ЧИМ ДУМАВ ГЕНЕРАЛ-МАЙОР ШВИДКИЙ В В. КОЛИ НАДАВАВ МЕНІ ВІДПОВІДЬ

Ось і отримала я листа з УМВС України у Волинській області на мої скарги у відношенні незаконних дій ковельських міліціянтів, які у вечірній час намагалися застосувати до мене фізичну силу і доставити до ковельської прокуратури. 

Я обіцяла повідомити читачів про те, що ж мені напишуть головні міліціянти Волині і за досить приємними і уважними розмовами на особистому прийомі у генерал-майора міліції області чи не настане розчарування від прийнятого рішення...

Від такого «шедевру» який надіслав мені генерал-майор Швидкий В. В. не лише розчарування настало, а й підтвердилась безграмотність і бездіяльність цих високих чиновників, про що писали читачі у відгуках «ВОЛИНІ-НОВОЇ», а тому я постараюсь доступно і зрозуміло проаналізувати те що називається відповіддю.

Отже:

«Артюшенко Галина Олександрівна м. Ковель, Волинська область.

Шановна Галино Олексіївно!

Ваше звернення до помічника Міністра внутрішніх справ України Цісарука А. В. і начальника УМВС України у Волинській області генерал-майора міліції Швидкого В.В. розглянуто у відповідності з термінами, передбаченими ст. 20 Закону України «Про звернення громадян…».

І хоча в кінці листа стоїть підпис лише Швидкого В. В., я зрозуміла з написаного, що відповідь я отримала одну від обох високих осіб обласного управління міліції на окремо і в різний час подані скарги: Цісаруку А. В. – 22 січня, а Швидкому В. В. – 9 лютого цього року

Я все-таки сподівалась, що ці люди, які стоять на захисті прав людини і Закону і про яких пишуть дуже брудні відгуки, віднесуться до кричущих порушень моїх прав і свобод принципово і в силу службового і громадянського обов’язку також, доведуть що вони не такі як про них пишуть і говорять Волиняни.

Але поставлені мною питання у скаргах залишилися невирішеними, тобто відкритими для обговорення, оскарження і обнародування - як приймають рішення та як «варганять» відписки.

Чому у листі я і Олександрівна, і Олексіївна одночасно? У мене батько був один і я дорожу його пам’яттю.

Чому «поскромнічали» і не вказали звання пана Цісарука? Підвищили чи понизили? Чи читав генерал-майор Швидкий В. В. те що підписував? 

Як кажуть «Чим далі в ліс – тим більше дров!»

А далі генерал-майор повідомляє:

«Зазначена постанова була складена у відповідності зі статтею 130 КПК України…».

«…В зв’язку з врученням зазначеної постанови після 18:00год. зареєструвати її в канцелярії Ковельського МВ не було можливості, що в деякій мірі є порушенням вимог наказу МВС України щодо реєстрації та обліку документів, які надходять до органів внутрішніх справ, але це не було підставою для її невиконання. За виявлені під час перевірки порушення вимог наказу МВС України окремі працівники Ковельського МВ попереджені начальником УМВС України в області про можливість притягнення їх до дисциплінарної відповідальності…"

Чи можна вважати постанову законною, якщо у ній не зазначено якого числа і на яку годину має бути примусово доставлена особа? Крім того, у постанові вказано, що я не з’явилась за викликом без поважних причин.

Усе вище зазначене Швидким В. В. є брехня, яка суперечить логіці і здоровому глузду, бо начальник сектора дільничних інспекторів Ковельського МВ УМВС України у Волинській області Макаренко І.І. почав телефонувати мені, о 16:45год і пропонувати по приїзду до Ковеля з’явитися до прокуратури, лякав врученням мені повістки, яку не мав, бо якби мав, то о 19:30 год. коли був уже в моїй квартирі вручив би мені її обов’язково і це було б доказом того, що я її отримала, або відмовилась отримувати. Якби слідчий прокуратури надсилав мені повістку поштою і я не з’явилась, то 10 грудня з самого ранку або протягом робочого дня постанова мала б бути зареєстрована у канцелярії відділення міліції.

При великому бажанні привід до мене мали можливість застосувати протягом цілого дня 10 грудня, бо я з охороною, з відома начальника «Гріфону» о 10:00 год ранку вже була у начальника внутрішньої безпеки обласного управління міліції, о 13:00 год – в управлінні служби безпеки, а о 15:00 годині – в обласному управлінні міліції !

Не мені, а саме охоронцеві зателефонував Макаренко о 16:45 і повідомив про те, щоб я з’явилась в прокуратуру! 

Тобто, протягом дня працівникам міліції було відомо моє місцеперебування, але вони чекали 18:00 години, коли не буде фізичної охорони і вони зможуть вчиняти зі мною що захочуть.

А далі генерал-майор Швидкий В.В. повідомляє наступне:

«Дії працівників Ковельського МВ по виконанню постанови слідчого в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України старшого радника юстиції Мацієвського О. С. про привід свідка були обґрунтованими і відповідали вимогам законодавства України, а саме: Закону України « Про міліцію» і нормам права передбаченим КПК України».

