Цього літа наметове містечко табору “Волинська Січ” на березі Світязя відвідали вже понад три сотні дітей віком від 10-ти до 15 років. І таку популярність табору забезпечує не лише кришталево чиста вода українського Байкалу, а й різноманітне та пізнавальне дозвілля та фізичний вишкіл, які тут культивують серед відпочивальників.
“Це вже в нас п'ятий заїзд, десь 16 областей України представлені були. Це переважно діти учасників АТО, з соціально незахищених сімей. Привозять хлопці — дзвонять, цікавляться. І ми всіх приймаємо. Наш табір націлений на військово-патріотичне виховання. І на сторінки історії, яких можна торкнутися. Ми стараємося пройти тут 4 періоди: княжа та козацька доба, сторінки УПА і сучасність. Сучасна зброя і таке інше. Тобто, діти це все проходять. І руками все можна помацати, пісні вивчаємо. Лекції, традиції. Стараємося за тих 11 днів максимум надати інформації. І діти сприймають...”, - каже керівник табору “Волинська Січ” Сергій Дружинович.
В одному з наметів табору гончар Василь Курилюк дає майстер-клас з виготовлення глиняного посуду. Саме завдяки майстру з села Дубечне одне з найдавніших українських ремесел стає доступним і кожному з дітей. І нехай їхні вироби ще далекі від досконалості, зате вони точно знають: не боги горщики обпалюють.
“Родом я з села Рокита. Це - столиця волинського гончарства, де в свій час — приблизно в 50--70-ті роки було більше тридцяти горнів гончарних, де випалювали вироби і більше 150-ти гончарів, які їх робили і які займали ареал від Бреста до Ковеля і від володимира-волинського — до Любешова і Каменя-Каширського, Кобрин, Любомль, Шацьк — це все були гончарні центри, не говорячи про села. Возили до Бреста поїздом горщики продавати, а вже в інші населені пункти їздили кіньми... Якщо немає терпіння, а є тільки бажання — то нічого не вийде. Бо це треба дуже довго вчитися... Все життя гончар працює — і все життя вчиться. Бо кожного разу інші відчуття... ”, - розповідає гончар Василь Курилюк.
А про відчуття цих хлопців можна лише здогадуватись: долати смугу перешкод - випробування для справжніх чоловіків. Уберегтися від спалаху зліва чи справа. Швидко повзти та зависати над прірвою. Все це потребує неабиякої сили та спритності. А всі разом вони — команда. І працюють на спільний результат.
“Саме тяжке - це ждати, коли підтягнуться всі решта, останні. Потрібні витримка. Саме головне - витримка”, “Найкраще мене змотивували наші інструктори - Вірний та Холод. У них є дуже гарні фрази, які нас дійсно мотивують...”, - діляться враженнями хлопці.
Суворий інструктор Вірний каже: сам виріс у таборі. Спочатку їздив у “Волинську Січ” з друзями на відпочинок. Тепер — один із головних помічників командира.
“Маю великий досвід в такому виді спорту як паркур. Тому, в принципі маю знання в подоланні різних перешкод, можу розказати — що і як краще зробити. Де можна зробити легше і оптимальніше і швидше. Я всім учням завжди говорю: найперше треба подолати смугу перешкод в собі. Тільки тоді, коли ви здолаєте страхи всередині себе, фізичні перешкоди не стануть вам на заваді...”, - говорить інструктор табору “Волинська Січ” Олександр Філон.
Вихованців табору “Волинська Січ” вирізняє залізна дисципліна. Найменша розхлябаність карається штрафом: присіданнями або віджиманням від землі.
“В цьому таборі, як не в усіх інших, тут дуже жорстко: треба віджиматися, бігати. І ще в цьому таборі дуже сильний командний дух, братство”, - каже сержант другого намету Антон Тарасенко.
Багато хто з дітей приїхав у “Волинську Січ” не вперше. І не лише тому, що тут добре годують (у таборі чотириразове харчування) та є всі умови для відпочинку. Хлопців та дівчат навчають історії, традиціям українського війська. Вони вчаться бути командою: один за всіх, і всі за одного.
“Тут у мене багато друзів. А сюди приїхала для того, щоб навчитися працювати в команді. Підтримуємо один одного. Якщо хтось впав — ми не відвертаємося, як завжди це роблять, а подаємо руку допомоги. Можемо просто подякувати, допомогти...”, - розповідає відпочивальниця табору “Волинська Січ” Ангеліна Кустарник.
“Я переборов тут багато страхів і багато чого навчився. До прикладу, навчився кидати гранати, долати різні переправи — це було для мене найстрашніше. Правильно повзати і стріляти...”, - говорить відпочивальник табору “Волинська Січ” Роман Ліщук.
А ці люди в лицарських обладунках приїхали в табір з луцького клубу історичних реконструкцій “Айна Бера”.
“Зі слов'янської це перекладається як “шлях ведмедя”... Ми навчаємо дітей стріляти з лука та фехтувати. Граємо в цікаві рольові ігри. Наприклад: взяття фортеці або масові бої...”, - говорить Юрій Панчук,.
І нехай до влучності Робін Гуда цим дітям ще далеко. Зате на заняттях вони добре засвоїли поняття “лицарська честь” та “справедливість”.
“Це чоловічі принципи. І одного разу я дізнався , що є клуб історичного фехтування “Айнабера”. Мене це зацікавило і захотілося теж потренуватися. Пройшли часи - і я навчився. Взагалі — це цікаво: нові друзі, нові знайомства... І це дуже допомагає по життю...” , - розповідає Володимир Поліщук.
А ввечері, перед сном, вихованці табору традиційно збираються біля багаття. Тут можна подивитися на справжнє файєр-шоу. Підсумувати прожитий день. Намітити плани на майбутнє. Саме заради цього майбутнього командир “Волинської Січі” Сергій Дружинович та його бойові побратими зупиняли агресора на сході України. А тепер виховують у дітей почуття патріотизму, загартовують їх фізично.
“Ми їхали всі з Волині, своєю командою. І вже більше спілкувалися там, на сході. Патріотичне виховання молоді — це основне. Вони самі побудують державу, якщо їх правильно виховати, закласти те зерно, яке дасть сходи. Є з моїх учнів ті, хто воював в “Азові”. Є й з “Айдару”. Але нас об'єднує одне — і можливо це б і Україну об'єднало: саме головне — це діти. А діти самі знатимуть, що робити... Можливо, ці партії, яких ми маємо понад сотню — можливо хоча б ця ідея їх об'єднає. Принаймні, хотілося б...“, - каже керівник табору “Волинська Січ” Сергій Дружинович.
Уже наступного року табір “Волинська Січ”, ймовірно, змінить своє місце дислокації — обласний центр військово-патріотичного виховання з такою ж назвою перебазується в село Городилець під Ковелем. Але незмінними залишаться традиції табору та його педагогічне кредо: навчити молодь любити свою країну, знати славне минуле та в будь-яку хвилину бути готовим захистити її майбутнє.
Немає коментарів:
Дописати коментар
ШАНОВНІ ЧИТАЧІ МОГО БЛОГУ!
Візьміть участь в обговоренні публікації. Напишіть будь-ласка свою думку з приводу Вами прочитаного. Внесіть свої пропозиції, побажання. Я завжди залишаю за собою право видаляти висловлювання із вживанням нецензурної лексики і зневаги на адресу авторів та героїв матеріалів.
Щиро дякую!