Про мене

Моє фото
Ковель, Волинська, Ukraine
просто жінка і мама.

БЛОГ АРТЮШЕНКО ГАЛИНИ

пʼятниця, 26 червня 2009 р.

26 ЧЕРВНЯ – МІЖНАРОДНИЙ ДЕНЬ ЗАХИСТУ ЖЕРТВ КАТУВАНЬ

Дата катування мого сина Артюшенка Олександра Володимировича працівниками Приморського райвідділу міліції м. Одеси 26 грудня 2004року – назавжди закарбувалась у пам'яті усієї нашої родини, а для нього самого, на все подальше життя – окрім моральних та матеріальних страждань, зруйнованого здоров'я та життя: післятравматичним деформуючим артрит-артрозом лівого-променево-зап'ясткового суглобу, який проявляється паталогічною перебудовою структури кісток, а саме: локальним остеосклерозом, деформацією суглобових поверхонь, котрий є наслідком тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості, у вигляді крайових переломів кісток зап’ястку (трапеції, трапецієподібної, головчастої, та крючкуватої) і проксимальних відділів другої, третьої, четвертої і п’ятої п’ясних кісток лівої кисті.

Цей висновок комісійної судово-медичної експертизи був згодом, 26 липня 2007року!

Працівники міліції та прокуратури настільки вперто, нагло та цинічно фальсифікували матеріали кримінальної справи, обвинувачуючи Артюшенка О.В. у вбивстві, грабежі: покаранням за ці злочини законом передбачено довічне ув’язнення!

23 грудня 2005року Артюшенка О. В. було засуджено на 13 років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому майна.

У самій першій скарзі, яку Олександр написав прокурору Приморського району Г. Пимонову 16 січня 2005року і яка є в матеріалах кримінальної справи, він вказав методи, які застосовувались до нього і назвав лише клички працівників міліції, бо Олександр не знав їхніх прізвищ, однак, захищаючи честь мундира, ні досудове слідство, ні суд не звертав увагу на його покази, скарги, в яких він детально описував якими методами працівники міліції вибивали явки з повинною.

Вперше, на всі ці протиправні дії звернув увагу Верховний суд, який 16 травня 2006року цей незаконний вирок скасував, а справу направив на новий судовий розгляд у новому складі суду.

6 березня 2008року колегія апеляційного суду Одеської області під головуванням судді Василя Балана винесла по даній кримінальній справі виправдувальний вирок, яким визнала Артюшенка Олександра Володимировича невинним, виправдала і звільнила з під варти у залі суду. 

Ось що творили працівники Приморського райвідділу над моїм сином Олександром у ніч президентських виборів з 26 на 27 грудня 2004року (мовою оригіналу): 

"26 декабря в 7:30 утра меня вывели в наручниках (в Ковеле) и посадили в автомобиль, не дав связаться с адвокатом и мамой, не дав взять тёплую одежду. И увезли в Одессу.
В Одессе к Приморскому райотделу мы подъехали в 19 часов. Меня провели на второй этаж, где меня уже ждали. На мой взгляд, это было начальство. Меня завели в кабинет и все эти люди зашли туда же.
Задали мне вопрос, знаю ли я Разводовскую Валину? Я ответил, что знаю. Второй вопрос: "Зачем ты её убил?" Я ответил, что никого не убивал.
После этого меня стали бить с разных сторон. И сказали, чтобы я написал явку с повинной.
"Я же никого не убивал!" – ответил им.
Кто-то из этих людей сказал: "Где Балу?! Давайте сюда Балу, пускай им занимается!"

Все эти люди вышли, и в кабинете остались только эксперты, которые начали откатывать у меня отпечатки пальцев. Один из экспертов сказал, что когда придёт Балу, то мне будет худо. Лучше возьми и напиши явку, чтобы не терять своё здоровье.

Через минут десять в этот кабинет быстрым шагом зашёл этот Балу, спросил: "Откатали?" Эксперты ответили: "Да". Балу одел на меня наручники за спину и повёл к себе в кабинет №12. Зайдя в кабинет, он сразу нанёс мне несколько ударов в область туловища и головы. После этого присел за стол и стал читать какие-то бумаги. Почитав, встал и нанёс ещё несколько ударов по тем же местам и спросил у меня: "Будешь писать явку?" Я ему ответил, что не буду, потому что никого не убивал.
В этот момент в кабинет зашёл ещё один работник милиции, его звали Кирилл, которому Балу сказал: "Неси трубу, поможешь мне его вешать".

