ТАРИФИ, ЩО РУЙНУЮТЬ ВСЕ,

Є помилкою вважати "тарифну реформу" лише соціально-економічною бідою. Влада намагається перетворити пограбунок у цинічну та небезпечну політтехнологію щодо залежності і контролю над людьми. І вже прагне сама розпоряджатися їхніми коштами.

Будь-який владний рух, рішення і дія повинні мати логіку, зрозумілу суспільству. Це є аксіомою державного управління. Тим більше у кризові часи. Влада, здійснюючи непопулярні кроки, зобов'язана роз'яснювати свою позицію всебічно, аби отримати якщо не підтримку, то бодай розуміння суспільства.

Однак влада вже тривалий період часу приймає та вперто впроваджує рішення, які, без перебільшення, шокують суспільство. Демонструється повне ігнорування суспільного діалогу, "продавлюється" політика, яка викликає сумніви в адекватності її носіїв та лобістів. Замість солідарності та консолідації суспільству нав'язуються зневіра та безнадійність.

Не є таємницею – навіть при майже нульових рейтингах політична еліта марить пролонгацією свого існування біля керма. Будь-який президент наступного дня після вдалих виборів прокидається із думкою про наступний (другий) термін, прем'єр-міністр мріє про наступний рік імунітету від звільнення, парламентарій – про наступну каденцію. Але погодьтесь – перспектива свідомого повторного обрання представників влади після здійснення ними публічного акту відвертого грабунку населення, на кшталт запровадження "справедливих тарифів", – це з галузі фантастики. А те, що таке позачергове обрання не виключається, свідчать заяви, зроблені наввипередки керманичами держави про неочікувано-термінове збільшення розміру мінімальної заробітної плати. До речі, цей широкий жест влади має елементарні пояснення. По-перше зарплатний "аврал" міг бути викликаний розумінням прогнозованого шоку суспільства після обнародування декларацій – невеличкий "хабар" суспільству є справою давно вже неоригінальною. По-друге – після встановлення нової "мінімалки", багатьом доведеться перерахувати субсидії в бік зменшення, а дехто зовсім позбавиться права на їх отримання. Поклавши гроші в один карман, влада забере їх із іншого.

З усіх сторін, тарифна історія може сприйматись як публічне харакірі "реформаторів". Попри те, що тарифи дійсно треба було доводити до економічно обґрунтованого рівня і людям це було б зрозуміло, "арифметика" захмарного підвищення розмірів тарифів так і не була розкрита – вони запроваджені у шокуючому український загал розмірі! І все. Крапка.

Тож виникає питання: ЧОМУ вони так діяли – попри здоровий глузд?

Не повірю, що ідеологи цієї дикої "реформи" не розуміють як її фатальної ролі для своєї політичної кар'єри, так і того, що їх обґрунтовано підозрюють або у корупційному лукавстві, або у дурості.

Думаю, перша підозра може мати місце. Щодо другої, віддамо нинішнім управлінцям належне – вони не дурні. Принаймні не зовсім. І чітко знають, що роблять: окопуються, зміцнюються у владі, розправляються з опонентами, тобто зашліфовують український простір під себе. Але не за звичайною логікою, а навпаки!

Алгоритм розвитку тарифної історії, свідчить про свідомий вибір владою технологічної мети: досягнення абсолютного контролю держави над людиною та повної залежності громадянина від волі державного апарату – як економічним інструментарієм, так і через розшарування суспільства на окремі конфліктні групи. Плюс тотальний силовий контроль за цими групами.

І все це, не виключено, – на фоні збагачення нових причетних до тарифної "схеми". Бо розпочався і триває досі перерозподіл "ринку" енергоносіїв і власників генеруючих кампаній та заміна їхнього менеджменту.

Суспільству, задля того, щоб винайти засоби протидії, треба чітко зрозуміти складові цієї "спецоперації", яка, здається, виходить на фінішну пряму.

Захоплення плацдарму

Відомо, що прем'єр-міністр Володимир Гройсман прийшов показувати, як керувати державою, із сфери місцевого самоврядування, а перед цим – із галузі комунального господарства. Це те, на чому він дійсно знається. І, на мою думку, очевидно розуміє, що "правильна" інтеграція інтересів та людей у цю сферу, вибудовує необмежений часом і фантастично прибутковий бізнес-проект.

За законами жанру тут застосовувався логічний ланцюг – отримати контроль над ринком, а потім – диктувати свої умови, встановлювати правила і розцінки. Тому першим кроком став Закон України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку", який набув чинності з 1 липня 2015 року. Цим Законом, серед багатьох змін до Закону України "Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку", встановлюється наступне: "У разі якщо протягом одного року з дня набрання чинності цим Законом співвласники багатоквартирного будинку, в якому не створено об'єднання співвласників, не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком, управління таким будинком здійснюється управителем, який призначається на конкурсних засадах виконавчим органом місцевої ради, на території якої розташований багатоквартирний будинок".

Начебто – нічого підозрілого. Усе, поміж іншим, організаційно вирішено. Однак незабаром усі будинки, де мешканці не прокинуться і не створять ОСББ (з різних причин), отримають на свою голову загадкову "управлінську компанію", визначену на конкурсі виконкомом місцевої Ради. Зайве нагадувати, як проходять конкурси і до кого зазвичай лояльні місцеві виконкоми. Тобто було створено плацдарм для того, аби приватні структури (які, зрозуміло, можуть бути створені під це завдання "близькими" людьми) захопили в управління частину житлового фонду. Ласий шматок в масштабах країни!

Запрограмований конфлікт

Наступним кроком стало безпосередньо введення в дію нових тарифів, розмір яких досі, не дивлячись на те, що ідуть судові процеси за позовом кількох політичних сил до кабміну та окремих осіб до місцевих органів влади у різних регіонах, жодним чином не обґрунтований і не пояснений в публічний спосіб. "Європейські тарифи" просто існують в розмірі, про який "доторгувались" на печерських пагорбах високі чиновники і нові (читай – свої) керманичі енергетичного ринку після його перерозподілу.

Чи розуміли причетні до формування такої "ринкової" – без справжнього ринку! – ціни, небезпеку соціального невдоволення їхніми апетитами? Звичайно. Бо як, постійно нишпорячи у кишенях населення, убезпечитись від суспільного невдоволення і залишитись при владі? За логікою, відповідь на це запитання однозначна – ніяк. Але ж ми маємо справу з дійсно унікальною владою! "Державницька" філософія якої продовжує базуватись на сприйнятті соціуму як ворожого для себе середовища. В цій філософській позиції – ключ до пояснення впертості, з якою влада їде на своєму тарифному танку, демонструючи рішучість розчавити кожного, хто стане на її шляху.

Прем'єр-міністр безапеляційно відносить усіх невдоволених його тарифною політикою до "класових ворогів", інші високі посадовці вважають їх "елементами гібридної війни". А почуваючись у ворожому середовищі, вони починають діяти за "умовами воєнного стану". Є ворог – його треба якщо не повністю знищити, то ослабити до неймовірності! Як? А просто!

