Волинянин намагається довести, що за смерть його сина «відсиділи» не ті

http://www.viche.lutsk.ua/volynyanyn-namagayetsya-dovesty-sho-za-smert-yogo-syna-vidsydily-ne-ti-id14286/

Волинянин Віталій Шабала намагається довести - винні у загибелі його сина і досі не покарані, а люди, які були непричетні, відсиділи за гратами чотири роки, - повідомляє ТРК "Аверс".

ДТП із смертельними наслідками трапилось ще у 2007-му році. Зокрема, син Віталія повертався з Ковеля до Луцька. На автовокзалі незнайомий чоловік запропонував недорого підвезти, на що той погодився. У транспорті їхали ще чотири незнайомі йому пасажири. З п’яти  чоловік додому повернулись лише двоє.

«Десь чи прозівав чи що, і наїхав на пару коней, внаслідок якого один кінь залетів в салон і в салоні травмував трьох людей насмерть, і двох залишив каліками. Тобто залишився той, що сидів на передньому сидінні і на третій сідушці зліва. Ну і сам водій остався живий», - розповів подробиці трагедії шестирічної давності Віталій Шабала

Після аварії тривали суди тривалістю у два роки і нарешті винесли вирок, та аж ніяк не той, якого чекали. В результаті ухвала суду у чотири роки позбавлення волі отримав фірман. Чоловік вважає таке рішення неправомірним. Відтак, узявся доводити справедливість, причому самотужки, без підтримки юристів. Бо не погоджується, що невинна людина повинна сидіти за гратами, у той час доки винуватець на свободі.

«Було винесено рішення, що винуватий в цій справі візник… Ну як може бути візник винуватий, якщо вся травмуюча сила залежить від швидкості, а швидкість набирає механічний транспортний засіб, тобто, машина. Їхали на швидкості більше 80-десяти… Але потім взявся до роботи слідчий. Він все діло підтасував, підробив, і на суд попала така брехня, що я вже от скільки доказую… Але все вже відбулося і свою роботу вони зробили», - пояснив скаржник.

Нині чоловік вкотре подав скаргу до Волинського апеляційного суду. Хоче, аби розслідування по даному ДТП провели ще раз, адже постанову про закриття кримінальної справи взагалі винесли без його відома: «Про закриття кримінальної справи я постанови не чув. Оце числа 12-го відбувся суд, ось тоді я тльки побачив деякі матеріали, і я хотів би, щоб прокурор дав трошки роз’яснення того, що у мене є документи… Про існування такої постанови я не знав».

Тоді у суддів виникли запитання до представника прокуратури. Зокрема, суддя Галина Силка поцікавилася: «Ви можете нам зараз надати такі дані, що саме на такому то аркуші і в такій то кримінальній справі є постанова про закриття з якою ознайомили скаржника? Чи можете ви сказати, коли напрявлялася копія постанови про закриття кримінальної справи?»  Представник прокуратури відповів, що у нього таких документів немає.

Далі судді засідати не стали - вирішили перенести слухання на 27-е травня. Тоді й з’ясується, що трапилось з постановою, яка так і не потрапила до отримувача. Сам же скаржник Віталій Шабала запевнив,  що б там не було, намірений йти до кінця.

Правоохоронці хочуть 100 тисяч від газети, журналіста й адвоката

http://zik.ua/ua/news/2013/05/22/409913

Троє працівників волинської міліції звернулися із позовом про спростування інформації, оприлюдненої у найтиражнішому часописі області – газеті «Волинь-нова». Окрім того, вони вимагають від відповідачів солідарно по 33,333 тисячі гривень компенсації.

Справа слухалася 22 травня у Луцькому міськрайонному суді, – повідомляє IA ZIK.

Нагадаємо, ще в лютому 2009 року проти лучанина Андрія Логвиненка порушили карну справу через буцімто поширення наркотиків. Парубок – інвалід третьої групи, свого часу вживав наркотичні засоби. Захищав його адвокат Олег Антонюк, а свідком виступала нинішня постраждала – Олена Димальська. У першій судовій інстанції Андрія Логвиненка визнали винним і нібито засудили до восьми років перебування за ґратами.

