ПОЯСНЕННЯ У СПРАВІ ПРО ПОБИТТЯ СВІДКА ЗУБАЧА

27.11.2010 року. вдень мені зателефонували і попросили прийти у травпункт Ковельської ЦРЛ, куди звернувся за медичною допомогою 21-річний ковельчанин Зубач Віталій Миколайович з приводу нанесення йому тілесних ушкоджень співробітниками міліції.

Я дала згоду і по мене приїхав таксист В. 

Коли я приїхала, якраз з кабінету лікаря вийшов Зубач В. М. у супроводі двох співробітників міліції, а біля травпункту чекали його друзі.

Працівникиків міліції я впізнала по голубих комірцях сорочок, бо були вони вдягнуті у верхньому цивільному одязі. 

Ні один із них не пред’явив посвідчення, навіть не назвали свої імена, лише сказали що вони є співробітниками карного розшуку.

У Зубача В. була припухла почервоніла ліва скроня і інші частини обличчя. Він сказав що у нього дуже болить голова, тошнить.

В той же час написав мені заяву, в якій коротко виклав факти і попросив захисту.

Коли Віталій писав заяву і розповідав мені про те, як його було побито у приміщенні міліції, співробітники міліції хвилювались, кудись телефонували, доводили що вони ще розберуться де він отримав тілесні ушкодження.

Крім того, наполягали на тому, що Віталій має пройти обстеження на алкогольне сп’яніння. 

Працівники міліції не питали Віталія як він себе почуває, чи може давати пояснення, не роз’яснювали йому його права, а наполягали на дачі пояснень.

Я роз’яснила Віталію що він має право відмовитися давати будь-які пояснення, що він і зробив, а також відмовився здати кров на наявність алкогольного сп’яніння до приїзду його мами.

Зважаючи на погане самопочуття Віталія, його терміново, поклали на лікування у неврологічне відділення з діагнозом: ЗАКРИТА ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА, СТРУС ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ЗАБІЙ М’ЯКИХ ЧАСТИН ОБЛИЧЧЯ.

Я знаходилась у палаті біля Віталія до того часу поки приїхала його мама. Про дану подію повідомила обласне управління міліції, вислухала пояснення друзів, які підтвердили, що Віталія побито саме у приміщенні міліції.

Аналізуючи мої зустрічі з працівниками міліції (на їх прохання), у понеділок у м. Ковелі та у вівторок у Луцьку я зрозуміла що на свідків і на потерпілого Зубача В. йде психологічний тиск.

Крім того, обласне начальство дуже наполегливо цікавилось, хто саме мені подзвонив щоб я приїхала у лікарню (коментарі тут зайві).

Для уточнення деталей я знову зустрілася з усіма хлопцями, які були присутні у суботу в міліції, біля міліції, у лікарні.

Зубач Віталій пояснив мені, що того дня у кабінеті, на третьому поверсі приміщення міліції дільничний інспектор Турубара О. А. відбирав у нього пояснення у якості свідка. 

Дільничний казав що Віталій бреше, що буде закритий, що у відношенні нього буде порушена кримінальна справа, а коли ці погрози не подіяли на Віталія і він не змінив свої пояснення, то Турубара повів Віталія на другий поверх. 

На другому поверсі Турубара О. А. сказав Зубачу почекати біля кабінету, а сам зайшов у кабінет. Через декілька хвилин сказав зайти йому. 

У кабінеті було двоє чи троє міліціонерів. Йому сказали стати до стіни і один із міліціонерів став бити його руками по голові, по обличчю, за те, що він брехав дільничному інспектору Турубарі О. А.

Віталій не пам’ятає скільки ударів завдав йому співробітник міліції.

Після цього, Турубара О. А. знову повів Віталія на третій поверх. Віталію стало погано. На третьому поверсі біля кабінету він побачив свідка Б., почав дзвонити мамі, але Турубара забрав у нього телефон. Тоді Зубач попросив Б. подзвонити його мамі.

Турубара О. А. повернув Зубачу телефон коли відпускав його додому.

На вулиці Віталію стало зовсім погано і він попросив друзів, щоб його відвезли у лікарню. Події, які були у лікарні, коли його обстежували лікарі, пригадує погано.

В суботу після 18:00 год. до Зубача В. в палату прийшли працівники обласного управління міліції і наполягали на дачі пояснень, однак, він відмовився давати пояснення до одужання.

Друзі Зубача розповіли мені, що у суботу після 18:00год. вони прийшли провідати Віталія, то біля палати в якій лежить Зубач В. їх зупиняли працівники міліції, казали, що вони приїхали з Луцька, з обласного управління міліції, називали Зубача їхнім братом, казали що їм відомо, що у п’ятницю ввечері хлопці пили з Зубачем пиво, змушували виправдовуватися, наполягали на дачі пояснень, а коли хлопці дали згоду дати пояснення, то пояснень у їх не взяли, а порадившись між собою їх просто відпустили. 

Свідок Б. пояснив, що, коли він зранку їхав в машині із Ромою і з Зубачем до міліції і майже годину стояв з ним під кабінетом Турубари поки той відбирав пояснення у Роми, то Зубач В. розмовляв нормально і на обличчі не було слідів побоїв. 

Б. побачив кров на губах і почервоніння на обличчі Зубача В. коли Турубара з Зубачем повертались з другого поверху. Зубач давав йому свій телефон, щось говорив, але Б. не міг зрозуміти його слів, а Турубара забрав телефон у Зубача і у Б. 

Хвилин через тридцять Турубара вийшов з кабінету і сказав Б. що він може йти додому і до понеділка бути вільним.

Б. попросив Турубару повернути телефон. Той пішов у кабінет і вийшов з двома телефонами: повернув його телефон, а з Зубачовим телефоном зайшов назад у кабінет.

Хвилин через 30-40 він побачив Зубача біля магазину «Салют». Зубач сказав що хоче поповнити рахунок щоб подзвонити мамі. На губах Зубача була засохла кров. 

Того ж вечора після 19:00 год. до нього додому приїхали працівники міліції. Сказали що вони з Луцька. Б. погодився дати пояснення вдома. 

Коли Б. сказав що мав судимість, то працівник міліції одразу комусь передзвонив і сказав, щоб Б. одягався і їхав з ними, бо пояснення у нього будуть відбирати у відділі міліції. Б. боявся заперечувати, а тому поїхав з працівниками міліції у відділення, де і дав пояснення... Турубарі... Б. чув, як Турубару попередили: "Дивись, щоб не було так як з першим". Ще Б. пояснив, що коли вийшов з відділення міліції, то боявся йти вулицею.

Рома розповів, що зранку він, Б. і Зубач приїхали до міліції і у Зубача на обличчі не було ні крові, ні подряпин, ні почервоніння. Він вийшов від дільничного першим і періодично сидів у машині на стоянці. 

Коли вийшов з міліції Б. він не бачив. А коли вийшов Зубач то він підійшов до нього і побачив на його губах кров, на обличчі покрасніння, припухлості.

Зубач сказав що йому дуже погано, тошнить, болить голова. 

Рома запропонував поїхати до нього додому по гроші, а потім у лікарню. Зубач попросив у нього гроші на поповнення рахунку, який поповнив у «Салюті», а потім він Зубача відвіз до лікарні і був поряд з ним, поки Зубача поклали у відділення. 

Тридцятого листопада, керівництво обласного управління міліції з яким я мала зустріч, мене запевнило в тому, що перевірка буде здійснюватись професійно і об’єктивно, а винні понесуть покарання, бо рукоприкладство в правоохоронних органах це злочин.

Запропонували мені написати пояснення, а зважаючи на пізній час, домовились, що пояснення я напишу вдома і в мене його забере сам, особисто Ліпич Юрій Іванович – заступник начальника Ковельського МВ УМВС України у Волинській області.

Ну що ж, час іде, пояснення я написала ще другого грудня. Як і домовлялись, неодноразово телефонувала на мобільний Феню Миколі Даниловичу, однак він не піднімав трубку. Не дочекавшись Ліпича Ю. І. – зателефонувала йому сама. Однак, Юрій Іванович, з його слів, не мав часу зі мною зустрітись.

А я впевнена: не бажає!

Ну навіщо їм в справі мої пояснення, які не на їхню користь!

Хоча у понеділок, 29 листопада сам мене знайшов!

ШАНОВНІ:

Луцюк Петро Сергійович – перший заступник начальника УМВС України у Волинській області;

Донсков Юрій Олександрович – начальник СВ УМВС України у Волинській області;

Фень Микола Данилович – начальник інспекції по особовому складу УМВС України у Волинській області;

Остапович Володимир Петрович – заступник начальника УМВС України у Волинській області по кадрах;
Медведєв Олександр Олександрович – начальник ВДІМ (відділ дільничних інспекторів)

Цісарук Антон Вікторович – радник начальника УМВС України у Волинській області – всі Ви такі поважні, при таких високих званнях та посадах, ну де мені простій жінці з Вами змагатися!!!

