Про мене

Моє фото
Ковель, Волинська, Ukraine
просто жінка і мама.

БЛОГ АРТЮШЕНКО ГАЛИНИ

вівторок, 27 вересня 2016 р.

КОВЕЛЬЧАНИН У ЄВРОПЕЙСЬКОМУ СУДІ ВИГРАВ СПРАВУ «МАРЧУК ПРОТИ УКРАЇНИ» (ФОТО, ДОКУМЕНТИ, ВІДЕО)

"З урахуванням обставин справи і в інтересах належного здійснення правосуддя, Президент секції вирішив надати право Артюшенко Г. О., представляти заявника відповідно до Правила 36 § 4 (а)". 

28 липня 2016 року Європейський суд з прав людини визнав заяву ковельчанина Марчука А. А. прийнятною і виніс остаточне рішення.

А почалося все рівно 13 років тому… 

24 серпня 2003 року в День Незалежності України родина Марчуків з дворічною донечкою  Даринкою гуляли по місту, фотографувалися біля фонтану і ніщо не віщувало біди (фото зліва).
В наступні дні Даринка почала капризувати, то плакала, то гралася, а коли появився пронос, то батьки дівчинки, як і всі ми заглядали в ротик чи не ріжуться зубки, поїли дитину рисовим відваром.  27 серпня  приблизно о 12:50 год. викликали карету невідкладної допомоги, але вона не приїхала на виклик і тоді вони з дитиною на руках, зупинили легковий автомобіль, який випадково проїжджав вулицею і за 5-7 хвилин  доїхали до лікарні.

Пізніше під час досудового слідства працівники прокуратури  встановили, що у  книзі реєстрації викликів  у відділенні невідкладної допомоги  Ковельської лікарні мало місце  виправлення  часу прийнятого виклику за телефонним дзвінком Марчука. Це було вчинено з метою приховування  від слідства зволікання виїзду карети  невідкладної допомоги, яка поїхала до будинку Марчука через 1 годину 15 хвилин після виклику.

В  приймальному  відділенні лікарні  ще на протязі 30 – 40 хв. зволікали в наданні негайної екстреної  допомоги хворій дитині, бо замість проведення негайних реанімаційних заходів та діагностики захворювання, між лікарями виник спір, в яке відділення класти хвору дитину.
Лікар-інфекціоніст вважала, що дитину має оглянути лікар-реаніматор і покласти в реанімацію, а лікар–реаніматолог відмовився класти хвору дитину у відділення реанімації, мотивуючи, що з проносом хвору дитину необхідно покласти в інфекційне відділення.
 Марчуки, з сльозами на очах, спостерігали як лікарі з’ясовують  між собою стосунки, не звертаючи уваги на їхні вмовляння рятувати їхню хвору дитину.
 Після огляду дитини, Вікторії Володимирівні (мамі Даринки) сказали що для надання  дитині першої  невідкладної медичної допомоги треба спочатку купити в аптеці ліки і вручили  список. Тримаючи на руках хвору дитину, вона віддала список своєму чоловікові Андрієві, який миттю побіг до аптеки.
Ліки коштували 29 грн. 95 коп., а в Андрія Васильовича на той момент було лише 21 гривня…
Як часто в житті буває, поспішаючи з дитиною до лікарні Марчуки не взяли з собою грошей і продавець аптечного кіоску, що находиться в вестибюлі приймального відділення лікарні сказала що відпустить  ліки тільки за повну суму до оплати, або ж він має дати щось в заставу.  
Від хвилювання чоловік не зміг зняти  з свого пальця обручку, побіг до дружини, яка колихала на руках хвору доньку.
Вікторія зняла з пальця золотий перстень і Андрій дав його в аптеці  в заставу, щоб купити медикаменти необхідні для порятунку дитини і почула як хтось із медиків дорікнув: "Як в лікарню зібралися без грошей?" - А я навіть вдягнутися не встигла, в чому була, в тому й поїхала - згадує Вікторія Володимирівна.

Працівники прокуратури на досудовому слідстві вилучили чек на придбання Марчуком медикаментів, а продавець аптеки дала правдиві свідчення про те, що батько давав  в заставу золотий перстень, який йому було повернуто після того, як він доплатив гроші за медикаменти.

Приблизно ще хвилин через 40 медсестра приймального відділення  Ковельської лікарні завела Марчуків з дитиною  в інфекційне відділення, яке знаходиться в іншому корпусі.
В інфекційному відділенні лікаря не було, а тому, чергова медсестра почала оформляти медичну картку, зважувати дитину, брати мазки, також мала  намір брати аналізи в дитини і в матері, хоча  Марчуки наполегливо  благали негайно вживати екстрених заходів для спасіння дитини.
Даринка тоді ще реагувала на все, говорила з батьками, просила пити.
За викликом чергової медсестри в інфекційне відділення прийшов лікар-реаніматолог з медсестрою, ввели дитині наркоз, поставили у венку підключку для введення медикаментів і одразу  приєднали  крапельницю, залишивши в палаті маму з дитиною без нагляду лікарів.
Матеріалами справи не доведено, але Марчуки вважають, що причиною смерті могла стати завелика доза введеного  наркозу, з якого дитина ще не вийшла а їй уже поставили крапельницю і почали капати інші ліки. 
Даринка раптово перестала дихати, почали синіти губки,  мати кликала лікарів на допомогу, але ніхто не йшов…
Через 10-15 хв. з іншого корпусу лікарні знову прийшов лікар-реаніматолог і тоді почали робити масаж серця, вводити різні лікарські препарати, однак робити це було надто пізно...
             В той трагічний момент в інфекційному відділені не було кисневої подушки, медсестри не могли потрапити в маніпуляційну кімнату, бо вона була замкнена і ніхто не міг знайти від неї ключа…
У  штучно створеній метушні та пошуках всього необхідного, на очах у всіх помирала  дитина. А її не рятували… Поряд з помираючою дитиною лікарів не було хвилин 10-15.

