ЧИ ЗВАЖИТЬСЯ ПРОКУРАТУРА ПОРУШИТИ КРИМІНАЛЬНУ СПРАВУ ПО ДЕРИБАНУ ЗЕМЛІ

01.06.2010 року до Волинської обласної громадської правозахисної організації «Волинська правозахисна група» звернувся засуджений Л. із заявою захистити його право на спадщину на земельну ділянку, яка знаходиться у м. Ковелі, шляхом звернення від його імені до правоохоронних органів з заявою в порядку статті 97 КПК України та представляти його інтереси у даній справі.

Незважаючи на те, що право успадкувати дану земельну ділянку мають законні спадкоємці, обійшовши їх, зграя шахраїв, в тому числі посадовців, сфальсифікували необхідні документи, підробили довіреності і навіть державний акт на право приватної власності на землю, відсудили і продали її...

Усе це було б неможливим, якби до цієї афери не доклав рук начальник ковельського Держкомзему Логвінов В. Г.

Так що дерибаниться у Ковелі не лише земля запасів міста, а й спадкова. А прокуратурі міста ну ніяк не хочеться об'єктивно розслідувати цей злочин, а тому, 13 січня 2011 року в 11:50год. до Ковельської міжрайонної прокуратури я змушена була подати заяву про відвід помічника прокурара Давидюка М.М. від розгляду моєї заяви. Заяву у мене прийняв Дарчик М. Г.

Нижче подаю повний текст заяви:

З А Я В А

В ПОРЯДКУ СТАТТІ 60 КПК УКРАЇНИ

16 грудня 2010 року о 15:10год. я повідомила Ковельську міжрайонну прокуратуру письмовою заявою в порядку статті 94, 97 КПК України, про факти вчинення злочинів, передбачених ч. 3. ст..28, ч. 4. ст. 190, ч. 5 ст. 191 КК України, організованою групою осіб, які за попередньою змовою, з метою власної наживи, зловживаючи своїм службовим становищем, шляхом шахрайських дій, обману підроблювали довіреності, технічну документацію, державні акти на право приватної власності на землю, позовну заяву до суду, забезпечили участь у суді підставної особи, продали земельну ділянку, вартість якої, більше як в шістсот разів перевищує неоподатковуваний мінімум доходів громадян на момент вчинення злочину, чим завдали значної майнової та моральної шкоди Л. та його сестрі А.

Заяву я належним чином обґрунтувала копіями підтверджуючих документів.

Це була друга моя заява з даного приводу. Першу заяву я подавала до прокуратури 25 червня 2010 року, на яку отримала відповідь №211ск–10 від 19.07.2010 року, якою мені було роз’яснено, що розгляд порушених мною питань віднесено до компетенції суду.

21 липня 2010 року за результатом перегляду рішення суду за ново виявленими обставинами Ковельський міськрайонний суд виніс Ухвалу, якою скасував рішення суду від 17 грудня 2007року, наклав арешт на земельну ділянку, заборонив новому власнику С., мешканцю Камінь-Каширського р-ну на даній земельній ділянці проводити будь-які будівельні роботи, використовувати її в будь-який спосіб і в будь-який спосіб нею розпоряджатися, а також, заборонив Відділу Держкомзему у м. Ковель та Ковельському міському відділу земельних ресурсів вчиняти будь-які дії у відношенні цієї земельної ділянки.

Протягом декількох місяців я зібрала документи, сфальсифіковані групою осіб, які зловживаючи службовим становищем та застосовуючи шахрайські методи, зуміли обдурити суд, привласнити земельну ділянку, а потім її продати і завдати спадкоємцям матеріальну та моральну шкоду.

29 грудня 2010 року, після закінчення терміну відведеного законом на розгляд моєї заяви, я звернулась до прокуратури з питанням про те, яке рішення прийняла прокуратура по моїй заяві, однак помічник прокурора Давидюк М., на розгляді у якого була моя заява, повідомив мені що моє звернення буде розглянуто відповідно до закону у місячний термін, а тому, я отримаю відповідь після 16 січня 2011 року.

Я просила роз’яснити мені, хто, коли і чому перейменував мою заяву про вчинені злочини на звернення, на що Давидюк відповів, що прокуратура вправі сама вирішувати що я подала до прокуратури – заяву чи звернення.

Після того, як я сказала, що подам скаргу до прокуратури області або до суду про визнання бездіяльності протиправною при розгляді моєї заяви, то Давидюк М. М. одразу мені вручив виклик до прокуратури №211-10 від 29.12.2010 року (під розписку) прибути на 10:00год. 30.12.2010 року до нього у кабінет №3 для дачі пояснень з приводу поданої мною заяви від 16.12.2010року.

У виклику виділеним шрифтом Давидюк М. М. наголосив, що в разі ухилення від прибуття за викликом мене можуть доставити примусово органи міліції та можу бути притягнута до адміністративної відповідальності.

Якби даний виклик до прокуратури було вручено мені вчасно, без залякувань, без психологічного тиску, нарівні з особами, яких я вказала у заяві, то я б такий виклик сприйняла б без сумніву в об’єктивності та неупередженості Давидюка М. М., без хвилювань, а як законну процесуальну дію помічника прокурора під час проведення перевірки поданої мною заяви. В даному разі Давидюк М. М. керувався не законом, а емоціями та своїми особистими інтересами.