Ви переконували мене що розслідування з даного приводу буде об’єктивне, а насправді – ГУРТОМ ВІШАЛИ МЕНІ НА ВУХА ЛАПШУ!!!

Мені хоч одне приємно: Ковельські міліціянти оперативно читають мій блог!!!

Як повідомив мені Ліпич Юрій Іванович - мою статтю «РЕЗУЛЬТАТ ДОПИТУ СВІДКА: ЗАКРИТА ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА, СТРУС ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ЗАБІЙ М’ЯКИХ ЧАСТИН ОБЛИЧЧЯ» читали у міськрайвідділі міліції уже о 23:00год. 27 листопада.

А це означає – через 15 хвилин після того, як я її розмістила у блозі.

Обіцяю писати частіше і радувати Вас Вашими ж "здобутками"!!! 

АРТЮШЕНКО ГАЛИНА ОЛЕКСІЇВНА

Заступник голови Волинської правозахисної організації

РЕЗУЛЬТАТ ДОПИТУ СВІДКА: ЗАКРИТА ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА, СТРУС ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ЗАБІЙ М’ЯКИХ ЧАСТИН ОБЛИЧЧЯ.

27.11.2010 року. 

Сьогодні вдень мені зателефонували і попросили прийти у травпункт Ковельської ЦРЛ, куди звернувся за медичною допомогою 21-річний ковельчанин Зубач Віталій Миколайович з приводу нанесення йому тілесних ушкоджень співробітниками міліції.

Біля травпункту чекали друзі Зубача В. М. поки лікар його огляне і надасть першу медичну допомогу і коли я підійшла, то вони навіть не встигли мені повідомити що ж сталося, бо з кабінету лікаря якраз вийшов Зубач В. М. у супроводі двох співробітників міліції.

- Ви мама? Ми чекали Вас? – запитав один із міліціонерів.

- Ні, я не мама, я заступник голови громадської Волинської правозахисної організації, - сказала я і пред’явила посвідчення. 

Хочу зауважити, що ні один із міліціонерів не пред’явили посвідчень, навіть не назвали свої імена, лише сказали що вони є співробітниками карного розшуку.

І навіть не треба було питати хто потерпілий: я зрозуміла із хворобливого вигляду молодого хлопця, із припухлої почервонілої лівої скроні і інших частин обличчя.

- Як ти себе почуваєш ? - запитала я Віталія.

- У мене дуже болить голова, але я напишу Вам коротеньку заяву, щоб мене захистили – сказав Віталій.

Ось, що коротко, пояснив Віталій:

Сьогодні, на третьому поверсі у кабінеті приміщення міліції дільничний інспектор Турубара О. А. брав у нього пояснення у якості свідка. Зі слів Віталія Турубара О. А. писав протокол. 

Свідчення дільничному не сподобались, а тому, після погроз, що Віталій буде закритий, що буде у відношенні його порушена кримінальна справа він повів Віталія на другий поверх. 

На другому поверсі у кабінеті було двоє чи троє міліціонерів. Віталія поставили до стіни і один із міліціонерів став бити його руками по голові, по обличчю за те, що на їхню думку, він брехав, коли давав свідчення дільничному інспектору Турубарі О. А.

Віталій не пам’ятає скільки ударів завдав йому співробітник міліції, але він пам’ятає його в лице і може впізнати.

Після цього, Турубара О. А. знову повів Віталія на третій поверх щоб дописати протокол, але Віталієві стало погано і він почав телефонувати своїй мамі. 

Турубара О. А. вирвав у нього з рук телефон, забрав його і не дозволив Віталію повідомити мамі про те, де він знаходиться і що з ним вчиняють, а коли довідався хто мама Віталія, де працює, швиденько дав підписати протокол і відпустив додому.

Вийшовши на вулицю Віталію стало зовсім погано і він попросив друзів, щоб його відвезли у лікарню. 

Співробітникам міліції не сподобалось, що Віталій написав заяву і розповів мені про те, як його було побито у приміщенні міліції, вони захвилювались, почали кудись телефонувати і доводити що вони ще розберуться де він отримав тілесні ушкодження.

Крім того, почали наполягати на тому, що Віталій має пройти обстеження на алкогольне сп’яніння і не питаючи як він себе почуває почали наполягати на дачі його пояснень.

Віталій використав своє конституційне право і відмовився давати будь-які пояснення, а також відмовився здати кров на наявність алкогольного сп’яніння до приїзду його мами у лікарню. 

Зважаючи на погане самопочуття Віталія, лікарі терміново, поклали його на лікування у неврологічне відділення з діагнозом: ЗАКРИТА ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА, СТРУС ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ЗАБІЙ М’ЯКИХ ЧАСТИН ОБЛИЧЧЯ. 

Про побиття Зубача Віталія Миколайовича у кабінеті приміщення Ковельського МВ УМВС України у Волинській області співробітниками міліції я повідомила обласне управління міліції і підготувала заяву до прокуратури.

Доживемо до понеділка і подивимось, яка буде реакція прокуратури та керівництва обласного управління міліції на черговий злочин співробітників міліції, які у державній установі, вибиваючи потрібні їм покази, калічать молодих людей!!!

АРТЮШЕНКО ГАЛИНА ОЛЕКСІЇВНА

Заступник голови Волинської правозахисної організації

СУД ВИЗНАВ БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ ПРОКУРОРА ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ГІЛЯ АНДРІЯ ІВАНОВИЧА ПРОТИПРАВНОЮ

Сьогодні, 17 вересня 2010 року Волинський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого–судді Плахтій Н. Б., суддів Волдінера Ф. А., Сороки Ю. Ю. розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом Голови громадської організації «Волинська правозахисна група» Василюка Степана Феодосійовича до прокурора Волинської області Гіля Андрія Івановича про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії виніс постанову, якою адміністративний позов задовольнив повністю, а саме:

Суд визнав бездіяльність прокурора Волинської області Гіля Андрія Івановича щодо розгляду заяви Голови громадської організації «Волинська правозахисна група» Василюка Степана Феодосійовича від 29 квітня 2010 року протиправною.

Суд зобов’язав прокурора Волинської області Гіля Андрія Івановича розглянути та вирішити заяву Голови громадської організації «Волинська правозахисна група» Василюка Степана Феодосійовича від 29 квітня 2010 року. 

Позивач, Василюк Степан Феодосійович в обґрунтування своїх позивних вимог надав суду беззаперечні докази бездіяльності прокурора Волинської області Гіля Андрія Івановича. 

Крім того, суд задовольнив клопотання Василюка С. Ф. і витребував наглядові провадження що стосуються безпосередньо обставин даної справи, які повною мірою доповнили картину безвідповідального ставлення до своїх службових обов’язків, нехтування законами суб’єктом владних повноважень прокурором Гілем А. І. та його підлеглими прокурорами. 

Суд відмовив позивачеві у задоволенні клопотання у допиті свідків – членів громадської організації «Волинська правозахисна група». 

На мою думку, докази позивача Василюка С. Ф. були настільки переконливими, що суд не вбачав необхідності допитувати свідків. 

Сам відповідач по справі Гіль Андрій Іванович до суду не з’явився. 

Його інтереси у судовому засіданні представляв старший прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Волинської області Ткачук Сергій Ярославович. 

Ткачук С. Я. не надав суду ні заперечення на позовну заяву, ні жодного доказу на користь відповідача по даній справі, а його промова в дебатах складалася всього з декількох слів: прохання відмовити у позовних вимогах. 

Відповідач по справі Гіль Андрій Іванович має право дану постанову оскаржити в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти діб з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 22 вересня 2010 року. 

Але, що будуть писати у апеляційній скарзі шановні прокурори: прокурор Волинської області Гіль А. І. або його представник прокурор Ткачук С. Я., якщо не мали чого сказати у судовому засіданні? 

Хіба може, напишуть апеляційну скаргу для того, щоб відтягнути час набрання законної сили постанови суду? 

Це не додасть їм шани та поваги. 

Сьогодні ж, колегія суддів Волинського окружного адміністративного суду: головуюча – Плахтій Наталія Борисівна, судді - Волдінер Фелікс Арнольдович, Сорока Юрій Юрійович запалили нам вогник надії, вселили віру в те, що і суб’єкта владних повноважень суд може змусити поважати закони України. 

До речі, 21 липня 2010 року суддя Ковельського міськрайонного суду Панасюк С. Л. за моєю заявою в інтересах засудженого Л. І. В. за ново виявленими обставинами скасував рішення трирічної давності. 

Але це інша тема. 

Тема, до якої я повернусь. Де в цілях збагачення, наживи сплелись факти підробки документів, фальсифікації державних актів та викрадення в особливо великих розмірах злочинним угрупуванням з участю державних службовців.

Заступник голови громадської організації

«Волинська правозахисна група» Артюшенко Г. О. 

КАК В ОДЕССЕ "СОЧИНЯЮТ" УГОЛОВНЫЕ ДЕЛА И НЕ ХОТЯТ РАСКРЫВАТЬ НАСТОЯЩИЕ УБИЙСТВА

01.09.2010.