 27 серпня  2003 року в інфекційному відділені Ковельської лікарні померла  Марчук Дарина Андріївна, 8 липня 2001 р.н., якій не було вчасно надано невідкладної медичної допомоги.

За час розслідування кримінальної справи Головним бюро судово-медичної експертизи МОЗ України було проведено три судово-медичні експертизи  і отримано висновки, якими  було доведено, що причиною смерті дитини була злочинна недбалість лікарів: - «…вбачаються ознаки неналежного виконання медичними працівниками своїх службових обов’язків, оскільки  дитина не була терміново госпіталізована в реанімаційне відділення, що вимагає Наказ МОЗУ № 309  від 8.10.1997 року»;«…встановлено неналежне виконання та порушення медичними працівниками своїх професійних обов’язків».    
            Досудове слідство зволікало розслідування кримінальної справи.
І якщо на початку досудового слідства заступник головного лікаря з питань дитинства Ковельської  МТМО Поліщук Г. Є. на нараді лікарів, звернула увагу присутніх на недоліки в організації надання медичної допомоги у випадку смерті дитини Марчук Дарини, то… з  роками, кажуть Марчуки, ця пані стала втрачати пам'ять і її думка змінилася в користь своїх колег, бо  01.06.2006 року в ефірі 5 телевізійного каналу в програмі "Закрита зона",  коментуючи смерть Марчук Дарини, вона заявила на цілу Україну  що: - «…дитина відставала у фізичному розвитку, маса тіла - 9кг. 400 гр., була нижча вікової групи стандартам, нормативам».
Шановна пані забула, що у підсумковій частині висновку експерта № (…) зазначено: - «…дослідивши надані медичні документи та матеріали кримінальної справи не виявлено будь-яких даних, які б свідчили про ознаки відсталості розвитку організму Марчук Дарини Андріївни».
            Досудовим слідством все-таки було доведено, що в документації Ковельської лікарні щодо хворої Марчук Д. А. було внесено ряд виправлень, про це свідчать додаткові записи до журналу амбулаторних хворих приймального відділення між записами № (…) та № (…).
А Марчуки переконані, що медики коректували записи для виправдання своїх дій, а точніше - злочинної бездіяльності своїх колег. 
        
27 листопада 2003 року  газета «Вісті Ковельщини» передрукувала із «Волинських губернських відомостей» статтю «Дитина померла у лікарні. В її смерті медики звинувачують матір» і розмістила коментар Ковельського міжрайонного прокурора  Сергія Масалова, в якому той розповів, що ж насправді було встановлено прокуратурою: - «Ковельською міжрайонною прокуратурою проведено перевірку, до якої було залучено спеціалістів управління охорони здоров’я Волинської облдержадміністрації і встановлено, що внаслідок несвоєчасної некваліфікованої медичної допомоги та неналежного виконання медичними працівниками  Ковельської ЦРЛ професійних обов’язків, внаслідок несумлінного до них ставлення, спричинено смерть неповнолітньої Марчук Дарії Андріївни…».

А далі цю кримінальну справу цей же прокурор давав вказівки безліч разів закривати і в постановах вказувати про відсутність складу злочину.

        Андрій Васильович роками оббивав пороги міліції, прокуратури, судів, бо вирішив добиватися справедливості, іти до кінця і не зважаючи на те, що на досудовому слідстві з кримінальної справи зникли речові докази: зразки, відібрані з трупа дитини, результати аналізів, що два роки кримінальна справа ще «розгулювала» по судах, все ж таки на восьмому році після смерті донечки суд поставив остаточну крапку. 
       
Вироком Турійського районного суду Волинської області від 26.10.2009 року було доведено винність лікаря-інфекціоніста Гелюти М. І. у вчиненні злочину - "Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов’язаний згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого", а після повторного розгляду справи вироком того ж суду від 30.06.2010 року суд було доведено аналогічні обставини смерті дитини: - "...підсудна Гелюта М. І. без поважних причин не почала негайно вживати до Марчук Д.А. реанімаційні заходи не лише при зупинці у хворої дихання та серцебиття, а й при різкому порушенні їх функцій з розвитком у неї дихальної  і серцевої недостатності".
24  вересня 2010 року вирок набрав законної сили.

Цей обвинувальний вирок став підставою для звернення Марчука з цивільним позовом до суду про відшкодування завданої  шкоди.
І тут почалась нова тяганина - уже в цивільному процесі.