Основною зброєю суспільства у захисті своїх прав та можливостей контролю дій влади, є його єдність. Солідарна, спільна позиція суспільства не раз вигравала з різних питань у влади. А суспільство, розшароване на групи, що мають різний стан залежності від влади та, відповідно, погляди на систему відносин із нею, – на перемогу не спроможне. Усвідомлюючи це, владна "еліта" почала закладати у свої ініціативи "міни" суспільного конфлікту! Такий "сюрприз" міститься навіть у законі, про який йшлося вище: уявіть собі, що на "житлово-комунальному ринку" з'являються дві групи мешканців будинків – ті, якими управляють самі ОСББ, і такі, куди вдерлися чужі "управлінські компанії". Перші відстоюють у відносинах с державою свої інтереси, а другі – імітують підтримку чергових драконівських "реформ" і дисципліновано виконують усі "хотєлки" горе-реформаторів. Можливо при цьому конструктивно вирішити будь-який конфлікт? Звичайно, що ні!

Усе, що "намутили" навколо тарифів, свідомо наповнене такою ж конфліктною складовою. Перш за все – система субсидій. Той, хто сів на голку "держдопомоги" і той, що не зміг або на захотів цього робити, стають представниками різних суспільних таборів.

Представники першого – залежні від подачок влади та контрольовані нею через систему збирання повної особистої інформації про отримувача субсидії. Вони керовані та не протестні, бо влада фактично забезпечує їхнє фізичне виживання. До цього прошарку потрапляють не тільки пенсіонери, соціально незахищені категорії, а й улюблена електоральна база – бюджетники. Тобто – залежні двічі. У державі рідко хто замислюється, що 80-90 відсотків населення країни знаходиться на дотаційному держзабезпеченні. І це точно не ринкові відносини. Самі люди точно не думають про це, бо головне для них при цьому рівні "забезпечення" – вижити, пережити.

Друга частина суспільства, яка залишається поза "субсидійним раєм", – незалежна та непідконтрольна, а це означає – протестна та небезпечна для влади. Тож її намагаються у свою чергу також розшарувати. Скажімо, ті, хто пристане на "розстрочку", – яка фактично втягує людину у замкнений цикл постійного зростаючого боргу, – також потраплять у залежність. Для влади це буде справжньою перемогою, бо тут вона "розбирається" фактично із представниками залишків того прошарку, який колись звався "середнім класом", що у класичному суспільстві завжди є рушійним носієм прогресу.

В лещатах страху: "Решті – закон!"

Таким чином влада планує отримати майже тотальний контроль – здебільшого психологічний. Але не тільки.

Для посилення "впливу" та забезпечення "комунальної слухняності", людей триматимуть на гачку, періодично жахаючи перспективою щось відібрати. Скажімо, 2 червня 2016 року серед інших реформаторських законів судової реформи, Верховною Радою України було ухвалено Закон України "Про виконавче провадження", в якому вперше з'явився інститут приватних виконавців. При цьому спроби деяких політичних партій внести зміни до цього Закону в частині щодо заборони конфіскації майна за борги по оплаті житлово-комунальних послуг, поки що не дали результатів. Таким чином легалізована діяльність "колекторів", які, серед іншого, можуть завітати і до тих, хто заборгував уряду. Попри усі заяви пана Гройсмана про недопустимість цього явища, потенційна небезпека залишається на тепер та перспективу.

Ці побоювання, на жаль, отримують реальні підтвердження, причому з зовсім іншого боку. Поки прем'єр грає у "доброго поліцейського", до "тарифної теми" нишком підібрався... Національний Банк України! Вчора ЗМІ повідомили, що НБУ дозволив виконавцям списувати борги за комуналку з кредитних банківських карт боржників. При тому, що відповідно до статті 92 Конституції права, гарантії прав людини, основні обв'язки громадянина регулюються виключно законами України, нова "зірка" не тільки Інтернету, а й, виходить, українського конституціоналізму – пані Гонтарєва – постановила, що Нацбанк може вирішити питання "примусового" розпорядження коштами людей, чим би Ви думали – своєю Інструкцією! "Оригінально, зі смаком" за одне вирішити кризу комунальних неплатежів, на очевидності якої наполягають експерти та опозиційні політики.

Ця криза вже розгортається. Нещодавно були опубліковані дані незалежних аудиторів щодо стану соціально-економічного розвитку у столиці-місті Києві, у тому числі стосовно платіжного балансу в тарифній сфері. Зокрема, в столиці відбулося двократне збільшення тарифів на житлово-комунальні послуги. При цьому заборгованість із виплати заробітної плати також збільшилася вдвічі. Заборгованість бюджету з виплати субсидій – у шість разів. Заборгованість населення за спожиті комунальні послуги зросла на 95 %.

Можемо тільки уявити, що відбувається подалі від Києва. Адже інформації офіційно не надають. Однак нездоровий рівень страху людей за власне майбутнє, посіяний "реформаторами" по усій країні, виглядає очевидним.

Рвати на частини українське суспільство та продукувати страх за майбутнє, не даючи надії – єдиний варіант, обраний нинішньою управлінсько-політичною популяцією, задля примарного утримання влади. І поки що вони ним успішно користаються.

Щоправда, залишається "критичний" прошарок невдоволених – які не отримують субсидій та не бажають жити у борг. Для них владою запрограмовані інші варіанти контролю. Тут доцільно згадати, що в проект бюджету на наступний рік закладено рекордне фінансування поліції – МВС отримає навіть більше, ніж армія! Для країни, яка знаходиться в стані війни з агресором це нонсенс. Але для влади, яка знаходиться в стані конфлікту з народом – абсолютно логічно.

Додамо сюди перспективи значного посилення позицій силовиків на кшталт "презумпції правоти" для поліцейських, презумпції винуватості для громадян, процедури так званого заочного засудження, режиму так званої спецконфіскації. Про ці та інші ініціативи влада в Україні не забуває... І навіть заклала в основу майбутнього бюджету країни на 2017 рік. Без цього, мовляв, ніяк не забезпечити його виконання. Цей "журавель в небі" навіть є публічним предметом торгу у боротьбі за ресурси. Крім того, він ймовірно буде аргументом у боротьбі за анонсоване підвищення зарплат та з тими, хто проти закладення в Держбюджет міфічних коштів, що надійдуть від міфічної спецконфіскації. От де справжній махровий популізм – продаж народу "повітря", яким він має ще декілька разів дихнути...