Натомість, Апеляційний суд знайшов суперечності в матеріалах справи і відправив її на дорозслідування.

Невдовзі правоохоронці порушили кримінальну справу вже проти Олега Антонюка. За версією слідства, він тиснув на свідка – Олену Димальську – і погрожував убивством їй та її малолітнім дітям. Окрім того, ще одним фігурантом справи стала Лілія Бутько – мати Андрія Логвиненка. Справу вели працівники УБОЗу.

Щоправда, правоохоронці в усіх судових інстанціях зазнали нищівної поразки. Правосуддя визнало, що матеріали справи шиті «білими нитками». Однак прокуратура пішла до останнього, подавши касаційну скаргу.

Колегія суддів Судової палати у кримінальних справах Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ розглянула кримінальну справу за касаційними скаргами заступника прокурора Волині та постраждалої Димальської на виправдувальний вирок Луцького міськрайонного суду та ухвалу Апеляційного суду Волинської області. Ці вердикти служителів Феміди визнавали невинними Антонюка, Логвиненка та Бутько в інкримінованих злодіяннях.

Зрештою, і в третій інстанції суд виправдав усіх трьох. Як розповів IA ZIK адвокат Олег Антонюк, тепер неприємності уже чекають на горе-правоохоронців. «Ми маємо намір позиватися щодо відшкодування моральної та матеріальної шкоди, спричиненої безпідставним переслідуванням. А також добиватися притягнення до кримінальної відповідальності винних у фабрикуванні справи», – повідомив Антонюк.

Адвокат звернувся до суду з позовом про відшкодування моральної шкоди, завданої органами досудового слідства. Завдані йому збитки Олег Антонюк оцінив у 200 тисяч гривень. А в грудні 2012 року в інтерв’ю найтиражнішій газеті регіону «Волинь-нова» розкритикував трьох слідчих міліції, які, на його думку, фабрикували справу.

Правоохоронці ж звернувшись з позовом до Луцького міськрайонного суду із вимогою спростувати інформацію, яка нібито шкодить їхній честі, гідності і діловій репутації. Вони просили суд стягнути солідарно із газети, автора матеріалу та Антонюка на свою користь кожному по 33,333 тисячі гривень.

Однак, схоже, що правоохоронці Юрій Пилипюк, Богдан Щербатюк та Володимир Андрійчук звернулися із дифамаційним позовом як працівники міліції. Адже у позовній заяві вони вказали службову адресу, а для посвідчення особи до заяви доєднали службові «ксиви».

А частина 2 статті 31 Закону України «Про інформацію» однозначно стверджує: «Суб’єкти владних повноважень як позивачі у справах про захист честі, гідності та ділової репутації вправі вимагати в судовому порядку лише спростування недостовірної інформації про себе і не мають права вимагати відшкодування моральної (немайнової) шкоди. Це не позбавляє посадових і службових осіб права на захист честі, гідності та ділової репутації в суді».

Адвокат Олег Антонюк вказав, що в інтерв’ю виданню висловив власні оціночні судження. З його слів, суд у трьох інстанціях визнав, що справа «шита білими нитками». З цього приводу він звернувся до прокуратури із заявою про притягнення винних правоохоронців до кримінальної відповідальності.

Окрім того, відповідачі вказали і на інші моменти. На їхню думку, позивачі не навели докази причинно-наслідкового зв’язку між публікацією в газеті та нібито погіршенням власного здоров’я, а надали лише лікарняні листки із відомчої медичної установи. Понад те, за допомогою до лікарів вони звернулися через два тижні після виходу у світ номера «Волині-нової». Також позивачі визнали, що не намагалися скористатися своїм правом на відповідь, як це передбачено законодавством.

Отож, один із працівників міліції в суді погодився на досягнення мирової угоди із газетою у формі оприлюднення його відповіді на інтерв’ю.

Отож, суд у зв’язку з цим оголосив тритижневу перерву у засіданні.

САВЧУК П. Д.: "МОЯ МІЛІЦІЯ МЕНЕ ТАК БЕРЕГЛА, ЩО В МОЇЙ КВАРТИРІ АЖ ЗБИТКІВ МЕНІ ЗАВДАЛА..."

