Пенсіонер вимагає 10 тисяч гривень у міліціонерки-квартирантки за «погром» у помешкані

Відеосюжет у новинах "На часі" з 7:25хв. до 10:25хв.
http://www.mediaavers.com/events/pensioner-vimagaie-10-tisyach-griven-u-milicionerki-kvartirantki-za-pogrom-u-pomeshkani

Вісім років ковельчанин здавав в оренду свою однокімнатну квартиру. Чоловік розповів, майже за дякую його квартирантка отримала дах над головою. За його словами весь час вона сплачувала тільки за комунальні послуги. Ніяких суперечок із нею у пенсіонера не виникало. Завжди довіряв жінці, бо ж вона - правоохоронець, і працює у Ковельському райвідділі міліції. За час проживання у його квартирі вона встигла одружитися та народити двох дітей. Однак, коли настав час переїжджати, родина залишила по собі чимало незручностей. Дійти згоди сторони не можуть й досі. Повідомляє ТРК «Аверс».

Зіпсовано газову плитку та меблі - ось що залишили по собі квартиранти. Чоловік переконує, невдячні пересельці забрали чимало його особистих речей. Коли виїхали, власник квартири жахнувся: обвалений шматок стелі, поламані меблі, розбиті вікна та брудна білизна - це те, що тепер в його квартирі. Власник помешкання відразу зрозумів - оселі потрібен ремонт, а меблям - реставрація. А тому й запросив у квартиронаймачів компенсацію - десять тисяч гривень. Однак родина платити таку суму відмовилася. Натомість, запропонувала відшкодувати усе, давши пенсіонеру Петру Савчуку стару несправну газову плитку та ковдри.

«Вона, каже, то все проблеми ваші. І плитка і все остальне - то ваші проблеми. В мене своїх по горло. І більше до мене не дзвоніть», - розповів господар квартири.

Зрозумівши, що самому із горе-квартирантами йому не впоратися, Петро Савчук звернувся до правозахисної групи. Разом зі своєю захисницею чоловік звертався до Ковельської прокуратури, обласного управління міліції та начальника слідчого відділу Михайла Руденка. Щоправда, порада, яку останній дав правозахисниці неабияк здивувала жінку.

Правозахисниця Галина Артюшенко зазначила: «Він почав говорити: добре, якщо це питання стосується Собковської, то нехай завтра до 14-ї години приїде до мене. Я йому вирішу його питання, але є одна умова: він повинен написати заяву, що він відмовляється від вашої допомоги».

Згодом таку ж пропозицію, за словами пані Артюшенко, вона отримала і від заступника Ковельського міжрайонного прокурора Миколи Андрєйцева. Чим викликана така реакція, жінка тільки здогадується, мовляв, екс-квартирантка - при погонах. А тому правозахисниця розуміє, правоохоронці за свою колегу стоятимуть горою.

«Якби проста людина вкрала 200 гривень, або 300, а є такі випадки, знаю, то вона засуджена, і поїхала б відбувати покарання, а якщо працівник міліції, то ви мені сьогодні кажете усуньтесь від того всього, а ми якимось чином будемо це питання розрулювати».

Сама ж екс-квартирантка розповіла про ситуацію дещо інакше. Телефоном жінка повідомила, що не проти сплатити Петру Савчуку гроші та відкупити деякі речі, однак 10 тисяч гривень - вважає захмарною сумою. Мовляв, де орендодавець був раніше? Жінка також стверджує: вона платила пенсіонеру не лише за компослуги.

Екс-квартиранка Наталія Собковська розповіла: «Ну вибачте, якщо ви дали мені квартиру для проживання, і залишили там меблі, то я ті меблі значить маю використовувати. Я до них відносилася, як до своїх, але за 8 років щось затерлося. Це ж не означає, що я повинна їх перетягувати… По квитанціях я бачила, скільки потрібно було заплатити за комунальні послуги, але він називав свою суму, яка в середньому була на 150-200 гривень більшою за комунальні послуги. Зараз він каже, що я сплачувала тільки комунальні послуги - це абсурд, але я нічим це не можу підтвердити. Тому що я віддавала гроші в руки людині».