Вибір життя

Отже, начебто все прораховано в цій безсовісній схемі: ринок захоплено, умови нав'язано, розцінки встановлено, цербери розставлені, "лохи розведені"... І все ж є те, чого не може прорахувати влада – росту своєї власної прогресуючої жадібності. Яка руйнує всю добре продуману конструкцію. Бо попри субсідійні подачки вкупі із популістськими обіцянками щось "підвищити" і когось "захистити", люди поступово доходять до розуміння – їм просто фізично не вижити. Нещодавно пролунав "дзвіночок": під час засідання виконкому міськради Ізмаїлу, мер міста Андрій Абрамченко повідомив, що вперше (не просто вперше, а вперше в історії держави) до ДП "Ізмаілтеплокомуненерго" звертаються пенсіонери із проханням... не підключати їм опалення! У столиці ж ще з літа пенсіонери масово звертаються із проханням відключити їм гарячу воду. Такий-от опір від "ощасливлених" субсидією!

Європейська країна, 21-е століття на дворі. А хтось вибирає від чого відмовитись – від комунальної послуги, приватизованої #новоючесноювладою, чи від їжі, ліків, одягу?

За логікою, рано чи пізно переможе бажання відмовитись від влади. Бо треба їсти, лікуватись, одягатись, зрештою – просто жити. Кінець-кінцем, люди завжди обирають життя. І бажано – не у розстрочку.

Марина Ставнійчук

Член Європейської комісії за демократію через право (Венеціська комісія) від України (2007-2013 рр.). Заслужений юрист України, кандидат юридичних наук.

http://blogs.pravda.com.ua/authors/stavniychuk/581376144f1ab/

УКРАЇНЦІ! НЕ ЗАБУДЬТЕ У НІЧ НА НЕДІЛЮ ПЕРЕВЕСТИ СВОЇ ГОДИННИКИ!

Зміна часу в Україні відбувається двічі на рік: в останню неділю березня та в останню неділю жовтня

Завтра можна буде поспати на годину довше

У ніч на неділю, 30 жовтня, українці зможуть поспати на годину довше – годинники переведуть на 1 годину назад.

Перехід з «літнього» на «зимовий» час відбудеться о 4 ранку, згідно з постановою Кабміну від 13 травня 1996 року № 509 «Про порядок обчислення часу на території України».

Зміна часу в Україні відбувається двічі на рік: в останню неділю березня та в останню неділю жовтня.

Як відомо, у вересні 2011 року Верховна Рада скасувала переведення годинників, зробивши літній час постійним. Але вже у жовтні того ж року скасувала своє рішення.

http://glavcom.ua/news/u-nich-na-nedilyu-ukrajinci-perevedut-godinniki-380144.html

ЗАКОН ПРО ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНІ ПОСЛУГИ: ЯКІ ЗМІНИ ПІДГОТУВАЛИ ДЛЯ СПОЖИВАЧІВ?

Народні обранці майже рік працювали над новою редакцією Закону України «Про житлово-комунальні послуги». За цей час у нього було внесено понад 250 поправок, проект нової редакції вийшов на фінішну праву – його залишилося ухвалити в другому читанні.

«Публічний аудит» з’ясував, до чого готуватися українцям.

ПРИНЦИПИ ДЕРЖАВНОЇ ПОЛІТИКИ

У першій редакції законопроекту були відсутні «Основні принципи Державної політики у сфері житлово-комунальних послуг», зокрема щодо регулювання цін/тарифів на житлово-комунальні послуги з урахуванням досягнутого рівня соціально-економічного розвитку.

«Публічний аудит» звертав на це увагу законотворців, під час розробки законопроекту ще в листопаді 2015 року. До другого читання вказані зауваження враховано, і це важливо.

«Разом з тим викликає занепокоєння, що у новому тексті Законопроекту, з «Основних принципів Державної політики у сфері житлово-комунальних послуг» зник підпункт 7 – «забезпечення соціального захисту малозабезпечених громадян». Або це помилка, або народні обранці готують підґрунтя для скасування діючої системи субсидій», – вказує провідний аналітик «Публічного аудиту» Тарас Галайда.

ПОВНОВАЖЕННЯ МІСЦЕВОЇ ВЛАДИ

У першій редакції законопроекту були повністю відсутні повноваження органів місцевого самоврядування у сфері ЖКП, що позбавляло місцеву владу важелів впливу на тарифи та якість комунальних послуг.

Доопрацьований проект містить положення щодо повноважень органів місцевого самоврядування включено, але частково.

У процесі децентралізації, органи місцевого самоврядування мали б отримати додаткові повноваження, зокрема й у сфері житлово-комунальних послуг, а не навпаки, бути позбавленими вже існуючих.

«Якщо органи місцевого самоврядування не хочуть допустити звуження власних повноважень у цій сфері, вже зараз вони повинні зайняти в цьому питанні принципову позицію», – вважає Галайда.

ПЕНЯ

Початкова редакція законопроекту передбачала запровадження пені за несвоєчасну оплату комунальних послуг у розмірі до 0,1% за кожен день прострочення від суми боргу, але не більше 100% від загальної суми боргу.

Коли «Публічний аудит» оприлюднив такі плани народних обранців, це викликало значний резонанс у суспільстві.

«Ми наполягали на виключені цієї норми, адже тарифи затверджувались з порушенням вимог діючого закону про ЖКП, без врахування досягнутого рівня соціально-економічного розвитку. Тому в умовах, коли фактичні доходи населення не дозволяють сплачувати нові рахунки, всілякі пені можуть ще більше ускладнити ситуацію», – коментує Галайда.

Після доопрацювання законопроекту народні обранці не прибрали пеню повністю, але зменшили її розмір у 10 разів, із 0,1% до 0,01% суми боргу за кожен день прострочення.

Таким чином, у разі несвоєчасної оплати, сума боргу може збільшитись до 0,3 % на місяць, або до 3,6% на рік, що, звісно, неприємно, але в порівнянні з 36% річних у першій редакції законопроекту є більш-менш цивілізовано.

ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ ЗА НЕЯКІСНІ ПОСЛУГИ

Ще один принциповий момент, на якому акцентував «Публічний аудит», – це посилення відповідальності постачальника за неякісні або надані не в повному обсязі послуги.

Експерти пропонували запровадити в Законі пеню, яку виконавець зобов’язаний сплатити споживачу за систематичне (більше 2-х разів на рік) ненадання, надання не в повному обсязі або неналежної якості комунальних послуг у розмірі подвійної вартості таких послуг.

Втім, народні обранці не наважилися на такі кардинальні кроки. У підсумку відповідальність комунальників обмежується виключно таким (п. 2 ст. 26): «Виконавець комунальної послуги або управитель багатоквартирного будинку зобов’язаний самостійно здійснити перерахунок вартості комунальної послуги або послуги з управління багатоквартирним будинком за весь період їх ненадання, надання не в повному обсязі або невідповідної якості, а також сплатити споживачу неустойку (штраф, пеню) у порядку та розмірі, визначених законодавством або договором».

«Це імітація турботи про споживачів, а не реальні кроки до покращення якості послуг. Вказані санкції аж ніяк не вирішують питання неякісних послуг»,  – вважає Галайда.