Станом на 05 січня 2011 року із вказаних мною у заяві 15 (п’ятнадцяти) осіб до прокуратури не було викликано жодної особи.

Мені також відомо від Давидюка М. М. що станом на 12 січня 2011 року ще не відібрані пояснення у Логвінова В. Г. і інших, що я вважаю є умисним затягуванням.

Більше того, я вважаю, що прокуратура умисне не відбирає пояснення у особи, яка зберігає оригінали усіх сфальсифікованих документів і не вилучає їх, бо мені ця особа надала можливість сканувати ті документи і зробити якісні, кольорові копії.

11.01.2011 року були відібрані пояснення у М. якого я також підозрюю в причетності до фальсифікації документів і, як випадково розповів мені М., - помічник прокурора Давидюк М. М., спочатку вислухав його усні пояснення, після чого на свій розсуд сформулював і записав його пояснення, упустивши при цьому важливу для справи деталь: те, що М. узяв документи у потерпілої у 2007 році після того, як довідався, що Логвінов В. Г. мав намір вилучити дану земельну ділянку через сесію міської ради.

Тобто, Давидюк М. М. умисне не вніс до протоколу важливу інформацію, про те, що саме Логвінов В. Г. поклав початок махінаціям з документами по даній спадковій земельній ділянці.

З даного приводу Давидюк М. М. мені відповів, що моє зауваження є несуттєвим, але якщо я вважаю що дана інформація є важливою, то він викличе М. і відбере у нього пояснення повторно.

Під час розмови з Давидюком у його кабінеті 12.01.2011 року мене насторожило і інше, а саме:

1. Давидюк М. М. не вивчив моєї заяви, або умисне вдавав, що йому невідомо які саме рішення прийняв суд 21.07.2010 року. Про те що ці дві Ухвали суду я додала до заяви йому начебто стало відомо від мене уже під час розмови, а тому я наполягла щоб він знайшов їх серед документів і ознайомився з ними у моїй присутності!

2. Давидюк М. М. запевняв мене, що суд не обов’язково має скасувати право установчі документи, виготовлені новим власником С., що ніяка мирова угода С. не треба, бо С., вклавши у цю земельну ділянку уже 50000 доларів, захищаючи своє майно, не подивиться на віру, а буде робити так, як йому скажуть, звернеться до суду і суд визнає його добросовісним набувачем.

Мені не зрозуміло, на яку особу, яка має вплинути на рішення С. про звернення до суду про визнання його добросовісним набувачем та вносити між потерпілими від шахраїв Л-ми і С-ми ворожі стосунки яких на даний час іще немає, натякав Давидюк при розмові зі мною?

Тобто, Давидюк М. М. поставив мене до відома, що прокуратура не тільки не має наміру притягувати до кримінальної відповідальності винних осіб у фальсифікації документів, а у прокуратурі визрівають плани як остаточно законних спадкоємців Л-их позбавити права на спадкову земельну ділянку!!!

04.01.2011 року у газеті «Волинь-нова» була опублікована стаття «НОВОРІЧНИЙ «ПОДАРУНОК» ВІД ДЕПУТАТІВ» в якій йшлося про таке:

«Прикро, що не прийшов на сесійне засідання послухати про «дерибан» землі помічник ковельського міжрайонного прокурора Михайло Давидюк, який курирує від прокуратури органи місцевого самоврядування. В інших питаннях, особливо земельних, він проявляє настирливість і завидну принциповість. Ну а на яке прокурорське реагування чекати громаді зараз, коли в тому блатному списку «потрібних» людей є прізвище самого Давидюка? Це ж, даруйте, чортзна-що вийде, якщо чоловік сам у себе землю буде відбирати?!»

Вважаю, що після такої публікації у обласній газеті, помічник ковельського міжрайонного прокурора Михайло Давидюк у розгляді моєї заяви повинен був би взяти самовідвід.

Я говорила про це з Давидюком М. М. 06.01.2011 року і в той же час надіялась, що резонансна стаття в якій фігурантом земельного дерибану у Ковелі є Давидюк М. М. може бути стимулом об’єктивного і неупередженого проведення перевірки.

Відповідно до частин 3, 4 статті 60 КПК України

«Слідчий і особа, яка провадить дізнання, підлягають відводу коли вони або їх родичі заінтересовані в результатах справи; при наявності інших обставин, які викликають сумнів у їх об'єктивності.

При наявності зазначених підстав слідчий і особа, яка провадить дізнання, повинні заявити самовідвід, не чекаючи заяви про відвід.

Заява про відвід або самовідвід слідчого і особи, яка провадить дізнання, подається прокуророві, який розглядає і вирішує її протягом двадцяти чотирьох годин.»

Однак, Давидюк М. М., як особа яка проводить дізнання з приводу викладених у моїй заяві фактів фальсифікацій документів і вказаних мною причетних до шахраювання і фальсифікацій посадових осіб, отримавши незаконно земельну ділянку з допомогою Логвінова В. Г., посадової особи, у відношенні якої я прошу порушити кримінальну справу – грубо порушуючи строки проведення перевірки моєї заяви, як особа зацікавлена у позитивному вирішенні справи у відношенні Логвінова В. Г., не заявив самовідвід, а проводить перевірку не об’єктивно, з явним покриттям вчинених злочинів посадовими особами, в тому числі – Логвіновим В. Г., що викликає сумнів у його об’єктивності і неупередженості.