Кирилл принёс трубу. С ним пришёл ещё один человек: его имя я не знаю, но могу опознать.
Балу, глянув на часы, сказал: "Сейчас половина восьмого, посмотрим, на сколько тебя хватит". И приступили к своим зверским методам выбивания явки.

Поскольку я уже сидел на стуле, то руки были сзади моих колен; они просунули металлическую трубу так, как им было удобно меня вешать. И повесили меня на эту трубу, которая лежала на двух столах; а я висел между столами на изгибах локтей, и в это время меня били по пяткам резиновой милицейской дубинкой.
Вскоре от боли я потерял сознание, очнулся на полу от того, что меня обливали водой. Мне сказали встать и стать возле стенки, поставив ноги на ширину плеч, а руки положить за голову. Потом спросили: "Ну что, будешь писать?" Я ответил, что ничего не знаю, и ничего писать не буду.

Кто-то из троих сказал: "Хватит, пять минут отдохнул – вешаем".
И меня снова повесили, только уже на изгиб коленей, и так же били. Одним словом, вешали на той трубе, как угодно, и в то же время били, как угодно.

Периодически в кабинет заходил, я так понял, их начальник и интересовался, как идут дела; говорил им, что плохо работают, и подсказывал, какие ещё меры предпринять, чтобы я написал явку. Например: "Возьмите дубинку и засуньте ему в задницу сантиметров на пятнадцать!" Это я цитирую слова, которые услышал от работника правоохранительных органов.

Он ушёл, а они продолжали надо мной издеваться, пытать, выбивать явку. Эти меры с дубинкой они ко мне не принимали, потому что говорили, что боятся.
Балу сказал: "Зачем теряешь здоровье? Нам начальство дало зелёную, явку напишешь в любом случае". И снова спросили: "Будешь писать?" Я сказал: "Нет".

Тогда Балу сказал Кириллу:"Иди и принеси провода".
Кирилл ушёл за проводами, а тот, чьё имя я не знаю, но знаю в лицо, взял бутылку воды и тряпку и начал мочить стол. С меня сняли штаны по колено и посадили на мокрый стол.

К этому моменту Кирилл уже принёс провода. С одной стороны провода были зачищены, а куда подключали другую сторону проводов, я не видел, поскольку на следующем столе стоял компьютер. Зачищенную сторону провода прикладывали к половому органу, били током, после чего я много раз терял сознание.

Потом меня сняли со стола, помогли одеть штаны, потому что я нe чувствовал на руках пальцев. Задавали те же вопросы и снова вешали на ту же трубу. Все эти избиения, пытки, мучения происходили до половины шестого утра с 26-го на 27 декабря.

В половине шестого утра в кабинет зашёл их начальник и сказал им, чтобы они сняли меня с трубы. Он разрешил мне присесть на стул и стал говорить, чтобы я не терял зря своего здоровья, потому что всё равно напишу явку. А если нет, то эти избиения, вешанья на трубу, пропускания тока через половой орган будут до тех пор, пока не напишу.

В этот момент в кабинет зашёл более высокопоставленный человек, потому что все четверо встали по стойке "смирно". Спросил, как идут дела? Ему ответили: "Не хочет ничего писать". Этот человек грубо сказал: "Плохо работаете. До утра явка должна лежать у меня на столе!" – и закрыл за собой дверь.

А этот начальник, что остался, крикнул этим троим: "Давайте его сюда!" и, взяв в руки милицейскую дубинку, продолжил: "Сейчас он всё напишет, как засунем ему эту дубинку в задницу!"

Я увидел, что этот человек, то есть нелюдь, настроен серьёзно сделать то, о чём говорит. И я не выдержал и сказал: "Не надо ничего делать, скажите, что надо написать, и я напишу, всё, что вы мне скажете".

Этот начальник сказал: "Балу, дай ему бумагу, ручку и помоги написать явку" и ушёл. Балу, пересматривая стопку бумаг, говорил, что писать.
Когда написали, Балу отнёс её. Вернувшись, он сказал, что эта явка не подходит, будем писать другую"…

11 грудня 2008року, за нашими наполяганнями прокурор Одеської області Василь Присяжнюк порушив кримінальну справу у відношенні службових осіб Приморського РВ ОМУ ГУМВС України в Одеській області за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 365 КК України .