У квітні місяці цього року до мене з заявою звернувся житель м. Ковель Савчук Петро Дементієвич, в якій просив звернутися від його імені в правоохоронні органи і допомогти йому повернути його речі, привласнені  співробітницею СВ УМВС України у Волинській області Собковською Наталією  Георгіївною, яка працює слідчою у Ковельському МВ, тобто, встановити справедливість.

 Петро Дементієвич доглядав у селі Поворську хворого батька,  з яким і проживав, а його однокімнатна квартира у місті Ковелі багато років пустувала.  

 Одного разу до нього підійшла односельчанка і попросила щоб він дозволив  деякий час пожити у його  квартирі її дочці Наталії.

  Петро Дементійович не має дружини, дітей, а тому погодився надати притулок молодій дівчині, яка  вже працювала у Ковельській міліції слідчою. 

 Ніякої вигоди чоловік собі не планував, а тому і договору ніякого з Наталією не  укладав.

 На момент, коли Наталія Георгіївна поселялася у квартиру там стояли: два дивани, крісла, газова плита, меблева стінка, вішалка. Так як Савчук П. Д. у квартиру навідувався рідко, речами не користувався, то і меблі були новими і квартира була охайною.

  Наталія Георгіївна тоді була незаміжня, а згодом вона вийшла заміж, народила двоє дітей.

  Протягом восьми років, які прожила Наталія Георгіївна у квартирі Савчука, вона сплачувала лише комунальні послуги.

 Одного разу чоловік Наталії Георгіївни мав намір уточнити у Петра Дементієвича суму квартирної плати, але дружина швиденько перевела розмову на іншу тему... Через деякий час до Савчука  почали доходити слухи, що начебто від квартирантів він отримує щомісячно по одній тисячі гривень.

     Наталія Георгіївна не заперечує того, що саме від неї пішли ці чутки, але стверджує, що для цього у неї були певні підстави... 
  А Петра Дементієвича це образило. Що думають про нього люди? Він  з’ясував цю обставину з своїми квартирантами і став наполягати щоб сім’я звільнила квартиру.

Хоча Наталія Георгіївна не поспішала, запевняла Савчука що їй на роботі от-от нададуть квартиру і вони матимуть куди вибратися, а Петро Дементієвич, маючи добре серце - терпляче чекав... А ще, каже – боявся. І люди підливали масла в вогонь: – не накликай біди на свою стару голову, з ким воювати зібрався, з ментами?  Потерпи, бо ще матимеш проблеми і  нікому нічого не докажеш! А час спливав…

У серпні місяці 2012 року на вимогу Савчука, Собковська все-таки звільнила квартиру.

       Проживаючи у квартирі вона декілька років користувалась газовою плитою яка там стояла, а потім, купила собі нову, сучасну плиту і встановила її без дозволу Петра Дементієвича. Куди поділа його газову плиту – невідомо. А коли вибиралась із квартири, то свою газову плиту забрала, а у кухні залишила невідомо чию, непідключену, стару, заржавілу газову плиту.

Коли Петро Дементієвич запитав Наталію Георгіївну - що це значить, то вона йому наче відрубала: - що тепер це його проблеми, а у неї своїх проблем по горло і попередила щоб він до неї більше не дзвонив.

Дев’ять останніх  місяців Петро Дементієвич  справно платить за комунальні послуги, якими не користується, бо у квартирі не проживає. Час від часу нагадує про це Наталії Георгіївні, а також про необхідність з'ясувати стосунки, повернути йому його речі і т.д.

Чоловікові уже 75 років. Батька давно поховав. І як каже Петро Дементієвич, - хочеться уже йому покинути  батьківську, "шевченкову" хатину і пожити у своїй квартирі, але...