Посилаючись на вище написане та керуючись ст.. 60 КПК України

ЗАЯВЛЯЮ

відвід помічнику ковельського міжрайонного прокурора Михайлові Давидюку, який проводить перевірку моєї заяви у відповідності до статті 97 КПК України, і повідомляю, що Давидюк М. М., як особа зацікавлена може прийняти незаконне рішення.

Додаю наявні письмові докази необ'єктивності Давидюка М. М, якому заявлений мною відвід:

1. Копія статті «НОВОРІЧНИЙ «ПОДАРУНОК» ВІД ДЕПУТАТІВ», яка опублікована у газеті «Волинь-нова» за 04.01.2011року.

2. Копія виклику від 29.12. 2010року.

3. Копія відповіді Ковельської міжрайонної прокуратури №211ск–10 від 19.07.2010року.

АРТЮШЕНКО ГАЛИНА ОЛЕКСІЇВНА

Заступник голови Волинської правозахисної організації

13.01.2011 року.

ПОЯСНЕННЯ У СПРАВІ ПРО ПОБИТТЯ СВІДКА ЗУБАЧА

27.11.2010 року. вдень мені зателефонували і попросили прийти у травпункт Ковельської ЦРЛ, куди звернувся за медичною допомогою 21-річний ковельчанин Зубач Віталій Миколайович з приводу нанесення йому тілесних ушкоджень співробітниками міліції.

Я дала згоду і по мене приїхав таксист В. 

Коли я приїхала, якраз з кабінету лікаря вийшов Зубач В. М. у супроводі двох співробітників міліції, а біля травпункту чекали його друзі.

Працівникиків міліції я впізнала по голубих комірцях сорочок, бо були вони вдягнуті у верхньому цивільному одязі. 

Ні один із них не пред’явив посвідчення, навіть не назвали свої імена, лише сказали що вони є співробітниками карного розшуку.

У Зубача В. була припухла почервоніла ліва скроня і інші частини обличчя. Він сказав що у нього дуже болить голова, тошнить.

В той же час написав мені заяву, в якій коротко виклав факти і попросив захисту.

Коли Віталій писав заяву і розповідав мені про те, як його було побито у приміщенні міліції, співробітники міліції хвилювались, кудись телефонували, доводили що вони ще розберуться де він отримав тілесні ушкодження.

Крім того, наполягали на тому, що Віталій має пройти обстеження на алкогольне сп’яніння. 

Працівники міліції не питали Віталія як він себе почуває, чи може давати пояснення, не роз’яснювали йому його права, а наполягали на дачі пояснень.

Я роз’яснила Віталію що він має право відмовитися давати будь-які пояснення, що він і зробив, а також відмовився здати кров на наявність алкогольного сп’яніння до приїзду його мами.

Зважаючи на погане самопочуття Віталія, його терміново, поклали на лікування у неврологічне відділення з діагнозом: ЗАКРИТА ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА, СТРУС ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ЗАБІЙ М’ЯКИХ ЧАСТИН ОБЛИЧЧЯ.

Я знаходилась у палаті біля Віталія до того часу поки приїхала його мама. Про дану подію повідомила обласне управління міліції, вислухала пояснення друзів, які підтвердили, що Віталія побито саме у приміщенні міліції.

Аналізуючи мої зустрічі з працівниками міліції (на їх прохання), у понеділок у м. Ковелі та у вівторок у Луцьку я зрозуміла що на свідків і на потерпілого Зубача В. йде психологічний тиск.

Крім того, обласне начальство дуже наполегливо цікавилось, хто саме мені подзвонив щоб я приїхала у лікарню (коментарі тут зайві).

Для уточнення деталей я знову зустрілася з усіма хлопцями, які були присутні у суботу в міліції, біля міліції, у лікарні.

Зубач Віталій пояснив мені, що того дня у кабінеті, на третьому поверсі приміщення міліції дільничний інспектор Турубара О. А. відбирав у нього пояснення у якості свідка. 

Дільничний казав що Віталій бреше, що буде закритий, що у відношенні нього буде порушена кримінальна справа, а коли ці погрози не подіяли на Віталія і він не змінив свої пояснення, то Турубара повів Віталія на другий поверх. 

На другому поверсі Турубара О. А. сказав Зубачу почекати біля кабінету, а сам зайшов у кабінет. Через декілька хвилин сказав зайти йому. 

У кабінеті було двоє чи троє міліціонерів. Йому сказали стати до стіни і один із міліціонерів став бити його руками по голові, по обличчю, за те, що він брехав дільничному інспектору Турубарі О. А.

Віталій не пам’ятає скільки ударів завдав йому співробітник міліції.

Після цього, Турубара О. А. знову повів Віталія на третій поверх. Віталію стало погано. На третьому поверсі біля кабінету він побачив свідка Б., почав дзвонити мамі, але Турубара забрав у нього телефон. Тоді Зубач попросив Б. подзвонити його мамі.

Турубара О. А. повернув Зубачу телефон коли відпускав його додому.