Майже протягом двох місяців  після подання уивільного позову, усі  служителі Ковельської Феміди, по черзі, як під копірку писали заяви про самовідвід, вказуючи одну і ту ж причину –  що кожен суддя і члени його сім’ї,  постійно або періодично обслуговуються, лікуються, проходять  медогляд або просто звертаються за медичною допомогою у Ковельську лікарню, яка є відповідачем у справі…

Огульну, безцеремонну відмову одинадцяти суддів Ковельського міськрайонного суду розглядати  цивільний позов до Ковельського МТМО про стягнення моральної шкоди, завданої злочином, Андрій Васильович вважає судовим прецедентом, страйком суддів не лише проти Марчука, а й проти правосуддя,   проти здорового глузду!

Цивільний позов Марчука А. В. до Ковельського МТМО розглянув Старовижівський районний суд, стягнувши на користь Марчука А. В. 20000,00 грн. моральної шкоди.

Андрій Васильович звернувся до Європейського суду з прав людини, який наряду з іншими порушеннями, встановив, що національні органи не здійснили оперативного розгляду цивільного позову Марчука А. В. до Ковельського МТМО про відшкодування завданої моральної шкоди, завданого вчиненням злочину і постановив,  що  упродовж трьох місяців  держава-відповідач повинна сплатити Марчуку А. В. 4000 (чотири тисячі євро)  відшкодування моральної шкоди та додаткову суму будь-яких податків, що можуть нараховуватись, що ця сума має бути  конвертована в національну валюту держави-відповідача за курсом, чинним на день здійснення платежу.

На виконання рішення Європейського суду з прав людини відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України уже відкрив виконавче провадження по даній справі. 

Андрій Васильович каже, що для нього не надто важливо, яка сума відшкодування йому присуджена, бо його донечку Даринку  йому не поверне ніхто, ніколи і ні за які кошти! Зараз би їй уже виповнилося б 15 років... 

Він каже, що пройшов через мясорубку українського правосуддя не для того щоб здобути грошову вигоду,  а боровся задля того  до кінця, щоб доказати всім, що справедливість існує, що можна довести вину  лікарів і закріпити її рішенням Європейського суду. 

Андрій Васильович вважає що поки він боровся з системою, добивався справедливості інша злочинна система душила його і його родину з іншого боку.

Майже 60 років його родина користується присадибною земельною ділянкою, родина має генеральний план на забудову від 1963 року  та 1993 року, але приватизувати її не може...
Питання приватизації повисло в повітрі одразу після того, як Андрій Васильович категорично відмовився платити гроші за позитивне вирішення цього питання...
Десь взялася санітарна зона..., яка не є завадою взяти цю ж земельну ділянку в довготривалу оренду і на ній побудувати будівлі.... А в приватну власність - зась!

З одного боку, від будинку Марчуків, зовсім поряд, всього метрів за 30, збудували собі люди шиномонтаж і їм під їхній бізнес  не була на заваді ніяка "санітарна зона", бо архітектор міста вважає що норми дотримані... 
Для сусідства з другого боку  від будинку Марчуків - також не існує "санітарної зони"...

Тепер Андрій Васильович думає: де і яку  управу шукати на ковельську владу, яка вибірково надає у приватну власність залишки  земельних ділянок власника будь-кому: братові, сватові, навіть іногородній особі.  А Марчук, проживаючи на присадибній земельній ділянці, якою все життя користувалася уся його родина, то навіть його рідний батько - дитина-війни  не може приватизувати частину городу через так звану "санітарну зону". 
Звідси випливають інші проблеми у Марчуків: вони не можуть виготовити технічну документацію і підключити  газ, не можуть оформити субсидію...

 А ще, Андрій Васильович не може "в'їхати"  - куди б зникла "санітарна зона" з його обнесеного парканом обістя, якби він дав невгамовним "рішалам" гроші за приватизацію ...
Андрій Васильович каже, що  ковельські можновладці щось занадто  часто стали вживати слово "ЗОНА"... Може вони передчувають щось зле? 
Бо ковельчан дуже турбує доля рекреаційної зони, яка через бездіяльність відомого всім головного ковельського еколога незабаром збільшиться за рахунок р. Турії через її замулення та пересихання...;  санітарна зона в городі Марчука з'явилась  мабуть тому, що він погано вивчив табличку ділення...  
То ж декому із ковельського білого дому треба подумати ще про  одну зону... 
   
АРТЮШЕНКО Г. О.

