Жінка не змирилась з офіційною версією смерті свого сина і відшукала слід «чорних трансплантологів»

http://p-p.com.ua/articles/30328/

Лучанка Людмила Дяк шостий рік поспіль намагається з’ясувати усі обставини трагічної смерті свого сина. Однак власне розслідування відкрило для неї жахливу істину – її дитя потрапило в руки справжнісіньких чорних трансплантологів. Проте понині вони лишаються непокараними. Зокрема жінка знайшла підтвердження своїм здогадам, про що розповіла інтернет-виданню «Під прицілом».

Отож як повідала жінка 24 листопада 2007 року її син потрапив у ДТП. Вадим саме повертався від своєї бабусі до дому в Луцьк рейсовим автобусом. За кілька хвилин після того, як  хлопець передав гроші за проїзд  - з невідомих причин він вийшов на зупинці у селі Підгайці. Водія рейсового автобусу Іван Рибачук пригадує: «Хлопець мав пристойний вигляд і був у нормальному стані. Він вийшов на зупинці в селі Підгайці приблизно о 16:00».

Можливо молодику стало зле, можливо він щось згадав, але з’ясувати причини через що він не доїхав додому а вийшов саме в Підгайцях - неможливо. Саме на тій зупинці після висадки його збила машина, що підтверджували численні свідки аварії. Зокрема дві автівки не розминулись на повороті, тож вилетіли на зупинку громадського транспорту, де збили Вадима.

 З пояснень свідків

-         Наталія Ольхова: «в 16:30 годині вийшла на вулицю і побачила на зупинці Підгайці аварію. Погода була хороша, без опадів. В цей час машина стояла біля збитого дорожнього знаку, людина лежала на зупинці».

-       Андрій Соколовський: «Проїжджаючи повз зупинку «Підгайці» 24.11.07 року на зупинці я побачив дві машини імпортного виробництва. Вони стояли на самій зупинці. Це було приблизно біля 17:00, але на вулиці ще було світло. Була суха погода.»

-         Олександр Сокоринський: «25 листопади 2007 року о 06:50 я рухався повз зупинку громадського транспорту у селі Підгайці, де побачив наслідки аварії. Біля зупинки лежав збитий дорожній знак, що означає «Зупинка маршрутного таксі» на зупинці валялись пластмасові частини від авто, за зупинкою було видно тормозний шлях легкового автомобіля»

І це далеко не весь список людей які були свідками події. З пояснень чітко видно, що ДТП сталось на зупинці громадського транспорту у світлу пору доби, при хорошій погоді і в аварії фігурує дві іномарки. Але у всіх офіційних відповідях правоохоронних органів матері потерпілого роз’яснювали обставини ДТП інакше. Більше того – наступні свідчення очевидців вказували на доволі цікаві деталі аварії.

З пояснень Сергія Прокопчука: «24.11.2007 року я їхав по маршруту Луцьк-Підгайці біля 16:55 годин  на зупинці маршрутного таксі, при повороті в село, було скоєно ДТП двома автомобілями іноземного виробника. Далі за зупинкою за метрів 200 в сторону Дубно стояла швидка допомога та інспектори ДАІ. На наступний день пасажири розмовляли між собою про ДТП, що хлопця збили на зупинці але відсунули його з місця пригоди. На зупинці було видно сліди ДТП»

Тож жінку занепокоїло те, хто, чому та навіщо відтягнув її потерпілого сина з травмами з місця події? Відповіді офіційно їй ніхто так і не дав, адже ані цієї швидкої, ані інспекторів по всім офіційним даним на місці ДТП не було.

З пояснень Валерія Орисюка: «24.11.2007 року я по особистих справах рухався автомобілем по трасі Луцьк-Дубно. В селі Підгайці на обочині з правої сторони дороги рухаючись з Луцька в Дубно, побачив людину а у протилежній стороні автомобіль. Проїхавши кілька метрів я зупинився, підійшов до потерпілого. З протилежної сторони підбіг невідомий чоловік, повідомивши, що це він скоїв наїзд на пішохода, просив викликати швидку і міліцію, так як він не знає номерів по Україні, вказавши що сам білорус. В стані переляку я набрав номер телефону, який був останнім з моїх дзвінків, це була знайома Оксана  Студняк, попросив подзвонити в швидку. Сам в той час почав набирати міліцію, в 102 доповів черговому про те, що бачив і в якому місці. Потерпілий ще був в свідомості, хрипів та сам перевертався, одяг був задертий.