На вулиці Віталію стало зовсім погано і він попросив друзів, щоб його відвезли у лікарню. Події, які були у лікарні, коли його обстежували лікарі, пригадує погано.

В суботу після 18:00 год. до Зубача В. в палату прийшли працівники обласного управління міліції і наполягали на дачі пояснень, однак, він відмовився давати пояснення до одужання.

Друзі Зубача розповіли мені, що у суботу після 18:00год. вони прийшли провідати Віталія, то біля палати в якій лежить Зубач В. їх зупиняли працівники міліції, казали, що вони приїхали з Луцька, з обласного управління міліції, називали Зубача їхнім братом, казали що їм відомо, що у п’ятницю ввечері хлопці пили з Зубачем пиво, змушували виправдовуватися, наполягали на дачі пояснень, а коли хлопці дали згоду дати пояснення, то пояснень у їх не взяли, а порадившись між собою їх просто відпустили. 

Свідок Б. пояснив, що, коли він зранку їхав в машині із Ромою і з Зубачем до міліції і майже годину стояв з ним під кабінетом Турубари поки той відбирав пояснення у Роми, то Зубач В. розмовляв нормально і на обличчі не було слідів побоїв. 

Б. побачив кров на губах і почервоніння на обличчі Зубача В. коли Турубара з Зубачем повертались з другого поверху. Зубач давав йому свій телефон, щось говорив, але Б. не міг зрозуміти його слів, а Турубара забрав телефон у Зубача і у Б. 

Хвилин через тридцять Турубара вийшов з кабінету і сказав Б. що він може йти додому і до понеділка бути вільним.

Б. попросив Турубару повернути телефон. Той пішов у кабінет і вийшов з двома телефонами: повернув його телефон, а з Зубачовим телефоном зайшов назад у кабінет.

Хвилин через 30-40 він побачив Зубача біля магазину «Салют». Зубач сказав що хоче поповнити рахунок щоб подзвонити мамі. На губах Зубача була засохла кров. 

Того ж вечора після 19:00 год. до нього додому приїхали працівники міліції. Сказали що вони з Луцька. Б. погодився дати пояснення вдома. 

Коли Б. сказав що мав судимість, то працівник міліції одразу комусь передзвонив і сказав, щоб Б. одягався і їхав з ними, бо пояснення у нього будуть відбирати у відділі міліції. Б. боявся заперечувати, а тому поїхав з працівниками міліції у відділення, де і дав пояснення... Турубарі... Б. чув, як Турубару попередили: "Дивись, щоб не було так як з першим". Ще Б. пояснив, що коли вийшов з відділення міліції, то боявся йти вулицею.

Рома розповів, що зранку він, Б. і Зубач приїхали до міліції і у Зубача на обличчі не було ні крові, ні подряпин, ні почервоніння. Він вийшов від дільничного першим і періодично сидів у машині на стоянці. 

Коли вийшов з міліції Б. він не бачив. А коли вийшов Зубач то він підійшов до нього і побачив на його губах кров, на обличчі покрасніння, припухлості.

Зубач сказав що йому дуже погано, тошнить, болить голова. 

Рома запропонував поїхати до нього додому по гроші, а потім у лікарню. Зубач попросив у нього гроші на поповнення рахунку, який поповнив у «Салюті», а потім він Зубача відвіз до лікарні і був поряд з ним, поки Зубача поклали у відділення. 

Тридцятого листопада, керівництво обласного управління міліції з яким я мала зустріч, мене запевнило в тому, що перевірка буде здійснюватись професійно і об’єктивно, а винні понесуть покарання, бо рукоприкладство в правоохоронних органах це злочин.

Запропонували мені написати пояснення, а зважаючи на пізній час, домовились, що пояснення я напишу вдома і в мене його забере сам, особисто Ліпич Юрій Іванович – заступник начальника Ковельського МВ УМВС України у Волинській області.

Ну що ж, час іде, пояснення я написала ще другого грудня. Як і домовлялись, неодноразово телефонувала на мобільний Феню Миколі Даниловичу, однак він не піднімав трубку. Не дочекавшись Ліпича Ю. І. – зателефонувала йому сама. Однак, Юрій Іванович, з його слів, не мав часу зі мною зустрітись.

А я впевнена: не бажає!

Ну навіщо їм в справі мої пояснення, які не на їхню користь!

Хоча у понеділок, 29 листопада сам мене знайшов!

ШАНОВНІ:

Луцюк Петро Сергійович – перший заступник начальника УМВС України у Волинській області;

Донсков Юрій Олександрович – начальник СВ УМВС України у Волинській області;

Фень Микола Данилович – начальник інспекції по особовому складу УМВС України у Волинській області;

Остапович Володимир Петрович – заступник начальника УМВС України у Волинській області по кадрах;
Медведєв Олександр Олександрович – начальник ВДІМ (відділ дільничних інспекторів)

Цісарук Антон Вікторович – радник начальника УМВС України у Волинській області – всі Ви такі поважні, при таких високих званнях та посадах, ну де мені простій жінці з Вами змагатися!!!

Ви переконували мене що розслідування з даного приводу буде об’єктивне, а насправді – ГУРТОМ ВІШАЛИ МЕНІ НА ВУХА ЛАПШУ!!!

Мені хоч одне приємно: Ковельські міліціянти оперативно читають мій блог!!!