Чи будуть вони покарані ?
Ми не впевнені.
Вже півроку минуло з дня порушення кримінальної справи, а досудове слідство ще не пред’явило працівникам міліції обвинувачення.

Ті, хто катував Олександра спокійно живуть, працюють і впевнені у безкарності.

А ось така злочинна безкарність, породжує у наших доблесних правоохоронців агресію і бажання й надалі методами катування розкривати злочини та отримувати винагороди.

Жертвою може стати кожен. А зупинити це загрозливе явище – можемо і повинні тільки ми самі. 

четвер, 9 квітня 2009 р.

ЧИ Є ПІДСТАВИ У ПРАВОЗАХИСНИКІВ ПІКЕТУВАТИ ПРОКУРАТУРУ ОБЛАСТІ ?



04 лютого 2009року заступник голови Волинської правозахисної групи, депутат Луцької міської ради Микола Нікітюк у своєму блозі, який розміщений на сайті «ВОЛИНСЬКИХ НОВИН» обнародував Резолюцію мітингу ініціативної групи громадського правозахисного активу Волинської області від 31. 03. 2009 року з приводу невиконання прокурором області Гілем А.І. Закону України «Про звернення громадян» та призвав жителів Волинської області розпочати з 10:00 07.04.2009 року пікетування прокуратури області з метою звільнення прокурора області А.І.Гіля.


Взяти участь у акції М.С. Нікітюк запрошував голову ОДА п. Романюка М.Я. та голову обласної ради п. Грицюка А.П. - відповідальних керівників, які несуть персональну відповідальність за законність в роботі правоохоронних структур області та дотримання прав кожного жителя Волинської області та політичні партії, громадські організації, ЗМІ, робочі та творчі колективи.


7 квітня, біля стін прокуратури було небагато людно, можливо тому, що було велике свято БЛАГОВІЩАННЯ.

Але для скептиків – прибічників прокурора області, які надіялись, що невдоволена громадськість буде штурмувати прокуратуру, робити гучні заяви - не отримавши бажаного задоволення, використали свій шанс: у коментарях під Резолюцією попаплюжити правозахисників.


То ж чи є підстави у правозахисників пікетувати прокуратуру області? Звичайно є! І результати позитивні, навіть від маленького зібрання правозахисників під стінами прокуратури, також є!


Про те, що дало мені особисто повідомлення про пікетування та невелике зібрання правозахисників біля прокуратури області я також залишила відгук у коментарях під Резолюцією у блозі М.С. Нікітюка.



«Ну, не треба так негативно оцінювати: "маніфестація вийшла супер", бо й справді - все нормально! За чим найбільше, споглядаючи збоку, шкодуєте Ви – що не почули гучних заяв правозахисників під стінами прокуратури, чи може, що, продовжує працювати на посаді обласного прокурора пан Гіль А.І.? Хочу Вам нагадати давню істину: вода, яка капає в одну точку – рушить камінь. А тому і в даній, досить тихій, «супер», на Вашу думку, маніфестації є багато позитиву, а саме: у метушні і старанні вигородити себе завжди вчиняються якісь дії – як негативні, так і позитивні.

Наприклад:

1. Про пікетування було оголошено тиждень тому, а тому, в першу чергу гучно до нього готувались у обласній прокуратурі. Тому, хто не потрапив на особистий прийом до пана Гіля у день проведення акції, мав можливість побачити його портрет на сторінках «Волині» у інтерв’ю: «Чи є підстави в правозахисників пікетувати прокуратуру області?», де він, публічно, замість суду, який розглядає кримінальну справу, уже виніс свій обвинувальний вирок і навіть дав оцінку судам.

2. Як завжди бігав і метушився пан Лотоцький, якого чомусь понизили на посаді і тепер він записує громадян на особистий прийом до прокурора. Я так зрозуміла – пан Лотоцький працює секретаркою у приймальні громадян. (До речі, маю дуже багато відповідей (минулих років) за підписом Лотоцького, де він мені повідомляв, що у відношенні мого сина Артюшенка О. ніяких порушень та незаконних дій не встановлено. Але у виправдувальному вироку і окремій ухвалі наголошено: Волинським правоохоронним органам Артюшенка затримувати - підстав не було! І вказівок «зверху» ніяких не зафіксовано. Не виключено, що затримання здійснювалось на комерційній основі. І справа кримінальна вже порушена за незаконні дії і методи добування показів!..)