НАЗВАНІ ПРАВИЛА ПЕРЕТИНУ КОРДОНУ, ЯКІ ДІЯТИМУТЬ ПІСЛЯ СКАСУВАННЯ ВІЗ

Якщо все піде за кращим сценарієм, то незабаром візи громадянам України не знадобляться для подорожей у країни ЄС, за винятком Великої Британії та Ірландії. Безвізовий режим поширюється також на Ісландію, Ліхтенштейн, Норвегію та Швейцарію, що не входять до Євросоюзу.
Однак без віз, не означає без дотримання певних правил. Так, першою вимогою для безвізової поїздки в ЄС є наявність біометричного паспорта. Також українцям важливо пам’ятати про те, що вони не зможуть перебувати на території держав Шенгенської зони в цілому більше 90 днів протягом півроку. Порушення цього правила може призвести до внесення до Шенгенської інформаційної системи SIS і заборони на в’їзд в ЄС.
Крім того, безвізовий режим не дає права на працевлаштування в країнах ЄС. Однак що стосується навчання, то якщо йдеться про короткострокові курси до 90 днів, то оформлення національних віз і спеціальних дозволів не потрібно.
Перетинаючи кордон Шенгенської зони, громадянам України слід мати при собі практично всі ті документи, які звичайно потрібні для отримання візи. Біометричного паспорта може і вистачити, однак співробітник імміграційної служби може попросити підтвердити мету і умови поїздки, довести наявність достатньої кількості коштів для перебування на території ЄС і повернення додому.
Зокрема, для того, щоб довести платоспроможність, треба пред’явити дорожні чеки, підтвердження бронювання житла, готівкову валюту і навіть наявність коштів на кредитній карті. Обсяг необхідних коштів безпосередньо залежить від тривалості поїздки і вибору країни або країн подорожі.
Нагадаємо, Європейська комісія вирішила передати Європейського Парламенту та Ради Європейського Союзу законодавчі пропозиції про введення безвізового режиму для громадян України.

неділя, 25 вересня 2016 р.

Як пройшло Віче та мирна акція протесту на підтримку залізничної лікарні у м. Ковелі (ФОТО, ВІДЕО)

Як і було заплановано о 10:00 год. 25 вересня на площі Героїв Майдану у м. Ковелі було проведено Віче на підтримку багатотисячного колективу залізничників проти створення на базі залізничної лікарні хоспісу. Ковельчани протягом двох днів зібрали понад десять тисяч підписів на підтримку безстрокової мирної акції протесту щодо збереження «Вузлової лікарні станції Ковель» цілісним майновим комплексом як комунальне підприємство «Вузлова лікарня станції Ковель» Волинської обласної ради.


Представник Громадської ради при Ковельській міській раді Сергій Панасюк відкрив Віче і запропонував усім присутнім виконати гімн України. 



Проти хоспісу та за збереження лікарні, на Віче досить емоційними і переконливими були виступи залізничників: Любові Миколаївни Анікушиної, Олександра Владиславовича Мартинюка, Миколи Юрійовича Дубіка, Олега Якимовича Казімірова.


На Віче не було в.о. головного лікаря залізничної лікарні Н. В. Віслогузової, яка напевно не переймається долею лікарні, а тому, присутні одноголосно виразили їй свою недовіру. 

Голова Громадської ради при Ковельській міській раді Микола Печенюк запевнив присутніх, що від докладатиме максимум зусиль, щоб залізничники не втратили лікарню.

Долучився до виступаючих міський голова Олег Олексійович Кіндер, який переконував присутніх що він також за те, щоб лікарня функціонувала для залізничників і звинуватив партію "УКРОП" та голову Волинської обласної ради І. Палицю у популізмі і небажанні вирішувати питання лікарні. 

Виступ міського голови викликав обурення присутніх і Л. М. Анікушина знову првернулась до мікрофону і заявила присутнім, що голова Волинської ОДА В. Гунчик не дотримав даного залізничникам слова і наполягає на створенні хоспісу, що саме завдяки "Укропу" ще не підписане В. Гунчиком рішення.

Заключними акордами на Віче був виступ депутата міської ради від партії "УКРОП" Галини Миколаївни Стасюк та міського голови Олега Олексійовича Кіндера.

Їхні виступи повною мірою показали хто є хто: хто дбає за людей і для людей, а хто дійсно займається популізмом і перекладає свою. бездіяльність на інших...

Але це краще один раз побачити... не тільки наживо, а й на цьому відео також.



До речі. Зважаючи що на Віче були прсутні керманичі нашого міста, які позиціонували  перед виборцями свою присутність як - "ми з народом", то я підійшла до заступника міського голови Ігора Прокопіва і запропонувала щоб він поставив свій підпис під зверненням до президента України П. Порошенка,  премєр-міністра України В. Гройсмана,  голови Волинської обласної ради І. Палиці, голові Волинської ОДА В. Гунчику, депутату Верховної Ради  С. Івахіву і він підписав.

Тоді я попросила О. Кіндера поставити свій підпис на що він сказав: - Я не буду нічого підписувати, бо всеодно напишете що я відмовився підписувати. 
Секретар міської ради В. І. Федосюк не вагалася і підписала одразу.  Я вирішила ще раз  звернутись до міського голови: - Олег Олексійович, ви не передумали, може підпишете? Але Олег Олексійович, був як броня: - Я вже підписав, у палатці... Мені нічого не залишалось, як відчепитись від людини, але я пообіцяла, що пошукаю його підпис під зверненнями...
Не знаю що подіяло на міського голову, але після закінчення віче, коли більшість людей уже поїхали  парекривати  автотрасу Київ-Варшава О. Кіндер підійщов до палатки, яка стояла навпроти міської ради і... поставив свій підпис... чомусь подалі від людського ока... Мабуть, щоб ніхто не зміг звинуватити його в популізмі...


Як   надалі буде діяти громада - стане зрозуміло 29 вересня, у день сесії міської ради...