Сегодня в Апелляционном суде Одесской области должны рассмотреть жалобу защиты Вячеслава Грациотова, которому Приморским районным судом по представлению следователя милиции и прокуратуры Приморского района была избрана мера пресечения в виде содержания под стражей. Грациотов подозревается в убийстве. Но милиция с прокуратурой обвинение ему ещё не предъявили.

Речь идет и трагедии, случившейся 23 августа в Одессе на Соборной площади. Происходило всё среди бела дня, примерно после шести вечера на глазах многих прохожих.

19-летний Вячеслав и его девушка Юлия сидели у фонтана, когда к ним подсели двое молодых людей чуть постарше, крепкого телосложения, по виду пьяные. Это были 21-летний Роман Трачёв и Совко. Они стали приставать к Вячеславу и Юлии. Те всеми силами старались избежать конфликта (Как рассказывает Юлия, парни видели их ещё в "Афине",откуда они пришли. Случайно ли они вновь оказались вместе или специально пошли за этой парой, может рассказать Совко). Но парни были настроены агрессивно. Они стали избивать Вячеслава. На видеозаписи видно, что Юлии некоторое время удается удержать Трачева, в то время как Совко, лежа на Грационтове, избивает того. Грационтову, сопротивляясь, удаётся выползти из-под Совко и перехватить инициативу. Тогда в дело вновь вступает Трачев. И теперь они уже вдвоём избивают Вячеслава, а также Юлию.

При этом неоднократно удары наносились ногами по голове, что смертельно опасно.

И вот мы видим, как после очередного удара Совко ногой в челюсть стоящему на коленях и пытавшемуся подняться Грационтову, между ними на мгновение оказывается Трачёв, обошедший Грационтова спереди, чтобы в очередной раз ударить того в лицо. И тут Трачев попадает под взмах руки Вячеслава. Сразу же нападение прекращается. Трачев, пятясь, держась за живот, уходит, за ним - Совко.

Как выяснилось, в руке Грационтова был нож. Перочинный нож.

Юлия с Вячеславом уходят, ведь нападавшие обещали ещё парней привести.

Через час или два Трачёв скончался в больнице.

К несчастью, удар пришёлся в жизненно важную вену, что привело к большой кровопотере и смерти молодого человека. И это прискорбно.

К счастью, если можно так говорить в подобной ситуации, - а в общем-то, можно, да и нужно - основная часть избиения была заснята в течение сорока восьми секунд на мобильный телефон. И общая картина случившегося там совершенно ясна. Некоторые детали требуют тщательнейшего изучения. Речь идёт о моменте перед ударом и самом ударе. Очень похоже, что Трачев просто подставился под отмашку ножом, которую делал Грационтов, чтобы отпугнуть Совко.

Но всё это детали. Главное в другом. Грационтов защищался. Он находился в состоянии самообороны, защищая себя и свою девушку. Это как на войне, когда мужественный поступок и не собираешься совершать, и никогда бы этого по доброй воле не стал бы делать, но обстоятельства и смертельная опасность вынуждают. Вячеслав вёл себя как мужчина, как гражданин.

***

Напомню, что правовые вопросы необходимой обороны были очень актуальны в нашей стране на рубеже 70-х - 80 - х годов прошлого века. Тогда люди, защищавшие себя и своих близких от распоясавшихся хулиганов, и при этом волей обстоятельств наносившие им смертельные травмы, на долгие годы садились за решётку. "Как же, ведь труп есть, и никто не ответит?!" И тут помогли журналисты "Литературной газеты". Именно благодаря публикации ряда судебных очерков и широкому общественному резонансу на них, были внесены изменения в законодательство. Изменилась и судебная практика. Человек, гражданин получил возможность защищать себя и своих близких от преступных посягательств.

Украинское законодательство даёт сейчас гражданину широкие возможности для этого и поощряет такие действия по защите себя, других людей, общественных интересов.

Право на защиту закреплено Конституцией Украины, Уголовным кодексом Украины, другими законами нашей страны. Грационтов имел право на самооборону даже если бы имел возможность просто убежать или вызвать милицию. Закон не требует измерять на аптечных весах степень нападения и обороны. Когда же речь идёт о групповом нападении - а именно так было в случае на Соборке - то у защищающегося полностью развязаны руки и он может ЛЮБЫМ способом препятствовать агрессии.

О превышении же пределов необходимой обороны может идти речь, к примеру, в том случае, если нападавший обезврежен, а защищавшийся подошел к нему и стал избивать.

Превышение пределов необходимой обороны возникает, например, если тебя обматерили, толкнули, а ты схватил камень и разбил им голову обидчика. Но даже в этом случае состояние аффекта у бросившего камень будет учтено в его пользу как смягчающее обстоятельство, так как вызвано было хулиганскими действиями потерпевшего.

***

На следующий день, то есть 24 августа, милиция штурмом берет квартиру второго этажа, где живет Вячеслав и задерживает его.

Поначалу действия Грационтова были квалифицированы как "Превышение пределов необходимой обороны", но затем их переквалифицировали на "Нанесение тяжких телесных повреждений, приведших к смерти".

По представлению милиции и прокуратуры Приморским районным судом Одессы Грационтову избрана мера пресечения в виде содержания под стражей. Подобная квалификация случившегося и избрание такой меры пресечения говорят о вопиющем нарушении Конституции Украины и других законов нашей страны со стороны правоохранительных органов и суда. Что фактически и является преступными деяниями, преступлениями против правосудия, за которые виновные должны быть сразу же отстранены от работы, а затем привлечены к уголовной ответственности.

Поразительно, но Совко, хулиган, оставшийся в живых, сейчас проходит свидетелем. Почему в отношении него не возбуждено уголовное дело?! (Формально дело должно быть возбуждено и в отношении погибшего, но затем прекращено в связи с его смертью). Почему в отношении Совко не избрана мера пресечения - любая?(Не говорю, чтобы обязательно это было содержание под стражей. Может быть, для него гибель товарища и так станет встряской на всю жизнь. Но за совершенное с особым цинизмом хулиганство отвечать надо.) Это тоже вопиющее нарушение закона со стороны правоохранительных органов. Правда, в милиции предложили Юлии написать заявление, что она и сделала. А без заявления никак нельзя? Обязаны были сами начать действовать. А потом уже допрашивать Юлию в качестве потерпевшей.

И что касается ножа. Он был перочинным, к холодному оружию не относящийся. С таким же успехом Вячеслав мог поднять с земли палку и ударить нападавшего. Никаких правовых последствий ношение такого ножа не влечёт (Дискуссировать на эту тему сейчас не будем.).

***

На вчерашней пресс-конференции в пресс-центре "Паритет" присутствовали адвокат Грационтова, его мама и участница событий Юлия. Я всё-таки буду называть Юлию потерпевшей.

Как сообщила руководитель "Паритета" Юлия Сибирь, на пресс-конференцию приглашался и представитель Главного управления МВД Украины в Одесской области. Однако, как заявила помощник начальника областной милиции Алёна Войтенко, в связи с тем, что существует тайна следствия, представитель милиции на пресс-конференцию не придёт.

А может, дело не в тайне следствия, а в том, что представителю милиции ответить на вопросы журналистов было бы нечего?

Ну, хотя бы, на вопрос о том, где были патрульные милиционеры во время трагедии на Соборной площади? Есть конечно и ряд неудобных вопросов непосредственно по делу.

Уровень правовой культуры госпожи Войтенко, до недавних пор подвизавшейся на журналистской ниве, хорошо известен. Не думаю, что на теплом милицейском местечке он мог измениться. Зато хоть словосочетание "тайна следствия" выучила. Так надо было своему начальнику о "тайне следствия" рассказать. А то ведь появились сообщения о том, что вчера начальник областной милиции Михаил Яцков высказался по данному делу. Высказался достаточно странно. Мол, надо бы хлопца из-под стражи освободить. И это не милиция его туда законопатила, а суд. Да и парень неправ. Вместо того, чтобы вызвать милицию и скорую, он сбежал.

А может, находившемуся в смертельной опасности Грационтову нужно было ещё рубаху на себе разорвать и ею рану врагу перевязать? При том, что Грационтов даже не помнит, что наносил удар ножом.

Как сообщают информационные агентства, Михаил Яцков сравнил действия Грационтова с действиями водителя, который бежит с места происшествия после совершенного ДТП.

Вместо того, чтобы делать такие абсурдные сравнения, позорящие его самого, лучше бы начальник областной милиции прекратил совершать должностное преступление. Какое? Напомню в очередной раз.

В апреле 2010 года на пресс-конференции я сообщил М.Яцкову, который незадолго до этого вступил в должность, о том, что его подчинённые отказываются раскрывать убийство женщины. Начальник обещал разобраться.

Через полтора месяца, в мае, на очередной пресс-конференции М.Яцкова, на которой он подробно говорил о борьбе против укрывательства преступлений со стороны милиции, я вновь обратился к нему на эту же тему, после чего был приглашен в его кабинет, где за шесть-семь минут, насколько позволяло это время, рассказал ему о совершенном убийстве, которое отказываются раскрывать его подчинённые.