Наразі, каже жінка, згідна відшкодувати тільки окремі речі. Віддавати аж 10 тисяч гривень вона не збирається: «10 тисяч я йому явно не готова відшкодувати. Я йому сказала, скажіть мені еквівалент тих тазіків і так далі. Ну і за плитку тисячу гривень. Більше я не можу, а він ще мені сказав 2 тисячі моральної шкоди. За що?».

Петро Савчук тим часом, зрозумів: довіра до правоохоронців у нього зникла: «Бачите як получилося: я вас прийняв як дітей, подарував вам десятки тисяч гривень, а ви мені такий подарок: плитку, дивана спалили, і тепер я повинен сам за це розхльобуватися».

Галина Артюшенко відзначила: «Людина прожила на квартирі, платила тільки комунальні послуги, і якщо він навіть не заключив з нею договору, він брав її на квартиру на довірі. Кому він в першу чергу довіряв? Працівнику міліції. Сьогодні він говорить, що втратив цю довіру, сьогодні не можна довіряти нікому, і працівнику міліції, тому що не можна знайти правди, особливо коли щось протиправне вчинив працівник міліції».

Наразі за численними скаргами пана Петра проводиться службова перевірка. Однак за цей час, аби переконатися чи справді все так, як він розповідає, до квартири пенсіонера ні з прокуратури, ні з міліції, ніхто так і не завітав.

Ольга Бондаренко

Ковельчанин, який «сидів» за чужий злочин, не може добитися законної компенсації

http://www.mediaavers.com/events/kovelchanin-yakiy-sidiv-za-chuzhiy-zlochin-ne-mozhe-dobitisya-zakonnoyi-kompensaciyi

РОЖИЩЕНСЬКИХ ПРАВООХОРОНЦІВ-МАЖОРІВ ЗА ПОБИТТЯ ЧОЛОВІКА І ФАЛЬСИФІКАЦІЮ ДОКУМЕНТІВ СУДИТИМУТЬ В КІВЕРЦЯХ

http://p-p.com.ua/articles/34510/

   

Ківерцівський районний суд розпочав слухати справу щодо обвинувачення двох старших дільничних інспекторів міліції Рожищенського райвідділу Волинської області, яких звинувачують у побитті людини, перевищенні влади, приховуванні тяжкого злочину та підпробці документів, - інформує інтернет-видання «Під прицілом».

Раніше ми повідомляли про те, що два старших дільничних інспектори СДІМ Рожищенського РВ УМВС Україні потрапили на лаву підсудних за підозрою у тому, що вони, намагаючись примусити місцевого мешканця, 50-річного Бориса Бекуна, аби він доповідав їм про свох знайомих. Коли той відмовився, жорстоко його побили і потім самі розслідували обставини злочину, намагаючись «поховати» власні правопорушення. Відтак достатніх підстав для порушення кримінальної справи не виявилось.

Варто пригадати і те, що один із підсудних правоохоронців має на Волині дуже впливових родичів – один його дядько Володимир Масалов обіймає посаду голови Рожищенської райдержадміністрації, інший – Сергій Масалов – Луцький районний прокурор. Вочевидь, родинні зв’язки і дозволили дільничому Рожищенського РВ Андрію Масалову почуватися доволі безкарно.

Однак «зам’яти» справу не вдалося. Представник потерпілого член Волинської правозахисної групи Олександр Гаврук намагався надати їй розголосу.

На початку цього року Рожищенський районний скасував постанову слідчого про відмову в порушенні кримінальної справи. Обласна прокуратура передала матеріали в прокуратуру міста Луцька. 17 квітня Луцький міськрайонний суд відсторонив обох правоохоронців від посад, аби ті не могли скористатися службовим становищем та чинити тиск на свідків

Згідно ухвали Апеляційного суду Волинської області, справу на розгляд передали у Ківерцівський районний суд, аби підозрювані не могли використати службові чи родинні зв’язки та впливати на хід справи.