Щоб ознайомитися з досить цікавими матеріалами на тему боротьби ковельчан за залізничну лікарню, необхідно перейти за наступним посиланням:  tttp://kowel.com.ua/news/article/5706/

Далі буде...

ГАЛИНА АРТЮШЕНКО

субота, 24 вересня 2016 р.

Коли в центрі Ковеля з’явиться громадський туалет?

Це питання тривожить як мешканців міста, так і його гостей, відвідувачів. Інтернет-видання prokovel.com вже неодноразово писало про відсутність в центральній частину міста громадської вбиральні

У свій час у парку культури і відпочинку імені Лесі Українки був туалет, щоправда, його санітарні норми, м’яко кажучи, бажали б бути кращими. 

Однак згодом влада міста разом із підприємцем, який забажав на окраїні парку звести споруду, домовилися, що останній власним коштом збудує тут туалет. 

Підприємець свої обіцянки щодо громадської вбиральні виконав, але не може її відкрити для експлуатації, бо має певні непорозуміння з УВКГ «Ковельводоканал». У результаті комунальники відмовляються підключати об’єкт до водопостачання. 

А що ж у такому разі робити людям? Вони мусять користуватися туалетами, які розміщені в приміщення Будинку Рад. Втім і тут, як виявляється, не все гаразд із санітарією.

Ковельчанка Ярошевич А.С. звернулася зі скаргою до депутата Ковельської міської ради Галини Стасюк, в якій вона описує незадовільний санітарний стан туалету на першому поверсі Будинку Рад. 

     

Також жінка у цьому листі скаржиться на відсутність туалету в центрі міста, особливо її увага прикута до святкових днів, коли відбуваються масові гуляння: «…єдиний біотуалет на замку, обнесений парканом, біля якого чоловіки справляють свої потреби на очах у ковельчан і гостей міста, а дітей садять під кущі».

А поки в мерії лише говорять-балакають і щоразу називають все нові дати відкриття сучасного туалету в центрі міста, в сфері культури планують зведення нового об’єкту на суму аж у 1490,0 тисяч гривень. 

І знаходитиметься він у тому ж таки парку культури і відпочинку. На ці кошти мерія хоче побудувати літню естраду, бо стара, певно, вже не задовольняє. Кошти у вигляді додаткових асигнувань будуть виділені відповідним рішенням міської ради, яке депутати розглянуть вже наступного четверга, 29 вересня, на своєму пленарному засіданні. 

І ще однин цікавий момент. 

На цій же сесії міськради відповідно до проекту рішення «Про внесення змін до рішення міської ради від 24.12.2015р. №3/4 «Про міський бюджет на 2016 рік» планується виділити 195,0 тисяч гривень «для забезпечення поточного ремонту громадської вбиральні на стадіоні «Сільмаш» по вул. Грушевського» (йдеться в пояснювальній записці міського управління фінансів до проекту рішення сесії). До речі, стадіон «Сільмаш» (власність міста) орендує підприємець, в минулому депутат міської ради Юрій Шлюєв. 

