Журналістом може бути кожен! НОВИЙ ПОГЛЯД

Галина Артюшенко: «Не будете боятись – будете вигравати!»
http://np.org.ua/2013/04/halyna-artyushenko-ne-budete-boyatys-budete-vyhravaty/

http://esz.org.ua/?p=9371

Історія про жінку, яка пройшовши усі кола суддівського пекла врятувала свого сина від 13 років тюрми

Зараз Галина Артюшенко – заступник голови Волинської правозахисної групи, вона разом зі своїми однодумцями проводить численні заходи на захист прав людини, на Волині зокрема. Та не всі знають, що свавілля правоохоронних органів намагалось зруйнувати благополуччя сім’ї самої пані Галини. Тоді, у далекому 2004, ковельчанка, в минулому маляр-штукатур, не була настільки знайомою з юриспруденцією, правозахистом… Все несподівано змінилось, коли їй повідомили, що її сина Олександра, затримали за підозрою у вбивстві. Материнське серце не погоджувалось повірити в те, що її дитина – вбивця.

Як стверджували правоохоронці, погубив життя літньої одеситки Валіни Разводовської саме ковельчанин Олександр Артюшенко. Про те, як «затвердити» кандидатуру волинянина Артюшенка на роль вбивці, злочинці в погонах теж добре продумали. «Підозрюваний» був знайомий з жертвою, адже за рік до цього робив у неї ремонт. В Олександра вибивали зізнання у пам’ятну ніч 3 туру президентських виборів з 26 на 27 грудня, вибивали за допомою електричного струму і так званої «диби». Олександр написав «зізнання» під погрозою зґвалтування міліцейською дубинкою! Як результат катувань, з’явились дві (щоб не прогадати!) явки з повинною.

«У нас за ніщо не садять!» – переконували Галину Олексіївну в різних інстанціях. Та в державі, в якій до сих пір користуються радянським принципом: «Була б людина, а стаття завжди знайдеться», не дуже віриться в об’єктивність Феміди. Належне треба віддати сердешній матері. Ця мужня жінка не те, що не опустила руки і стукала в двері різних інстанцій із вимогою встановити справедливість – вона проводила власне розслідування. З допомогою одеського журналіста Бориса Штейнберга, професія якого просто-таки зобов’язує сумніватись в усьому, Галина Артюшенко знайшла чимало сфабрикованих у кримінальній справі доказів. «Борис Штейнберг, читаючи скаргу Олександра написану прокурору Одеської області, казав, що просто між рядками бачить тих нелюдів, які катували її сина, віддавали накази і змушували писати явки з повинною», – згадує пані Галина.

 Серед найбільших фальсифікацій можна назвати таку: в протоколі огляду з місця злочину є опис одягу, який є на трупі, включно з описом тапочка на правій нозі, але на фото, яке зроблене працівниками міліції з того ж таки місця злочину, на вбитій…одягу немає. Одяг загадково зник? Не факт, що він взагалі був.

 Знайшла Артюшенко і невідповідності у підписах понятих в кримінальній справі свого сина. Проводячи дні і ночі над кримінальною справою, матір псевдовбивці щоразу переконувалась, що справа «шита білими нитками».

 Залишалось лише отримати сприяння з боку прокуратури в тому, щоб розглянути докази, в тому числі і загадковий одяг на суддівському засіданні. Та не так сталося, як гадалося.

 «В усіх наших клопотаннях прокурор нам відмовляв на основі «надуманості і безпідставності». Як ми мали на таке реагувати, якщо речовий доказ має бути оглянутий на судовому засіданні, а прокурор каже, що я це собі надумала?» – ділиться Галина Олексіївна.

 Понад три роки Олександр перебував у слідчому ізоляторі. Та і важко сказати, що виправдувальним вироком він домігся справедливості, адже 6 березня цього року виповнилося 5 років з того часу, як його виправдали і звільнили з під варти. А компенсацю за завдану моральну шкоду держава не має наміру Олександрові виплачувати…

 Та найбільше обурює те, що люди, які катували Олександра і фальсифікували обвинувальні докази з метою отримання чергової «зірочки», далі «оберігають» наш з вами спокій.

 Попри зневажливе ставлення до неї та сина з боку стражів закону, пра возахисниця радить не винити всіх і вся, бо як стверджує пані Галина, і серед представників міліції є «нормальні» люди. Вони, в принципі, завжди були – люди, для яких існує поняття «честь», а не «жесть мундира».