    Усі його меблі і речі, якими 8 років користувалась Собковська Н. Г. зносились, втратили вигляд, крім того, Собковська вивезла з квартири навіть  його кришталеві стаканчики, кришталеву вазу яку йому подарували, каструлю і сковорідку, пластмасовий тазик для прання, резиновий килимок який лежав у кладовці. Вона, правда, користувалась своїм килимком, але вибираючись із квартири, «прихватила» і його килимок…

... Одразу у розпачі, він намагався навіть підключити залишену Собковською газову плиту. Визвав майстра, якому потрібна була болгарка, щоб цей рарітет   розібрати і оглянути. А пізніше, працівник газового господарства склав акта, що ця газова плита не підлягає подальшій експлуатації.
Хіба мало нещасних випадків було в Україні за останній період від несправності електричних та газових приладів?

Всі ці речі Савчук П. Д. тепер змушений собі купляти. Окрім того, за всі роки, Собковська Н. Г. у квартирі ні разу не білила стелю та не міняла шпалери і залишила квартиру в занедбаному стані.

     Петро Дементійович у моїй присутності  просив  Наталію Георгіївну компенсувати йому кошти в сумі всього десять тисяч гривень на купівлю газової плити, ремонту меблів і часткового ремонту квартири. В той же час Наталія Георгіївна не заперечувала його претензій і обвинувачень, але категорично відмовилась відшкодовувати будь-які його витрати за заподіяні нею збитки.

      Дуже дивною була її зухвала відповідь, що  краще вона перерахує декілька тисяч гривень хворій сусідській дитині, аніж компенсує Петру Дементієвичу. Це його до болю вразило.

     Він не проти цього, тільки каже – хай дасть хворій дитині у його  присутності і він ще добавить! Досить дорогий подарунок він зробив цій молодій, здоровій родині, яка знехтувала його щирістю і добротою, а тому зараз - Петро Дементієвич не бажає їм дарувати ані копійки.

       Я деякий час не обнародувала цю досить непристойну історію, бо надіялась, що Наталія Георгіївна вирішить цю проблему мирним шляхом і з боку Петра Дементієвича не буде до неї претензій.

      А сьогодні Петро Дементієвич знову прийшов до мене і попросив  невідкладно зареєструвати заяву в прокуратурі та міліції і розмістити статтю у блозі.
     Сьогодні ж, в інтересах Савчука Петра Дементієвича я передала заяву з додатками начальнику  внутрішньої безпеки у Волинській області ДБС МВС України  полковнику міліції Водьку Сергію Сергійовичу, щоб втрутився в дану справу і вжив усіх необхідних заходів реагування.

      Крім того, в кінці тижня відбудеться засідання Громадської Ради при УМВС України у Волинській області з участю начальника обласного УМВС України полковника міліції  Терещука Олександра Дмитровича, де наряду з іншими питаннями буде обговорено стан справ щодо незаконної діяльності працівників міліції Ковельського та Рожищенського МВ, включаючи дану справу.

АРТЮШЕНКО Г.О.

ГР при УМВС України у Волинській області,

ГО «Волинська правозахисна група»

В Україні засуджують 99% обвинувачених - правозахисники

http://www.dw.de/шанси-на-виправдальний-вирок-майже-нульові/a-16801705

  Шанси на виправдувальний вирок в українському суді - майже нульові. Обвинувачених за кримінальними справами з ймовірністю 99,8 відсотка засуджують до ув'язнення. Сподівання - на новий карний кодекс. 

 Українська судова система залишається надзвичайно репресивною. Судді виносять виправдальні вироки вкрай рідко. За сталінських часів суди виправдовували вдесятеро більше підсудних, аніж зараз, стверджують правозахисники.

 Правозахисники покладають великі надії на новий Кримінально-процесуальний кодекс (КПК), який почав діяти у листопаді минулого року та має хоч якось змінити чинну судову систему. Адже наразі українські судді виправдовують лише 0,2% підсудних, що проходять за кримінальними справами.

 Минулого року було звільнено з-під варти лише 707 обвинувачених, при цьому 185 тисяч людей було засуджено. Це статистика самої Державної судової адміністрації, яку наводять українські ЗМІ.

 На запит Deutsche Welle з проханням надати оновлену інформацію про те, чи змінилося ставлення судів до виправдальних вироків після набрання чинності нового КПК, надісланий наприкінці квітня, відомство поки не дало відповіді.

