КОВЕЛЬЧАНИН У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ ВИГРАВ СПРАВУ «МАРЧУК ПРОТИ УКРАЇНИ» (ФОТО, ДОКУМЕНТИ, ВІДЕО)

"З урахуванням обставин справи і в інтересах належного здійснення правосуддя, Президент секції вирішив надати право Артюшенко Г. О., представляти заявника відповідно до Правила 36 § 4 (а)". 

28 липня 2016 року Європейський суд з прав людини визнав заяву ковельчанина Марчука А. А. прийнятною і виніс остаточне рішення.

А почалося все рівно 13 років тому… 

24 серпня 2003 року в День Незалежності України родина Марчуків з дворічною донечкою  Даринкою гуляли по місту, фотографувалися біля фонтану і ніщо не віщувало біди (фото зліва).

В наступні дні Даринка почала капризувати, то плакала, то гралася, а коли появився пронос, то батьки дівчинки, як і всі ми заглядали в ротик чи не ріжуться зубки, поїли дитину рисовим відваром.  27 серпня  приблизно о 12:50 год. викликали карету невідкладної допомоги, але вона не приїхала на виклик і тоді вони з дитиною на руках, зупинили легковий автомобіль, який випадково проїжджав вулицею і за 5-7 хвилин  доїхали до лікарні.

Пізніше під час досудового слідства працівники прокуратури  встановили, що у  книзі реєстрації викликів  у відділенні невідкладної допомоги  Ковельської лікарні мало місце  виправлення  часу прийнятого виклику за телефонним дзвінком Марчука. Це було вчинено з метою приховування  від слідства зволікання виїзду карети  невідкладної допомоги, яка поїхала до будинку Марчука через 1 годину 15 хвилин після виклику.

В  приймальному  відділенні лікарні  ще на протязі 30 – 40 хв. зволікали в наданні негайної екстреної  допомоги хворій дитині, бо замість проведення негайних реанімаційних заходів та діагностики захворювання, між лікарями виник спір, в яке відділення класти хвору дитину.

Лікар-інфекціоніст вважала, що дитину має оглянути лікар-реаніматор і покласти в реанімацію, а лікар–реаніматолог відмовився класти хвору дитину у відділення реанімації, мотивуючи, що з проносом хвору дитину необхідно покласти в інфекційне відділення.

 Марчуки, з сльозами на очах, спостерігали як лікарі з’ясовують  між собою стосунки, не звертаючи уваги на їхні вмовляння рятувати їхню хвору дитину.

 Після огляду дитини, Вікторії Володимирівні (мамі Даринки) сказали що для надання  дитині першої  невідкладної медичної допомоги треба спочатку купити в аптеці ліки і вручили  список. Тримаючи на руках хвору дитину, вона віддала список своєму чоловікові Андрієві, який миттю побіг до аптеки.

Ліки коштували 29 грн. 95 коп., а в Андрія Васильовича на той момент було лише 21 гривня…

Як часто в житті буває, поспішаючи з дитиною до лікарні Марчуки не взяли з собою грошей і продавець аптечного кіоску, що находиться в вестибюлі приймального відділення лікарні сказала що відпустить  ліки тільки за повну суму до оплати, або ж він має дати щось в заставу.  

Від хвилювання чоловік не зміг зняти  з свого пальця обручку, побіг до дружини, яка колихала на руках хвору доньку.

Вікторія зняла з пальця золотий перстень і Андрій дав його в аптеці  в заставу, щоб купити медикаменти необхідні для порятунку дитини і почула як хтось із медиків дорікнув: "Як в лікарню зібралися без грошей?" - А я навіть вдягнутися не встигла, в чому була, в тому й поїхала - згадує Вікторія Володимирівна.

Працівники прокуратури на досудовому слідстві вилучили чек на придбання Марчуком медикаментів, а продавець аптеки дала правдиві свідчення про те, що батько давав  в заставу золотий перстень, який йому було повернуто після того, як він доплатив гроші за медикаменти.

Приблизно ще хвилин через 40 медсестра приймального відділення  Ковельської лікарні завела Марчуків з дитиною  в інфекційне відділення, яке знаходиться в іншому корпусі.

В інфекційному відділенні лікаря не було, а тому, чергова медсестра почала оформляти медичну картку, зважувати дитину, брати мазки, також мала  намір брати аналізи в дитини і в матері, хоча  Марчуки наполегливо  благали негайно вживати екстрених заходів для спасіння дитини.

Даринка тоді ще реагувала на все, говорила з батьками, просила пити.

За викликом чергової медсестри в інфекційне відділення прийшов лікар-реаніматолог з медсестрою, ввели дитині наркоз, поставили у венку підключку для введення медикаментів і одразу  приєднали  крапельницю, залишивши в палаті маму з дитиною без нагляду лікарів.