Так, законотворці вважають, що виконавець комунальної послуги самостійно здійснить перерахунок, якщо надавав неякісні послуги,сплатить споживачу неустойку (штраф, пеню), в порядку та розмірі, які (на теперішній час) не визначені законодавством та умовами договору.

Тобто, теоретично, споживачу надано право отримати пеню за неякісну послугу від постачальника, але в порядку, якого нема та в розмірі, який не визначено.

ДОГОВОРИ ПРО НАДАННЯ ЖИТЛОВО-КОМУНАЛЬНИХ ПОСЛУГ

Велика кількість нарікань із боку споживачів викликана тим, що виконавці послуг нав’язують їм до підписання договори, з умовами яких споживачі не погоджуються.

Законопроектом передбачено, що надання житлово-комунальних послуг здійснюється виключно на договірних засадах.

Договори про надання житлово-комунальних послуг укладаються відповідно до типових договорів, затверджених Кабінетом Міністрів України або іншими уповноваженими законом державними органами.

Істотними умовами договору про надання житлово-комунальної послуги є:

• перелік послуг;
• вимоги до якості послуг;
• права і обов’язки сторін;
• відповідальність сторін за порушення договору;
• ціна послуги;
• порядок оплати послуги;
• порядок і умови внесення змін до договору, в тому числі щодо ціни послуги;
• строк дії договору, порядок і умови продовження його дії та розірвання.

Тобто, решта умов договору (які не включені до переліку істотних) можуть узгоджуватись між сторонами.

Законопроект передбачає, що з пропозицією укласти договір про надання компослуг або внести зміни до нього може звернутися будь-яка сторона, надавши письмово іншій стороні проект такого договору.

Наприклад, якщо протягом 30 днів після отримання проекту договору виконавець не повідомив споживача про свою відмову укладати договір (вносити зміни до нього), не надав жодних заперечень і при цьому не припинив надання комунальної послуги цьому споживачу,договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій споживачем. І навпаки, якщо споживач отримав проект договору від виконавця, і протягом 30 днів не повідомив його про свої заперечення, договір (зміни до нього) вважається укладеним у редакції, запропонованій виконавцем комунальної послуги.

«Як це буде реалізовуватись на практиці, матимуть споживачі можливість пропонувати зміни до договорів чи це залишиться лише черговим “правом”, яке не вдасться реалізувати на практиці, покаже час», – каже Галайда.

ОБСЛУГОВУВАННЯ ВНУТРІШНЬОБУДИНКОВИХ СИСТЕМ

Обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги (крім послуг з постачання природного газу та електричної енергії), відповідно до закону, буде здійснюватися виконавцем такої послуги на підставі відповідного договору зі співвласниками.

Технічне обслуговування внутрішньобудинкових систем газопостачання здійснює оператор газорозподільної системи за рахунок тарифу на послугу з розподілу природного газу; електропостачання – електророзподільне підприємство за рахунок тарифу на розподіл електричної енергії.

Капітальний ремонт таких систем проводитимуть співвласники чи уповноважені особи за рахунок співвласників. Причому, як звертає увагу Галайда, ця норма суперечить Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» та Постанові Кабінету Міністрів України 1992 року № 572, відповідно до яких держава зобов’язана забезпечити перший пост приватизаційний капітальний ремонт багатоквартирного будинку.

НОВІ ВИДИ ПЛАТЕЖІВ

Законопроект передбачає, що плата виконавцю комунальної послуги (крім послуг з постачання природного газу і з постачання електричної енергії) за індивідуальним договором включатиме:

• плати за послугу,що розраховується, виходячи з розміру затверджених цін/тарифів на відповідну комунальну послугу та обсягу спожитих комунальних послуг;
• плати за абонентське обслуговування, граничний розмір якої визначається Кабміном;
• плати за обслуговування внутрішньобудинкових систембагатоквартирного будинку, що забезпечують надання такої послуги, що визначається договором між виконавцем та співвласниками.

«Законотворці пояснюють такі новели необхідністю, для більшої прозорості,  відокремити саму послугу від витрат на обслуговування абонента та мереж. Проте такий розділ плати може призвести до збільшення кінцевого розміру платіжки, за рахунок збільшення виконавцем тієї частини плати, що не підлягає державному регулюванню», – прогнозує керівник «Публічного аудиту» Максим Гольдарб.

Матеріал надано «Публічним аудитом»Ф

http://economistua.com/zakon-pro-jitlovo-komunalni-poslugi/

Шокуюча правда про реформу поліції.

https://www.youtube.com/watch?v=72cfMiB6zK0

ПОРОШЕНКО В ШОКЕ!!! ЭТО СКАНДАЛ!!! "ПЭРЭМОГА" или "ЗРАДА"??? Журналист все правильно сказал!!

 

Свобода Слова. Freedom Of Speech

https://www.youtube.com/watch?v=6mCX0U_X1zw

Кіндер не бачить логіки в існуванні громадської ради

На колегії Ковельської міської ради мер Олег Кіндер висловив свою думку щодо громадської ради, яка існує при міськраді, як консультативно-дорадчий орган.

«Громадська рада утворюється при особі, яка одноосібно приймає якесь рішення. Він тоді просить громаду допомогти йому прийняти якесь рішення. А при органу, який є сьогодні в нас, за який проголосувала вся громада, при міській раді створювання громадської ради – тут логіки немає. Але це наполягала певна кількість депутатів, ну з позиції політичної», – пояснює Олег Кіндер створення Громради.

Ковельський градоначальник порівняв цей орган, який очолює активістМикола Печенюк, з політичною трибуною.

«І сьогодні, наприклад, от останнє засідання громадської ради – вони носять характер політичної трибуни. І не більше – не менше. Тоєсть, рекомендації по обговоренню якихось проблемних питань, або прийняття рішень по цих питаннях – немає. Там мова йде: давайте звернемося до Юлії Володимирівни Тимошенко, що нас не влаштовує Кіндер. Всі: «О, да!» І півгодини обговорюють. Тоєсть, в питанні частини роботи ради, яке воно має відношення? Ніякого!» – розводив руками Олег Кіндер.

«Як це ніякого?» – здивувалася секретар міської ради Віра Федосюк.

«А яке?» – спитав Олег Олексійович.

«Та ви що? А рішення на нас спрямовували, навіть розглядали питання…», – почала нагадувати міському голові про діяльність громадської ради Віра Іванівна.

«У нас кожен депутат має право п’ять помічників набрати, які нічого не роблять», – включився у дискусію старший брат мера, депутат від «Батьківщини»Геннадій Кіндер.

Голова депутатської фракції «Самопоміч» Андрій Мілінчук розповів за процедуру розгляду питань громадською радою. Однак на Кіндера-старшого це «не подіяло».

«Андрій, що вони розглянули? Що вони хоч раз розглянули?» – з недовірою та іронічно запитував він.

«Вони все розглядають. І штати розглядають, і в порядок денний зміни вносять», – заступалася за громадську раду Віра Федосюк.