У підготовчому засіданні Ківерцівського райсуду старший прокурор прокуратури м. Луцька Катерини Балас, яка виступає на стороні обвинувачення, заявила клопотання аби відсторонити Віктора Рудуся та Андрія Масалова від обійманих посад старших дільничих інспекторів райвідділу на строк на два місяці, аби убезпечити потерпілого та свідків справи від незаконного тиску з їхнього боку. Однак суд не побачив підстав для вчинення такого заходу. Між тим головуючий у справі Олександр Костюкевич задовольнив клопотання в частині обрання запобіжних заходів у вигляді особистого зобов’язання. районний суд розпочав слухати справу щодо обвинувачення двох старших дільничних інспекторів міліції Рожищенського райвідділу Волинської області, яких звинувачують у побитті людини, перевищенні влади, приховуванні тяжкого злочину та підпробці документів, - інформує інтернет-видання «Під прицілом».

Тобто, зважаючи на те, що підсудні живуть і працюють на території іншого району, їх зобов’язали з’являтися на виклики органу досудового розслідування, прокурора або суду, не відлучатися з місця проживання, не спілкуватися з потерпілим та свідками у справі.

Крім того, Ківерцівський районний суд узяв справу до розгляду і призначив слухання по суті на 3 липня.

Між тим, представник потерпілго Олександр Гаврук заявляє, що йому відомі факти незаконних дій з боку підсудних. З його слів адвокат Андрія Масалова примушував свідка підписати чистий аркуш паперу. Сам  потерпілий Борис Бекурин каже, що боїться кривдників, які до сьогодні залишилися при погонах. Через отрмані ще два роки тому травми він досі відчуває сильний біль. Єдине, чого просить у суду - покарати винних.

ВОЛИНСЬКА ПРАВОЗАХИСНА ГРУПА ПРАЦЮЄ І ПОПОВНЮЄТЬСЯ НОВИМИ ПРАВОЗАХИСНИКАМИ

http://artushenko.blogspot.com/search?updated-max=2013-04-09T13:49:00-07:00

http://p-p.com.ua/articles/34295/

Сьогодні правозахисники ГО «Волинська правозахисна група» зібралися на збори щоб обговорити діяльність правозахисної групи, стан справ, до яких була прикута увага засобів масової інформації під час березневого пікетування прокуратури області, про додержання членами групи статутних норм і морально етичних правил поведінки, тощо.

Сьогодні ж ГО «Волинська правозахисна група» поповнилася новими членами, яким урочисто були вручені посвідчення правозахисника.

Є багато «доброзичливців» які намагаються поширювати чутки що наша правозахисна група розсипалася,  не працює. Але це неправда.

Нам нелегко руйнувати цю налагоджену на протиправні дії і фальсифікації правозастосовну систему в правоохоронних органах, однак,  ми це робимо і в деяких справах досить успішно.

У нас правозахисників має бути з правоохоронцями спільна мета – захищати скривджених людей від злочинців, але в більшості випадків ми змушені захищатись самі і захищати людей від незаконних дій правоохоронців. Слово то ж яке гарне, обнадійливе – правоохоронець. Повинна б відчуватись повага до посади, до звання, а насправді, в більшості, коли чуєш це слово, то воно сприймається як матюк. Бо все залежить від того,  хто з цих працівників  і яку пакість зробив.

Декілька днів тому була дуже неприємна розмова по телефону з високо посадовцем обласного управління міліції у справі захисту літнього чоловіка від протиправних дій слідчої в особливо важливих справах

Так от, цей посадовець, до речі  полковник міліції, висловив мені свою умову що він допоможе вирішити проблему цьому літньому чоловікові лише за умови, що той напише офіційну заяву у якій вкаже що він відмовляється від моєї допомоги. Чоловік цьому не зрадів, а злякався і сказав що він не поїде сам до Луцька і таку заяву писати не буде бо боїться що його там уб’ють або закриють. http://p-p.com.ua/articles/34293/ Це ж як треба вміти запропонувати допомогу, щоб від такої допомоги людина категорично відмовилась!

