Про мене
субота, 6 березня 2021 р.
середа, 17 лютого 2021 р.
"Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право охороняється законом". Частина - 3.
Збірка містить ухвали Урядуючого Сенату, роз'яснення Пленуму, постанови Пленуму і Президії, ухвали колегій (судових палат) Верховного Суду України, колишнього СРСР, РРФСР та деяких інших колишніх республік, окремі постанови та ухвали місцевих (обласних) судів; дослідження практики застосування судами виключної міри покарання - смертної кари до її скасування в Україні, а також щодо застосування нового виду покарання - довічного позбавлення волі.
Ця збірка вийшла у світ в 2007 році і до неї увійшла ухвала колегії суддів Судової палати у кримінальних справах Верховного Суду України від 16 травня 2006 року (стор. 729 - 735), якою скасовано вирок апеляційного суду Одеської області від 23 грудня 2005 року щодо засудження Олександра Артюшенка на 13 років позбавлення волі з конфіскацією майна за умисне вбивство з корисливих мотивів потерпілої Р. під час розбійного нападу на неї.
Колегія суддів встановила і вказала, що суд першої інстанції (а це - одразу був апеляційний суд Одеської області), засудивши Артюшенка, не дав аналізу й оцінки ні одному із зібраних у справі доказів, з точки зору його допустимості, достовірності та достатності для правильного встановлення всіх обставин, що входять у предмет доказування у справі, у повній мірі зазначених вимог закону не дотримався, а тому, постановлений ним вирок у повному обсязі не можна визнати законним і обгрунтованим, тому підлягає скасуванню.
Я коротко наведу деякі істотні порушення, які на п'яти сторінках ухвали, зазначила колегія суддів:
-доводи захисників та засудженого не перевірялись судом;
-відсутня оцінка суду доводів захисту щодо порушення конституційного права на захист під час затримання працівниками Ковельського УМВС Волинської області у м. Ковелі з 12 год. 30 хв. 24 грудня до 8 год. 26 грудня 2004 року, тобто, без складання протоколу про затримання із зазначенням часу, підстав і мотивів затримання, без повідомлення прокурора м. Ковеля;
-недосліджені доводи щодо фальсифікації відбитків слідів пальців рук: яким чином із поверхні обробленої магнітним порошком коричневого кольору, було вилучено відбиток пальця руки Артюшенка чорного кольору;
-недосліджено - яким чином у квартирі убитої з'явились ножі через 8 днів після детальних оглядів місця події та відтворення, проведених з фотозйомкою та відеозаписом, які ножів не зафіксували;
-відсутні дані щодо вилучення, дослідження і зникнення одягу з трупа, як речового доказу ;
-не з'ясовано протиріч щодо дати настання смерті Р.: судово-медичний акт та свідоцтво про смерть у справі відсутні, а клопотання захисту про їх витребування, судом без наведення мотивів відхилено;
-з огляду на те, що. Р. було поховано в Одесі 23 грудня 2004 року, а постановами слідчого і висновками експертиз підтверджено що експертні дослідження голови, лівої руки, грудної клітки трупа проводились 29 грудня 2004 року, то висновки експертів щодо цих частин тіла суперечать даним фотознімків;
-безпідставно відхилено клопотання засудженого про розгляд справи українською мовою, яка для Артюшенка є рідною і т. д.
Видання призначене, насамперед, для суддів, а також працівників органів дізнання, досудового слідства, практичних працівників прокуратури, адвокатів, науковців, представників правозахисних громадських організацій, юристів, які беруть участь у кримінальному судочинстві.
В цій збірці розміщено всього лиш частинку судових прецедентів українського судочинства, але і їх достатньо, щоб зрозуміти, що судді, які мають на меті засудити особу, нагло переступлять через не один закон, познущаються не лише над засудженим, а й над Конституцією України, розтопчуть Конвенцію з прав людини і основоположних свобод...
Але найбільш прикро від того, що від незаконного рішення страждає лише засуджений, і навіть після того, як інший склад суду його виправдає, то всеодно має проблеми виправданий, а "покаранням" для суддів, які його незаконно засуджували, є збільшення їм зарплат та призначення захмарних пенсій - з наших в вами податків...
Чи навчила ця книга правоохоронців, суддів не порушувати конституційні права громадянина, не фальсифікувати речові докази, висновки експертиз, судити справедливо і законно?