«Буває питання таке: вони обговорюють на засіданні громадської ради. Думка людей розходиться. Вони собі проголосували, а потім можуть прийти з претензіями: «А ми говорили «не так», – додав заступник міського голови Ігор Прокопів.

Як би там не було, але колегія міської ради одноголосно вирішила рекомендувати сесії затвердити нове положення громадської ради.

http://kowel.com.ua/news/article/5854/

На ковельчанку «наїхали» чиновники з архітектури

Мешканка міста Ковеля біля власного будинку восени 2014 року самочинно побудувала приміщення, так звану «топочну», площею 3,6 квадратних метрів, у якій встановила котла на тверде паливо.

У травні 2016 року головним інспектором будівельною нагляду під час перевірки дотримання вимог законодавства у сфері містобудівельної діяльності встановлено, що реконструкція житлового будинку проведена без дозвільних документів та без повідомлення про початок будівельних робіт. Було складено протокол про адміністративне правопорушення. Порушниця сплатила 4 250 гривень штрафу. Також було винесено припис про усунення порушень.

Ковельчанці роз’яснили, щоб вона виготовила будівельний паспорт на реконструкцію індивідуального житлового будинку з усіма відповідними додатками та подала його начальнику відділу містобудування та архітектури міста Ковеля Людмилі Мурай на затвердження. Для виготовлення паспорту вона зверталась до більше як п’яти підприємців, однак всі відмовлялись. Нарешті, приватне підприємство «Ковелькомунпроект» погодилось виготовити будівельний паспорт.

Після виготовлення у встановлені приписом строки жінка звернулася із заявою до Людмили Мурай, але остання без будь-якої мотивації відмовилася підписати необхідні документи. На незрозумілі дії пані Мурай була подана скаргу ковельському міському голові Олегу Кіндеру, який відписав, що визнання права власності на самочинно збудоване нерухоме майно можливо лише за рішенням суду.

А тим часом головним інспектором будівельного нагляду «малюється» постанова про адміністративне правопорушення, мовляв жінка не виконала вимогу припису, і за це на неї накладається штраф у сумі 5 100 гривень. Причому постанова оформляється взагалі без її відома та письмового пояснення!

У протоколі зазначається, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться 27 вересня 2016 року в управлінні ДАБІ у Волинській області, однак надіслані поштою матеріали ковельчанка отримала 30 вересня. Обурена жінка звернулася до суду.

Згідно чинного законодавства, адміністративна відповідальність виникає лише за невиконання припису, тобто умисну бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління. Як вбачається з матеріалів справи, забудовниця після вручення їй припису здійснювала збір документів, виготовила технічну документацію, подала її на затвердження міської ради, виготовила технічний паспорт на реконструйований будинок. Рішення про затвердження поданих проектів приймається посадовими особами органу місцевого самоврядування, на яких вона не може вплинути та пришвидшити прийняття позитивного рішення. То за що ж її штрафувати?! Можливо, чиновники хотіли «мзду»?

Головуючий по справі суддя Ковельського міськрайонного суду Володимир Бондар визнав незаконною та скасував постанову про адміністративне правопорушення, яка винесена головним інспектором будівельного нагляду Управління державної архітектурно-будівельної інспекції у Волинській області. Судова постанова є остаточною та оскарженню не підлягає.

http://kowel.com.ua/news/article/5868/

Дозвіл на перебування в Польщі: корисна інформація для українців

Дозвіл на перебування може бути виданий на визначений/обмежений або на невизначений/необмежений строк. На обмежений строк надається дозвіл на тимчасове перебування, натомість на необмежений строк – дозвіл на постійне перебування та дозвіл на перебування довготермінового резидента Європейського Союзу, пише Наш вибір.

Незалежно від того, про видання якого дозволу ви клопотатимете, слід подавати заяву про надання дозволу на перебування. Заяви мають відповідні назви: «заява про надання дозволу на тимчасове перебування» (польською мовою: wniosek o udzielenie zezwolenia na pobyt czasowy), «заява про надання дозволу на постійне перебування» (wniosek o udzielenie zezwolenia na pobyt stały) та «заява про надання дозволу на перебування довготермінового резидента Європейського Союзу» (wniosek o udzielenie zezwolenia na pobyt rezydenta długoterminowego EU).

Загальні засади подання заяви про надання дозволу на перебування в Польщі 

Заяву про надання дозволу на перебування ви повинні подати особисто до воєводської адміністрації відповідно до місця вашого проживання (не реєстрації/прописки!). Якщо ви проживаєте у Варшаві, тобто в Мазовецькому воєводстві, відповідною для вас є Мазовецька воєводська адміністрація (Mazowiecki Urząd Wojewódzki), якщо ж мешкаєте в Любліні – Люблінська воєводська адміністрація (Lubelski Urząd Wojewódzki). Посилання на адреси всіх воєводських адміністрацій із номерами телефонів можна знайти в пункті 8 цього розділу.

УВАГА! В деяких адміністраціях (у відповідних відділах у справах іноземців), наприклад у Мазовецькій воєводській адміністрації, особисте подання заяви можливе тільки після попереднього телефонного запису на конкретний день і годину.

Особисте подання заяви важливе тому, що під час візиту в адміністрації ви зможете здати відбитки пальців, що необхідно для видання наступної карти перебування. Крім того, перевіряють оригінал вашого закордонного паспорта та оригінали інших документів, копії яких ви додаєте до заяви. Якщо ж ви не можете подати заяву особисто, то маєте право надіслати її поштою. Однак у такому разі воєвода (мається на увазі відповідний відділ воєводської адміністрації) надішле вам виклик, в якому буде вказано термін, коли особисто потрібно з’явитися до відділу в справах іноземців воєводської адміністрації, аби його працівники могли виконати вищезгадані процедури (зняти відбитки пальців, звірити копії документів з оригіналами).

УВАГА! Особисто з’явитися з метою подання заяви й документів або на виклик воєводи зобов’язані особи, починаючи від дітей 6-річного віку. Малолітні, які ще не досягли 18 років, мусять подавати заяву разом з одним із батьків/із призначеним судом опікуном або з обома батьками чи опікунами. У випадку малолітнього заяву підписують його батьки. Натомість самостійно зразок підпису під заявою, що стосується оформлення дозволу на перебування, ставить іноземець, котрий досягнув 13-річного віку.

Заяву в основному слід подавати в період легального перебування в Польщі, тобто в період терміну дії візі з урахуванням вказаної у ній допустимої кількості днів перебування. У пункті 3.1 розповідається про те, які можливості легалізації перебування передбачає польське законодавство в ситуації, коли ви прострочили вказану у візі допустиму кількість днів i ваше перебування на території Польщі стало неврегульованим.

Заява про надання дозволу на перебування має бути заповнена друкованими літерами польською мовою.