Ну що ж я, юридично не підкована, проста жінка можу сказати цьому занадто ввічливому, принциповому, грамотному, як мені показалось під час особистого прийому керівнику, з таким високим званням і посадою?

Я приголомшена тим, що мені зварганили високі стражі закону!!!

Більше того, у судовому засіданні, коли вони притягували мене до адміністративної відповідальності за злісну непокору працівникам міліції при виконанні ними службових обов’язків, суд встановив, що в матеріалах справи є аналогічна постанова від 10 грудня 2009 року слідчого Мацієвського - «підвергнути» приводу мого сина Артюшенка Олександра !!!

А тому, як би того не хотілось Цісаруку та Швидкому, але я буду наполягати, щоб обидва відповіли мені на питання, яке вони наче не читали у моїй скарзі:

1. ЧОМУ, ПРАЦІВНИКИ КОВЕЛЬСЬКОЇ МІЛІЦІЇ, МАЮЧИ НА РУКАХ АНАЛОГІЧНУ ПОСТАНОВУ У ВІДНОШЕННІ МОГО СИНА ОЛЕКСАНДРА, ЯКИЙ ПРОЖИВАЄ В ОДНІЙ КВАРТИРІ ЗІ МНОЮ, НЕ ДОСТАВЛЯЛИ ЙОГО РАЗОМ ЗІ МНОЮ ДО ПРОКУРАТУРИ???

2. ЯКИМ ЗАКОНОМ КЕРУВАЛИСЬ ПРАЦІВНИКИ МІЛІЦІЇ І ЧОМУ НЕ ВИКОНУВАЛИ ПОСТАНОВУ СЛІДЧОГО В ОСОБЛИВО ВАЖЛИВИХ СПРАВАХ ГЕНЕРАЛЬНОЇ ПРОКУРАТУРИ УКРАЇНИ ПРО ПРИМУСОВИЙ ПРИВИД МОГО СИНА???

Я хочу щоб в даному випадку усі мене правильно зрозуміли, я не закликаю застосовувати примусовий привід до мого сина, адже: ОЛЕКСАНДРА ТАКОЖ НЕ БУЛО ПІДСТАВ ПІДДАВАТИ ПРИМУСОВОМУ ПРИВОДУ!!!

Я МАЮ ПРАВО ЗНАТИ ПРАВДУ: – ЯКУ ГРАНЬ ПРОВЕЛИ МІЖ МНОЮ ПРЕДСТАВНИКОМ ПОТЕРПІЛОГО ТА ПОТЕРПІЛИМ І ЩО ХОТІЛИ ЗІ МНОЮ ВЧИНИТИ, ЩО СФАЛЬСИФІКУВАВШИ ДВІ ОДНАКОВІ ПОСТАНОВИ НА ОДНУ АДРЕСУ, ПО ОДНІЙ СПРАВІ – НАДІ МНОЮ ВЧИНЯЛИ НАСИЛЛЯ ЗГІДНО ЗАКОНУ, А НА ЯКИЙ ЗАКОН СПИРАЛИСЯ У ВІДНОШЕННІ СИНА - МОВЧАТЬ, НЕ ПРИДУМАЛИ ЩЕ ТАКОГО ЗАКОНУ???

ГАЛИНА ОЛЕКСІЇВНА АРТЮШЕНКО

ЯК ЗРЕАГУВАВ ПОМІЧНИК МІНІСТРА МВС УКРАЇНИ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ НА ПОСТАНОВУ СУДУ, ЯКА Є ПІДСТАВОЮ ВВАЖАТИ ДІЇ ПРАЦІВНИКІВ МІЛІЦІЇ ПРОТИПРАВНИМИ

5 січня 2010 року у Ковельському міськрайонному суді, за поданням Ковельських міліціянтів, відбувся розгляд адміністративної справи, якою я обвинувачувалась у злісній непокорі працівникам міліції при виконанні ними службових обов’язків.

Дослідивши матеріали справи суд (суддя В. Шарунович) виніс постанову, якою постановив: звільнити мене від адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 185 КУпАП, в зв’язку з відсутністю в моїх діях адміністративного правопорушення і провадження в справі закрив.

Дану постанову, відповідно до Закону, міліціянти мали право оскаржити до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд протягом 10 діб з дня винесення постанови, або, протягом цього ж часу на неї прокурор міг внести протест.

Однак, усі можливі строки надходження до суду апеляційної скарги від працівників міліції або протесту прокурора, враховуючи навіть термін поштової доставки – минули. Постанову суду ніхто не оскаржував, а тому вона набрала законної сили, що дало мені право оскаржувати протиправні дії працівників міліції.

В даному випадку доречно зауважити: якщо ні міліціянти, ні прокурор не оскаржували постанову суду – значить визнали її законною.

Враховуючи, що 22 січня цього року у Ковельському Будинку Рад з ініціативи Волинської правозахисної групи відбувся круглий стіл на тему: «ЗДІЙСНЕННЯ ГРОМАДСЬКОГО ЦИВІЛЬНОГО КОНТРОЛЮ ЗА РОБОТОЮ ПРАВООХОРОННИХ ОРГАНІВ. ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО», а на ньому був присутнім ПОМІЧНИК МІНІСТРА ВНУТРІШНІХ СПРАВ ЮРІЯ ЛУЦЕНКА, ПОЛКОВНИК МІЛІЦІЇ АНТОН ВІКТОРОВИЧ ЦІСАРУК, який до речі, зранку ще провів особистий прийом громадян, я прямо під час круглого столу вручила йому відповідну скаргу на протиправні дії працівників міліції, обґрунтовану пакетом документів.