Речь идёт об убийстве гражданки Разводовской, совершенном в декабре 2004 года в квартире по улице Троицкой.

В ходе расследования этого убийства организованная преступная группировка, состоящая из работников милиции, прокуратуры, экспертов, судей, сфальсифицировала это дело. В результате чего невиновный человек, некий Александр Артюшенко, более трёх лет провел в заключении. В июне 2008 года оправдательный приговор по Артюшенко вступил в законную силу. И таким образом (поскольку он один был фигурантом дела об убийстве) дело об убийстве вновь стало нераскрытым. На протяжении длительного времени я пытаюсь донести это простую мысль до высших руководителей прокуратуры и милиции Одесской области. Вот и черед господина Яцкова пришёл это выслушать. Он проникся, обещал разобраться. Даже спросил: "А вы уверены, что этот Артюшенко не убивал?"

Да уверен я, уверен. Уверен был и писал об этом всё время, когда Артюшенко долгие годы томился за решеткой. Уверен и теперь, когда оправдательный приговор (взамен первоначального приговора в тринадцать лет лишения свободы) вступил в законную силу и обязателен для всех граждан и организаций на территории Украины.

М.Яцков вновь обещал разобраться. Прошло более двух месяцев... О том, что убийство Разводовской бросились раскрывать (кстати, его и через пять лет вполне можно раскрыть, практически всё есть в материалах уголовного дела), ничего не слышно. Нет сообщений и о том, что уволили с работы милицейских бандитов, пытавших Артюшенко.

Спокойно продолжают работать фальсифицировавшие дело сотрудники милиции, прокуратуры, эксперты, судьи, вынесшие заведомо незаконный приговор.

Уверенно чувствует себя в должности заместитель прокурора Одесской области господин Мрыхин, подписавший обвинительное заключение в отношении Артюшенко, хотя ему заведомо было известно, что дело сфальсифицировано.

...Недавно я рассказал о деле Артюшенко бывшему заместителю Генерального прокурора Украины Николаю Обиходу. Он, много повидавший на своём веку, был поражен:

- Если вступил в силу оправдательный приговор, то убийство автоматически становится нераскрытым!

Но дело ведь в том, что нашей правоохранительной "автоматикой" управляют люди...

http://od-news.com/index.php?option=com_content&task=view&id=12461&Itemid=2

Борис Штейнберг, журналист. 

Для Интернет - газеты "Взгляд из Одессы".

ЯК РОЗКРИВАЄ ЗЛОЧИНИ КОВЕЛЬСЬКА МІЛІЦІЯ

Минає шість років як по двох кримінальних справах, порушених Ковельською міліцією моя сім’я є потерпілою. За цей період мабуть до десятка разів ховали ті кримінальні справи як-то кажуть під сукно і після кожного мого письмового «нагадування» відновлювали досудове слідство. Так може тривати вічно і ми ніколи не будемо знати, що робиться у тих справах, бо потерпілий має право ознайомитися з матеріалами справи лише після закінчення досудового слідства…

30 березня і 1 квітня 2010року я подала скарги комісії МВС України, яка з питань дотримання законності під час розслідування порушених кримінальних справ, працювала в обласному управлінні міліції.

Вже 22 квітня я отримала відповідь: вперше від заступника начальника УМВС України у Волинській області Ю. І. Бистрицького, яку також вперше, в порівнянні з попередніми багаторічними відповідями, не можу назвати відпискою.

Юрій Іванович Бистрицький повідомив про «допущенні недоліки під час неналежного проведення слідчих дій та оперативно-розшукових заходів», про «дані письмові вказівки, спрямовані на всебічне, повне та об’єктивне встановлення всіх обставин вчинення злочинів та притягнення винних осіб до передбаченої чинним законодавством відповідальності», а також про те, що «хід розслідування вказаних справ взято на контроль ГСУ МВС України та СУ УМВС України у Волинській області».

Час спливав, і я уже подумала, що кримінальні справи знову заховали якнайдалі…

Однак, 17 червня близько одинадцятої години ранку, зателефонував заступник начальника карного розшуку Ковельського МВ Сергій Жила і запросив мене якнайшвидше прийти у 206 кабінет з приводу кримінальної справи 2004року. 

О 13:00 годині я зайшла у вказаний кабінет до С. Жили. Мабуть хвилин 20 ми розмовляли про крадіжку з моєї квартири. Я згадувала подробиці: як виявила крадіжку, як проводила огляд місця події оперативна група.

Потім С. Жила став запитувати: - кого я підозрюю у вчиненні крадіжки, хто приходив до нас додому, з ким дружили діти. Я розуміла, що в цьому нічого протиправного не має, а тому охоче з ним спілкувалася.

На столі перед С. Жилою лежали матеріали кримінальної справи і його обуренню просто не було меж: - в міліції ще працює багато нечесних, безвідповідальних осіб, які заплямовують, кидають тінь на чесних міліціонерів, через що у громадян побутує думка що в міліції працюють самі негідники !

А потім С. Жила сказав, що він складе протокол, що є необхідною процедурою під час відновленого слідства у справі.

Я погодилась.

За хвилину С. Жила видрукував бланк протоколу і став його заповнювати. Ми продовжували розмовляти і Жила мене запитав: - А Ви знаєте Новицького Олексія? Він дружив з Вашими дітьми, приходив до Вас додому?

Я пояснила, що Олексій ходив в один клас з моєю донькою, часто заходив до нас додому, але я впевнена в тому, що він ніякого відношення до крадіжки не має.

Однак С. Жила почав розповідати мені про те, як і з ким Новицький жив, чим займався, а також про те, що декілька років назад мав «условку» - тим самим старався підвести мене до того, щоб я все-таки погодилася що О. Новицький скоїв у мене вдома крадіжку.

Наполегливо переконуючи мене, С. Жила навіть нагадав мені, що у кримінальній справі є чужі відбитки слідів пальців рук, які були виявлені оперативниками під час огляду місця події у моїй квартирі 9 травня 2004 року і які обов’язково потрібно дослідити, але, якщо я впевнена, що Олексій невинний, то він згоден записати до протоколу з моїх слів, позитивну характеристику Новицького.

Закінчивши писати протокол С. Жила дав мені його прочитати і показав де я маю записати: - з моїх слів записано вірно і поставити свої підписи.

Читаючи протокол я зрозуміла: С. Жила «шиє» О. Новицькому кримінальну справу.

- Я потерпіла по справі, чому ви допитуєте мене у якості свідка? – запитала я С. Жилу, на що він одразу ж взяв коректор, замалював слова «протокол допиту свідка» і зверху написав слово - «пояснення».

Я наполягла щоб у двох місцях замалював слово «свідок» де я мала поставити свої підписи. Жила – замалював.

А далі в моїх показах мене схвилювало і обурило речення записане С. Жилою: - «Під час скоєння крадіжки О. Новицький заходив до нас додому...» - я такого не говорила!!!

- Ну, а як Ви порадите записати? – запитав мене Жила. – Давайте запишу – в період скоєння крадіжки.

- Ну, а як Ви будете замальовувати статті закону про роз’яснення прав свідкові, де я маю поставити свої підписи як потерпіла? Що це за розмальований протокол? У Вас, що не має бланка протоколу допиту потерпілого? Де зараз знаходиться Олексій Новицький ? – наполягала я. 

Жила розводив руками, казав що не знає де Новицький. 

Я категорично відмовилась підписувати написане Жилою. Крім того, я попередила його, що за фальсифікацію відбитків пальців рук Новицького прийдеться відповідати, бо, якщо той мав «условку» у 2007році, то його пальці уже б давно «засвітилися» по базі даних під час неодноразового поновлення досудового слідства по нашій кримінальній справі 2004 року!!!

Я залишила кабінет не підписавши такий бажаний для С. Жили документ, який (я впевнена!) мав бути підставою для притягнення до кримінальної відповідальності О. Новицького!

Буквально через хвилин двадцять я змушена була знову повернутись до міліції, бо взнала: Новицький Олексій з десятої години ранку знаходиться у приміщенні міліції на другому поверсі!

По дорозі в міліцію на мосту я зустріла Жилу. – Ну що, охолонули – запитав він мене. – Йдемо підпишете протокол.

Я зайшла з ним до 206 кабінету і ще раз запитала де Новицький, на що Жила категорично заперечив, що не знає. 

Це нагадало мені 24-26 грудня 2004 року, коли тодішні начальник карного розшуку С.Чижевич, та заступник начальника Ковельської міліції А.Трофімов клялись що мого сина у приміщенні міліції немає, а насправді переховували його від мене та від адвоката по кабінетах та домовлялись з одеськими такими ж негідниками як "повісити" на нього вбивство!!!

Майже дві години Жила заперечував перебування О. Новицького у приміщенні міліції, а о 16 годині порадив іти мені додому і пообіцяв ...хвилин через 20-30 відпустити додому Новицького!!!