До кожної заяви слід додати:

4 актуальні кольорові фотографії розміром 35×45 мм (так звана фотографія на закордонний паспорт),

ксерокопії міжнародного подорожнього документа, тобто паспорта громадянина України для виїзду за кордон (копіювати слід сторінку з персональними даними, а також усі сторінки, на яких є візи, штампи про проходження прикордонного контролю та інші відмітки).

Інші документи, які необхідно подати в рамках процедури розгляду справи про надання дозволу на перебування, залежать від вказаної в заяві мети перебування. Про них розповідаємо в наступних пунктах цього розділу: пункт 3.1 (для тимчасового перебування), 4.2 (для постійного перебування) i 4.3 (для перебування довготермінового резидента Європейського Союзу).

ПАМ’ЯТАЙТЕ! Документи, які ви подаєте в рамках процедури розгляду справи про надання дозволу на перебування, мусять бути виконані польською мовою або перекладені на польську мову присяжним перекладачем, який отримав право на здійснення завірених перекладів у Польщі.

Кількість екземплярів заяви та кількість копій документів у різних воєводствах може бути різною. Тому перед поданням заяви перевірте у відповідній воєводській адміністрації або на її інтернет-сторінці, скільки екземплярів документів вимагатимуть від вас у рамках процедури розгляду вашої справи про надання дозволу на перебування.

Подання заяви про надання дозволу на перебування в останній день терміну дії візи. Чи перебування надалі є легальним? Чи можна подорожувати?

Якщо ви подали заяву про надання дозволу на перебування в період вашого легального перебування в Польщі й ця заява не мала якихось формальних недоліків або якщо ці недоліки будуть вами виправлені в визначений воєводою строк, ваше перебування в країні й надалі буде визнаватися легальним упродовж усього часу тривання адміністративної процедури розгляду справи про надання дозволу на перебування[1]*. В такій ситуації працівник воєводської адміністрації поставить у вашому закордонному паспорті штамп із відповідною позначкою, який підтверджує подання заяви та свідчить про легальне перебування в Польщі. Якщо навіть за результатами розгляду справи ви не отримаєте дозволу на перебування, про яке клопотали, з дня отримання остаточного негативного (відмовного) рішення у вас буде ще 30 днів, аби виїхати з Польщі без будь-яких негативних наслідків, пов’язаних із неврегульованим перебуванням на території країни.

Отже, в період розгляду заяви ви можете залишатися в Польщі, навіть рекомендовано знаходитися на території країни, аби вчасно реагувати на ймовірні виклики чи запити, що надходитимуть від воєводи. Трапляється, що воєвода викликає іноземця для надання якихось пояснень або звертається до нього із запитом стосовно представлення додаткових документів.

У період розгляду вашої справи про надання дозволу на перебування ви можете виїхати у свою країну або в іншу, на в’їзд до якої не потребуєте візи. Але в такій ситуації повернення до Польщі буде можливе лише після отримання нового в’їзного документа, наприклад візи. Якщо в період розгляду вашої справи ви все-таки вирішите виїхати з Польщі, рекомендуємо встановити в Польщі «уповноваженого для вручення», тобто особу, яка в період вашого перебування за кордоном матиме повноваження на отримання кореспонденції, пов’язаної з розглядом вашої справи. Можете також установити уповноваженого, який буде представляти вас під час процедури розгляду справи про надання вам дозволу на перебування. Тоді цей уповноважений отримуватиме всі листи, які надсилатиме воєвода, та зможе на них відповідати. Але перш ніж визначати такого уповноваженого, слід упевнитися, що ця людина гідна довіри, оскільки наслідки ймовірних помилок матимуть вплив на вашу ситуацію.

Правила обчислення строків під час процедури розгляду справи про видання дозволу на перебування.

Строк – це період, який орган адміністрації визначає на здійснення тієї чи іншої дії, наприклад, доповнення/донесення недостатніх документів чи пред’явлення в органі адміністрації оригіналу паспорта. У справах, що стосуються легалізації перебування, найчастіше згадуються 7-денний та 14-денний строки. Наприклад, матимете 7 днів на доповнення/донесення недостатніх документів, a 14 днів – на подачу апеляційної скарги на ймовірне негативне рішення воєводи. Строк обчислюється від наступного дня після дня отримання вами листа: виклику чи рішення. Пам’ятайте, що перебіг строку триває (обчислюється) також у суботи, неділі й неробочі (святкові) дні, тобто ви мусите рахувати кожен календарний день строку! Якщо останній день строку припадає на неробочий (святковий) день, то днем закінчення строку вважається перший робочий день. Неробочими (святковими) днями в Польщі законодавством визначені всі неділі й такі свята: Новий рік (1 січня), Богоявлення (6 січня), Великодній понеділок, Свято праці (1 травня), Національне свято конституції 3 травня 1791 року (3 травня), Свято пресвятої євхаристії, Успіння Пресвятої Богородиці (15 серпня), день Усіх Святих (1 листопада), Національне свято незалежності (11 листопада), Різдво Христове (25−26 грудня).

ПРИКЛАД. Припустимо, ви подали заяву про надання дозволу на тимчасове перебування, a 4 листопада отримали листа, в якому вас інформують про необхідність упродовж 7 днів донести фотографії, яких немає у вашому комплекті документів. Першим днем початку перебігу строку буде наступний день – 5 листопада. 7-денний строк спливає 11 листопада. Але 11 листопада – це установлений законом неробочий святковий день, тому строк (день його закінчення) підлягає продовженню до кінця дня 12 листопада. У зв’язку з цим відсутні фотографії ви можете доставити 12 листопада (до 23:59). Якщо цей день (12 листопада) припаде, наприклад, на суботу і адміністрація буде зачинена, ви можете надіслати фотографії поштою – рекомендованим листом або рекомендованим листом із повідомленням про вручення.

ПАМ’ЯТАЙТЕ! Невиконання цієї вимоги адміністрації у встановлений строк може мати дуже серйозні наслідки, наприклад вашу заяву можуть залишити без розгляду. Тому краще не чекати до останнього дня. Завдяки цьому уникнете зайвих переживань i зможете розраховувати на швидкий розгляд вашої справи!

[1]* Формальні недоліки не дають можливості органові адміністрації розпочати процедуру розгляду справи й виникають, наприклад, коли до заяви не додано фотографії або якщо ви особисто не з’явитеся в органі адміністрації у визначений викликом термін для зняття відбитків пальців.

читайте також:

Як не потрапити в халепу, оформлюючи запрошення на роботу до Польщі: покрокова інструкція

Українські заробітчани в Польщі — на нижчому рівні, ніж бідні поляки, — голова профспілки

http://svitua.com.ua/article/201610/1150-dozvil-perebuvannya-polshchi-korysna-informaciya

Тринадцять років боротьби за справедливість

Нещодавно відома на Волині правозахисниця Галина Артюшенко перед початком чергової сесії міської ради повідомила:

– Є важлива інформація: ковельчанин у Європейському суді виграв справу "Марчук проти України".

Сказане мене зацікавило, адже, коли не помиляюсь, подібного прецеденту в історії міської громади ще не було.