(ДАЛІ БУДЕ)
субота, 13 лютого 2021 р.
«Как же вы на мене выйшли?» частина-2
Книга Бандитська Одеса - 9 Бандити епохи
«демократії» написана
колективом авторів під керівництвом академіка, історика, письменника, журналіста і публіциста, члена Спілки
журналістів України - Віктора Рафаїловича Файтельберг-Бланка і вийшла в світ у
2007 році.
У цій книзі є маленький твір «Как же вы на мене выйшли?» про те, як у грудні 2004 року співробітники Одеського міського
управління карного розшуку «спрацювали досить оперативно і
професійно», розкривши злочин про
грабіж і вбивство 62 річної одеситки, цілительки.
Справжні імена у цьому творі змінені, але суть справи стосується затримання та обвинувачення Олександра Артюшенка, якого співробітники Одеського міського управління карного розшуку, з дозволу начальства Ковельського відділку міліції, але без повідомлення прокурора м. Ковеля, без будь-яких документів на затримання, без дозволу на зустріч з адвокатом та майже дводобового переконання мене у тому, що Олександра у відділі немає, фактично його викрали і відвезли в Одесу, а там, естафету протиправних дій перейняли працівники міліції Приморського району м. Одеси, які, маючи наказ вищестоящого начальства до ранку здобути явку з повинною будь-яким методом, у ніч президентських виборів застосовували до затриманого різні методи нелюдського катування, створювали кримінальну справу...
Про незаконне
затримання та методи катування, звичайно не написано у цій книзі або в матеріалах
кримінальної справи. Про "творчі здібності" міліції і прокуратури у очерках журналістського розслідуванні детально описував одеський журналіст Борис Штейнберг у газетах: "Порто-Франко", "Одесский вестник", "Взгляд из Одессы".
Для встановлення істини у даній справі, захисту знадобилось 39 місяців, на протязі яких, Олександр перебував в Одеському слідчому ізоляторі.
У кінофільмах
зазвичай, злочини розслідують по закону, звертають увагу на алібі, встановлюють
чи є мотив… А на мої питання щодо щоденних порушень прав обвинуваченого, фальсифікацій, тощо, високі чини задавали мені питання: - Ви що, фільмів передивились?
А в Артюшенка було
залізне алібі – його не було в Одесі у дні вчиненого вбивства, але для міліції
нічого неможливого нема і з допомогою експертів дата вбивства змінювалась декілька разів під
таку, яка потрібна була слідству.
А ось щодо мотиву, то... фантазіям «правоохоронців» не було меж.
В матеріалах
кримінальної справи є пояснення Артюшенка Олександра, написане рукою
працівника міліції до явки з повинною, з тексту якого вбачається, що він вчинив вбивство через політичний мотив: (мовою оригіналу) "После
первого тура выборов в президенты Украины я по телефону позвонил Валине и поздравил ее, так как она «гадала-работала»
чтобы победил Янукович В. Ф. Звонил я ей с телефонной будки на улице Жуковского
и разговаривали мы около трех минут. После этого я приходил к Валине несколько раз,
мы говорили с ней на разные темы, а в
основном по поводу выборов…"
На президентських виборах 2004 року Олександр був офіційним спостерігачем і 26 грудня мав намір голосувати, але, не за Януковича В. Ф., та цього конституційного права його позбавили кати в погонах.
Посвідчення офіційного спостерігача та запрошення на вибори, копії яких є в архівних матеріалах кримінальної справи, віддали мені у Ковельському відділі міліції разом з іншими документами та грішми, теплою курткою і мобільним телефоном, які, за версією досудового слідства Олександр купив на ринку "7 кілометр" за награбовані ним гроші...
За вчинення злочину затриманому "світило" довічне ув'язнення, але "професіоналам" достатньо було доставити в Одесу самого Олександра, навіть напівроздягнутого - зимової пори... За місцем його проживання обшук не проводили. А для чого? Докази - які хотіли, такі й сфальсифікували...
Один відомий
адвокат із Києва, до якого я тоді звернулась,
але з яким не мала фінансової можливості
укласти угоду про захист Олександра, порадив: - в інтересах збереження життя Олександру, відкинути політичні фантазії і
мотиви міліції.
Я дуже дорожу іще
однією книгою, яка є офіційним виданням Верховного Суду України і яка дала
початок встановленню справедливості у справі Олександра Артюшенка та в якій вперше було звернуто увагу на те, як "проффесіонали" клепали дану справу... Але про це – іншим разом.