Ковельрада обманює учасників АТО в питанні землі, – депутати

На засіданнях постійних комісій Ковельської міської ради депутати розглядали досить дискусійний проект рішення щодо резервування земельних ділянок для пільговиків, у тому числі учасників АТО, який подали керівники відразу чотирьох депутатських фракцій.
Поки секретар міської ради Віра Федосюк дивувалась відсутності на комісіях начальника відділу земельних ресурсів міськвиконкому Вадима Логвінова, голова фракції «УКРОП» Ігор Пініс презентував спільний проект і неабияк обурювався чиновницькій брехні.
«Це питання буде поставлено жорстко. Я вам, Віра Іванівна, обіцяю. Яким чином певні люди знаходять в місті вільні від забудови земельні ділянки, при тому, що наш земельний відділ запевняє нас в тому, що землі для атовців у місті немає? Будемо ставити питання і по земельному відділу, і по архітектурі. Цьому будемо класти край!» – запевнив Ігор Пініс.
«Це позиція погроз! Це чистий популізм!» – заперечив старший брат мера міста, голова постійної комісії міської ради з питань житлово-комунального господарства, «батьківщинівець» Геннадій Кіндер.
«Вибачте, але є 400 заяв від атовців», – виставив аргумент пан Пініс.
«І що?! Ти щось зробив, щоб генплан пройшов?» – «наїхав» Кіндер-старший.
У дискусію вклинилась Віра Федосюк, звинувативши ще вчорашнього свого однопартійця по «Батьківщині», а сьогодні мало не заклятого опонента, що «ви вмієте тільки язиком плескати».
Втім, справжнє «одкровення» відносно виділення земельних ділянок для учасників АТО виголосив депутат від «Батьківщини» Святослав Степанюк, згадавши недавню історію, якою так гордилися на виборах місцеві «біло-сердечні», на чолі з своїм партійним очільником та градоначальником Олегом Кіндером.  
«Ми, скажемо так, бігли попереду поїзда, щоб задовольнити потреби атовців, тобто ми дали землю, а по факту – землі атовці не мають, бо немає генплану міста, нема плану детального планування. Що це значить? Будувати, щось робити на тій чи іншій ділянці вони не можуть. Просто не можуть. Це свого роду…», – відверто визнав Святослав Степанюк перипетії земельної авантюри, якою надурили у Ковелі учасників АТО.
Ось вона, гірка правда! А в передвиборчій партійній газетці, яку під час кампанії восени минулого року агітатори від «Батьківщини» упихували у руки ковельчанам, чорним по білому написано: «Учасникам АТО виділено близько 250 земельних ділянок». За підсумками роботи в 2015 році Олег Кіндер без тіні сумління рапортував: «Наразі учасники АТО, родини загиблих бійців отримали 286 земельних ділянок».    
Влітку торік депутат міської ради В’ячеслав Шава на сесії зауважив, що учасникам АТО влада надає не реальну землю, а повітря. Потрібно буде виготовляти план детального планування. Роздають, скажімо ділянки по вулиці Парковій. А де саме знаходяться вони – фахівці самі ще не знають. На засіданні профільної депутатської комісії від спеціаліста прозвучало навіть застереження: може виявитися так, що «нарізати» там землю під забудову взагалі не можна, бо то є так звана «зелена зона». Одним словом, влада під керівництвом пана Кіндера підло обманює тих, хто відстоював і відстоює зі зброєю в руках на Сході України суверенітет та незалежність нашої держави. 
«План детального планування ще не готовий! Ми надаємо не землю, а повітря! Якщо ви хочете прославити партію «Батьківщина», то у вас це не получиться! Ви даєте людям повітря! Прийде друга влада – буде роздавати землю тим, хто заслужив. Сьогодні земельних ділянок – не роздавати!» – твердопромовив торік В’ячеслав Шава.
Тоді мобілізованих бійців мер Олег Кіндер намагався «натравити» на своїх політичних опонентів – депутатів В’ячеслава Шаву та Сергія Кошарука, мовляв, це вони не хочуть голосувати за надання землі для героїв. А сьогодні переможних вигуків вже не чути, і настрої уже «не ті». Ось і брат міського голови бідкається, що експертиза генерального плану міста Ковеля – негативна.
«Експєртіза отріцатєльная. Тому що жєлєзна дорога… У Києві рішили, хто робить експєртізу, що вони… в свій час буде значить швидкісний поїзд Ковель там Варшава. І «вибили» вулицю Зерова…», – «по-сімейному» сумбурно намагався пояснити Геннадій Кіндер.
На вулиці Зерова міська влада масово відводила земельні ділянки для приватного будівництва. Ситуацію прояснила пізніше Віра Федосюк.  
«На даний момент у міській раді – не затверджений генплан. Є великі дуже проблеми із залізницею. Залізниця не погоджує наш генплан у зв’язку з тим, що ось тут вони рішили, що їм треба ще дуже велику земельну ділянку, цей той район Зерова, де ми атошнікам передбачили, вони планують під залізничну інфраструктуру», – розтлумачила Віра Іванівна.
«Це получилося, що оце рішення 295 ділянок свого роду обіцянки і популізм. Рішення надали. Попіднімали руки. Всі депутати хороші. А в результаті, що ми маємо? Маємо те, що маємо. Експертиза отріцатєльная, як сказав Геннадій Олексійович. У мене є пропозиція, Ігор, особисто до тебе: зробіть так, щоб ці 295 ділянок, про які ви кажете, стали реальним фактом для вручення документації цим атовцям. Зробіть щось. Зробіть», – під’юджував Святослав Степанюк головного «укропівця» міста Ігоря Пініса.
«Ми повинні дійсно до кожного питання, до кожної проблеми, яка в нас є в міській раді, міській громаді ми повинні підходити з підходом. А чисто «пагаваріть», Ігор Олексійович, вміють всі. Може, хтось менше. Може, хтось більше. Комусь треба «зарісуватися» на Kowel.com. От сьогодні мене знімають. Я думаю, я там буду, але та реклама нам нічого не дає», – зиркаючи на присутніх журналістів, самокритично визнала Віра Федосюк.
На комісії з питань депутатської етики, де трапився балаган з матюками і ледь не бійкою, голова громадської ради при міській раді Микола Печенюк теж строго випитував Віру Іванівну і про землю, і про політичну партію.
«Партія «Батьківщина» правила у Ковелі 5 років і зараз править. Знаючи, що у Ковелі постійно скандали з виділенням землі, корупція, невже ваша партія не могла розробити нормальний статут по виділенню землі? Чи у вас на це часу немає? Чи грошей? Чи розуму не хватає? Ми, громадські діячі, пропонували пану Кіндеру, коли почалася війна: нікому не давати, тільки загиблим і пораненим», – традиційно голосно проповідував Микола Печенюк.
Варто пригадати минулорічну резонансну справу, коли провладна більшість у міськраді надала Миколі В. дозвіл на складання проекту землеустрою на земельну ділянку, площею 1000 квадратних метрів, по вулиці Княгині Ольги. Дізнавшись про це від журналістів, Микола В. письмово заявив, що нічого не знає про ділянку і не писав жодних заяв. Хто ж тоді написав за нього заяву? Відомо, що сусідом Миколи В. є депутат міської ради Юрій Оксенюк, а проект рішення на сесію подала Наталія Бенесько (обоє – з фракції ВО «Батьківщина»). Депутат В’ячеслав Шава добився того, щоб за даним фактом було відкрито кримінальне провадження, але міліція-поліція й досі «маринує» ту справу…
«А що ви робите? Ваші підлеглі, що роблять? І «дєятєлі», які знаходяться в цьому приміщенні? Якщо чоловік каже, що він не писав заяву на землю. Хто тоді написав? І ви берете і підтасовуєте документи! Не ви особисто. І не наказавши, хто ту корупцію затіяв тут. Земельна ділянка там 10 тисяч доларів коштує. Не знаєте? То навіщо ви сюда ходите, Віра Іванівна?» – давав чортів Микола Печенюк.  
«Бо я маю повноваження депутата міської ради», – сказала, як відрізала, Віра Федосюк. 