Сила традиції

 Натомість правозахисники зауважують, що українська судова система є надто неповороткою і заскорузлою, тож очікувати якихось різких змін стосовно підсудних не варто. "У судовій системі існує традиція, за якою виправдальний вирок –це надзвичайна подія, на яку звертають увагу всі, і суддя за це може отримати неприємності. Судді самі зізнаються, що їм легше винести обвинувальний вирок, аніж виправдальний, оскільки вважатиметься, що вони виконали свої обов’язки",- розповів Deutsche Welle виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини Аркадій Бущенко.

 Правозахисник каже, що майже усі країни колишнього соцтабору мають таку само жорстку судову систему. "Водночас у 1937-му році, коли розгул репресій був у Радянському Союзі, то виправдальні вироки становили 10%, а нині в Україні – менше відсотка",- зауважив Бущенко. При цьому у країнах Євросоюзу судді виправдовують від 5 до 10% , а у США, зокрема у штаті Техас, до 50% підсудних, наголошує правозахисник. Він вважає, якщо українська система нікого не виправдовує, то постає питання про доцільність утримання такої досить дорогої системи, оскільки її коефіціент корисної дії є дуже малим. 

В одній упряжці

 Позиція слідства, прокуратури і суддів майже завжди збігається, позицію захисту - "не чують" 

Окрім традиції, є й ще кілька чинників, через які українська система правосуддя залишається репресивною. Серед них – корупція та "цехова солідарність". Отримати виправдальний вирок в Україні неможливо навіть за гроші, а от потрапити за ґрати через підкуп суддів - цілком реально, каже координатор проектів з моніторингу випадків репресій і катувань у пенітенціарній системі Харківської правозахисної групи Андрій Діденко.

 "Судова корупція процвітає",- наголошує правозахисник. Також він вказує на те, що слідство, прокуратура і суди пов’язані між собою, і часто обвинувальний акт, який пред’являють людині слідчі, пізніше "слово в слово перекопійовується" в обвинувальний вирок у суді. "Зазвичай позиція слідства, прокуратури і суду збігається. Суд стає на сторону обвинувачення, тобто прокуратури, і не чує позиції захисту",- каже Діденко.

Показники передусім

 На його думку, це відбувається через те, що від правоохоронців вимагають показників розкриття злочинів, а від суддів - статистику ефективності роботи, тому вони підтримують одне одного, адже саме від показників та статистики залежить їхня оплата праці та просування по службі.

 Координатор написання альтернативного звіту України про права людини для ООН Максим Щербатюк також упевнений, що передусім потрібні зміни в системі прокуратури та слідства. "Правоохоронці повинні зрозуміти, що важливо не просто засудити, а довести провину людини",- сказав Щербатюк Deutsche Welle.

Не тільки КПК

 Експерти сходяться у тому, що новий Кримінально-процесуальний кодекс може поліпшити ситуацію. У КПК закладено більше гарантій для обвинувачених і більше вимог для написання обвинувального вироку, зокрема, що стосується доказів, наголошує Аркадій Бущенко. Адже відомо, що нині багато обвинувальних вироків виносяться на недопустимих доказах – зізнанні підозрюваного чи його явки з повинною. "Однак не тільки треба покладатися на КПК. Суспільство, адвокати має тиснути на суди, аби вони навчилися писати слово "виправданий",- переконаний виконавчий директор Української Гельсінської спілки з прав людини. Разом з тим, Бущенко вважає, що зміни в українській судовій системі будуть помітні не скоро.

Журналістом може бути кожен! НОВИЙ ПОГЛЯД

Галина Артюшенко: «Не будете боятись – будете вигравати!»
http://np.org.ua/2013/04/halyna-artyushenko-ne-budete-boyatys-budete-vyhravaty/

http://esz.org.ua/?p=9371

Історія про жінку, яка пройшовши усі кола суддівського пекла врятувала свого сина від 13 років тюрми

Зараз Галина Артюшенко – заступник голови Волинської правозахисної групи, вона разом зі своїми однодумцями проводить численні заходи на захист прав людини, на Волині зокрема. Та не всі знають, що свавілля правоохоронних органів намагалось зруйнувати благополуччя сім’ї самої пані Галини. Тоді, у далекому 2004, ковельчанка, в минулому маляр-штукатур, не була настільки знайомою з юриспруденцією, правозахистом… Все несподівано змінилось, коли їй повідомили, що її сина Олександра, затримали за підозрою у вбивстві. Материнське серце не погоджувалось повірити в те, що її дитина – вбивця.