Як не дивно, але Антон Вікторович, уже добре обізнаний з усіма тонкощами даної справи, яка, до речі набрала всеукраїнського резонансу, одразу ж оголосив точку зору високопоставленої посадової особи МВС України: - працівники міліції виконували свої службові обов’язки на підставі постанови слідчого Генеральної прокуратури України і при цьому, всього-на-всього …не дотримались процедури!

Від почутого усім одразу стало моторошно.

Слова не просив ніхто, щоб сказати пану помічнику Міністра внутрішніх справ України про своє обурення від почутого, а гостро і емоційно заговорили всі разом і в один голос – як це можна протиправні дії називати не дотриманням процедури?!

І тоді Антон Вікторович запевнив усіх присутніх, що з даного питання в найкоротший термін буде проведено службове розслідування під його особистим контролем.

Час ішов і 9 лютого я вирішила зателефонувати А. В. Цісаруку і запитати про хід службового розслідування.

В телефонній розмові Антон Вікторович повідомив мені про те, що в зв’язку з зайнятістю на виборах Президента України службове розслідування ще не проводилось, але я можу не хвилюватися, тому що згідно закону про звернення громадян терміни розгляду моєї скарги не порушені, відповідь я отримаю вчасно, за підписом …начальника відділу кадрів УМВС України у Волинській області.

Невже працівники Волинського управління міліції до виборів бюлетені малювали, скриньки клепали, чи ходили по дворах агітували за кандидатів у президенти, а тому не було кому доручити прововести службове розслідування?

А ще, під час розмови Антон Вікторович повторно нагадав мені про те, що застосовуючи до мене привід, ПРАЦІВНИКИ МІЛІЦІЇ ВИКОНУВАЛИ СВОЇ СЛУЖБОВІ ОБОВЯЗКИ, НЕ ДОТРИМАВШИСЬ ПРОЦЕДУРИ. 

А я хочу нагадати пану А. В. Цісаруку про те, що я не знайшла ні у кримінально-процесуальному, ні у кримінальному кодексах України такого терміну, як процедура, а тому, слово - ЗАКОН - не потрібно підміняти словом - ПРОЦЕДУРА. Доставляючи мого сина Олександра 24 грудня 2004 року до приміщення Ковельської міліції, СЕРГІЙ ЧИЖЕВИЧ, тодішній начальник карного розшуку також «не дотримався процедури», за що отримав адміністративне стягнення.

Моїй родині від цього не полегшало, бо С. Чижевич згодом став заступником начальника Ковельського міскрайвідділу, а мій син, втративши здоров’я, сім’ю повернувся додому через 39 місяців - а міг і не повернутись!.. 

Теперішні незаконні дії працівників міліції у відношенні мене я розцінюю як втручання в діяльність представника потерпілого від незаконних дій працівників міліції, та спробу мого фізичного усунення.

З усього цього випливають питання до пана А. В. Цісарука:

1. Чи відомо Вам Антоне Вікторовичу про те, що «не дотримання такої процедури» при виконанні службових обов’язків є порушенням прав людини, а отже посадовим злочином що передбачено:

- статтею 371 КК України - завідомо незаконні затримання, привід… що караються позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до п'яти років або обмеженням волі на строк до трьох років;

- статтею 397 КК України - вчинення в будь-якій формі перешкод до здійснення правомірної діяльності захисника чи представника особи по наданню правової допомоги вчинені службовою особою з використанням свого службового становища, - караються штрафом від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років;

- статтею 400 КК України - посягання на життя захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги - караються позбавленням волі на строк від восьми до п'ятнадцяти років або довічним позбавленням волі.

2. Чи не тому з 22 січня по 9 лютого цього року Ви не доручали нікому проводити службове розслідування за моєю скаргою з особистого прийому, що Ви вже одноосібно, без службового розслідування на свій розсуд поставили оцінку діям ковельським працівникам міліції і навіть вирішили хто мені надішле відписку, а заодно і замість Вас поставить свій підпис! Тут бракує лише одного - Вашої вказівки начальнику відділу кадрів, щоб той зварганив мені відписку!

Чому, звернувшись до Вас, як до представника міністра внутрішніх справ України я маю отримувати відповідь від начальника відділу кадрів УМВС України у Волинській області? Ви боїтеся брати на себе відповідальність? 

Чи це така оперативність по викорененню зловживань посадовими особами - правоохоронцями? 

Ні! Це чітка відповідь про бездіяльність високо посадових осіб, ігнорування захистом прав людини та захист честі мундира!

Хоча посада Ваша і звання звучить досить пристойно: ПОМІЧНИК МІНІСТРА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ПО ДОТРИМАННЮ ПРАВ ЛЮДИНИ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ полковник міліції..., а тому це вселяє бажання громадян звернутися до Вас з надією, що Ви захистите права людини, порушені працівниками міліції! 