пʼятниця, 23 вересня 2016 р.

Ковельські залізничники влаштовують мирну акцію протесту проти закриття вузлової лікарні


Зокрема,  акція протесту стартує зранку о 9:00 25 вересня на площі Героїв майдану поблизу міської ради. З 11:00 до 12:00 захід триватиме на автотрасі  Київ ‒ Варшава, на перехресті вулиці Володимирської.

Керівник фракції «Батьківщини» у Ковельраді ледь не побився з головою громадської ради

Балаган трапився на засіданні постійної комісії Ковельської міської ради з питань дотримання прав людини, депутатської діяльності та етики, законності і правопорядку, конфлікту інтересів у присутності секретаря ради Віри Федосюк та журналістів.

Наприкінці засідання голова громадської ради при міській раді Микола Печенюк озвучив свого листа до мера міста Олега Кіндера з проханням затвердити на черговій сесії положення про цей консультативно-дорадчий орган, створений за ініціативою влади. До листа додається саме положення та проект рішення міськради, із зазначенням, що контроль за його виконанням покладається на вищевказану постійну комісію, де головою є Олена Матвійчук. Все це Микола Печенюк здав ще 12 серпня 2016 року начальнику загального відділу міськвиконкому Надії Кончаківській. Оскільки сесія не розглянула дане положення, нині він апелював до секретаря ради.
«Поясність, Віра Іванівна, де знаходяться ці документи?» – запитав Микола Печенюк.
«Не знаю. В мене їх в секретаріаті немає», – відповіла Віра Федосюк.
«Питання це мало бути ще минулої сесії! Оце робота нашої міської ради! Вони не хочуть з нами працювати! З нас дурнів ліплять постійно! Віра Іванівна, ви ж в курсі були! Чому не прийняли? Де Прокопів [заступник міського голови Ігор Прокопів]? Хто з нами повинен співпрацювати?» – допитувався Микола Печенюк.
Пані Федосюк пояснила, що проекти рішень у неї мають бути вже з візами, а пан Печенюк казав, що вона сама і пан Прокопів не хотіли візувати його проект стосовно положення про громраду. На запитання Печенюка: «В чому проблема?», Федосюк сказала, що він здав документ у виконавчий комітет, а треба було в міську раду, хоча кабінет секретаріату знаходиться від кабінету начальниці загального відділу в кількох метрах.
«Віра Іванівна, не робіть з людей дурнів! Я вам ще раз кажу: не ліпіть дурня! Чому ви ігноріруєте громадську раду? Я подам на вас в суд! Як каже Кіндер: «Подайте мене в суд». Подам на вас в суд, як каже пан Косцьов’ят», – «пригрозив» Микола Печенюк. 
Замість того, щоб припинити дискусію, Віра Федосюк почала щось там розповідати про структуру влади, з її слів можна було зробити висновок, що виконком є якимсь чужорідним тілом для міської ради. При цьому вона, напевно, зачепила «за живе» Миколу Печенюка, коли сказала, що їй не цікаво, чого той ходить до міського голови і про що він з ним спілкується.
Голова громадської ради піднявся з місця, виступив вперед до президії і «вибухнув»:
«Що ж ви мене, як дурня, посилаєте по всій міській раді?! Я вам що, холуй? Чи холоп? Посилаєте до Прокопіва! Посилаєте то туда, то туда! Ви розберіться, що у вас робиться!»
«Чого ти кричиш?» – рявкнув до Печенюка голова депутатської фракції ВО «Батьківщина» Василь Дудка.
І понеслося…
«Закрий рота!»
«Чого ти кричиш, бл*дь?!»
«Не матюкайся!»
«Чого ти мені хамиш?»
«Я з тобою розмовляю!»
Перебуваючи в стані афекту, Василь Дудка теж зірвався з місця, зробив кілька кроків у напрямку опонента і пройшов би далі, якби не крісло, на якому сидів депутат-«свободівець».
«Нє арі тута!»
«Не арі?!»
«Не арі, су*а!»
«Абнаглєлі вообщє уже! Абнаглєлі!»
«Рот закрой, бл*дь!»
«Закрой! Закрию тобі і Кіндеру разом!»
«Закрий рот!»
«Хамло!»
«Рот закрой!»
«Будь ласка, поважайте один одного!» – інтелігентно спробував вклинитися в перепалку головуючий на комісії з етики Андрій Мілінчук, але брутальні мужики продовжували з’ясовувати стосунки, як виявилось, через даму в президії.
«Жінка перед тобою сидить! Хамиш тут!» – збавляючи «оберти», доводив свою правоту Василь Дудка.
«Жінка? Вона тут працівник, а не жінка! Іздіватися з мене можна?! Скільки можна іздіватися? Совість є в тої жінки?!» – не здавався Микола Печенюк.
І після цього пристрасті враз вщухли. А коли засідання «етичної» комісії завершилося, Печенюк таки «зачепив» Дудку:
«Пан депутат, а чому ви мені так грубите? Яке маєте право?»
«А яке ти маєш право грубити?»
«Я вам грубив? Я з тобою корів не пас, пан Василь. Якщо ти чуствуєш нормально, то ми можемо з тобою в іншому місці десь посперечатися, а не тут. Я тебе не трону», – «заспокоїв» голова громадської ради.
«Я тебе теж», – пообіцяв голова фракції «Батьківщини». 