  Тоді полковник міліції довершив свою принципову позицію правоохоронця: - якщо цей чоловік не приймає його умови і не приїде, то він тоді поїде до нього і розбереться…

Залишилось загадкою – як розбереться, з чим або з ким?

Мене не треба переконувати що мав на увазі пан полковник. Тут зрозуміло чиї інтереси він захищає. А можливо це його така міліцейська, командирська мова?!  

Але хіба у цього пана полковника і у мене, правозахисника, члена громадської ради при УМВС України у Волинській області не спільні інтереси захищати скривджених від будь-кого? А що має думати сивочолий семи десятирічний чоловік, потерпілий від незаконних дій слідчої?

З даного інциденту до суботи обласним керівництвом УМВС України має бути прийняте рішення.

А після пікетувань та інтенсивного особистого прийому правозахисників з поглибленим вивченням справ прокурором Волинської області Паракою А. А. деякі справи помітно зрушені з місця, а саме, передано до суду кримінальну справу по двох працівниках міліції Рожищенського МВ. У справі по підкиданню наркотиків в будинок родини Стасюк Г. М. вже звільнені з ОВС три працівники міліції, а саме: ДІМ Ковельського MB капітан міліції Турубара O.A., в.о. начальника СБНОН Ковельського MB лейтенант міліції Сахарук О.В., начальник СДІМ Ковельського MB підполковник міліції Макаренко І.І.

 Вода, яка капає на одне і те ж місце – руйнує камінь. Так і ми. Наразі нас не захищає закон, який повертають як дишло, але ми намагаємося це дишло втримати і повернути його в сторону тих, хто ним маніпулює.

Не біймося самі себе захищати, бо так як ми самі собі допоможемо - нам не допоможе ніхто.

АРТЮШЕНКО Г. О.

Герой нашого часу: фотограф тортур

http://www.svidomo.org/defend_article/6072

«Мого брата не стало у в’язниці. Спасибі», - написав один із відвідувачів фотовиставки Дмитра Купріяна. Дмитро займається незвичайною справою: за свої гроші він мандрує Україною, щоб фотографувати тих, кого катували за ґратами. Світлини демонструвалися двічі - в київському клубі «Ленін» і в Острозькій академії. Але Купріян мріє побувати зі своєю виставкою на кожному юридичному факультеті країни. Він вірить: якщо студенти побачать ці фото, захисників прав людини в Україні побільшає.

Як виникла ідея фотографувати катованих?

Мені її підказав знайомий адвокат Олег Веремієнко. Він розповів про американський проект “Innocence”. Ця організація витягує із тюрми невинних людей, яких звинувачують у вбивствах чи зґвалтуваннях.

Олег запропонував робити щось подібне у нас. Але в Україні право не працює і витягнути невинну людину у нас практично неможливо.  Виправдувальних вироків менше відсотка.

Я запропонував знімати таких людей. Але думка пішла далі: я вирішив фотографувати тих, кого катували за ґратами. 

Хто став першими героями?

Спочатку я сфотографував двох клієнтів Олега Веремієнка, котрих він захищав. Це Євген Новицький і Юрій Мосеєнков. Я показав ці знімки колегам-фотографам, і вони сказали: «Це круто! Цим треба займатися». З цього я й загорівся.

Коли ти почав цим займатися?

Майже рік тому. Першого героя я зняв 14 березня минулого року.

Скількох ти встиг сфотографувати за цей час?

Уже 42 людини, точніше 42 історії. У кількох випадках я фотографував по кілька людей одночасно.

Міліціонери катували матір та сина (Іван Макаревич та Броніслава Чопенко), посадивши у їх у діжку з-під сиворотки (на фоні), щоб вони продали корову та віддали гроші через те, що буцімто Іван вкрав свиней. У цих людей на той час не було нічого, їх годувала тільки корова

Це фотодокументалістика. Я намагаюся знімати людей у близькому для них оточенні і щоб щось було пов’язане з їхньою справою.

Як ти знаходиш цих людей?