Після такого неприємного спілкування з А. В. Цісаруком, зважаючи на те, що 9 лютого здійснює прийом громадян начальник УМВС України у Волинській області генерал-майор міліції Швидкий Віктор Васильович, я вирішила потрапити до нього на особистий прийом, хоча попередньо записана не була, так як таку поїздку до м. Луцька не планувала.

Мене приємно вразило те, що за пів-години, які я знаходилась у приймальні громадян я була запрошена на прийом. У маленькому кабінеті де здійснювався особистий прийом мене уважно вислухав не лише Віктор Васильович Швидкий, а і інші посадові особи, яких він запросив і яким у моїй присутності доручив невідкладно провести службове розслідування з приводу викладеного у моїх скаргах.

Все-таки я не втрачаю надію на те, що високо посадові дяді з високими званнями УМВС України у Волинській області на цей раз не злякаються впливу слідчого Генеральної прокуратури України О. Мацієвського, так як це зробили 10 грудня 2009 року ковельські міліціянти, та не дозволять будь-кому використовувати працівників міліції, як інструмент впливу на громадян для досягнення бажаних незаконних результатів, які можуть мати істотне значення для приховування незаконних дій та фактів фальсифікацій по кримінальній справі у відношенні працівників міліції та прокуратури, де Артюшенко Олександр є потерпілим.

Бо ми вважаємо, що такі дії міліціянтів, під керівництвом прокуратури є розправою спочатку над представником потерпілого, а потім і над самим потерпілим для закриття даної кримінальної справи та звільнення злочинців у погонах від кримінальної відповідальності.

Насамкінець я хочу сказати для бажаючих називати правозахисників, в тому числі і мене – божевільними, шизофреніками, придурками: - шановні – я запевняю Вас що усі люди які сьогодні страждають від незаконних дій злочинної влади – будь-якої, саме так і виглядають, у очах тих, хто порушує наші права, або у очах тих, кого це ще не зачепило. Бо люди які вірять в бога, живуть чесно і справедливо не можуть сприйняти ні розумом, ні серцем, що саме правоохоронні органи уже давно похоронили совість, честь і сором!

І на сьогоднішній день я знову стою на роздоріжжі:

З методами роботи і прийняттям рішення ПОМІЧНИКА МІНІСТРА ВНУТРІШНІХ СПРАВ УКРАЇНИ ПО ДОТРИМАННЮ ПРАВ ЛЮДИНИ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ ЦІСАРУКА АНТОНА ВІКТОРОВИЧА я попередньо уже ознайомлена, хоча, надіюсь що він передумає і саме з питання дотримання прав людини (моїх) надасть мені відповідь. 

А для порівняння – мушу зачекати, яке ж рішення і за чиїм підписом я отримаю на скаргу подану на особистому прийомі НАЧАЛЬНИКА УМВС УКРАЇНИ У ВОЛИНСЬКІЙ ОБЛАСТІ ГЕНЕРАЛ-МАЙОРА МІЛІЦІЇ ШВИДКОГО ВІКТОРА ВАСИЛЬОВИЧА. 

За досить приємними і уважними розмовами на особистому прийомі у генерал-майора міліції області (звучить досить поважно) чи не настане розчарування від прийнятого рішення... 

Артюшенко Галина Олексіївна.

ВІДКРИТИЙ ЛИСТ ПРОКУРОРУ ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ГІЛЮ АНДРІЮ ІВАНОВИЧУ

26.11.2009року в своєму інтерв’ю спеціально для газети «ВОЛИНЬ – НОВА», у статті «ЩОБ КОРУПЦІОНЕРИ БОЯЛИСЬ, А ЛЮДИ ПОВАЖАЛИ» Ви сказали наступне:

«…До 70-річчя з дня утворення прокуратури області ми підготували книгу «Прокуратура Волинської області на шляху верховенства закону та справедливості». Якщо порівнювати систему органів, то основним критерієм колись і тепер було верховенство закону, за яким прокуратура, як було сказано в тодішній Конституції, здійснювала вищий нагляд. Зараз такого юридичного постулату не закладено в Конституції, але прокуратура здійснює нагляд за законністю прийнятих рішень органами державної і виконавчої влади, контролюючих організацій і має широкі повноваження».

Як прокуратура здійснює нагляд, ми всі добре знаємо, а тому я хочу порадити Вам дати оголошення в газеті, що Ви маєте намір підготувати книгу відгуків про роботу прокуратури Волинської області і запрошуєте до співпраці населення області. Впевнена – прокуратура буде буквально засипана відписками та незаконними рішеннями її працівників – матеріалу вистачить на багатотомник…

Можливо саме в такий спосіб Ви почнете позбуватись корупціонерів…

І ще одне. 19.01.2010р. якийсь «Василь» написав у відгуках «ВОЛИНІ – НОВОЇ», що начебто я, заплатила великі гроші журналістам і прокурорам, щоб від тюрми відкупити свого сина, обізвав його вбивцею.
Мені неприємно це читати, але, за багато останніх років я звикла до несправедливих образ і навіть впевнена, що це написано особою, яка має відношення до незаконних дій по справі мого сина, боїться відповідальності, а тому й пише наклепницькі відгуки, щоб дошкулити мені.