3. Нам, пересічним громадянам невідомо, хто виносить остаточний вердикт відносно особи – прийняти її на особистому прийомі чи не прийняти: сам Гіль чи Лотоцький, але 24 березня, після консультацій пана Лотоцького з кимсь – мені в категоричній формі було відмовлено: немає підстав для звернення на особистому прийомі до прокурора області! Такої ж думки був пан Лотоцький і 7квітня. Не знаю, що стало вирішальним: акція під стінами прокуратури, чи обмін «люб’язностями» з ним, але я була на особистому прийомі у Гіля А.І.!

4.Усі питання, з якими я звернулась на прийом, пан Гіль уважно, у моїй присутності розглянув і дав вказівку провести негайні перевірки, наголосивши при цьому, на які документи треба звертати першочергову увагу. А найбільше пана прокурора зацікавило питання, з приводу якого попередній раз мені було відмовлено у прийомі, хоча по зареєстрованій скарзі, прокурором уже прийняте рішення!!! Я ще не знаю яке, але з вигляду на вимушену зацікавленість прокурора у ретельному дослідженні - догадуюсь.

5. Шановні! Саме слово «прокуратура» - діє на мене негативно, але вчора з особистого прийому пана Гіля я вперше, вийшла задоволена! Чи будуть зрушення по моїх питаннях під контролем пана Гіля чекати недовго – законом відведено місячний термін. Отоді я обнародую: реально хоче обласний прокурор пан Гіль А.І. навести порядок в правоохоронних органах, чи це просто окозамилювання у день оголошеного пікету прокуратури! Так що, варто правозахисникам оголошувати про пікетування прокуратури, навіть тихо збиратись під її стінами і показувати що ми є».



четвер, 5 березня 2009 р.

ЧИ ЗАВЖДИ "ВАША ЧЕСТЬ" МАЄ ЧЕСТЬ

06 березня 2009року виповнюється рік від дня оголошення в апеляційному суді Одеської області виправдувального вироку по кримінальній справі, якою мій син незаконно був обвинучачений у злочинах, яких він не вчиняв.

Ті жахливі 39 місяців його пекельного життя нам не забути довіку. Але ми завжди будемо згадувати теплими словами колегію суду:

головуючого суддю Василя Дмитровича Балана, суддю Людмилу Олександрівну Стоянову, народних засідателів: Лесю Сергіївну Абуселідзе, Олену Іванівну Артамонову, Валентину Семенівну Цегельник! За їхній професіоналізм, за людяність, за мужність і справедливість, за їхню важку працю, ми завжди будемо просити в бога їм добра, благополуччя і міцного здоров'я!

Ковельська правда, "Головна" 2008 " Грудень " 15 " 13:19 ЧИ ЗАВЖДИ «ВАША ЧЕСТЬ» МАЄ ЧЕСТЬ?

До дня працівників суду відомий на Волині правозахисник Микола Нікітюк опублікував лист ковельчанки Галини Артюшенко:

«Коли в Одесі 29.12.2004 року я шукала синові адвоката і показувала їм на руці записані статті за якими обвинувачувався мій син (ч.4.ст.187 та п.п. 6, 9 ч.2 ст.115 КК України) – мене питали: а квартира у Вас яка, скільки коштує, продасте?

До того жаху, що у мене міліція викрала, а прокуратура бвинуватила мою невинну дитину – додавався ще один жах–адвокати запросили стільки грошей, що я мала продати чотирикімнатну квартиру! Вони відверто називали суми, які потрібні для оплати прокурору щоб просив у суду менший строк, а суддям– щоб засудили менше меншого!

Я впевнена була у невинуватості сина, а тому, вибрала інший шлях– закон. Мене принижували і в усіх вищестоящих органах прямо в вічі просто рубали: у нас невинні не сидять!

За три роки і три місяці доля мого сина була у руках сімнадцяти суддів! 30.12.2004року – суддя Приморського району м. Одеси Капля не заарештував Олександра за вищевказаними статтями, що тягли на довічне увязнення – не було підстав для арешту, так вказав у ухвалі!

Якась «підстава» все-таки знайшлася, бо у відсутності захисника, при його обовязковій участі, 05.01.2005 року цей же Капля заарештував Олександра!