Моїм першоджерелом був список Української Гельсінської спілки з прав людини. Але звідти я, наприклад, відразу викреслив людей, які знаходяться в СІЗО чи яких били в колоніях під час «маски-шоу», бо вони для мене недосяжні.

Скільки міст ти об’їхав, скільки разів був у колоніях?

Я намагався охопити всю Україну, щоб показати, що тортури і катування – це масове явище. Був у Вінниці, Києві, Чернігові, Чернівцях, Донецьку, Дніпропетровську, Луганську, Ковелі, Івано-Франківську. Ще планую поїхати в Полтаву і в Крим.

Анатолій Кулік у своєму дворі, де його на очах у сусідів побили міліціонери (м.Шаргород Вінницької області). Має активну громадську позицію і відстоює права жителів села перед міліцією

У колонії їздив до чотирьох людей. Трьох сфотографував, а один відмовився.

Які історії тобі найбільше запам’яталися?

Це випадок адвоката Дмитра Карпенка, якого побили в Кіровограді. Ми з ним не встигли поговорити, просто зустрілися поглядами. Дмитро захищав свого клієнта, коли того незаконно намагалися посадити. УБЕПівці схопили того клієнта, а Карпенко стояв перед воротами і не давав виїхати їхній машині. Тоді УБЕПівці вийшли, скрутили адвоката і посадили в цю саму машину. Через це Дмитра Карпенка намагалися засудити.

Я був вражений нахабністю УБЕПа. Вони поводитися як звичайні бандюки, як «гоп-стоп»-компанія!

Як журналісти реагують на твої роботи?

Мені б хотілося, щоб вони розповідали про цих людей (катованих – Авт.), брали безкоштовно мої фотографії і публікували на своїх ресурсах… Але у більшості редакторів такий підхід: «Це, звичайно, добре, але ти доведи, що їх били і катували».  

Довічно ув'язнений Олександр Рафальський закриває мішок із листами підтримки, котрі йому прислали з усього світу. Незважаючи на тортури, Рафальський не підписав явку з повинною.

А серед моїх героїв усього одна людина – Петро Бушманов – змогла виграти суд і довести, що її катували. 

І є ще одна людина, якій винесли виправдувальний вирок, хоча на факти катувань суд заплющив очі. Це Олександр Артюшенко. Я два місяці домовлявся з його матір’ю, щоб поїхати його пофотографувати.

На своєму сайті ти повісив реквізити кількох людей, які потребують допомоги. Хто вони?

Я розмістив ці реквізити, бо довіряю цим людям. Вони борються за свої права.

Наприклад, В’ячеслава Полішка звинуватили у вбивстві дівчини в кафе. Але свідки, які там були, його не впізнали. Фоторобот із ним не збігається, доказів ніяких нема, крім явки з повинною. Зараз В’ячеслав знаходиться у 56-ій виправній колонії.

Також там є Ганна Воробей. Її звинуватили у пограбуванні. Під тортурами і погрозами зґвалтування вона обмовила ще двох хлопців. Зараз Ганна уже вийшла із тюрми і збирає гроші на адвоката й на лікування. Вона судиться та допомагає виправдати хлопців.

Там є і реквізити мого колеги-фотографа Максима Дондюка, який знімає хворих на туберкульоз у в’язницях і лікарнях України. Йому можна перерахувати гроші, і він передасть їх тим, хто ще має змогу вижити.

А четвертий - це Олег Мельник. Його міліціянти затримали на вулиці і хотіли повісити на нього вбивство. Він дістав телефон, щоб зателефонувати батькам і пошукати адвоката, а міліціянти вивихнули йому руку і порвали нерв. Олег став калікою: рука не працює. Міліціонери пропонували йому гроші, щоб «зам’яти» цю історію. Зараз Мельник бореться за свої права. У цьому йому допомагає Вінницька правозахисна група.

Якщо ви хочете допомогти Дмитру Купріяну організувати фотовиставку «Катовані» у своєму місті, вузі чи просто сказати йому кілька добрих слів, пишіть.