У відповідь на усі такі закиди мій син має виправдувальний вирок, який пройшовши усі судові інстанції 24.06.2008 року вступив в законну силу, у якому не можна спокійно читати ось такі цитати:

«Більше того, в матеріалах справи немає жодного процесуального або іншого документу, з якого б випливали підстави для обґрунтованих підозр Артюшенка О. В. у скоєнні злочину, на момент його затримання».

Це так "працюють" правоохоронні органи Волинської та Одеської областей!

Не маючи підстав і доказів вини правоохоронні органи Волинської та Одеської областей знищували молоде життя мого невинного сина, фізично і морально, а сьогодні вживають до нас всіх заходів впливу, щоб захистити себе.

Я звинувачую прокурорів у незаконних діях, фальсифікаціях по кримінальній справі за обвинуваченням мого сина, а «Василь» звинувачує прокурорів ще й в хабарництві!!!

Вам не соромно, від таких обвинувачень? В якій державі ми живемо, якщо прокурори – слуги закону є корупціонерами, фальсифікаторами та хабарниками?

Як-то Ви там пишете? – «..маючи широкі повноваження»…
То захистіть себе, відшукайте «Василя» і запитайте, як того вимагає закон: яким прокурорам і скільки грошей заплатила Артюшенчиха …і, якщо буде доведено - покарайте мене і тих, хто брав від мене хабарі, або тих, хто пише наклепи.

Закінчуючи цього листа, рука не піднімається написати: з повагою – поки-що ВИ ПОВАГИ НЕ ЗАСЛУЖИЛИ…ХОЧА…заслужений…

АРТЮШЕНКО Г. О.

ЧИ СУДИТИМУТЬ КАТІВ У ПОГОНАХ ТА ФАЛЬСИФІКАТОРІВ КРИМІНАЛЬНОЇ СПРАВИ, АБО ПРО ТЕ… - ЯК І ЗА ЩО МЕНЕ СУДИЛИ…

Ось уже в котрий раз, щоб достукатися до справедливості, я змушена відверто, щиро і від душі викладати на папері усе, що вчиняють зі мною правоохоронні органи нашої держави, під керівництвом Генеральної прокуратури України, на яку, відповідно до статті 121 Конституції України покладається нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Коротенько нагадаю суть справи.
39 місяців провів мій син Артюшенко Олександр за гратами через протизаконні дії працівників міліції, прокуратури, експертів, які, шляхом звірячих катувань та фальсифікації матеріалів кримінальної справи звинуватили його у грабежі та вбивстві одеситки Разводовської В.О.

Олександрові "світило" довічне ув’язнення.

Після того, як його засудили на 13 років позбавлення волі, то мені і в Одеському апеляційному суді і в Генеральній прокуратурі неодноразово дорікали, що я радіти повинна б за те, що суд виніс такий гуманний вирок, а не писати скарги.

Той "гуманний" вирок Верховний Суд України скасував, як незаконний і 6 березня 2008 року наша воістину тяжка боротьба увінчалась виправдувальним вироком.

А далі почалася нова боротьба…
Окрему ухвалу апеляційного суду, яку 24 червня 2008 року, разом із виправдувальним вироком Верховний Суд України залишив без змін і вона вступила в законну силу – Генеральний прокурор України проігнорував і залишив без відповідного реагування. Почали мені надходити безграмотні і ніким не контрольовані відписки, які жахливо було читати.

Ну, наприклад: Я надсилаю Медведьку О. І. запит, про те, як він відреагував на окрему ухвалу і виправдувальний вирок, а заступник Генерального прокурора України Голомша надсилає мій запит в Одесу і просить заступника прокурора Одеської області Чорного, щоб той, відповідно до мого запиту провів перевірку і повідомив мене про її результати. Тобто, Чорний мав перевірити і мене повідомити, як відреагував на злочини проти правосуддя Медведько.

Лише після того, як ми звернулись до суду з позовною заявою про визнання бездіяльності Генерального прокурора України протиправною – було порушено першу кримінальну справу проти працівників міліції.

А от у відношенні пана Медведька адміністративний суд вирішив справу похоронити. Суд першої інстанції – Волинський окружний (колегія під головуванням судді Валюха) майже півроку "тягнула" справу і відмовила нам у позивних вимогах: я не набула права на особистий прийом Генерального прокурора!!!

Це рішення ще 5 травня минулого року (!!!) ми оскаржили до Львівського адміністративного апеляційного суду.

З усної телефонної розмови мені відомо, що у Львівському апеляційному адміністративному суді 6 червня 2009 року відкрито провадження у справі, а от, відповідно до закону письмово мене не повідомляють. А на моє письмове клопотання, надіслане суду рекомендованим листом 26 листопада 2009 року - реакції ніякої, хоча лист вручений 29 листопада...