Я записав номер автомобіля білоруса. Ніяких знаків аварійної зупинки я не бачив.

Не пам’ятаю звідки на місці ДТП з’явився невідомий чоловік, на мою думку із місцевих, який повідомив мені, що має час дочекатись приїзду швидкої і міліції. Я дуже поспішав. Білорус говорив що йому діватись нікуди, та ще в мене його номер авто. Далі біля нас зупинився чорний джип, з салону вийшла жінка приблизно 30-40 років і повідомила, що вона медичний працівник та запропонувала допомогу.

Переконавшись що потерпілий залишається з двома свідками українцями та знаючи, що міліція і швидка вже викликана - я поїхав»

Разом з Валерієм Орисюком їхав Андрій Студняк який підтвердив, що коли вони побачили хлопця, в нього був задертий одяг та він стогнав. Жінка, до якої телефонував свідок Орисюк з проханням викликати швидку також підтвердила, викликала з власного телефону медичну допомогу.

«Спочатку я подзвонила на швидку допомогу 103, де мені дали номер районної швидкої допомоги с. Липини. Про, що є виписка телефонних дзвінків з ТТС», -  розповідала жінка.

Тож відтворюючи хронологію події за показами свідків мати постраждалого хлопця встановила деякі неточності. Зокрема якщо близько 16.00 хлопець вийшов з автобуса і за пів години він потрапив у ДТП - яку швидку з інспекторами ДАІ бачили свідки аварії 0 16.55 на іншій стороні дороги оскільки виклик швидкої було здійснено лишень в 17:00. Більше того – за показами свідків не збігаються місця розташування потерпілого. Тож у жінки заклались здогади, що тіло її сина перенесли.. однак кому це було потрібно і де поділись медики і ДАІ-шники?

Вочевидь слідчі, які офіційно вели справу «опрацьовували» всі версії не виходячи зі своїх кабінетів, оскільки в них не виникало жодних подібних питань, мовляв ДТП, як ДТП…

Згодом з’ясувалось,що після того як хлопця забрала швидка, йому провели операцію і ніби-то намагались врятувати. Однак чомусь його прооперували не відразу. Більше того, лікарям так не вдалось його врятувати. Матері Вадима повідомили про все що сталось лише після того, як він помер. У справжньому шоці жінка кинулась у морг побачити тіло сина. Проте без усяких роз’яснень їй кілька годин не дозволяли навіть його опізнати, не те щоб надати дозвіл на розтин. Коли все ж таки вона опізнала свого сина і більш-менш з’ясувала обставини його смерті жінка помітила, що з операційних шрамів видніється вата. У стані афекту вона кинулась до співробітниці з’ясовувати навіщо в тілі її сина медики лишили сторонні предмети. На що робітниця моргу відповіла: «Він ще був молодий, так треба, зрозумійте так треба». Ці слова не пояснили матері нічого. Тільки здивували.

Вже потім до її рук потрапляли документи – графік оперативних втручань, де вона помітила незрозумілі виправлення. У графі реєстрації операції ім’я та прізвище Вадима було записане в графі на замальованому коректором полі. За «операційним журналом», в операції асистував чоловік, який по графіку взагалі мав бути вдома. Тож як він з’явився в лікарні і чому саме на операцію її сина – взагалі невідомо. Операцію проводив хірург на ім’я Олександр Галь, який  невдовзі після того як почали випливати подробиці цієї ситуації швиденько звільнився і поїхав працювати в інше місто.

Як вдалось з’ясувати жінці у той же момент, коли проходила операція Вадима -по сусідству оперували іншу людину, родичка якого сиділа в коридорі. Згодом саме вона розповіла Людмилі Михайлівні, що на операцію його сина, яку проводив вище згаданий Олександр Галь «завітав» ще й уролог (якій до слова спеціалізується по нирках). За словами жінки-очевидця, коли Вадима вивозили з операційної вона дуже злякалась, адже він був повністю закривавлений.

Згодом, після розтину Людмили Дяк виникло ще більше питань. Як виявилось не вистачало експертизи деяких органів. Більше того, саму історію хвороби мати отримала на руки тільки через декілька місяців.