Як повідомив мені Ліпич Юрій Іванович - мою статтю «РЕЗУЛЬТАТ ДОПИТУ СВІДКА: ЗАКРИТА ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА, СТРУС ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ЗАБІЙ М’ЯКИХ ЧАСТИН ОБЛИЧЧЯ» читали у міськрайвідділі міліції уже о 23:00год. 27 листопада.

А це означає – через 15 хвилин після того, як я її розмістила у блозі.

Обіцяю писати частіше і радувати Вас Вашими ж "здобутками"!!! 

АРТЮШЕНКО ГАЛИНА ОЛЕКСІЇВНА

Заступник голови Волинської правозахисної організації

РЕЗУЛЬТАТ ДОПИТУ СВІДКА: ЗАКРИТА ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА, СТРУС ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ЗАБІЙ М’ЯКИХ ЧАСТИН ОБЛИЧЧЯ.

27.11.2010 року. 

Сьогодні вдень мені зателефонували і попросили прийти у травпункт Ковельської ЦРЛ, куди звернувся за медичною допомогою 21-річний ковельчанин Зубач Віталій Миколайович з приводу нанесення йому тілесних ушкоджень співробітниками міліції.

Біля травпункту чекали друзі Зубача В. М. поки лікар його огляне і надасть першу медичну допомогу і коли я підійшла, то вони навіть не встигли мені повідомити що ж сталося, бо з кабінету лікаря якраз вийшов Зубач В. М. у супроводі двох співробітників міліції.

- Ви мама? Ми чекали Вас? – запитав один із міліціонерів.

- Ні, я не мама, я заступник голови громадської Волинської правозахисної організації, - сказала я і пред’явила посвідчення. 

Хочу зауважити, що ні один із міліціонерів не пред’явили посвідчень, навіть не назвали свої імена, лише сказали що вони є співробітниками карного розшуку.

І навіть не треба було питати хто потерпілий: я зрозуміла із хворобливого вигляду молодого хлопця, із припухлої почервонілої лівої скроні і інших частин обличчя.

- Як ти себе почуваєш ? - запитала я Віталія.

- У мене дуже болить голова, але я напишу Вам коротеньку заяву, щоб мене захистили – сказав Віталій.

Ось, що коротко, пояснив Віталій:

Сьогодні, на третьому поверсі у кабінеті приміщення міліції дільничний інспектор Турубара О. А. брав у нього пояснення у якості свідка. Зі слів Віталія Турубара О. А. писав протокол. 

Свідчення дільничному не сподобались, а тому, після погроз, що Віталій буде закритий, що буде у відношенні його порушена кримінальна справа він повів Віталія на другий поверх. 

На другому поверсі у кабінеті було двоє чи троє міліціонерів. Віталія поставили до стіни і один із міліціонерів став бити його руками по голові, по обличчю за те, що на їхню думку, він брехав, коли давав свідчення дільничному інспектору Турубарі О. А.

Віталій не пам’ятає скільки ударів завдав йому співробітник міліції, але він пам’ятає його в лице і може впізнати.

Після цього, Турубара О. А. знову повів Віталія на третій поверх щоб дописати протокол, але Віталієві стало погано і він почав телефонувати своїй мамі. 

Турубара О. А. вирвав у нього з рук телефон, забрав його і не дозволив Віталію повідомити мамі про те, де він знаходиться і що з ним вчиняють, а коли довідався хто мама Віталія, де працює, швиденько дав підписати протокол і відпустив додому.

Вийшовши на вулицю Віталію стало зовсім погано і він попросив друзів, щоб його відвезли у лікарню. 

Співробітникам міліції не сподобалось, що Віталій написав заяву і розповів мені про те, як його було побито у приміщенні міліції, вони захвилювались, почали кудись телефонувати і доводити що вони ще розберуться де він отримав тілесні ушкодження.

Крім того, почали наполягати на тому, що Віталій має пройти обстеження на алкогольне сп’яніння і не питаючи як він себе почуває почали наполягати на дачі його пояснень.

Віталій використав своє конституційне право і відмовився давати будь-які пояснення, а також відмовився здати кров на наявність алкогольного сп’яніння до приїзду його мами у лікарню. 

Зважаючи на погане самопочуття Віталія, лікарі терміново, поклали його на лікування у неврологічне відділення з діагнозом: ЗАКРИТА ЧЕРЕПНО-МОЗКОВА ТРАВМА, СТРУС ГОЛОВНОГО МОЗКУ, ЗАБІЙ М’ЯКИХ ЧАСТИН ОБЛИЧЧЯ. 

Про побиття Зубача Віталія Миколайовича у кабінеті приміщення Ковельського МВ УМВС України у Волинській області співробітниками міліції я повідомила обласне управління міліції і підготувала заяву до прокуратури.

Доживемо до понеділка і подивимось, яка буде реакція прокуратури та керівництва обласного управління міліції на черговий злочин співробітників міліції, які у державній установі, вибиваючи потрібні їм покази, калічать молодих людей!!!