Як стверджували правоохоронці, погубив життя літньої одеситки Валіни Разводовської саме ковельчанин Олександр Артюшенко. Про те, як «затвердити» кандидатуру волинянина Артюшенка на роль вбивці, злочинці в погонах теж добре продумали. «Підозрюваний» був знайомий з жертвою, адже за рік до цього робив у неї ремонт. В Олександра вибивали зізнання у пам’ятну ніч 3 туру президентських виборів з 26 на 27 грудня, вибивали за допомою електричного струму і так званої «диби». Олександр написав «зізнання» під погрозою зґвалтування міліцейською дубинкою! Як результат катувань, з’явились дві (щоб не прогадати!) явки з повинною.

«У нас за ніщо не садять!» – переконували Галину Олексіївну в різних інстанціях. Та в державі, в якій до сих пір користуються радянським принципом: «Була б людина, а стаття завжди знайдеться», не дуже віриться в об’єктивність Феміди. Належне треба віддати сердешній матері. Ця мужня жінка не те, що не опустила руки і стукала в двері різних інстанцій із вимогою встановити справедливість – вона проводила власне розслідування. З допомогою одеського журналіста Бориса Штейнберга, професія якого просто-таки зобов’язує сумніватись в усьому, Галина Артюшенко знайшла чимало сфабрикованих у кримінальній справі доказів. «Борис Штейнберг, читаючи скаргу Олександра написану прокурору Одеської області, казав, що просто між рядками бачить тих нелюдів, які катували її сина, віддавали накази і змушували писати явки з повинною», – згадує пані Галина.

 Серед найбільших фальсифікацій можна назвати таку: в протоколі огляду з місця злочину є опис одягу, який є на трупі, включно з описом тапочка на правій нозі, але на фото, яке зроблене працівниками міліції з того ж таки місця злочину, на вбитій…одягу немає. Одяг загадково зник? Не факт, що він взагалі був.

 Знайшла Артюшенко і невідповідності у підписах понятих в кримінальній справі свого сина. Проводячи дні і ночі над кримінальною справою, матір псевдовбивці щоразу переконувалась, що справа «шита білими нитками».

 Залишалось лише отримати сприяння з боку прокуратури в тому, щоб розглянути докази, в тому числі і загадковий одяг на суддівському засіданні. Та не так сталося, як гадалося.

 «В усіх наших клопотаннях прокурор нам відмовляв на основі «надуманості і безпідставності». Як ми мали на таке реагувати, якщо речовий доказ має бути оглянутий на судовому засіданні, а прокурор каже, що я це собі надумала?» – ділиться Галина Олексіївна.

 Понад три роки Олександр перебував у слідчому ізоляторі. Та і важко сказати, що виправдувальним вироком він домігся справедливості, адже 6 березня цього року виповнилося 5 років з того часу, як його виправдали і звільнили з під варти. А компенсацю за завдану моральну шкоду держава не має наміру Олександрові виплачувати…

 Та найбільше обурює те, що люди, які катували Олександра і фальсифікували обвинувальні докази з метою отримання чергової «зірочки», далі «оберігають» наш з вами спокій.

 Попри зневажливе ставлення до неї та сина з боку стражів закону, пра возахисниця радить не винити всіх і вся, бо як стверджує пані Галина, і серед представників міліції є «нормальні» люди. Вони, в принципі, завжди були – люди, для яких існує поняття «честь», а не «жесть мундира».

 Коли Верховний Суд України повернув справу на новий судовий розгляд судовій колегії, яка знаходилась через коридор від колегії, що засудила Олександра на 13 років, то Галина Олексіївна ледь стримувала сльози.

 Та завдяки суддям, які проявили чесність, порядність і високу професійну майстерність Артюшенко не «мотає строк на зоні».