Підходить старий Новий рік… може запосівати…

Правда, Медведько О.І., запросивши мене на особистий прийом і повідомивши мені про порушення кримінальної справи за фактом фальсифікації матеріалів справи – сам особисто вже поставив велику кляксу на рішення Волинського адміністративного суду!
Була надія на те, що під кінець-то, під особистим контролем Медведька О.І. – відділ в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України розкрутить отой прокурорсько-міліцейський клубок і усі хто вчинив злочини проти правосуддя будуть притягнуті до кримінальної відповідальності і понесуть покарання.
Однак, усе стало як завжди – навпаки.
Слідчий О. С. Мацієвський розпочав розслідування кримінальної справи… з тиску на потерпілого Артюшенка.
Я розумію, що якщо дві кримінальні справи об’єднані в одне провадження і передані Генеральній прокуратурі 1 вересня 2009 року, а слідчий об'являється в другій половині листопада, коли його починають підпирати і строки і мабуть якісь домовленості, то він починає діяти не по закону, а так, щоб і потерпілий і його представники та захисники зрозуміли з ким мають справу.

Спочатку Мацієвський надіслав повістку потерпілому з вимогою прибути 25 листопада у м. Одесу на слідчі дії, в якій попередив, що в разі неприбуття - до потерпілого буде застосовано привід.

Олександр 20 листопада, направив до Генеральної прокуратури факсом клопотання, в якому просив забезпечити йому і представнику умови проживання, оплату квитків та охорону на час слідчих дій у м. Одесі, на що отримав усну відмову слідчого.

24 листопада я надіслала телеграму Генеральному прокурору України, в якій вказала, що через незаконні дії слідчого Мацієвського зірвано проведення 24 листопада психологічної експертизи у м. Києві та 25 листопада слідчі дії у м. Одесі.

Відповідь на дану телеграму ми отримали від начальника відділу в особливо важливих справах Генеральної прокуратури України про те, що слідчий Мацієвський діяв…в межах закону.

А от відповідь на клопотання Олександра ми отримали від Мацієвського 3 грудня. Все нічого, якби не розходження в датах. Клопотання від 20 листопада. Відповідь від 23 листопада – норма витримана, ну а те, що поштовий штемпель від 30 листопада – то це Мацієвський вирішив списати на… незадовільну роботу пошти.
У відповіді вказано, що проведеною перевіркою не встановлено загрози нашому життю та здоров'ю.

Вказану перевірку, за дорученням Мацієвського УВБУ і УСБУ у Волинській області стали проводити…9грудня 2009 року, тобто, після того, як ми вже отримали відповідь про її результати…

Чи потрібно тут ще щось коментувати?!!
Тут не коментувати потрібно, а притягувати до відповідальності слідчого Мацієвського і не тільки його…

Ці події співпали із відзначанням Дня захисту прав людини у Волинській обласній адміністрації 10 грудня, на яку я була запрошена. Щоб не допустити моєї участі у круглому столі і розголошення незаконних дій у відношенні потерпілого та його законного представника, Мацієвський став наполягати допитати мене в якості свідка по кримінальній справі і тим самим вивести мене із справи, як представника. З 6 січня 2005 року постановою Приморської прокуратури м, Одеси я визнана захисником свого обвинуваченого сина, а з 9 березня 2008 року за довіреністю завіреної державним нотаріусом я законний представник потерпілого. Відповідно до частини 2 статті 69 КПК України не підлягають допиту як свідки: захисник підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, представник потерпілого…

Хіба не знає цього закону слідчий Мацієвський? Чи для об’єктивного розслідування кримінальної справи спочатку потрібно натиснути на потерпілого та позбавитись від його представника?
Для цього працівники міліції м. Ковеля приблизно з 16:45год. до 21:30год. 10 грудня 2009року тиснули на мене психологічно і намагались застосувати фізичну силу, щоб доставити мене з дому до Ковельської прокуратури, на допит у якості свідка.

Зі слів начальника дільничних інспекторів Макаренка І. І. зупинив цей "безпредєл" начальник Ковельського РВМ.

Після цього деякий час було затишшя, а 30 грудня за постановою слідчого Мацієвського О. у нас було знято охорону. В постанові Мацієвський навів два мотиви: по-перше – що перевіркою ВБ МВСУ і УСБУ у Волинській області не встановлено загрози нашому життю та здоров'ю. Це говорить про те, що ці державні служби безпеки України пішли на поводу у Генеральної прокуратури і не захистили нас від свавілля слідчого Мацієвського, а підтримали вчинення ним незаконних дій.

По друге – Мацієвський вказав, що мною під час застосування заходів безпеки були допущені порушення режиму, що полягали в тому, що я вирішувала особисті питання і була відсутньою за місцем проживання у час забезпечення охорони, не ставлячи до відома охоронців, хоча це неправда.

Однак, хто нас охороняв?

Спецпідрозділ "ГРИФОН", співробітники якого, є міліціонери!!!

Півроку у нашій квартирі разом з нами знаходились люди, колеги яких, принесли біду в нашу родину, катували мого сина! Лише страх перед можливою фізичною розправою з нами, що я не виключаю і зараз, примусив нас терпіти постійну їхню присутність! Такого я не побажаю нікому!

Ці молоді хлопці були свідками неодноразового на нас тиску, старалися захистити і заспокоїти, а що писали у рапортах, ми не знаємо.

Хоча я завжди була готова до того, що вони змушені будуть робити те, що їм накажуть.

Ми ні разу не порушили режим. А от охороняли нас не належним чином і не у відповідності до закону. На все, що потрібно для забезпечення заходів безпеки не має коштів і це інша тема для розмови.