Матеріалами справи не доведено, але Марчуки вважають, що причиною смерті могла стати завелика доза введеного  наркозу, з якого дитина ще не вийшла а їй уже поставили крапельницю і почали капати інші ліки. 

Даринка раптово перестала дихати, почали синіти губки,  мати кликала лікарів на допомогу, але ніхто не йшов…

Через 10-15 хв. з іншого корпусу лікарні знову прийшов лікар-реаніматолог і тоді почали робити масаж серця, вводити різні лікарські препарати, однак робити це було надто пізно...

             В той трагічний момент в інфекційному відділені не було кисневої подушки, медсестри не могли потрапити в маніпуляційну кімнату, бо вона була замкнена і ніхто не міг знайти від неї ключа…

У  штучно створеній метушні та пошуках всього необхідного, на очах у всіх помирала  дитина. А її не рятували… Поряд з помираючою дитиною лікарів не було хвилин 10-15.

 27 серпня  2003 року в інфекційному відділені Ковельської лікарні померла  Марчук Дарина Андріївна, 8 липня 2001 р.н., якій не було вчасно надано невідкладної медичної допомоги.

За час розслідування кримінальної справи Головним бюро судово-медичної експертизи МОЗ України було проведено три судово-медичні експертизи  і отримано висновки, якими  було доведено, що причиною смерті дитини була злочинна недбалість лікарів: - «…вбачаються ознаки неналежного виконання медичними працівниками своїх службових обов’язків, оскільки  дитина не була терміново госпіталізована в реанімаційне відділення, що вимагає Наказ МОЗУ № 309  від 8.10.1997 року»;«…встановлено неналежне виконання та порушення медичними працівниками своїх професійних обов’язків».    

            Досудове слідство зволікало розслідування кримінальної справи.

І якщо на початку досудового слідства заступник головного лікаря з питань дитинства Ковельської  МТМО Поліщук Г. Є. на нараді лікарів, звернула увагу присутніх на недоліки в організації надання медичної допомоги у випадку смерті дитини Марчук Дарини, то… з  роками, кажуть Марчуки, ця пані стала втрачати пам'ять і її думка змінилася в користь своїх колег, бо  01.06.2006 року в ефірі 5 телевізійного каналу в програмі "Закрита зона",  коментуючи смерть Марчук Дарини, вона заявила на цілу Україну  що: - «…дитина відставала у фізичному розвитку, маса тіла - 9кг. 400 гр., була нижча вікової групи стандартам, нормативам».

Шановна пані забула, що у підсумковій частині висновку експерта № (…) зазначено: - «…дослідивши надані медичні документи та матеріали кримінальної справи не виявлено будь-яких даних, які б свідчили про ознаки відсталості розвитку організму Марчук Дарини Андріївни».

            Досудовим слідством все-таки було доведено, що в документації Ковельської лікарні щодо хворої Марчук Д. А. було внесено ряд виправлень, про це свідчать додаткові записи до журналу амбулаторних хворих приймального відділення між записами № (…) та № (…).

А Марчуки переконані, що медики коректували записи для виправдання своїх дій, а точніше - злочинної бездіяльності своїх колег. 

        

27 листопада 2003 року  газета «Вісті Ковельщини» передрукувала із «Волинських губернських відомостей» статтю «Дитина померла у лікарні. В її смерті медики звинувачують матір» і розмістила коментар Ковельського міжрайонного прокурора  Сергія Масалова, в якому той розповів, що ж насправді було встановлено прокуратурою: - «Ковельською міжрайонною прокуратурою проведено перевірку, до якої було залучено спеціалістів управління охорони здоров’я Волинської облдержадміністрації і встановлено, що внаслідок несвоєчасної некваліфікованої медичної допомоги та неналежного виконання медичними працівниками  Ковельської ЦРЛ професійних обов’язків, внаслідок несумлінного до них ставлення, спричинено смерть неповнолітньої Марчук Дарії Андріївни…».

А далі цю кримінальну справу цей же прокурор давав вказівки безліч разів закривати і в постановах вказувати про відсутність складу злочину.

        Андрій Васильович роками оббивав пороги міліції, прокуратури, судів, бо вирішив добиватися справедливості, іти до кінця і не зважаючи на те, що на досудовому слідстві з кримінальної справи зникли речові докази: зразки, відібрані з трупа дитини, результати аналізів, що два роки кримінальна справа ще «розгулювала» по судах, все ж таки на восьмому році після смерті донечки суд поставив остаточну крапку. 
       

Вироком Турійського районного суду Волинської області від 26.10.2009 року було доведено винність лікаря-інфекціоніста Гелюти М. І. у вчиненні злочину - "Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого", а після повторного розгляду справи вироком того ж суду від 30.06.2010 року суд було доведено аналогічні обставини смерті дитини: - "...підсудна Гелюта М. І. без поважних причин не почала негайно вживати до Марчук Д.А. реанімаційні заходи не лише при зупинці у хворої дихання та серцебиття, а й при різкому порушенні їх функцій з розвитком у неї дихальної  і серцевої недостатності".