Я наполягала що без Новицького нікуди не піду. 

Ось що розповів Олексій, якого все-таки змушені були відпустити:- Перший раз його забрали до міліції 16 квітня о 17:30год. Називали злодієм, казали що в них є докази що він обікрав квартиру, але не називали чию. Тримали майже годину, але так як не було начальства, вручили повістку під розписку, якою зобов’язали з’явитися у міліцію 17 червня о 09:00год. Другого дня він проспав, а тому, коло десятої години ранку по нього приїхали працівники міліції і вже годин в 11 у 211 кабінеті С. Жила змушував його зізнаватися у вчиненні крадіжки у квартирі Артюшенків, називав його злодієм, казав що у нього є докази, свідки, змушував пригадувати де він був і що робив ввечері 9 травня 2004року. Олексій розповів, що він одразу не сприймав це серйозно, він сміявся від того що він має згадати що він робив ввечері 9 травня шість років тому, а це дратувало міліціонерів: - ...ми закриваємо тебе за крадіжку, а ти ще либишся!?...

До речі у Олексія зламана ліва нога, яка по всій довжині знаходиться у суцільному гіпсі. Він ходить з допомогою милиць, однак, у кабінеті його сторожував міліціонер: щоб Олексій не втік! 

Усе це було б дуже смішно, якби не було так боляче і страшно від свавілля, яке вчиняють співробітники міліції над невинною людиною, щоб любою ціною розкрити злочин!!!

І це гірка правда: - хворого Новицького Олексія два дні безпідставно привозили до міліції, вручали повістку, обзивали злодієм, лякали наявністю свідків і доказів у вчиненні ним квартирної крадіжки у 2004 році, а «сторож», який його охороняв, двічі вдарив рукою Олексія в обличчя, щоб той менше огризався, незаконно утримували протягом шести годин у приміщенні міліції, про що не повідомляли рідних.

Щоб знищити людину не вистачало лише одного – протоколу допиту свідка Артюшенко Г. О. з підтасованими показами, записаними Сергієм Жилою на свій розсуд!!!

Мені страшно сьогодні від того, що мої покази хотіли використати для обвинувачення невинної людини!!!

То ж чи працюють в міліції порядні міліціонери?

Я хотіла про це запитати начальника слідчого відділу Ковельського МРВ Івана Гавриловича Туся, однак, аж поки ми не пішли додому він не вийшов з припаркованого автомобіля!

А за наругу, вчинену над невинною людиною відповідати все-таки прийдеться, чи може я не права?

Відгукніться і дайте правову оцінку органи, які здійснюють контроль над розслідуванням даної кримінальної справи: ГСУ МВС України та СУ УМВС України у Волинській області» - діям посадових осіб слідчого відділу та відділу карного розшуку Ковельського МРВ і проінформуйте громадськість про прийняте вами рішення.

"ПАНЕ ПРЕЗИДЕНТ, ЗУПИНІТЬ ТОРТУРИ В УКРАЇНІ" - "МІЖНАРОДНА АМНІСТІЯ"

Політика

Плакат «Міжнародна амністія»

14.04.2010

Богдана Костюк

Київ – «Міжнародна амністія» вимагає від Президента та правоохоронців України припинити тортури, дотримуватись міжнародних норм у царині прав людини. Відповідну заяву представники цієї впливової правозахисної організації передали до Адміністрації Президента України. Щоправда, чи буде реакція на їхні вимоги, у «Міжнародній амністії» не знають. Але переконані: нова влада в Україні не повинна допустити «відкату назад» у правозахисній сфері.

У звіті «Міжнародної амністії» за минулий рік серед найкричущих правопорушень в Україні названо: тортури та інші форми жорстокого поводження стосовно ув’язнених; расову дискримінацію та ксенофобію; непрозорість у діяльності правоохоронців та прокуратури. І поліпшення ситуації поки що не помітно, каже генеральний директор «Міжнародної амністії» Нікола Дакворз.

«На тлі прогресу, зробленого в останні роки, збільшення скарг громадян на порушення їхніх прав з боку правоохоронців і чиновників – це поганий сигнал, який потребує належної реакції і з боку влади. На це має відреагувати і громадськість. Тож Україні треба ще чимало зробити, щоб довести, що вона дотримується взятих на себе міжнародних зобов’язань», – наголошує Нікола Дакворз.

А серед цих зобов’язань – дотримання прав людини і боротьба з жорстоким поводженням міліціонерів із підозрюваними у скоєнні злочинів та з в’язнями.

Реакція ж українських правоохоронців на відповідні заяви відсутня – серед іншого, через безкарність «людей у міліцейській формі». Тобто, ідеться про не притягнення винних у тортурах до відповідальності та відсутність контролю над розслідуванням: при арешті немає процедури реєстрації, визнаної у країнах Євросоюзу, в кімнатах для допиту відсутні відеокамери, каже дослідниця по Україні «Міжнародної амністії» Геза Макгіл.

«Ми вимагаємо від Президента Януковича надати «Міжнародній амністії» чіткий сигнал про намір заборонити тортури та жорстоке поводження у в’язницях, – зазначає правозахисниця. – Ми рекомендуємо йому інформувати громадськість про факти переслідувань і порушень прав людини у країні, та створити новий незалежний орган із розслідування фактів жорстокого поводження міліції. Ми рекомендуємо Президентові встановити реальні правозахисні гарантії для затриманих через ухвалення нового кримінального кодексу».

Правозахисники готові допомогти в розробці кодексу щодо прав ув’язнених

Символічно, що звернення «Міжнародної амністії» до української влади передано саме 14 квітня – дванадцять років тому в цей день в Україні було створено інститут омбудсмена, експерт якого Іван Левченко зазначає, що цей інститут є партнером правозахисників.

«Практично усі резонансні справи, які здійснені Уповноваженим з прав людини, носять характер безперешкодного і негайного розгляду і, як правило, закінчуються позитивним результатом», – каже пан Левченко.

Експерти «Міжнародної амністії» та Уповноваженого України з прав людини готові допомогти у розробці положень нового кодексу, які стосуються прав ув’язнених. Подібну роботу західні експерти виконували в Австрії, Іспанії та Франції: ці держави ще донедавна були в «чорному списку» правозахисників як такі, де поліція практикує жорстоке поводження з ув’язненими і порушує права іноземців.

14 квітня 2010р., Київ 22:01.

Радіо Свобода

radiosvoboda.org

КОМЕНТАРІ:

від: Артюшенко Г. О.

14.04.2010 22:35

В короткому повідомленні важко описати про ті незаконні дії, які творяться у відношенні мене і мого сина Артюшенко О. В., який 39 місяців без вини провів за гратами у Одеському СІЗО: був обвинувачений у тяжкому вбивстві, за що покаранням "світило" довічне увязнення!!! У ніч президентських виборів 2004 року з 26 на 27 грудня - вибиваючи явки з повинною, працівники міліції звірячими катуваннями, поламали руки, що підтверджено висновком експертизи: тілесні ушкодження середнього ступеня тяжкості Був засуджений на 13 років, а 06.03.2008року виправданий і звільнений у залі суду. 11.12.2008року порушена кримінальна справа у відношенні працівників міліції, які катували мого сина. 01.09.2009року порушена кримінальна справа за фактами фальсифікації речових доказів і матеріалів кримінальної справи, якою мій син був обвинувачений. В даний час обидві кримінальні справи об'єднані в одне провадження і "розслідує" відділ особливо важливих справ Генеральної прокуратури України. Чому я написала слово "розслідує" в лапках - прочитайте будь-ласка у моєму блозі і молю Вас - прийміть невідкладні міри! Захистіть нас від незаконних дій Генеральної прокуратури, яка знищує нас! Я розумію наскільки Ви зайняті державними справами! Але ми частинка тої держави, яку любимо такою, якою вона є і хочемо її процвітання! Крім того, роками вбивство не розкрите і ніхто його розкривати не збирається, хоча і ми правозахисники і журналісти звертаємо увагу правоохоронних органів через засоби масової інформації, однак все робиться для того, щоб винні особи у катуваннях мого сина, незаконному обвинуваченні, засудженні, утриманні 39 місяців під вартою , фальсифікаціях речових доказів уникли відповідальності. Всі ті особи, отримали вищі звання і посади і продовжують працювати в правоохоронних органах. Про все це Ви можете прочитати у моєму блозі: GOOGLE Блоги БЛОГ АРТЮШЕНКО ГАЛИНИ шукати в інтернеті. Артюшенко Галина Олексіївна Ковель, Волинська, Ukraine artushenko@i.ua

РАССЛЕДОВАНИЕ ПО-ОДЕССКИ: "ЧТО У ВАС ТАМ? УБИЙСТВО? ЗАПИШИТЕСЬ НА ПРИЕМ!"

03.04.2010

Наши читатели хорошо помнят историю жителя города Ковеля, что в Западной Украине, Александра Артюшенко.