– А де можна ознайомитися з матеріалами справи? – запитав я.

– В інтернеті  у моєму блозі, який так і називається: "Блог Галини  Артюшенко". Вам знати про це слід неодмінно, адже "Вісті Ковельщини" про ту  трагічну історію в сім'ї Марчуків писали 27 листопада 2003 року.

Слова Галини Олексіївни розбурхали спогади, і я вирішив переглянути підшивку міськрайонки за той рік. Швидко знайшов згаданий номер. На 4-й сторінці його було вміщено розлогу статтю відомої на Волині журналістки Валентини Блінової, яка у той час працювала у "Волинських губернських відомостях", під заголовком: "Дитина померла в лікарні. В її смерті медики звинувачують матір" (№ 43 від 23 жовтня 2003 року).

На прохання тодішнього міського голови Ярослава Шевчука, завідувача відділу охорони здоров'я міськвиконкому Анатолія Джигуна, батьків померлої дитини, за згодою автора, редакція передрукувала статтю з обласної газети, заодно подавши коментар Ковельського міжрайонного прокурора, старшого радника юстиції Сергія Масалова, який зазначив: "Ковельською міжрайонною прокуратурою проведено перевірку, до якої було залучено спеціалістів управління охорони здоров'я Волинської облдержадміністрації, і встановлено, що внаслідок несвоєчасної і некваліфікованої медичної допомоги та неналежного виконання медичними працівниками Ковельської ЦРЛ професійних обов'язків, внаслідок несумлінного до них ставлення, спричинено смерть неповнолітньої Марчук Дарії Андріївни…".

Здавалося б, справа зрушила з місця, розслідування відбудеться швидко й без зволікань, а винних притягнуть до відповідальності. Однак сталося не так, як гадалося. Вміщуючи матеріал, ні я, ні мої колеги-журналісти навіть не уявляли, наскільки довго триватиме ця конфліктна ситуація. Тим часом драматизм її з  бігом часу наростав.

Як пише у своєму блозі Галина Артюшенко: "Андрій Васильович роками оббивав пороги міліції, прокуратури, судів, бо вирішив добиватися справедливості, іти до кінця і, не зважаючи на те, що на досудовому слідстві з кримінальної справи зникли речові докази (зразки, відібрані з трупа дитини, результати аналізів, що два роки кримінальна справа ще "розгулювала" по судах), все ж таки згодом суд поставив крапку.  

Вироком Турійського районного суду Волинської області від 26.10.2009 року було доведено винність лікаря-інфекціоніста у вчиненні злочину: "Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого", а після повторного розгляду справи вироком того ж суду від 30.06.2010 року  було доведено аналогічні обставини смерті дитини: "...підсудна  без поважних причин не почала негайно вживати до Марчук Д. А. реанімаційні заходи не лише при зупинці у хворої дихання та серцебиття, а й при різкому порушенні їх функцій з розвитком у неї дихальної  і серцевої недостатності". 24  вересня 2010 року вирок набрав законної сили.

Цей обвинувальний вирок став підставою для звернення Марчука з цивільним позовом до суду про відшкодування завданої  шкоди. І тут почалась нова тяганина – уже в цивільному процесі.

Майже протягом двох місяців  після подання цивільного позову усі  служителі ковельської Феміди, по черзі, як під копірку, писали заяви про самовідвід, вказуючи одну і ту ж причину -  що кожен суддя і члени його сім'ї,  постійно або періодично обслуговуються, лікуються, проходять  медогляд або просто звертаються за медичною допомогою у Ковельську лікарню, яка є відповідачем у справі…

Цивільний позов Марчука А. В. до Ковельського МТМО в кінці-кінців розглянув Старовижівський районний суд, стягнувши на користь Марчука А. В. 20000,00 грн. моральної шкоди".

На цьому Андрій Марчук, однак, не зупинився і звернувся до Європейського суду з прав людини, який разом з іншими порушеннями встановив, що національні органи не здійснили оперативного розгляду цивільного позову Марчука А. В. до Ковельського МТМО про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням злочину.

З урахуванням обставин справи і в інтересах належного здійснення правосуддя, Президент секції Європейського суду надав право Артюшенко Г. О. представляти заявника відповідно до Правила 36 § 4 (а).

28 липня 2016 року Європейський суд з прав людини визнав заяву ковельчанина Марчука А. В. прийнятною і постановив, що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити Марчуку А. В. чотири тисячі євро відшкодування моральної шкоди.

28 вересня 2016 р.   Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження при виконанні рішення Європейського суду з прав людини від 28. 07. 2016 року у справі "Марчук проти України", остаточне рішення виконано в повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Грошові кошти стягнуті з держави-боржника та перераховані стягувачу Марчуку Андрію Васильовичу платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 22. 09. 2016 року за № (…)  115846,80 грн. (еквівалент 4000 євро). Копія постанови надіслана сторонам.

 Андрій Васильович каже, як пише Галина Артюшенко, "що для нього не надто важливо, яка сума відшкодування йому присуджена, бо його донечку Даринку  йому не поверне ніхто, ніколи і ні за які кошти! Зараз  їй уже виповнилося б 15 років... 

Він наголошує, що пройшов через "м’ясорубку" українського правосуддя не для того, щоб здобути грошову вигоду,  а боровся задля того  до кінця, щоб доказати всім, що справедливість існує, що можна довести вину лікарів і закріпити її рішенням Європейського суду"...

Друкуючи розповідь про про драматичну історію з життя однієї з ковельських сімей і її завершення у Європейському суді з прав людини, редакція не має наміру когось скомпрометувати чи зганьбити. На наше тверде переконання, люди повинні знати, що справедливість є, і за неї потрібно боротися, використовуючи усі можливі засоби і методи, передбачені вітчизняним і міжнародним законодавством.

З іншого боку, ця історія має нагадати будь-кому - чи то лікарю, чи то державному службовцю, чи то керівнику установи, підприємства, організації, що необхідно чітко і бездоганно виконувати покладені на них обов'язки, памятаючи про свою високу відповідальність перед людьми. Адже рано чи пізно може статися так, що несправедливість, нечесність, брехня повернуться бумерангом проти тих, хто їх спричинив.

З огляду на досить тривалий перебіг подій, про які розповіли вище (13 років!), редакція згадавши про них, коротко публікує матеріал, що стосується так би мовити, завершальної стадії цієї епопеї-трагедії, яка увінчалася вердиктом Європейського суду з прав людини. Про інші деталі справи можна довідатися у "Блозі Галини Артюшенко" в Інтернеті, а при бажанні  - у згаданих статтях у "Волинських губернських відомостях" або "Вістях Ковельщини" за 23 жовтня і 27 листопада 2003 року.

...Сім'ї Марчуків бажаємо і в подальшому мужності, стійкості у відстоюванні своїх прав та інтересів, боротьбі за торжество справедливості, як, зрештою, всім нашим читачам!