ЗАСТУПНИК НАЧАЛЬНИКА ГУНП ПРОВЕДЕ ОСОБИСТИЙ ПРИЙОМ ГРОМАДЯН У КОВЕЛІ

У середу, 28 вересня, тимчасовий виконувач обов’язків заступника начальника головного управління Національної поліції у Волинській області, підполковник поліції Юрій Березинський проведе особистийприйом громадян у Ковелі.

Прийом громадян відбудеться з 11 до 13 години в приміщенні Ковельського відділення поліції за адресою: вул. Незалежності, 119-А, місто Ковель.
Номер телефону для попереднього запису: (03352) 5-36-13.

Сектор комунікації поліції
Волинської області

четвер, 22 вересня 2016 р.

Чому в Україні не виносять виправдувальні вироки?

З року в рік кількість виправдувальних вироків в Україні не перевищує 1%. У 2003 році цей відсоток складав 0,24, в 2015 – 0,94

Кількість вироків на користь звинувачених зросла в чотири рази – але по суті нічого не змінилось, і до 20-30% виправдувальних вироків, як у Західній Європі, усе так само далеко.

Чому так відбувається, які наслідки має така ситуація та як її виправити?
На перший погляд, не зрозуміло, чому в Україні не виправдовують обвинувачених, адже законодавством передбачені шляхи для цього.
Великі надії покладалися на новий прогресивний Кримінальний процесуальний кодекс, прийнятий у 2012 році. Він передбачає, що прокурор має керувати розслідуванням та разом зі слідчими збирати докази, які підтверджують вину особи і такі, що її виправдовують. Далі складається обвинувальний акт і направляється до суду, який і має вирішити, винна людина чи ні.
Утім, жоден прокурор в Україні не захоче направити справу до суду, якщо є шанс на виправдувальний вирок, а якщо шанс великий – будьте певні, правоохоронці зроблять усе, щоб справу "зам'яли". Чому? Бо для українських прокурорів виправдувальний вирок – це неминуче покарання.
У 1992 році відповідною постановою Верховної Ради був затверджений Дисциплінарний статут прокуратури України. У ньому написано, що винесення виправдувального вироку є однією з підстав, яка тягне за собою дисциплінарну відповідальність прокурорів та слідчих.
Тож тільки-но суд визнає підозрюваного невинним, прокурор автоматично отримує як мінімум догану. Це означає, що наступні півроку він не отримуватиме премію, а це часто 30-40% зарплатні.
Якщо у справі, скажімо, 50% доказів свідчать про те, що людина вчинила злочин, а 50% – що людина невинна, жоден прокурор в жодному регіоні країни не направить цю справу до суду. Він краще її закриє. А це може бути злочинець, який лишиться на свободі та вчинятиме правопорушення далі.
Якщо ж закрити справу не вдалось, то прокурор робитиме все, аби людину визнали винною. Під час розслідування докази, які виправдовують особу, можуть "прибрати", може проводитись "робота" з суддями...
Тобто ми бачимо, що така ситуація спричинює виправдання винних і покарання невинних ще на етапі досудового розслідування.
Утім, є простий вихід – просто прибрати цю абсолютно безглузду норму зі статуту.
За задумом, вона мала спонукати прокурорів добре виконувати свою роботу. Але якщо прокурор неналежним чином проводив розслідування – то є інші підстави для притягнення його до відповідальності.
Якщо прокурор тягнув розслідування, не проводив необхідні слідчі дії – будь ласка, проводьте по ньому розслідування, а не автоматично карайте за виправдувальний вирок.
Відомі випадки, коли прокурор лише формально бере участь у розслідуванні, навіть не знає змісту кримінального провадження і все звалює на слідчих Національної поліції. І за таку бездіяльність ніхто не притягається до відповідальності.
Якщо ж прокурор сумлінно проводить розслідування, збирає всі докази і передає їх до суду – він наражається на небезпеку бути покараним. Це відбиває будь-яку мотивацію добре працювати.
Сподіваюсь, що новий Генеральний прокурор якнайшвидше відмінить цю норму в статуті та дасть можливість прокурорам спокійно виконувати свою роботу згідно КПК.
Юрій Бєлоусов, голова правління ГО "Експертний центр з прав людини", спеціально для УП