Сотрудники одесской милиции похитили его и вывезли за тысячу километров от дома - в Одессу. Здесь в Приморском райотделе милиции Александра пытали - как с применением средневековых технологий, так и более современных - электрическим током, пропускаемым через его мужские точки...

Проиcходило это в декабре 2004 года.

Сотрудники милиции и прокуратуры обвинили Артюшенко в убийстве пенсионерки Валины Алексеевны Разводовской. Женщина действительно была зверски убита в своей квартире по улице Троицкой. Но при чём тут Артюшенко? Да ни при чём. Просто календарный год завершался, и не хотелось из-за нераскрытого убийства лишать себя премий и прочих прелестей честной милицейско-прокурорской службы. Так совершенно невиновного в убийстве человека, не имеющего к нему никакого отношения, обрекли на муки.

Материалы дела были полностью сфальсифицированы сотрудниками милиции и прокуратуры. Зато волосы в руке убитой, которые бесспорно принадлежали тому, кто убил Разводовскую, были уничтожены - то ли самими "правоохоронцями", то ли их сообщниками - судмедэкспертами! Да, речь идёт об организованной преступной групировке, состоящей из тех, кто должен стоять на страже Закона, в том числе из некоторых - сотрудников уголовного розыска и их руководителей, прокурорских следователей и прокуроров, судмедэкспертов и экспертов милицейских, а на заключительном этапе - ещё и бессовестных судей.

Артюшенко получил 13 лет лишения свободы. Верховный суд Украины отменил незаконный приговор. А затем коллегия Одесского областного суда под председательством судьи Василия Дмитриевича Балана признала Александра Артюшенко невиновным и вынесла ему оправдательный приговор. В суде доказано применение пыток, а также тотальной фальсификации уголовного дела. На доказательство этого у Артюшенко и его матери Галины Алексеевны ушло три года, три месяца и четырнадцать дней нахождения Александра за решёткой...

Кроме судей, вынесших оправдательный приговор, добиться справедливости в этом деле пытался только один представитель официальной правоприменительной системы - прокурор Одесской области Василий Степанович Присяжнюк. Однако и он в условиях мафиозно - корпоративного окружения мог далеко не всё. Но уголовное дело по применению недозволенных методов следствия, а если говорить прямо - пыток, прокурор области возбудил. Было возбуждено дело и по фальсификациям уголовного дела об убийстве Разводовской. Затем эти дела были затребованы Генеральной прокуратурой Украины, ею объединены и сейчас расследуются. Расследуются, полагаю, плохо - с явным оправдательным уклоном в отношении одесских пыточных дел мастеров и фальсификаторов.

Автор этих строк ещё до вынесения обвинительного приговора Артюшенко и после него все эти годы аргументированно доказывал прилюдно и печатно - в средствах массовой информации - "Порто - франко", "Одесском вестнике", "Взгляде из Одессы" - что Артюшенко невиновен, а сотрудники правоприменительной системы, сплотившись в ОПГ, совершили ряд преступных деяний против человека и правосудия.

Поэтому у меня было сегодня полное моральное право задать на первой пресс-конференции два вопроса новому начальнику одесской областной милиции Михаилу Владимировичу Яцкову:

1.Почему как ни в чём не бывало продолжают работать в милиции члены организованной преступной группировки, фигуранты "пыточного" дела Артюшенко? Фамилии их известны.

2.Оправдательный приговор Артюшенко вступил в законную силу без малого два года назад. Поскольку Александр проходил по делу сам, то логично сообразить, что после оправдательного приговора убийство вновь становится нераскрытым (Кстати, если не ошибаюсь, по милицейским учётным документам преступление - то же убийство - считается раскрытым уже после предъявления обвинения). Почему же тогда никто не пытается вернуться к уголовному делу об убийстве Разводовской и раскрыть его (тем более, что оно раскрывается при желании достаточно легко - в материалах дела практически всё есть. А журналистам к тому же рассказали, что новый министр внутренних дел, как, впрочем, и все предыдущие, будет жестоко карать за сокрытие преступлений) ?

Я не стал скрывать от нового начальника областной милиции, что уже много месяцев ставлю эти вопросы перед высокопоставленными руководителями милиции и прокуратуры, но в ответ получаю только непонимающие взгляды, пустые бессмысленные отговорки и дружеские советы не задавать идиотские и опасные вопросы. Но ничего по разрешению этих вопросов не делается.(А что, к примеру, может ответить заместитель прокурора Одесской области Мрыхин, подписывавший обвинительное заключение по делу Артюшенко, заведомо зная, что оно сфальсифицировано?)

На это начальник областной милиции сказал, что только неделю, как приступил к работе, поэтому знать о том, что я говорю, не может. (Так вот же рядом сидят человек пять заместителей, уж они-то должны знать?! - Б.Ш.) А журналисту, если он захочет, можно записаться к нему на приём и написать заявление.

Заявление писать я отказался. И на приём записываться - тоже.

О чём заявление писать?

О том, что на государственной милицейской службе, а также прокурорской службе продолжают оберегать и лелеять садистов, фальсификаторов и предателей, так ярко проявивших себя в деле Артюшенко?

О том, что у вас убийство нераскрытое висит много месяцев и даже уже лет, и его можно быстро раскрыть, но никто этого делать не хочет?

Надеюсь всё-таки, что Михаил Владимирович Яцков, вникнув, предпримет нужные шаги и без моего заявления.

Между прочим, Одесское областное управление внутренних дел отказалось признавать гражданский иск Александра Артюшенко. Я полагал, что можно спорить о каких-то деталях. Но не признавать иск вообще - значит продолжать морально и материально поддерживать преступников в погонах. А это уже - стыд и срам.

Борис Штейнберг, журналист.

Для Интернет-газеты "Взгляд из Одессы"

ЧИМ ДУМАВ ГЕНЕРАЛ-МАЙОР ШВИДКИЙ В В. КОЛИ НАДАВАВ МЕНІ ВІДПОВІДЬ

Ось і отримала я листа з УМВС України у Волинській області на мої скарги у відношенні незаконних дій ковельських міліціянтів, які у вечірній час намагалися застосувати до мене фізичну силу і доставити до ковельської прокуратури. 

Я обіцяла повідомити читачів про те, що ж мені напишуть головні міліціянти Волині і за досить приємними і уважними розмовами на особистому прийомі у генерал-майора міліції області чи не настане розчарування від прийнятого рішення...

Від такого «шедевру» який надіслав мені генерал-майор Швидкий В. В. не лише розчарування настало, а й підтвердилась безграмотність і бездіяльність цих високих чиновників, про що писали читачі у відгуках «ВОЛИНІ-НОВОЇ», а тому я постараюсь доступно і зрозуміло проаналізувати те що називається відповіддю.

Отже:

«Артюшенко Галина Олександрівна м. Ковель, Волинська область.

Шановна Галино Олексіївно!

Ваше звернення до помічника Міністра внутрішніх справ України Цісарука А. В. і начальника УМВС України у Волинській області генерал-майора міліції Швидкого В.В. розглянуто у відповідності з термінами, передбаченими ст. 20 Закону України «Про звернення громадян…».

І хоча в кінці листа стоїть підпис лише Швидкого В. В., я зрозуміла з написаного, що відповідь я отримала одну від обох високих осіб обласного управління міліції на окремо і в різний час подані скарги: Цісаруку А. В. – 22 січня, а Швидкому В. В. – 9 лютого цього року

Я все-таки сподівалась, що ці люди, які стоять на захисті прав людини і Закону і про яких пишуть дуже брудні відгуки, віднесуться до кричущих порушень моїх прав і свобод принципово і в силу службового і громадянського обов’язку також, доведуть що вони не такі як про них пишуть і говорять Волиняни.

Але поставлені мною питання у скаргах залишилися невирішеними, тобто відкритими для обговорення, оскарження і обнародування - як приймають рішення та як «варганять» відписки.

Чому у листі я і Олександрівна, і Олексіївна одночасно? У мене батько був один і я дорожу його пам’яттю.

Чому «поскромнічали» і не вказали звання пана Цісарука? Підвищили чи понизили? Чи читав генерал-майор Швидкий В. В. те що підписував? 

Як кажуть «Чим далі в ліс – тим більше дров!»

А далі генерал-майор повідомляє:

«Зазначена постанова була складена у відповідності зі статтею 130 КПК України…».

«…В зв’язку з врученням зазначеної постанови після 18:00год. зареєструвати її в канцелярії Ковельського МВ не було можливості, що в деякій мірі є порушенням вимог наказу МВС України щодо реєстрації та обліку документів, які надходять до органів внутрішніх справ, але це не було підставою для її невиконання. За виявлені під час перевірки порушення вимог наказу МВС України окремі працівники Ковельського МВ попереджені начальником УМВС України в області про можливість притягнення їх до дисциплінарної відповідальності…"

Чи можна вважати постанову законною, якщо у ній не зазначено якого числа і на яку годину має бути примусово доставлена особа? Крім того, у постанові вказано, що я не з’явилась за викликом без поважних причин.