Як стало відомо пізніше – таким чином, Мацієвський прибирав усі перепони, які заважали йому вчиняти у відношенні нас незаконні дії. 3 січня 2010року я отримала із Ковельського суду рекомендованим листом судову повістку, якою я повідомлялась про те, що я маю з'явитись до судді Шаруновича В.В. о 9:30 год. 5 січня 2010 року по справі №3-3027/09 про порушення статті185 КУпАП.

Я здогадалася що розгляд цієї справи, має відношення до подій 10 грудня, а так як, ні міліція, ні суд мене не повідомили чому мене викликають до суду, то я взялась вивчати Кодекс України про адміністративні правопорушення.

Відповідно до вказаної статті мене притягують до відповідальності: "…за злісну непокору законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, що тягне за собою накладення штрафу від восьми до п'ятнадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти процентів заробітку, а в разі, якщо за обставинами справи, з урахуванням особи порушника, застосування цих заходів буде визнано недостатнім, - адміністративний арешт на строк до п'ятнадцяти діб".

5 січня 2010 року зі мною в суд прийшли син Олександр, правозахисники м. Ковеля., кореспондент газети ВОЛИНЬ-НОВА журналіст Я. Гаврилюк, депутати міської ради, яким я щиро вдячна за їхню моральну підтримку і громадську позицію.

Судове засідання було відкритим.
Після підготовки до судового розгляду справи суддя Шарунович В. В. був здивований моєю відповіддю, що я не ознайомлена з матеріалами справи, а тому, почав їх оголошувати. Зачитавши протокол та постанову органу міліції, суддя перейшов до оголошення додатків: - …"Постанова про привід свідків, ...підвергнути приводу до Генеральної прокуратури, …потерпілого Артюшенка Олександра…" - і після цього речення спочатку завмерли всі від ...шокуючого подиву, а потім дружно вибухнули сміхом!!!

Судять мене – а постанова про привід чи то свідка, чи то потерпілого Олександра…
Але далі є така ж сама постанова щоб ..."підвергнути приводу до Генеральної прокуратури для допиту у якості свідка" і мене. Однак, в матеріалах справи не має ні одного доказу про те, що нам надсилались повістки і ми їх отримували, або відмовлялись їх отримувати, що давало б підстави для застосування примусового приводу.

А головне: до суду не з'явились представники прокуратури або міліції, щоб захистити своє спотворене сфальсифіковане "дітище"!!!

Я мала намір запитати їх у судовому засіданні – чому ж вони 10 грудня не виконували постанову слідчого Мацієвського і не намагалися разом зі мною доставити до Ковельської прокуратури для допиту в якості потерпілого, чи то свідка - мого сина Олександра?!!
Чи їм усім із Гілем, Масаловим, Дарчиком, Мацієвським разом взятими, так запаморочило розум, що вони не знали що чинять?

Суд виніс постанову, якою постановив: звільнити мене від адміністративної відповідальності, передбаченої ст. 185 КУпАП, в зв’язку з відсутністю в моїх діях адміністративного правопорушення і провадження в справі закрив. Дана постанова може бути оскаржена до Апеляційного суду Волинської області через Ковельський міськрайонний суд протягом 10 діб з дня винесення постанови, або, протягом цього ж часу на неї може бути внесено протест прокурора!

Ну що ж Ви, шановні слуги закону: - співробітники міліції та прокуратури, старші радники юстиції та Заслужені юристи України - далі будете вчиняти проти мене та моєї сім'і ???

НОВОРІЧНЕ ІНТЕРВ'Ю АРТЮШЕНКА ОЛЕКСАНДРА ДЛЯ НОВОРІЧНОГО ВИПУСКУ ГАЗЕТИ "ВОЛИНЬ, ЯКЕ ...НЕ БУЛО ОПУБЛІКОВАНЕ...

З нетерпінням чекали ми всі родиною Новорічного випуску "Волині", адже для цього була важлива підстава: син Олександр, дав інтерв’ю спеціально для святкового випуску, у якому розповів, як він, невинний, чотири Нових роки (2005-2008) відзначав за гратами.

До речі, у серпні 2008 року (№№ 824, 825, 827, 828) у статті "ВБИВЦЕЮ ЗРОБИЛИ НЕВИННУ ЛЮДИНУ" та у грудні 2008 року (№ 885) у статті "МАМА ВИЗВОЛИЛА СИНА З ТЮРМИ" журналіст Олександр Нагорний писав про долю Олександра.

Тоді писати було легше: є виправдувальний вирок Одеського апеляційного суду та архів із понад 30 публікацій журналіста Бориса Штейнберга, який більше двох років вів журналістське розслідування по справі Артюшенка і інформував читачів декількох газетних видань м. Одеси.

…А тепер…

Я відкрила Новорічний випуск "Волині" і не знайшла у ньому інтерв’ю Олександра.

Зате, переглядаючи попередні номери газети я знайшла хвалебну статтю про пана А.І. Гіля – прокурора Волинської області і все зрозуміла: не вписується розповідь сина Олександра після статті про пана Гіля!!!

А тому, я дослівно напишу нижче, що розповів "Волині" для святкового номера мій син Артюшенко Олександр:

" НОВИЙ РІК У СІЗО.