Колегія апеляційного суду Одеської області з пяти чоловік під головуванням судді Л. Сенатора протягом шести місяців не судила, а скажу коротко знущалася над підсудним, над захистом, над правосуддям!

Ми писали заяви про відвід головуючого, усього складу суду! Не задовольнялось ні одне клопотання! На все що б ми не заявляли відповідь була одна: відмовити, надумано, безпідставно! Щоб перевести судове засідання в психологічно тяжке русло,підкреслити свою неповагу до адвоката С. Волошиної, Сенатор нерідко тиснув на мене: «Адвокат Артюшенко, у вас есть защитник профессионал, пользуйтесь его услугами, если сами не разбираетесь в кодексах!»

Нам відмовлено навіть було слухати справу українською мовою. Другий суддя Дирдін постійно приносив в судове засідання томи іншої справи і без ніякого сорому, їх переглядав і щось писав, а народні засідателі углублялися у газети та журнали.

А кому скаржитися? У залі суду ще прокурор, конвой. Свідки і ті працівники міліції та прокуратури! При тому, що прокурор запросив 15 років – 23.12.2005 року вирок –13років позбавлення Волі. Вони виходили із залу суду не дивлячись в нашу сторону. Увесь «беспрєдєл» досудового і судового слідства ми донесли до Верховного Суду України у наших, детально описаних касаційних скаргах.

16.05.2006 року була наша перша перемога–колегія Верховного Суду України (3 судді) скасувала вирок, а справу направила на новий судовий розгляд до того ж суду!!!

Перші враження–радісні від того, що скасований вирок і психологічно важкі, бо нова колегія суду (5 чоловік) під головуванням судді В. Балана знаходиться на тому ж восьмому поверсі навпроти колегії судді Л.Сенатора.

Але обстановка в судових засіданнях зовсім інша. Не тільки головуючий, але й суддя Л. Стоянова постійно задають питання, докопуються до істини. Крім матеріалів нашої кримінальної справи перед суддями на столі немає нічого.

Задовольняються усі наші клопотання, примусово доставляються свідки з числа працівників міліції і прокуратури. Викриваються факти фальсифікації та незаконних дій, підтверджуються експертизами нанесення Олександру тілесних ушкоджень середнього ступеня тяжкості! Виводяться на чисту воду експерти, встановлюється зовсім інша дата смерті потерпілої і інша послідовність нанесення їй тілесних ушкоджень ніж предявило обвинувачення Артюшенку!

Живемо вірою в виправдувальний вирок! А звідусіль усі запевняють – і не надійтесь! Мусять щось придумати! Ну, можливо ваш син відбудеться відсиженим! Та не виносять у нас виправдувальних вироків! Та ще й у такій резонансній справі! Це ж скількох високопосадовців пересадити треба! А ми ж вперто віримо тільки у виправдувальний вирок, хоч деколи від таких розмов, закрадалась у серці душороздираюча думка:а що як і правду кажуть – один же суд, поряд кабінети! Як їм жити і працювати далі, зустрічатись?

І от 06.03.2008 року! Оголошено виправдувальний вирок! Звільнено в залі суду Олександра! Суд ще зачитав окрему Ухвалу, в якій чорним по білому перерахував усе, що необхідне прокуратурі для порушення кримінальної справи і очищення від катів у погонах, експертів-дальтоніків, прокурорів, суддів, судово-медичних експертів, слідчих-фальсифікаторів!

24.06.2008 року колегія Верховного Суду України (3 судді) залишила вирок без змін!

А далі? Як завжди! Треба захищати честь мундира. Я ще не знаю яким буде суд у відношенні осіб, які сфальсифікували кримінальну справу, поламали життя і забрали здоров’я у мого сина, але я вірю, як і раніше, що цей час прийде!

Колегія суду під головуванням Василя Балана – судді Л. Стоянової, народних засідателів: Л. Абуселідзе, О. Артамонової, В. Цегельник довели виправдувальним вироком, що є судді перед якими стоять не особисті інтереси, а ЗАКОН.

Галина Олексіївна Артюшенко. м. Ковель.»

Переглядів: 329 | Додав: kowel


неділя, 1 березня 2009 р.

Сьогодні вперше...

Сьогодні 1 березня 2009року.

Перший день весни! Сьогодні створено перший мій блог!

Перші враження - чудові!

Про це мій перший, коротенький, пробний запис у блозі!