Усе вище зазначене Швидким В. В. є брехня, яка суперечить логіці і здоровому глузду, бо начальник сектора дільничних інспекторів Ковельського МВ УМВС України у Волинській області Макаренко І.І. почав телефонувати мені, о 16:45год і пропонувати по приїзду до Ковеля з’явитися до прокуратури, лякав врученням мені повістки, яку не мав, бо якби мав, то о 19:30 год. коли був уже в моїй квартирі вручив би мені її обов’язково і це було б доказом того, що я її отримала, або відмовилась отримувати. Якби слідчий прокуратури надсилав мені повістку поштою і я не з’явилась, то 10 грудня з самого ранку або протягом робочого дня постанова мала б бути зареєстрована у канцелярії відділення міліції.

При великому бажанні привід до мене мали можливість застосувати протягом цілого дня 10 грудня, бо я з охороною, з відома начальника «Гріфону» о 10:00 год ранку вже була у начальника внутрішньої безпеки обласного управління міліції, о 13:00 год – в управлінні служби безпеки, а о 15:00 годині – в обласному управлінні міліції !

Не мені, а саме охоронцеві зателефонував Макаренко о 16:45 і повідомив про те, щоб я з’явилась в прокуратуру! 

Тобто, протягом дня працівникам міліції було відомо моє місцеперебування, але вони чекали 18:00 години, коли не буде фізичної охорони і вони зможуть вчиняти зі мною що захочуть.

А далі генерал-майор Швидкий В.В. повідомляє наступне:

«Дії працівників Ковельського МВ по виконанню постанови слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції Мацієвського О. С. про привід свідка були обґрунтованими і відповідали вимогам законодавства України, а саме: Закону України « Про міліцію» і нормам права передбаченим КПК України».

Ну що ж я, юридично не підкована, проста жінка можу сказати цьому занадто ввічливому, принциповому, грамотному, як мені показалось під час особистого прийому керівнику, з таким високим званням і посадою?

Я приголомшена тим, що мені зварганили високі стражі закону!!!

Більше того, у судовому засіданні, коли вони притягували мене до адміністративної відповідальності за злісну непокору працівникам міліції при виконанні ними службових обов’язків, суд встановив, що в матеріалах справи є аналогічна постанова від 10 грудня 2009 року слідчого Мацієвського - «підвергнути» приводу мого сина Артюшенка Олександра !!!

А тому, як би того не хотілось Цісаруку та Швидкому, але я буду наполягати, щоб обидва відповіли мені на питання, яке вони наче не читали у моїй скарзі:

1. ЧОМУ, ПРАЦІВНИКИ КОВЕЛЬСЬКОЇ МІЛІЦІЇ, МАЮЧИ НА РУКАХ АНАЛОГІЧНУ ПОСТАНОВУ У ВІДНОШЕННІ МОГО СИНА ОЛЕКСАНДРА, ЯКИЙ ПРОЖИВАЄ В ОДНІЙ КВАРТИРІ ЗІ МНОЮ, НЕ ДОСТАВЛЯЛИ ЙОГО РАЗОМ ЗІ МНОЮ ДО ПРОКУРАТУРИ???

2. ЯКИМ ЗАКОНОМ КЕРУВАЛИСЬ ПРАЦІВНИКИ МІЛІЦІЇ І ЧОМУ НЕ ВИКОНУВАЛИ ПОСТАНОВУ СЛІДЧОГО В ОСОБЛИВО ВАЖЛИВИХ СПРАВАХ ГЕНЕРАЛЬНОЇ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ ПРО ПРИМУСОВИЙ ПРИВИД МОГО СИНА???

Я хочу щоб в даному випадку усі мене правильно зрозуміли, я не закликаю застосовувати примусовий привід до мого сина, адже: ОЛЕКСАНДРА ТАКОЖ НЕ БУЛО ПІДСТАВ ПІДДАВАТИ ПРИМУСОВОМУ ПРИВОДУ!!!

Я МАЮ ПРАВО ЗНАТИ ПРАВДУ: – ЯКУ ГРАНЬ ПРОВЕЛИ МІЖ МНОЮ ПРЕДСТАВНИКОМ ПОТЕРПІЛОГО ТА ПОТЕРПІЛИМ І ЩО ХОТІЛИ ЗІ МНОЮ ВЧИНИТИ, ЩО СФАЛЬСИФІКУВАВШИ ДВІ ОДНАКОВІ ПОСТАНОВИ НА ОДНУ АДРЕСУ, ПО ОДНІЙ СПРАВІ – НАДІ МНОЮ ВЧИНЯЛИ НАСИЛЛЯ ЗГІДНО ЗАКОНУ, А НА ЯКИЙ ЗАКОН СПИРАЛИСЯ У ВІДНОШЕННІ СИНА - МОВЧАТЬ, НЕ ПРИДУМАЛИ ЩЕ ТАКОГО ЗАКОНУ???

ГАЛИНА ОЛЕКСІЇВНА АРТЮШЕНКО

ЯК ЗРЕАГУВАВ ПОМІЧНИК МІНІСТРА МВС УКРАЇНИ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ НА ПОСТАНОВУ СУДУ, ЯКА Є ПІДСТАВОЮ ВВАЖАТИ ДІЇ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ ПРОТИПРАВНИМИ

5 січня 2010 року у Ковельському міськрайонному суді, за поданням Ковельських міліціянтів, відбувся розгляд адміністративної справи, якою я обвинувачувалась у злісній непокорі працівникам міліції при виконанні ними службових обов’язків.

Дослідивши матеріали справи суд (суддя В. Шарунович) виніс постанову, якою постановив: звільнити мене від адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 185 КУпАП, в зв’язку з відсутністю в моїх діях адміністративного правопорушення і провадження в справі закрив.

Дану постанову, відповідно до Закону, міліціянти мали право оскаржити до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд протягом 10 діб з дня винесення постанови, або, протягом цього ж часу на неї прокурор міг внести протест.

Однак, усі можливі строки надходження до суду апеляційної скарги від працівників міліції або протесту прокурора, враховуючи навіть термін поштової доставки – минули. Постанову суду ніхто не оскаржував, а тому вона набрала законної сили, що дало мені право оскаржувати протиправні дії працівників міліції.

В даному випадку доречно зауважити: якщо ні міліціянти, ні прокурор не оскаржували постанову суду – значить визнали її законною.

Враховуючи, що 22 січня цього року у Ковельському Будинку Рад з ініціативи Волинської правозахисної групи відбувся круглий стіл на тему: «ЗДІЙСНЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ЦИВІЛЬНОГО КОНТРОЛЮ ЗА РОБОТОЮ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО», а на ньому був присутнім ПОМІЧНИК МІНІСТРА ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЮРІЯ ЛУЦЕНКА, ПОЛКОВНИК МІЛІЦІЇ АНТОН ВІКТОРОВИЧ ЦІСАРУК, який до речі, зранку ще провів особистий прийом громадян, я прямо під час круглого столу вручила йому відповідну скаргу на протиправні дії працівників міліції, обґрунтовану пакетом документів.

Як не дивно, але Антон Вікторович, уже добре обізнаний з усіма тонкощами даної справи, яка, до речі набрала всеукраїнського резонансу, одразу ж оголосив точку зору високопоставленої посадової особи МВС України: - працівники міліції виконували свої службові обов’язки на підставі постанови слідчого Генеральної прокуратури України і при цьому, всього-на-всього …не дотримались процедури!

Від почутого усім одразу стало моторошно.

Слова не просив ніхто, щоб сказати пану помічнику Міністра внутрішніх справ України про своє обурення від почутого, а гостро і емоційно заговорили всі разом і в один голос – як це можна протиправні дії називати не дотриманням процедури?!

І тоді Антон Вікторович запевнив усіх присутніх, що з даного питання в найкоротший термін буде проведено службове розслідування під його особистим контролем.

Час ішов і 9 лютого я вирішила зателефонувати А. В. Цісаруку і запитати про хід службового розслідування.

В телефонній розмові Антон Вікторович повідомив мені про те, що в зв’язку з зайнятістю на виборах Президента України службове розслідування ще не проводилось, але я можу не хвилюватися, тому що згідно закону про звернення громадян терміни розгляду моєї скарги не порушені, відповідь я отримаю вчасно, за підписом …начальника відділу кадрів УМВС України у Волинській області.

Невже працівники Волинського управління міліції до виборів бюлетені малювали, скриньки клепали, чи ходили по дворах агітували за кандидатів у президенти, а тому не було кому доручити прововести службове розслідування?

А ще, під час розмови Антон Вікторович повторно нагадав мені про те, що застосовуючи до мене привід, ПРАЦІВНИКИ МІЛІЦІЇ ВИКОНУВАЛИ СВОЇ СЛУЖБОВІ ОБОВЯЗКИ, НЕ ДОТРИМАВШИСЬ ПРОЦЕДУРИ. 

