Тринадцять років боротьби за справедливість

Нещодавно відома на Волині правозахисниця Галина Артюшенко перед початком чергової сесії міської ради повідомила:

– Є важлива інформація: ковельчанин у Європейському суді виграв справу "Марчук проти України".

Сказане мене зацікавило, адже, коли не помиляюсь, подібного прецеденту в історії міської громади ще не було.

– А де можна ознайомитися з матеріалами справи? – запитав я.

– В інтернеті  у моєму блозі, який так і називається: "Блог Галини  Артюшенко". Вам знати про це слід неодмінно, адже "Вісті Ковельщини" про ту  трагічну історію в сім'ї Марчуків писали 27 листопада 2003 року.

Слова Галини Олексіївни розбурхали спогади, і я вирішив переглянути підшивку міськрайонки за той рік. Швидко знайшов згаданий номер. На 4-й сторінці його було вміщено розлогу статтю відомої на Волині журналістки Валентини Блінової, яка у той час працювала у "Волинських губернських відомостях", під заголовком: "Дитина померла в лікарні. В її смерті медики звинувачують матір" (№ 43 від 23 жовтня 2003 року).

На прохання тодішнього міського голови Ярослава Шевчука, завідувача відділу охорони здоров'я міськвиконкому Анатолія Джигуна, батьків померлої дитини, за згодою автора, редакція передрукувала статтю з обласної газети, заодно подавши коментар Ковельського міжрайонного прокурора, старшого радника юстиції Сергія Масалова, який зазначив: "Ковельською міжрайонною прокуратурою проведено перевірку, до якої було залучено спеціалістів управління охорони здоров'я Волинської облдержадміністрації, і встановлено, що внаслідок несвоєчасної і некваліфікованої медичної допомоги та неналежного виконання медичними працівниками Ковельської ЦРЛ професійних обов'язків, внаслідок несумлінного до них ставлення, спричинено смерть неповнолітньої Марчук Дарії Андріївни…".

Здавалося б, справа зрушила з місця, розслідування відбудеться швидко й без зволікань, а винних притягнуть до відповідальності. Однак сталося не так, як гадалося. Вміщуючи матеріал, ні я, ні мої колеги-журналісти навіть не уявляли, наскільки довго триватиме ця конфліктна ситуація. Тим часом драматизм її з  бігом часу наростав.

Як пише у своєму блозі Галина Артюшенко: "Андрій Васильович роками оббивав пороги міліції, прокуратури, судів, бо вирішив добиватися справедливості, іти до кінця і, не зважаючи на те, що на досудовому слідстві з кримінальної справи зникли речові докази (зразки, відібрані з трупа дитини, результати аналізів, що два роки кримінальна справа ще "розгулювала" по судах), все ж таки згодом суд поставив крапку.  

Вироком Турійського районного суду Волинської області від 26.10.2009 року було доведено винність лікаря-інфекціоніста у вчиненні злочину: "Ненадання без поважних причин допомоги хворому медичним працівником, який зобов'язаний згідно з установленими правилами, надати таку допомогу, якщо йому відомо, що це може мати тяжкі наслідки для хворого", а після повторного розгляду справи вироком того ж суду від 30.06.2010 року  було доведено аналогічні обставини смерті дитини: "...підсудна  без поважних причин не почала негайно вживати до Марчук Д. А. реанімаційні заходи не лише при зупинці у хворої дихання та серцебиття, а й при різкому порушенні їх функцій з розвитком у неї дихальної  і серцевої недостатності". 24  вересня 2010 року вирок набрав законної сили.

Цей обвинувальний вирок став підставою для звернення Марчука з цивільним позовом до суду про відшкодування завданої  шкоди. І тут почалась нова тяганина – уже в цивільному процесі.

Майже протягом двох місяців  після подання цивільного позову усі  служителі ковельської Феміди, по черзі, як під копірку, писали заяви про самовідвід, вказуючи одну і ту ж причину -  що кожен суддя і члени його сім'ї,  постійно або періодично обслуговуються, лікуються, проходять  медогляд або просто звертаються за медичною допомогою у Ковельську лікарню, яка є відповідачем у справі…

Цивільний позов Марчука А. В. до Ковельського МТМО в кінці-кінців розглянув Старовижівський районний суд, стягнувши на користь Марчука А. В. 20000,00 грн. моральної шкоди".