24  вересня 2010 року вирок набрав законної сили.

Цей обвинувальний вирок став підставою для звернення Марчука з цивільним позовом до суду про відшкодування завданої  шкоди.

І тут почалась нова тяганина - уже в цивільному процесі.

Майже протягом двох місяців  після подання уивільного позову, усі  служителі Ковельської Феміди, по черзі, як під копірку писали заяви про самовідвід, вказуючи одну і ту ж причину –  що кожен суддя і члени його сім’ї,  постійно або періодично обслуговуються, лікуються, проходять  медогляд або просто звертаються за медичною допомогою у Ковельську лікарню, яка є відповідачем у справі…

Огульну, безцеремонну відмову одинадцяти суддів Ковельського міськрайонного суду розглядати  цивільний позов до Ковельського МТМО про стягнення моральної шкоди, завданої злочином, Андрій Васильович вважає судовим прецедентом, страйком суддів не лише проти Марчука, а й проти правосуддя,   проти здорового глузду!

Цивільний позов Марчука А. В. до Ковельського МТМО розглянув Старовижівський районний суд, стягнувши на користь Марчука А. В. 20000,00 грн. моральної шкоди.

Андрій Васильович звернувся до Європейського суду з прав людини, який наряду з іншими порушеннями, встановив, що національні органи не здійснили оперативного розгляду цивільного позову Марчука А. В. до Ковельського МТМО про відшкодування завданої моральної шкоди, завданого вчиненням злочину і постановив,  що  упродовж трьох місяців  держава-відповідач повинна сплатити Марчуку А. В. 4000 (чотири тисячі євро)  відшкодування моральної шкоди та додаткову суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись, що ця сума має бути  конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом, чинним на день здійснення платежу.

На виконання рішення Європейського суду з прав людини відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України уже відкрив виконавче провадження по даній справі. 

Андрій Васильович каже, що для нього не надто важливо, яка сума відшкодування йому присуджена, бо його донечку Даринку  йому не поверне ніхто, ніколи і ні за які кошти! Зараз би їй уже виповнилося б 15 років... 

Він каже, що пройшов через мясорубку українського правосуддя не для того щоб здобути грошову вигоду,  а боровся задля того  до кінця, щоб доказати всім, що справедливість існує, що можна довести вину  лікарів і закріпити її рішенням Європейського суду. 

Андрій Васильович вважає що поки він боровся з системою, добивався справедливості інша злочинна система душила його і його родину з іншого боку.

Майже 60 років його родина користується присадибною земельною ділянкою, родина має генеральний план на забудову від 1963 року  та 1993 року, але приватизувати її не може...

Питання приватизації повисло в повітрі одразу після того, як Андрій Васильович категорично відмовився платити гроші за позитивне вирішення цього питання...

Десь взялася санітарна зона..., яка не є завадою взяти цю ж земельну ділянку в довготривалу оренду і на ній побудувати будівлі.... А в приватну власність - зась!

З одного боку, від будинку Марчуків, зовсім поряд, всього метрів за 30, збудували собі люди шиномонтаж і їм під їхній бізнес  не була на заваді ніяка "санітарна зона", бо архітектор міста вважає що норми дотримані... 
Для сусідства з другого боку  від будинку Марчуків - також не існує "санітарної зони"...

Тепер Андрій Васильович думає: де і яку  управу шукати на ковельську владу, яка вибірково надає у приватну власність залишки  земельних ділянок власника будь-кому: братові, сватові, навіть іногородній особі.  А Марчук, проживаючи на присадибній земельній ділянці, якою все життя користувалася уся його родина, то навіть його рідний батько - дитина-війни  не може приватизувати частину городу через так звану "санітарну зону". 
Звідси випливають інші проблеми у Марчуків: вони не можуть виготовити технічну документацію і підключити  газ, не можуть оформити субсидію...

 А ще, Андрій Васильович не може "в'їхати"  - куди б зникла "санітарна зона" з його обнесеного парканом обістя, якби він дав невгамовним "рішалам" гроші за приватизацію ...

Андрій Васильович каже, що  ковельські можновладці щось занадто  часто стали вживати слово "ЗОНА"... Може вони передчувають щось зле? 
Бо ковельчан дуже турбує доля рекреаційної зони, яка через бездіяльність відомого всім головного ковельського еколога незабаром збільшиться за рахунок р. Турії через її замулення та пересихання...;  санітарна зона в городі Марчука з'явилась  мабуть тому, що він погано вивчив табличку ділення...  
То ж декому із ковельського білого дому треба подумати ще про  одну зону... 

   

АРТЮШЕНКО Г. О.