Галині Олексіївні Артюшенко дякуємо за допомогу у підготовці даної публікації.

Микола ВЕЛЬМА.

Р.S. З етичних міркувань ми не  називаємо прізвищ лікаря-інфекціоніста, як, зрештою, деяких інших "дійових осіб" життєвої драми. Декого із них уже  немає на займаних посадах, дехто розкаявся у  своїх діях, дехто з огляду на вік може занадто боляче сприйняти далеко не кращі епізоди свого минулого життя. Зрештою, Бог їм всім суддя.

 М. В.

НА ЗНІМКУ: колаж, який ілюструє розповідь Галини Артюшенко в блозі її імені.

http://vk.volyn.ua/news_30_8552_Trinadtsyatrokivborotbizaspravedlivist.html

ЧОМУ ЗАЯВА ГРОЙСМАНА ПРО ПІДВИЩЕННЯ МІНІМАЛЬНОЇ ЗАРПЛАТИ ДО 3200 ГРИВЕНЬ ЗРОБИТЬ УКРАЇНЦІВ ЩЕ БІДНІШИМИ

Заява Прем'єр-міністра може призвести до того, що попри номінальне збільшення, реальні доходи громадян зменшаться

Прем'єр-міністр України Володимир Гройсман заявив, що мінімальна заробітна плата у 2017 році буде не менше 3200 гривень. Проте такий крок може призвести до того, що попри номінальне збільшення, реальні доходи громадян зменшаться. І ось чому.

У проекті держбюджету на наступний рік, який Кабмін вніс на розгляд парламенту, передбачено, що мінімальна заробітна плата у місячному розмірі наступного року становитиме: з 1 січня – 1600 гривень, з 1 травня – 1684 гривні, з 1 грудня – 1762 гривні. Зараз мінімальна зарплата в Україні становить 1450 гривень, а з першого грудня повинна зрости до 1600 гривень.

"Зростання вдвічі мінімальної зарплати потягне за собою подвійне зростання усіх видатків на оплату праці працівників, яких утримує бюджет"

Чому рівень мінімальної зарплати важливий? До "мінімалки" прив'язана тарифна сітка оплати праці працівників бюджетної сфери. Це означає, що зростання вдвічі мінімальної зарплати потягне за собою подвійне зростання усіх видатків на оплату праці працівників, яких утримує бюджет. А це: держслужбовці, лікарі, вчителі, працівники культури тощо. Якщо ж пропорційного підвищення не відбуватиметься через брак коштів, то це означатиме "зрівнялівку", коли і прибиральниця, і професор матиме однакову ставку.

Звідки бюджет може взяти кошти на таке підвищення? Є декілька шляхів: перерозподілити статті видатків або збільшити надходження. Навряд перерозподіл відбудеться, адже кожне міністерство просто-таки "вигризало" для себе відповідні статті видатків.

Значить, потрібно збільшувати надходження. Це теж можна робити декількома шляхами: більше заробляти, щось продати, десь позичити або "надрукувати" гроші, не підкріплені товаром.

Рівень "заробітку" держави визначає динаміка ВВП. І в держбюджеті на 2017 рік ріст ВВП становить всього 3%. Власне під ці 3% й закладено зростання мінімальної зарплати до 1762 гривень на кінець року.

Є й інший спосіб збільшити надходження до бюджету: збільшити податки. Але сентенція про те, що для того, "щоб корова давала більше молока, її треба менше годувати і більше доїти" тут не працює.

Продаж державних активів – це не стабільне джерело доходу. Адже звідки держава покриватиме витрати на збільшені заробітні плати наступного року?

Це ж стосується і позик. З одного боку, Україні й так ніхто не хоче позичати грошей на зовнішніх ринках, з іншого – їх потрібно віддавати, та ще й з відсотками. До прикладу, Україна вже стільки напозичалася, що в 2017 році нам потрібно буде віддати 129 млрд гривень державного боргу і ще 111 млрд гривень – відсотків на обслуговування цього боргу. Це 30% від видаткової частини бюджету! Тобто сьогодні кожен міг би отримати на 30% більше, якби не "турбота" попередніх урядів, які піднімали зарплати і пенсії, давали дешевий газ та електроенергію, "безплатно" вчили та лікували. Іншими словами – займалися популізмом.

Останній спосіб, звідки можна взяти додаткові кошти на підвищення мінімальної зарплати, – надрукувати. Так, Нацбанк постійно друкує гроші, проте вони підкріплені товарною пропозицією.

Що це означає? Уявіть, що у вас закрита економічна система, в якій є 100 гривень і виробляється 20 хлібин. Не важко порахувати, що кожна хлібина тоді вартуватиме 5 грн. А тепер ми не змінюватимемо кількості виробленої продукції, але збільшимо кількість грошей в економіці, наприклад, вдвічі (як це пропонує Гройсман). Значить на 20 хлібин припадатиме 200 гривень. Тобто збільшивши кількість грошей в економіці, які не підкріплені товаром, ми просто збільшили вартість товарної одиниці. Такий процес називається інфляцією.

Якби ж у нашій уявній економічній системі ми збільшили виробництво хліба на 10% (до 22 хлібин) і збільшили кількість грошей теж на 10% (до 110 гривень), система залишилася б рівноважною.

З іншого боку, бізнес теж навряд справиться з таким навантаженням. Адже на сьогодні з кожної 1000 грн виплаченої працівнику зарплати підприємство платить: ЄСВ 22% (220 грн) + ПДФО 18% (180 грн) + військовий збір 1,5% (15 грн) = 415 гривень різних податків і зборів.

Ні малий, ні середній бізнес не має змоги збільшити відрахування вдвічі на фонд оплати праці. Це означатиме, що багато працівників буде звільнено або ж переведено на "конвертну оплату". Відтак замість збільшення надходжень до бюджету ми можемо фактично отримати їх зменшення.

"Заява Гройсмана є суто популістичною і немає нічого спільного з реформуванням економіки"

Тобто заява Гройсмана є суто популістичною і немає нічого спільного з реформуванням економіки. Більше того, якщо депутати приймуть відповідні правки до бюджету, це ще більше розбалансує економіку України та збільшить системні перекоси.

Якщо ж ми справді хочемо збільшувати соціальні стандарти, ми просто повинні збільшувати продуктивність нашої праці. Це не завжди означає, що потрібно працювати більше. Це означає працювати ефективно. Адже якщо півдня яму копати, а потім півдня цю ж яму закопувати, то в кінці робочого дня результат буде таким же, як і на початку, але й сказати, що цілий день ніхто нічого не робив – теж не можна.

Тому, як заповідав засновник компанії Apple Стів Джобс, давайте будемо працювати головою, а не по 12 годин щодня!

Автор:Андрій ЛУЧИК

http://konkurent.in.ua/news/ukrayina/8711/comu-zayava-grojsmana-pro-pidvischennya-minimalnoyi-zarplati-do-3200-griven-zrobit-ukrayinciv-sche-bidnishimi.html