На цьому Андрій Марчук, однак, не зупинився і звернувся до Європейського суду з прав людини, який разом з іншими порушеннями встановив, що національні органи не здійснили оперативного розгляду цивільного позову Марчука А. В. до Ковельського МТМО про відшкодування моральної шкоди, завданої вчиненням злочину.

З урахуванням обставин справи і в інтересах належного здійснення правосуддя, Президент секції Європейського суду надав право Артюшенко Г. О. представляти заявника відповідно до Правила 36 § 4 (а).

28 липня 2016 року Європейський суд з прав людини визнав заяву ковельчанина Марчука А. В. прийнятною і постановив, що упродовж трьох місяців держава-відповідач повинна сплатити Марчуку А. В. чотири тисячі євро відшкодування моральної шкоди.

28 вересня 2016 р.   Головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України було винесено постанову про закінчення виконавчого провадження при виконанні рішення Європейського суду з прав людини від 28. 07. 2016 року у справі "Марчук проти України", остаточне рішення виконано в повному обсязі згідно з виконавчим документом.

Грошові кошти стягнуті з держави-боржника та перераховані стягувачу Марчуку Андрію Васильовичу платіжним дорученням Міністерства юстиції України від 22. 09. 2016 року за № (…)  115846,80 грн. (еквівалент 4000 євро). Копія постанови надіслана сторонам.

 Андрій Васильович каже, як пише Галина Артюшенко, "що для нього не надто важливо, яка сума відшкодування йому присуджена, бо його донечку Даринку  йому не поверне ніхто, ніколи і ні за які кошти! Зараз  їй уже виповнилося б 15 років... 

Він наголошує, що пройшов через "м’ясорубку" українського правосуддя не для того, щоб здобути грошову вигоду,  а боровся задля того  до кінця, щоб доказати всім, що справедливість існує, що можна довести вину лікарів і закріпити її рішенням Європейського суду"...

Друкуючи розповідь про про драматичну історію з життя однієї з ковельських сімей і її завершення у Європейському суді з прав людини, редакція не має наміру когось скомпрометувати чи зганьбити. На наше тверде переконання, люди повинні знати, що справедливість є, і за неї потрібно боротися, використовуючи усі можливі засоби і методи, передбачені вітчизняним і міжнародним законодавством.

З іншого боку, ця історія має нагадати будь-кому - чи то лікарю, чи то державному службовцю, чи то керівнику установи, підприємства, організації, що необхідно чітко і бездоганно виконувати покладені на них обов'язки, памятаючи про свою високу відповідальність перед людьми. Адже рано чи пізно може статися так, що несправедливість, нечесність, брехня повернуться бумерангом проти тих, хто їх спричинив.

З огляду на досить тривалий перебіг подій, про які розповіли вище (13 років!), редакція згадавши про них, коротко публікує матеріал, що стосується так би мовити, завершальної стадії цієї епопеї-трагедії, яка увінчалася вердиктом Європейського суду з прав людини. Про інші деталі справи можна довідатися у "Блозі Галини Артюшенко" в Інтернеті, а при бажанні  - у згаданих статтях у "Волинських губернських відомостях" або "Вістях Ковельщини" за 23 жовтня і 27 листопада 2003 року.

...Сім'ї Марчуків бажаємо і в подальшому мужності, стійкості у відстоюванні своїх прав та інтересів, боротьбі за торжество справедливості, як, зрештою, всім нашим читачам!

Галині Олексіївні Артюшенко дякуємо за допомогу у підготовці даної публікації.

Микола ВЕЛЬМА.

Р.S. З етичних міркувань ми не  називаємо прізвищ лікаря-інфекціоніста, як, зрештою, деяких інших "дійових осіб" життєвої драми. Декого із них уже  немає на займаних посадах, дехто розкаявся у  своїх діях, дехто з огляду на вік може занадто боляче сприйняти далеко не кращі епізоди свого минулого життя. Зрештою, Бог їм всім суддя.

 М. В.

НА ЗНІМКУ: колаж, який ілюструє розповідь Галини Артюшенко в блозі її імені.

http://vk.volyn.ua/news_30_8552_Trinadtsyatrokivborotbizaspravedlivist.html