Свято Нового року всі чекають з нетерпінням, також і я . У нашій сім'ї виховувалось четверо дітей і Новий рік ми завжди старалися зустріти вдома в колі сім'ї, а потім уже святкувати з друзями.

31 грудня 2003 року помер наш тато Артюшенко Володимир Григорович і це стало нашим обов’язком збиратися на Новий рік вдома.

24 грудня 2004року мене забрали у Ковельський райвідділ міліції і для мене і моєї родини розпочались страшні дні без свят і вихідних днів.

26 грудня, коли мене в наручниках конвой віз до м. Одеси, то всі, хто зібрався вдома на поминальний обід по татові – страждали від нового стресу – бо не знали, за що мене повезли до Одеси.

Ніч з 26 на 27 грудня пройшла в пекельних муках – працівники міліції міняючи методи катування примушували писати явки з повинною і брати на себе розбій, вбивство одеситки, до чого я не мав ніякого відношення.

30 грудня, після усіх знущань – мене помістили в ізолятор тимчасового тримання Одеського обласного управління міліції де мене застав Новий 2005рік. Я його не зустрічав - ніяк.

У мене нестерпно боліло усе тіло, особливо руки, які розпухли від переломів. Крім баланди, якою там кормили їсти не було нічого. Навіть цигарок не було, Та й передачі не приймали, напевно був наказ.

У Новий 2006 рік я уже переступив засудженим на 13 років позбавлення волі і перебував в Одеському слідчому ізоляторі.

На Новий 2007-2008 рік я також перебував в Одеському слідчому ізоляторі, але вже як підсудний, так як 16 травня 2006 року Верховний Суд України скасував обвинувальний вирок.

Одеський слідчий ізолятор побудований ще царицею Катериною-2, в основному складається із маленьких камер величиною по 6 квадратних метрів, з овальною стелею, маленьким вікном з подвійною решіткою. В камері стоїть двоє нар в два яруси, умивальник, туалет, маленький столик.

Тут нас проживало по чотири чоловіки, а деколи і більше. Ув’язнених в камерах постійно міняли..

Перед Новим роком ми отримували від рідних передачі, а тому, готували собі святковий стіл, а так як у камерах світло на ніч не виключається, то в 12 годин ночі, ось в таких умовах ми вечеряли і згадували рідних, друзів. Це дуже важко.

Святкування Нового 2008 року, та й попередні, я – ми, дивилися по телевізору, бо у камері був маленький телевізор, який на деякий час відволікав від тяжких думок, однак, його дивитись можна також лише у визначені години.

Весь час жив надією, що все це скінчиться і незабаром буду вдома.

В даний час відділ з розслідування особливо тяжких злочинів Генеральної прокуратури України проводить досудове слідство по кримінальній справі порушеній проти працівників міліції, які мене катували і за фактами фальсифікації речових доказів, якими мене обвинувачували.

Зважаючи, що ніхто із тих посадових осіб моє місце в СІЗО займати не хоче, то Ковельською міліцією до нас вживаються різні методи незаконного впливу, особливо до моєї мами, мого захисника і законного представника.

Останні такі події відбулись 10 грудня цього року, після того, як вона, як правозахисник, виступила на круглому столі в обласній державній адміністрації, присвяченому Дню захисту прав людини з критикою на адресу прокурора Волинської області А. І. Гіля та прокурора м. Ковеля С. М. Масалова, які покривають незаконні дії працівників міліції, а також висловила присутнім думку громадян, членів обласної правозахисної організації, що при тій кількості скарг у вищестоящі органи на бездіяльність прокурора області, багаторазових пікетуваннях обласної прокуратури є недоречним присвоєння А. І. Гілю звання Заслуженого Юриста України.

Реакція прокуратури була миттєвою і щойно Галина Олексіївна виїхала з Луцька додому, як працівники Ковельської міліції по телефону почали переконувати її, щоб по приїзду до Ковеля, незважаючи на вечірній час, вона одразу, добровільно пішла до Ковельської прокуратури на допит у якості свідка по Одеській кримінальній справі, де начебто її чекає слідчий Генеральної прокуратури України. Після 19:30 години вечора з'явилися додому і годину ще переконували вдома, а коли зрозуміли що ніякі вмовляння не діють, пред’явили постанову про примусовий привід і для її виконання намагалися застосувати силу, щоб доставити Артюшенко Г. О. до Ковельської прокуратури.

Однак, Галина Олексіївна звернула увагу: - постанова написана не на бланку, відсутня печатка, штамп, вона не свідок і ніколи ним не була, текст написаний з помилками, вечірній час – а тому не підкорилася працівникам міліції і з ними не поїхала.

Що це було і чим би це могло закінчитись, можна тільки здогадуватись.

До прикладу – 24 грудня 2004 року мене забрали до міліції на бесіду на годинку також з дому, а повернувся я через 39 місяців.

Отак ми і живемо." 

Шановна наша НЕЗАЛЕЖНА ГРОМАДСЬКО-ПОЛИТИЧНА ГАЗЕТА "ВОЛИНЬ"!!!

Влада приходить і відходить, прокурори міняються, а читачі твої прагнуть з твоєю допомогою навести лад у державі!!!

То ж бажаємо у Новому році бути чесними і по справжньому незалежними.