АРТЮШЕНКО ГАЛИНА ОЛЕКСІЇВНА

Заступник голови Волинської правозахисної організації

СУД ВИЗНАВ БЕЗДІЯЛЬНІСТЬ ПРОКУРОРА ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ ГІЛЯ АНДРІЯ ІВАНОВИЧА ПРОТИПРАВНОЮ

Сьогодні, 17 вересня 2010 року Волинський окружний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого–судді Плахтій Н. Б., суддів Волдінера Ф. А., Сороки Ю. Ю. розглянувши в судовому засіданні адміністративну справу за позовом Голови громадської організації «Волинська правозахисна група» Василюка Степана Феодосійовича до прокурора Волинської області Гіля Андрія Івановича про визнання бездіяльності протиправною та зобов’язання вчинити дії виніс постанову, якою адміністративний позов задовольнив повністю, а саме:

Суд визнав бездіяльність прокурора Волинської області Гіля Андрія Івановича щодо розгляду заяви Голови громадської організації «Волинська правозахисна група» Василюка Степана Феодосійовича від 29 квітня 2010 року протиправною.

Суд зобов’язав прокурора Волинської області Гіля Андрія Івановича розглянути та вирішити заяву Голови громадської організації «Волинська правозахисна група» Василюка Степана Феодосійовича від 29 квітня 2010 року. 

Позивач, Василюк Степан Феодосійович в обґрунтування своїх позивних вимог надав суду беззаперечні докази бездіяльності прокурора Волинської області Гіля Андрія Івановича. 

Крім того, суд задовольнив клопотання Василюка С. Ф. і витребував наглядові провадження що стосуються безпосередньо обставин даної справи, які повною мірою доповнили картину безвідповідального ставлення до своїх службових обов’язків, нехтування законами суб’єктом владних повноважень прокурором Гілем А. І. та його підлеглими прокурорами. 

Суд відмовив позивачеві у задоволенні клопотання у допиті свідків – членів громадської організації «Волинська правозахисна група». 

На мою думку, докази позивача Василюка С. Ф. були настільки переконливими, що суд не вбачав необхідності допитувати свідків. 

Сам відповідач по справі Гіль Андрій Іванович до суду не з’явився. 

Його інтереси у судовому засіданні представляв старший прокурор відділу представництва інтересів громадян та держави в судах прокуратури Волинської області Ткачук Сергій Ярославович. 

Ткачук С. Я. не надав суду ні заперечення на позовну заяву, ні жодного доказу на користь відповідача по даній справі, а його промова в дебатах складалася всього з декількох слів: прохання відмовити у позовних вимогах. 

Відповідач по справі Гіль Андрій Іванович має право дану постанову оскаржити в апеляційному порядку повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги до Львівського апеляційного адміністративного суду протягом десяти діб з дня отримання копії постанови, повний текст якої буде виготовлено 22 вересня 2010 року. 

Але, що будуть писати у апеляційній скарзі шановні прокурори: прокурор Волинської області Гіль А. І. або його представник прокурор Ткачук С. Я., якщо не мали чого сказати у судовому засіданні? 

Хіба може, напишуть апеляційну скаргу для того, щоб відтягнути час набрання законної сили постанови суду? 

Це не додасть їм шани та поваги. 

Сьогодні ж, колегія суддів Волинського окружного адміністративного суду: головуюча – Плахтій Наталія Борисівна, судді - Волдінер Фелікс Арнольдович, Сорока Юрій Юрійович запалили нам вогник надії, вселили віру в те, що і суб’єкта владних повноважень суд може змусити поважати закони України. 

До речі, 21 липня 2010 року суддя Ковельського міськрайонного суду Панасюк С. Л. за моєю заявою в інтересах засудженого Л. І. В. за ново виявленими обставинами скасував рішення трирічної давності. 

Але це інша тема. 

Тема, до якої я повернусь. Де в цілях збагачення, наживи сплелись факти підробки документів, фальсифікації державних актів та викрадення в особливо великих розмірах злочинним угрупуванням з участю державних службовців.

Заступник голови громадської організації

«Волинська правозахисна група» Артюшенко Г. О. 

КАК В ОДЕССЕ "СОЧИНЯЮТ" УГОЛОВНЫЕ ДЕЛА И НЕ ХОТЯТ РАСКРЫВАТЬ НАСТОЯЩИЕ УБИЙСТВА

01.09.2010.

Сегодня в Апелляционном суде Одесской области должны рассмотреть жалобу защиты Вячеслава Грациотова, которому Приморским районным судом по представлению следователя милиции и прокуратуры Приморского района была избрана мера пресечения в виде содержания под стражей. Грациотов подозревается в убийстве. Но милиция с прокуратурой обвинение ему ещё не предъявили.

Речь идет и трагедии, случившейся 23 августа в Одессе на Соборной площади. Происходило всё среди бела дня, примерно после шести вечера на глазах многих прохожих.

19-летний Вячеслав и его девушка Юлия сидели у фонтана, когда к ним подсели двое молодых людей чуть постарше, крепкого телосложения, по виду пьяные. Это были 21-летний Роман Трачёв и Совко. Они стали приставать к Вячеславу и Юлии. Те всеми силами старались избежать конфликта (Как рассказывает Юлия, парни видели их ещё в "Афине",откуда они пришли. Случайно ли они вновь оказались вместе или специально пошли за этой парой, может рассказать Совко). Но парни были настроены агрессивно. Они стали избивать Вячеслава. На видеозаписи видно, что Юлии некоторое время удается удержать Трачева, в то время как Совко, лежа на Грационтове, избивает того. Грационтову, сопротивляясь, удаётся выползти из-под Совко и перехватить инициативу. Тогда в дело вновь вступает Трачев. И теперь они уже вдвоём избивают Вячеслава, а также Юлию.