А я хочу нагадати пану А. В. Цісаруку про те, що я не знайшла ні у кримінально-процесуальному, ні у кримінальному кодексах України такого терміну, як процедура, а тому, слово - ЗАКОН - не потрібно підміняти словом - ПРОЦЕДУРА. Доставляючи мого сина Олександра 24 грудня 2004 року до приміщення Ковельської міліції, СЕРГІЙ ЧИЖЕВИЧ, тодішній начальник карного розшуку також «не дотримався процедури», за що отримав адміністративне стягнення.

Моїй родині від цього не полегшало, бо С. Чижевич згодом став заступником начальника Ковельського міскрайвідділу, а мій син, втративши здоров’я, сім’ю повернувся додому через 39 місяців - а міг і не повернутись!.. 

Теперішні незаконні дії працівників міліції у відношенні мене я розцінюю як втручання в діяльність представника потерпілого від незаконних дій працівників міліції, та спробу мого фізичного усунення.

З усього цього випливають питання до пана А. В. Цісарука:

1. Чи відомо Вам Антоне Вікторовичу про те, що «не дотримання такої процедури» при виконанні службових обов’язків є порушенням прав людини, а отже посадовим злочином що передбачено:

- статтею 371 КК України - завідомо незаконні затримання, привід… що караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років;

- статтею 397 КК України - вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, - караються штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

- статтею 400 КК України - посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги - караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

2. Чи не тому з 22 січня по 9 лютого цього року Ви не доручали нікому проводити службове розслідування за моєю скаргою з особистого прийому, що Ви вже одноосібно, без службового розслідування на свій розсуд поставили оцінку діям ковельським працівникам міліції і навіть вирішили хто мені надішле відписку, а заодно і замість Вас поставить свій підпис! Тут бракує лише одного - Вашої вказівки начальнику відділу кадрів, щоб той зварганив мені відписку!

Чому, звернувшись до Вас, як до представника міністра внутрішніх справ України я маю отримувати відповідь від начальника відділу кадрів УМВС України у Волинській області? Ви боїтеся брати на себе відповідальність? 

Чи це така оперативність по викорененню зловживань посадовими особами - правоохоронцями? 

Ні! Це чітка відповідь про бездіяльність високо посадових осіб, ігнорування захистом прав людини та захист честі мундира!

Хоча посада Ваша і звання звучить досить пристойно: ПОМІЧНИК МІНІСТРА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ПО ДОТРИМАННЮ ПРАВ ЛЮДИНИ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ полковник міліції..., а тому це вселяє бажання громадян звернутися до Вас з надією, що Ви захистите права людини, порушені працівниками міліції! 

Після такого неприємного спілкування з А. В. Цісаруком, зважаючи на те, що 9 лютого здійснює прийом громадян начальник УМВС України у Волинській області генерал-майор міліції Швидкий Віктор Васильович, я вирішила потрапити до нього на особистий прийом, хоча попередньо записана не була, так як таку поїздку до м. Луцька не планувала.

Мене приємно вразило те, що за пів-години, які я знаходилась у приймальні громадян я була запрошена на прийом. У маленькому кабінеті де здійснювався особистий прийом мене уважно вислухав не лише Віктор Васильович Швидкий, а і інші посадові особи, яких він запросив і яким у моїй присутності доручив невідкладно провести службове розслідування з приводу викладеного у моїх скаргах.

Все-таки я не втрачаю надію на те, що високо посадові дяді з високими званнями УМВС України у Волинській області на цей раз не злякаються впливу слідчого Генеральної прокуратури України О. Мацієвського, так як це зробили 10 грудня 2009 року ковельські міліціянти, та не дозволять будь-кому використовувати працівників міліції, як інструмент впливу на громадян для досягнення бажаних незаконних результатів, які можуть мати істотне значення для приховування незаконних дій та фактів фальсифікацій по кримінальній справі у відношенні працівників міліції та прокуратури, де Артюшенко Олександр є потерпілим.

Бо ми вважаємо, що такі дії міліціянтів, під керівництвом прокуратури є розправою спочатку над представником потерпілого, а потім і над самим потерпілим для закриття даної кримінальної справи та звільнення злочинців у погонах від кримінальної відповідальності.

Насамкінець я хочу сказати для бажаючих називати правозахисників, в тому числі і мене – божевільними, шизофреніками, придурками: - шановні – я запевняю Вас що усі люди які сьогодні страждають від незаконних дій злочинної влади – будь-якої, саме так і виглядають, у очах тих, хто порушує наші права, або у очах тих, кого це ще не зачепило. Бо люди які вірять в бога, живуть чесно і справедливо не можуть сприйняти ні розумом, ні серцем, що саме правоохоронні органи уже давно похоронили совість, честь і сором!

І на сьогоднішній день я знову стою на роздоріжжі:

З методами роботи і прийняттям рішення ПОМІЧНИКА МІНІСТРА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ПО ДОТРИМАННЮ ПРАВ ЛЮДИНИ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ ЦІСАРУКА АНТОНА ВІКТОРОВИЧА я попередньо уже ознайомлена, хоча, надіюсь що він передумає і саме з питання дотримання прав людини (моїх) надасть мені відповідь. 

А для порівняння – мушу зачекати, яке ж рішення і за чиїм підписом я отримаю на скаргу подану на особистому прийомі НАЧАЛЬНИКА УМВС УКРАЇНИ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ ГЕНЕРАЛ-МАЙОРА МІЛІЦІЇ ШВИДКОГО ВІКТОРА ВАСИЛЬОВИЧА. 

За досить приємними і уважними розмовами на особистому прийомі у генерал-майора міліції області (звучить досить поважно) чи не настане розчарування від прийнятого рішення... 

Артюшенко Галина Олексіївна.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ПРОКУРОРУ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ГІЛЮ АНДРІЮ ІВАНОВИЧУ

26.11.2009року в своєму інтерв’ю спеціально для газети «ВОЛИНЬ – НОВА», у статті «ЩОБ КОРУПЦІОНЕРИ БОЯЛИСЬ, А ЛЮДИ ПОВАЖАЛИ» Ви сказали наступне:

«…До 70-річчя з дня утворення прокуратури області ми підготували книгу «Прокуратура Волинської області на шляху верховенства закону та справедливості». Якщо порівнювати систему органів, то основним критерієм колись і тепер було верховенство закону, за яким прокуратура, як було сказано в тодішній Конституції, здійснювала вищий нагляд. Зараз такого юридичного постулату не закладено в Конституції, але прокуратура здійснює нагляд за законністю прийнятих рішень органами державної і виконавчої влади, контролюючих організацій і має широкі повноваження».

Як прокуратура здійснює нагляд, ми всі добре знаємо, а тому я хочу порадити Вам дати оголошення в газеті, що Ви маєте намір підготувати книгу відгуків про роботу прокуратури Волинської області і запрошуєте до співпраці населення області. Впевнена – прокуратура буде буквально засипана відписками та незаконними рішеннями її працівників – матеріалу вистачить на багатотомник…

Можливо саме в такий спосіб Ви почнете позбуватись корупціонерів…

І ще одне. 19.01.2010р. якийсь «Василь» написав у відгуках «ВОЛИНІ – НОВОЇ», що начебто я, заплатила великі гроші журналістам і прокурорам, щоб від тюрми відкупити свого сина, обізвав його вбивцею.
Мені неприємно це читати, але, за багато останніх років я звикла до несправедливих образ і навіть впевнена, що це написано особою, яка має відношення до незаконних дій по справі мого сина, боїться відповідальності, а тому й пише наклепницькі відгуки, щоб дошкулити мені.

У відповідь на усі такі закиди мій син має виправдувальний вирок, який пройшовши усі судові інстанції 24.06.2008 року вступив в законну силу, у якому не можна спокійно читати ось такі цитати:

«Більше того, в матеріалах справи немає жодного процесуального або іншого документу, з якого б випливали підстави для обґрунтованих підозр Артюшенка О. В. у скоєнні злочину, на момент його затримання».

Це так "працюють" правоохоронні органи Волинської та Одеської областей!

Не маючи підстав і доказів вини правоохоронні органи Волинської та Одеської областей знищували молоде життя мого невинного сина, фізично і морально, а сьогодні вживають до нас всіх заходів впливу, щоб захистити себе.

Я звинувачую прокурорів у незаконних діях, фальсифікаціях по кримінальній справі за обвинуваченням мого сина, а «Василь» звинувачує прокурорів ще й в хабарництві!!!

Вам не соромно, від таких обвинувачень? В якій державі ми живемо, якщо прокурори – слуги закону є корупціонерами, фальсифікаторами та хабарниками?

Як-то Ви там пишете? – «..маючи широкі повноваження»…
То захистіть себе, відшукайте «Василя» і запитайте, як того вимагає закон: яким прокурорам і скільки грошей заплатила Артюшенчиха …і, якщо буде доведено - покарайте мене і тих, хто брав від мене хабарі, або тих, хто пише наклепи.

Закінчуючи цього листа, рука не піднімається написати: з повагою – поки-що ВИ ПОВАГИ НЕ ЗАСЛУЖИЛИ…ХОЧА…заслужений…

АРТЮШЕНКО Г. О.