 «Найбільше обурює той факт, що прокуратура, міліція зловживають тим, що мають в руках велику владу: доступ до всієї інформації, до такої, що можуть мати і до такої, що можуть створити», – ділиться пані Галина.

 Палки в колеса вставляла і людина, від якої найменше чекали. Це ковельський адвокат, в обов’язки якої входило захищати Олександра Артюшенка.

 Адвокат просила в бюро судово-медичної експертизи «не поспішати» з висновками експерта, у присутності Галини Олексіївни радила прокурору втратити речовий доказ – сліди пальців рук, а тому, фактично на останній стадії судового розгляду, коли вже все свідчило про невинуватість Олександра, вони відмовились від послуг лжеадвоката і не побоялись взяти молоду дівчину-адвоката, для якої це була перша кримінальна справа (і перший виправдувальний вирок!). Із суду Олександр Артюшенко вийшов вже без ганебного тавра вбивці.

 Лише у Верховному Суді України, коли розглядалось касаційне подання прокурора на виправдувальний вирок, вперше за стільки років, представник Генеральної прокуратури відмовився підтримувати обвинувачення і Артюшенки вийшли звідти законними переможцями. Разом з виправдувальним вироком суд виніс ще одну ухвалу, в якій говориться про те, що прокурор області і Генпрокурор України мають вжити заходів за факти фальсифікації, тобто порушити кримінальну справу. Та ця ухвала не виконується.

 Галина Артюшенко звернулась до Адміністративного суду: «Півтора року цей процес відтягався і насамкінець нам відмовили в розгляді цієї справи, бо хто притягне Генерального прокурора до відповідальності за те, що той у свою чергу не покарав фальсифікаторів».

 Олександра Артюшенка виправдали, та вбивство так і не розкрили, незважаючи на значну доказову базу. Галина Олексіївна стверджує, що не впевнена стовідсотково в тому, що вбивство взагалі відбулось.

 На сьогоднішній день тривають судові процеси про визнання дій судових виконавців протиправними, які вже двічі повертали Олександрові виконавчого листа. І хоча апеляційний суд зобов’язує їх стягнути кошти з казначейської служби, які вони не стягують вже третій рік – через інфляцію ті гривні лише знецінюються.

Не знайшла пані Галина належної підтримки і у Європейському суді з прав людини. Жінка не впевнена, що матеріали справи взагалі туди потрапили: «До Євросуду справа не дійшла, тобто в мене є документ про те, що документи вийшли за межі України, але немає іншого, який би засвідчив, що вони все-таки надійшли до Євросуду; матеріали справи йшли 4 листами, всього десь 6 кілограмів. При виході з України, думаю, хтось «звернув увагу» на неординарний лист».

 Після доведення невинуватості власного сина, Галина Артюшенко неабияк зайнялась правозахисною діяльністю і тепер допомагає таким же ж, як і вона. Допомагає всім, хто цього потребує. Виняток становлять лише люди, які вимагають більшого, ніж це можливо по їхній справі.

 «Зараз входжу у Волинську правозахисну групу, – продовжує Галина Олексіївна, – Також я член громадської ради при МВС: маю право здійснювати громадський контроль за діяльністю ОВС України у Волинській області, а вони, в свою чергу мені в цьому надавати необхідну допомогу. Ось так повернулась доля».

 У своєму блозі Галина Олексіївна знайомить детальніше з діяльністю Волинської правозахисної групи, зокрема, зі справами, над якими вони працюють. Правозахисниця відзначає велику роль Інтернету у захисті прав людини, адже самоосвіта в галузі юриспруденції допомогла і їй.

Ця жінка є прикладом для наслідування, бо вона не злякалась ні прокуратури, ні міліції. «Не будете боятись – будете вигравати!» – такий принцип Галини Артюшенко.

 В своєму блозі Галина Олексіївна написала про себе «просто жінка і мама», я не є прихильником створення німба над людьми, та тут посмію з впевненістю сказати: Галина Олексіївна Артюшенко – не «просто жінка і мама».

Ірина Баран, для “НеБезПрав’Я”