При этом неоднократно удары наносились ногами по голове, что смертельно опасно.

И вот мы видим, как после очередного удара Совко ногой в челюсть стоящему на коленях и пытавшемуся подняться Грационтову, между ними на мгновение оказывается Трачёв, обошедший Грационтова спереди, чтобы в очередной раз ударить того в лицо. И тут Трачев попадает под взмах руки Вячеслава. Сразу же нападение прекращается. Трачев, пятясь, держась за живот, уходит, за ним - Совко.

Как выяснилось, в руке Грационтова был нож. Перочинный нож.

Юлия с Вячеславом уходят, ведь нападавшие обещали ещё парней привести.

Через час или два Трачёв скончался в больнице.

К несчастью, удар пришёлся в жизненно важную вену, что привело к большой кровопотере и смерти молодого человека. И это прискорбно.

К счастью, если можно так говорить в подобной ситуации, - а в общем-то, можно, да и нужно - основная часть избиения была заснята в течение сорока восьми секунд на мобильный телефон. И общая картина случившегося там совершенно ясна. Некоторые детали требуют тщательнейшего изучения. Речь идёт о моменте перед ударом и самом ударе. Очень похоже, что Трачев просто подставился под отмашку ножом, которую делал Грационтов, чтобы отпугнуть Совко.

Но всё это детали. Главное в другом. Грационтов защищался. Он находился в состоянии самообороны, защищая себя и свою девушку. Это как на войне, когда мужественный поступок и не собираешься совершать, и никогда бы этого по доброй воле не стал бы делать, но обстоятельства и смертельная опасность вынуждают. Вячеслав вёл себя как мужчина, как гражданин.

***

Напомню, что правовые вопросы необходимой обороны были очень актуальны в нашей стране на рубеже 70-х - 80 - х годов прошлого века. Тогда люди, защищавшие себя и своих близких от распоясавшихся хулиганов, и при этом волей обстоятельств наносившие им смертельные травмы, на долгие годы садились за решётку. "Как же, ведь труп есть, и никто не ответит?!" И тут помогли журналисты "Литературной газеты". Именно благодаря публикации ряда судебных очерков и широкому общественному резонансу на них, были внесены изменения в законодательство. Изменилась и судебная практика. Человек, гражданин получил возможность защищать себя и своих близких от преступных посягательств.

Украинское законодательство даёт сейчас гражданину широкие возможности для этого и поощряет такие действия по защите себя, других людей, общественных интересов.

Право на защиту закреплено Конституцией Украины, Уголовным кодексом Украины, другими законами нашей страны. Грационтов имел право на самооборону даже если бы имел возможность просто убежать или вызвать милицию. Закон не требует измерять на аптечных весах степень нападения и обороны. Когда же речь идёт о групповом нападении - а именно так было в случае на Соборке - то у защищающегося полностью развязаны руки и он может ЛЮБЫМ способом препятствовать агрессии.

О превышении же пределов необходимой обороны может идти речь, к примеру, в том случае, если нападавший обезврежен, а защищавшийся подошел к нему и стал избивать.

Превышение пределов необходимой обороны возникает, например, если тебя обматерили, толкнули, а ты схватил камень и разбил им голову обидчика. Но даже в этом случае состояние аффекта у бросившего камень будет учтено в его пользу как смягчающее обстоятельство, так как вызвано было хулиганскими действиями потерпевшего.

***

На следующий день, то есть 24 августа, милиция штурмом берет квартиру второго этажа, где живет Вячеслав и задерживает его.

Поначалу действия Грационтова были квалифицированы как "Превышение пределов необходимой обороны", но затем их переквалифицировали на "Нанесение тяжких телесных повреждений, приведших к смерти".

По представлению милиции и прокуратуры Приморским районным судом Одессы Грационтову избрана мера пресечения в виде содержания под стражей. Подобная квалификация случившегося и избрание такой меры пресечения говорят о вопиющем нарушении Конституции Украины и других законов нашей страны со стороны правоохранительных органов и суда. Что фактически и является преступными деяниями, преступлениями против правосудия, за которые виновные должны быть сразу же отстранены от работы, а затем привлечены к уголовной ответственности.

Поразительно, но Совко, хулиган, оставшийся в живых, сейчас проходит свидетелем. Почему в отношении него не возбуждено уголовное дело?! (Формально дело должно быть возбуждено и в отношении погибшего, но затем прекращено в связи с его смертью). Почему в отношении Совко не избрана мера пресечения - любая?(Не говорю, чтобы обязательно это было содержание под стражей. Может быть, для него гибель товарища и так станет встряской на всю жизнь. Но за совершенное с особым цинизмом хулиганство отвечать надо.) Это тоже вопиющее нарушение закона со стороны правоохранительных органов. Правда, в милиции предложили Юлии написать заявление, что она и сделала. А без заявления никак нельзя? Обязаны были сами начать действовать. А потом уже допрашивать Юлию в качестве потерпевшей.