Як зазначає Людмила Михайлівна: «Певно довго писали, це ж потрібно було вигадувати… правду ж пишуть швидше…»

До вбирання сина на похорон Людмилу Михайлівну категорично не допустили, при цьому зробили гарний жест доброї волі - не взяли за це ані копійки. Ті ж кому доводилось в житті хоронив близьких знає, що така процедура коштує пару сотень гривень. Навряд чи жінку просто пошкодували… А можливо на це у них були й інші причини.

Правоохоронні органи реагували на дану ситуацію не-надто оперативно і не завжди по-закону: затягували терміни прийняття рішення, відсилали матір з органу до органу. Ніде Людмила Михайлівна не могла з’ясувати усіх обставин ДТП та остаточних причин смерті сина.

Протягом останніх 5 років кримінальну справу то відкривали, то закривали. За словами матері загиблого, найбільшу цікавість до цієї справи чомусь проявляв тодішній начальник відділу розслідування ДТП СУ УМВС України у Волинській області підполковник міліції Володимир Рущак . Він всіма способами намагався прикрити дане розслідування. З слів матері у кожній інстанції даний працівник внутрішніх органів бував перед нею, але не через професійне бажання розкрити подію, а скоріше навпаки – задля того, аби впевнитись в тому, що її більш ніхто не візьметься «розкопувати» далі.

Тож 2 червня 2008 року підполковник міліції Володимир Рущак виносить постанову про закриття кримінальної справи. В постанові спирається на те, що потерпілий був… у стані алкогольного сп’яніння!

Далі в постанові вказується, що подія відбулась в темну пору доби і те, що потерпілий переходив дорогу. Однак усе це спростовують свідки ДТП… покази яких вочевидь Володимир Рущак не взяв до уваги

На сьогодні справа перебуває в провадженні Луцького РВ УМВС України у Волинській області. На декількох судах у Києві Людмилою Михайлівною було доведено, що експертизи  по справі є неповні, тому їх правдивість можна взяти під сумнів. Справу розглядають, а точніше розтягують аби швидше за все закрити по давності років.

Що ж до матері померлого хлопця, то на сьогодні вона вже відновила усю картину того трагічного дня. Її історія має більше відповідей, ніж офіційна, однак є більш трагічною ніж просто смертельне ДТП.

За висновками Людмили Дяк, ДТП яке сталось з її сином – далеко не нещасний випадок. Місцеві вважають дорогу в Підгайцях аномальною зоною. Тут постійно трапляються ДТП. Дуже часто молоді люди, прозаїчно потрапляли під колеса автівок, після чого трагічно помирали в лікарнях.

За словами матері потерпілого - це була вже така собі вигладжена схема. Автівка-вбивця завжди була напоготові, як тільки на дорозі з’являлась самотня молода людина, до з’являвся так званий місцевий житель, який намагався, аби тіло бачило якнайменше свідків. Зокрема і під час ДТП з Вадимом, біля проїжджих неочікувано з’явився невідомий чоловік (виявилось згодом, що це власник придорожнього магазину «Богдан» Сергій Коваль). Саме він швидше за все «сторожив» постраждалого до того, як його забирала «потрібна» швидка. Рятувати у лікарні їх намагався той самий Галь, а всі питання з приводу юридичного оформлення дорожньо-транспортних пригод вирішував Володимир Рущак. За словами жінки у загибелі її сина – багато неспівпадінь. Однак така відпрацьована схема, хоч і не є доказаною, але все ставить на свої місця. Єдина мета - біологічний матеріал потерпілих. Більше того, жінка здогадується, що швидше за все в результаті таких медичних оборудок органи переправлялись за кордон.

Білорус на ім’я Ворончук Андрій Вікторович, скоріш за все попався на якійсь незаконній справі в Україні, і йому запропонували альтернативу, або сісти одразу, або взяти на себе відповідальність за скоєння ДТП. Тож ДАІшники робили все, аби після всього про іноземця ніхто не згадував.

Мати померлого по даному питанню зверталась до особи, яка має екстрасенсорні здібності, і та їй повідомила, що частини померлого зараз знаходяться в Америці та Європі.

В даній ситуації існує багато нюансів, але молодий хлопець помер і за це ніхто не поніс відповідальності. Адже по закону, білорус мав би відповідати за скоєння ДТП, однак досі ніхто його не посадив за грати. Тож швидше за все, комусь вигідно аби винних не було знайдено…