(ДАЛІ БУДЕ)
понеділок, 8 лютого 2021 р.
Детективна історія, яка почалась у 2004 році і не має кінця, частина 1
Виконавчий лист - це лиш маленький гвинтик, який, з невідомих на даний час причин, а можливо з допомогою нашої правоохоронної системи, вилетів із мясорубки українського караючого паравосуддя і... загубився... Де і чому?
Відповіді поки-що нема... Є лиш зламане життя і втрата віри у майбутнє.
Про ці та інші факти із життя громадянина України Артюшенка Олександра, який на протязі шістнадцяти років перебував під пильним оком нашої правоохоронної знищуючої системи і яка фактично, своїми протиправними діями, підштовхнула Олександра до рішення не повертатися в Україну, я маю намір публічно і детально розповісти суспільству, посилаючись, в тому числі і на розсекречені, жахливі матеріали справ, які вже доступні для оприлюднення.
Легально перебуваючи за кордоном у відрядженні, в листопаді місяці 2020 року Олександр попросив політичного притулку та захисту у Євросоюзі, подавши у відповідні органи заяву-анкету, свій біометричний паспорт та фактично усі матеріали, які підтверджують його протиправне переслідування правоохоронними органами України на протязі останніх шістнадцяти років, починаючи з президенських виборів 2004 року по даний час, які і стали підставою для прийняття Олександром такого тяжкого, але виваженого рішення.
В моєму блозі мають місце архівні публікації Одеського журналіста Бориса Штейнберга, який безстрашно оприлюднював суспільству методи, якими вибивались явки з повинною, фальсифікувались докази обвинувачення невинної людини у вбивстві і грабежі, покаранням за які передбачено довічне ув'язнення; про те, як дві колегії суддів Одеського апеляційного суду по п'ять суддів кожна, кабінети яких знаходились поряд, судили зовсім по різному. Перша колегія настільки захопилася свавіллям, що навіть справу розглядала виключно російською мовою, заборонивши Олександру давати покази рідною українською мовою і незаконно засудила його на 13 років позбавлення волі, а друга колегія - майже два роки витратила на переклад обвинувального акту з російської мови на українську та повне і всебічне дослідження матеріалів справи і обвинуваченого виправдала та звільнила з під варти у залі суду.
Одночасно з виправдувальним вироком колегія суддів винесла Окрему ухвалу, яку спрямувала Генеральному прокурору України для відповідного реагування.
Хоча реагування Генеральної прокуратури на Окрему ухвалу суду було надто затяжним, кримінальна справа все ж таки була порушена. Про методи, які були вжиті правоохоронною системою для її закриття, щоб не зайняли місця на нарах високопосадовці, які брали активну участь у фальсифікаціях кримінальної справи, речових доказів, експертиз та катуваннях невинного, я напишу детально трохи пізніше.
У даному випадку для психологічного, а можливо й фізичного знищення Олександра, не покладаючи рук працювала служба безпеки України; прокуратура, яка знає кого і як треба притягувати за вуха принципово, а кого достатньо посварити пальчиком; суди, які продовжують судити - не інакше, як на замовлення, а в словосполученні "судить нельзя помиловать" ставляють кому з відкритими очима так, як карта ляже. А що каже про це Закон? Його порушують, а він - мовчить, або - як дишло... Так було і так є!
Щоб вижити у нашій країні і не потрапити у немилість служителів Феміди, простий громадянин повинен мовчати і терпіти над собою свавілля високооплачуваною армією різного роду так званих служителів Закону, правоохоронної системи, коритись їхнім протиправним діям і рішенням, не вимагати покарання за їхні протиправні дії і рішення...
Я знаю, що за моїми публікаціями можуть послідувати негативні наслідки для мене, або ж знову до моєї сім'ї, але більше мовчати не має сили, а тому, звертаюсь до:
Президента України Володимира Зеленського -
https://www.facebook.com/president.gov.ua
Омбудсмена України Людмили Денісової -
https://www.facebook.com/denisovaombudsman
Генерального прокурора України Венедіктової Ірини -
https://www.facebook.com/pgo.gov.ua
і прошу: не залишайтесь осторонь порушених конституційних прав громадян України. Справи проти Олександра Артюшенка є прецедентні і докази цьому я надам.
(Далі буде)