И что касается ножа. Он был перочинным, к холодному оружию не относящийся. С таким же успехом Вячеслав мог поднять с земли палку и ударить нападавшего. Никаких правовых последствий ношение такого ножа не влечёт (Дискуссировать на эту тему сейчас не будем.).

***

На вчерашней пресс-конференции в пресс-центре "Паритет" присутствовали адвокат Грационтова, его мама и участница событий Юлия. Я всё-таки буду называть Юлию потерпевшей.

Как сообщила руководитель "Паритета" Юлия Сибирь, на пресс-конференцию приглашался и представитель Главного управления МВД Украины в Одесской области. Однако, как заявила помощник начальника областной милиции Алёна Войтенко, в связи с тем, что существует тайна следствия, представитель милиции на пресс-конференцию не придёт.

А может, дело не в тайне следствия, а в том, что представителю милиции ответить на вопросы журналистов было бы нечего?

Ну, хотя бы, на вопрос о том, где были патрульные милиционеры во время трагедии на Соборной площади? Есть конечно и ряд неудобных вопросов непосредственно по делу.

Уровень правовой культуры госпожи Войтенко, до недавних пор подвизавшейся на журналистской ниве, хорошо известен. Не думаю, что на теплом милицейском местечке он мог измениться. Зато хоть словосочетание "тайна следствия" выучила. Так надо было своему начальнику о "тайне следствия" рассказать. А то ведь появились сообщения о том, что вчера начальник областной милиции Михаил Яцков высказался по данному делу. Высказался достаточно странно. Мол, надо бы хлопца из-под стражи освободить. И это не милиция его туда законопатила, а суд. Да и парень неправ. Вместо того, чтобы вызвать милицию и скорую, он сбежал.

А может, находившемуся в смертельной опасности Грационтову нужно было ещё рубаху на себе разорвать и ею рану врагу перевязать? При том, что Грационтов даже не помнит, что наносил удар ножом.

Как сообщают информационные агентства, Михаил Яцков сравнил действия Грационтова с действиями водителя, который бежит с места происшествия после совершенного ДТП.

Вместо того, чтобы делать такие абсурдные сравнения, позорящие его самого, лучше бы начальник областной милиции прекратил совершать должностное преступление. Какое? Напомню в очередной раз.

В апреле 2010 года на пресс-конференции я сообщил М.Яцкову, который незадолго до этого вступил в должность, о том, что его подчинённые отказываются раскрывать убийство женщины. Начальник обещал разобраться.

Через полтора месяца, в мае, на очередной пресс-конференции М.Яцкова, на которой он подробно говорил о борьбе против укрывательства преступлений со стороны милиции, я вновь обратился к нему на эту же тему, после чего был приглашен в его кабинет, где за шесть-семь минут, насколько позволяло это время, рассказал ему о совершенном убийстве, которое отказываются раскрывать его подчинённые.

Речь идёт об убийстве гражданки Разводовской, совершенном в декабре 2004 года в квартире по улице Троицкой.

В ходе расследования этого убийства организованная преступная группировка, состоящая из работников милиции, прокуратуры, экспертов, судей, сфальсифицировала это дело. В результате чего невиновный человек, некий Александр Артюшенко, более трёх лет провел в заключении. В июне 2008 года оправдательный приговор по Артюшенко вступил в законную силу. И таким образом (поскольку он один был фигурантом дела об убийстве) дело об убийстве вновь стало нераскрытым. На протяжении длительного времени я пытаюсь донести это простую мысль до высших руководителей прокуратуры и милиции Одесской области. Вот и черед господина Яцкова пришёл это выслушать. Он проникся, обещал разобраться. Даже спросил: "А вы уверены, что этот Артюшенко не убивал?"

Да уверен я, уверен. Уверен был и писал об этом всё время, когда Артюшенко долгие годы томился за решеткой. Уверен и теперь, когда оправдательный приговор (взамен первоначального приговора в тринадцать лет лишения свободы) вступил в законную силу и обязателен для всех граждан и организаций на территории Украины.

М.Яцков вновь обещал разобраться. Прошло более двух месяцев... О том, что убийство Разводовской бросились раскрывать (кстати, его и через пять лет вполне можно раскрыть, практически всё есть в материалах уголовного дела), ничего не слышно. Нет сообщений и о том, что уволили с работы милицейских бандитов, пытавших Артюшенко.

Спокойно продолжают работать фальсифицировавшие дело сотрудники милиции, прокуратуры, эксперты, судьи, вынесшие заведомо незаконный приговор.

Уверенно чувствует себя в должности заместитель прокурора Одесской области господин Мрыхин, подписавший обвинительное заключение в отношении Артюшенко, хотя ему заведомо было известно, что дело сфальсифицировано.

...Недавно я рассказал о деле Артюшенко бывшему заместителю Генерального прокурора Украины Николаю Обиходу. Он, много повидавший на своём веку, был поражен:

- Если вступил в силу оправдательный приговор, то убийство автоматически становится нераскрытым!

Но дело ведь в том, что нашей правоохранительной "автоматикой" управляют люди...

http://od-news.com/index.php?option=com_content&task=view&id=12461&Itemid=2

Борис Штейнберг, журналист. 

Для Интернет - газеты "Взгляд из Одессы".