 Коли Верховний Суд України повернув справу на новий судовий розгляд судовій колегії, яка знаходилась через коридор від колегії, що засудила Олександра на 13 років, то Галина Олексіївна ледь стримувала сльози.

 Та завдяки суддям, які проявили чесність, порядність і високу професійну майстерність Артюшенко не «мотає строк на зоні».

 «Найбільше обурює той факт, що прокуратура, міліція зловживають тим, що мають в руках велику владу: доступ до всієї інформації, до такої, що можуть мати і до такої, що можуть створити», – ділиться пані Галина.

 Палки в колеса вставляла і людина, від якої найменше чекали. Це ковельський адвокат, в обов’язки якої входило захищати Олександра Артюшенка.

 Адвокат просила в бюро судово-медичної експертизи «не поспішати» з висновками експерта, у присутності Галини Олексіївни радила прокурору втратити речовий доказ – сліди пальців рук, а тому, фактично на останній стадії судового розгляду, коли вже все свідчило про невинуватість Олександра, вони відмовились від послуг лжеадвоката і не побоялись взяти молоду дівчину-адвоката, для якої це була перша кримінальна справа (і перший виправдувальний вирок!). Із суду Олександр Артюшенко вийшов вже без ганебного тавра вбивці.

 Лише у Верховному Суді України, коли розглядалось касаційне подання прокурора на виправдувальний вирок, вперше за стільки років, представник Генеральної прокуратури відмовився підтримувати обвинувачення і Артюшенки вийшли звідти законними переможцями. Разом з виправдувальним вироком суд виніс ще одну ухвалу, в якій говориться про те, що прокурор області і Генпрокурор України мають вжити заходів за факти фальсифікації, тобто порушити кримінальну справу. Та ця ухвала не виконується.

 Галина Артюшенко звернулась до Адміністративного суду: «Півтора року цей процес відтягався і насамкінець нам відмовили в розгляді цієї справи, бо хто притягне Генерального прокурора до відповідальності за те, що той у свою чергу не покарав фальсифікаторів».

 Олександра Артюшенка виправдали, та вбивство так і не розкрили, незважаючи на значну доказову базу. Галина Олексіївна стверджує, що не впевнена стовідсотково в тому, що вбивство взагалі відбулось.

 На сьогоднішній день тривають судові процеси про визнання дій судових виконавців протиправними, які вже двічі повертали Олександрові виконавчого листа. І хоча апеляційний суд зобов’язує їх стягнути кошти з казначейської служби, які вони не стягують вже третій рік – через інфляцію ті гривні лише знецінюються.

Не знайшла пані Галина належної підтримки і у Європейському суді з прав людини. Жінка не впевнена, що матеріали справи взагалі туди потрапили: «До Євросуду справа не дійшла, тобто в мене є документ про те, що документи вийшли за межі України, але немає іншого, який би засвідчив, що вони все-таки надійшли до Євросуду; матеріали справи йшли 4 листами, всього десь 6 кілограмів. При виході з України, думаю, хтось «звернув увагу» на неординарний лист».

 Після доведення невинуватості власного сина, Галина Артюшенко неабияк зайнялась правозахисною діяльністю і тепер допомагає таким же ж, як і вона. Допомагає всім, хто цього потребує. Виняток становлять лише люди, які вимагають більшого, ніж це можливо по їхній справі.

 «Зараз входжу у Волинську правозахисну групу, – продовжує Галина Олексіївна, – Також я член громадської ради при МВС: маю право здійснювати громадський контроль за діяльністю ОВС України у Волинській області, а вони, в свою чергу мені в цьому надавати необхідну допомогу. Ось так повернулась доля».

 У своєму блозі Галина Олексіївна знайомить детальніше з діяльністю Волинської правозахисної групи, зокрема, зі справами, над якими вони працюють. Правозахисниця відзначає велику роль Інтернету у захисті прав людини, адже самоосвіта в галузі юриспруденції допомогла і їй.

Ця жінка є прикладом для наслідування, бо вона не злякалась ні прокуратури, ні міліції. «Не будете боятись – будете вигравати!» – такий принцип Галини Артюшенко.

 В своєму блозі Галина Олексіївна написала про себе «просто жінка і мама», я не є прихильником створення німба над людьми, та тут посмію з впевненістю сказати: Галина Олексіївна Артюшенко – не «просто жінка і мама».

Ірина Баран, для “НеБезПрав’Я”