсифікацій посадових осіб, отримавши незаконно земельну ділянку з допомогою Логвінова В. Г., посадової особи, у відношенні якої я прошу порушити кримінальну справу – грубо порушуючи строки проведення перевірки моєї заяви, як особа зацікавлена у позитивному вирішенні справи у відношенні Логвінова В. Г., не заявив самовідвід, а проводить перевірку не об’єктивно, з явним покриттям вчинених злочинів посадовими особами, в тому числі – Логвіновим В. Г., що викликає сумнів у його об’єктивності і неупередженості.

Посилаючись на вище написане та керуючись ст.. 60 КПК України

ЗАЯВЛЯЮ

відвід помічнику ковельського міжрайонного прокурора Михайлові Давидюку, який проводить перевірку моєї заяви у відповідності до статті 97 КПК України, і повідомляю, що Давидюк М. М., як особа зацікавлена може прийняти незаконне рішення.

Додаю наявні письмові докази необ'єктивності Давидюка М. М, якому заявлений мною відвід:

1. Копія статті «НОВОРІЧНИЙ «ПОДАРУНОК» ВІД ДЕПУТАТІВ», яка опублікована у газеті «Волинь-нова» за 04.01.2011року.

2. Копія виклику від 29.12. 2010року.

3. Копія відповіді Ковельської міжрайонної прокуратури №211ск–10 від 19.07.2010року.

АРТЮШЕНКО ГАЛИНА ОЛЕКСІЇВНА

Заступник голови Волинської правозахисної організації

13.01.2011 року.